Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №480/8978/24 — Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року Справа № 480/8978/24

Сумський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Соп`яненка О.В., за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/8978/24 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" про визнання невідповідною закону вимогу,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)", в просить визнати не відповідною закону вимогу адміністрації відносно довічно-ув`язнених - "повертатись обличчям до дальньої стіни", при відкриванні перших дверей.

Позивач вказує, що вимога адміністрації установи під час щоденних перевірок у камерах повертатися обличчям до дальньої стіни не передбачена нормами чинного законодавства України, зокрема Кримінальним процесуальним кодексом України, а також Порядком і умовами виконання та відбування кримінальних покарань засудженими.

Зазначає, що звертався до адміністрації установи із заявою про ознайомлення з документом, який містить інформацію щодо його обов`язку виконувати зазначену вимогу адміністрації. Проте у наданні такого документа для ознайомлення йому було відмовлено з посиланням на те, що відповідна інформація має статус «для службового користування».

На думку позивача, вимога адміністрації установи повертатися обличчям до дальньої стіни під час проведення перевірок принижує його людську гідність, викликає почуття страху та приниження, порушує гарантовані Конституцією України права і свободи, а також негативно впливає на його емоційний та фізичний стан, що стало підставою для звернення до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою суду від 17.10.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановлені строки для подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній позовні вимоги не визнав, просив відмовити у їх задоволенні, зазначивши, що засуджений ОСОБА_1 зі зверненнями про визнання не відповідною закону адміністрації відносно довічно-ув`язнених "повертатись обличчям до дальньої стіни" при відкриванні перших дверей камери звертався до керівництва державної установи та до Департаменту з питань виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України, де йому неодноразово роз`яснювали, що такий порядок передбачений Інструкцією з організації нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 22.04.2016 року № 30/5-ДСК.

У відповідності до пункту 4 розділу VIII Інструкції, яка регламентує порядок організації та здійснення нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, у разі відвідування камер ДІЗО, карцерів, ПКТ, сектору для тримання засуджених до довічного позбавлення волі керівництвом установи виконання покарань або іншими посадовими особами персонал чергової зміни, який несе службу на вказаних об`єктах, повинен вимагати від засуджених (осіб, узятих під варту) встати біля протилежної від дверей стіни обличчям до неї, тримати руки в положенні «за спиною» і, переконавшись, що в їх руках відсутні предмети, якими вони можуть заподіяти шкоду здоров`ю посадових осіб, наказати засудженим (особам, узятим під варту) повернутися обличчям до входу і після цього відчинити двері камери.

Ознайомити позивача з вказаною Інструкцією не є можливим, оскільки інформація, що міститься в цьому наказі віднесена до інформації з обмеженим доступом з грифом "для службового користування".

Враховуюче вищевикладене, на переконання представника, відповідач діяв відповідно до вимог чинного законодавства і в межах наданих повноважень.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні в ній докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, позивач, засуджений ОСОБА_1 , відбуває покарання в державній установі "Роменська виправна колонія (№56)" у секторі довічного позбавлення волі.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо застосування вимоги "повертатись обличчям до дальньої стіни" під час перевірок у камерах, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 1 Кримінально-виконавчого кодексу України (далі - КВК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.

Завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов`язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.

Статтею 2 КВК України визначено, що кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 3 КВК України встановлено, що до засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України.

Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.

Кримінально-виконавче законодавство, виконання і відбування покарань ґрунтуються на принципах невідворотності виконання і відбування покарань, законності, справедливості, гуманізму, демократизму, рівності засуджених перед законом, поваги до прав і свобод людини, взаємної відповідальності держави і засудженого, диференціації та індивідуалізації виконання покарань, раціонального застосування примусових заходів і стимулювання правослухняної поведінки, поєднання покарання з виправним впливом, участі громадськості в передбачених законом випадках у діяльності органів і установ виконання покарань (стаття 5 КВК України).

Основи правового статусу засуджених визначає стаття 7 КВК України, відповідно до якої держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.

Засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених цим Кодексом, законами України і встановлених вироком суду.

Правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.

Дискримінація засуджених за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками забороняється.

Відповідно до абзаців 1, 3 частини 3 статті 107 КВК України засуджені зобов`язані дотримуватися норм, які визначають порядок , умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колоні, та іншими особами; виконувати встановлені законодавством вимоги персоналу колонії.

Відповідно до частини 1 статті 9 КВК України засуджені зобов`язані:

- виконувати встановлені законодавством обов`язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

- виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації;

- ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвідують установи покарань, а також до інших засуджених;

- з`являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань, уповноваженого органу з питань пробації.

Режим у виправних і виховних колоніях, відповідно до частини 1 статті 102 КВК України, це встановлений законом та іншими нормативно-правовими актами порядок відбування покарання, який забезпечує ізоляцію засуджених, постійний нагляд за ними; виконання покладених на них обов`язків; реалізацію їхніх прав і законних інтересів; безпеку засуджених і персоналу, роздільне тримання різних категорій засуджених і персоналу; різні умови тримання засуджених залежно від виду колонії, зміну умов тримання засуджених.

Порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.09.2018 №1010/32462 (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Правила), відповідно до пункту 1 Розділу І яких ці Правила обов`язкові для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.

Особи, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, мають обов`язки і користуються правами людини та громадянина, за винятком обмежень, визначених законодавством для цієї категорії засуджених, а також установлених вироком суду. На засуджених до довічного позбавлення волі у повному обсязі поширюються основні права й обов`язки засуджених до позбавлення волі, визначені Кримінально-виконавчим кодексом України, а також цими Правилами (пункт 1 розділу ХХХІІІ Правил).

Приписами пункту 3 розділу ІІ Правил встановлено, що засуджені зобов`язані:

виконувати встановлені законодавством обов`язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи виконання покарань, правомірні взаємовідносини з іншими засудженими, персоналом установи виконання покарань та іншими особами;

утримувати в чистоті і порядку приміщення, дбайливо ставитися до майна установи виконання покарань і предметів, якими вони користуються при виконанні дорученої роботи, здійснювати за ними належний догляд і використовувати їх тільки за призначенням;

носити одяг встановленого законодавством зразка та нагрудні знаки, затверджені зразками поіменної картки та нагрудного розпізнавального знака для засуджених (додаток 2). Засуджені, які тримаються у виправних центрах, виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільницях соціальної реабілітації, засуджені жінки, звільнені від роботи у зв`язку з вагітністю і пологами, а також які мають дітей до трьох років, мають право носити цивільний одяг;

виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань;

виконувати необхідні роботи із самообслуговування, благоустрою установи виконання покарань;

дотримуватися санітарно-гігієнічних норм, мати охайний вигляд. Засуджені, які перебувають поза межами локального сектору (камери), зобов`язані носити взуття встановленого зразка (крім виправних центрів, виправних колоній мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання та дільниць соціальної реабілітації), за винятком рекомендацій лікаря;

ввічливо ставитися до адміністрації та персоналу, інших осіб, які відвідують установи виконання покарань, а також до інших засуджених;

з`являтися за викликом адміністрації органів і установ виконання покарань;

дотримуватися вимог пожежної безпеки і безпеки праці.

Порядок організації та здійснення нагляду за засудженими, у тому числі з попередження і припинення з їх боку протиправних дій, забезпечення безпеки осіб, які перебувають на території установ виконання покарань, а також повноваження посадових осіб щодо забезпечення нагляду, визначено наказом Міністерства юстиції України від 22.04.2016 № 30/5-ДСК (далі - наказ № 30/5-ДСК).

У відповідності до пункту 4 розділу VIII Інструкції, яка регламентує порядок організації та здійснення нагляду за засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, у разі відвідування камер ДІЗО, карцерів, ПКТ, сектору для тримання засуджених до довічного позбавлення волі керівництвом установи виконання покарань або іншими посадовими особами персонал чергової зміни, який несе службу на вказаних об`єктах, повинен вимагати від засуджених (осіб, узятих під варту) встати біля протилежної від дверей стіни обличчям до неї, тримати руки в положенні «за спиною» і, переконавшись, що в їх руках відсутні предмети, якими вони можуть заподіяти шкоду здоров`ю посадових осіб, наказати засудженим (особам, узятим під варту) повернутися обличчям до входу і після цього відчинити двері камери.

Отже, вимога до засуджених, які утримуються у секторі довічного позбавлення волі, під час відвідування камер керівництвом установи або іншими посадовими особами ставати біля протилежної від дверей стіни обличчям до неї, тримати руки за спиною, а після відповідної команди повернутися обличчям до входу, прямо передбачена пунктом 4 розділу VIII Інструкції. Така вимога є складовою встановленого порядку здійснення нагляду та спрямована на забезпечення безпеки персоналу під час відкриття камер.

Відтак вказана вимога має нормативне підґрунтя, є обов`язковою для виконання засудженими та не може розцінюватися як свавільна чи така, що сама по собі свідчить про протиправність дій адміністрації установи виконання покарань.

Щодо не ознайомлення позивача з документом, який містить інформацію щодо його обов`язку виконувати зазначену вимогу адміністрації, то суд зазначає, що обмеження доступу до інформації, яка міститься у наказі №30/5-ДСК, здійснено з урахуванням вимог частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації", згідно з якими обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя, 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Крім того, питання правомірності ненадання позивачу для ознайомлення наказу № 30/5-ДСК не є предметом розгляду у цій справі, оскільки відповідна бездіяльність відповідача позивачем не оскаржується. Відтак зазначені доводи не впливають на вирішення питання щодо законності оскаржуваної вимоги адміністрації.

Інших доводів, що можуть вплинути на правильність вирішення судом спору, що розглядається, матеріали справи не містять.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України).

Оскільки у даній справі в межах спірних правовідносин не встановлено протиправних дій/бездіяльності або рішень відповідача, які б порушували права позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" про визнання невідповідною закону вимогу відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Соп`яненко