Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №523/13271/26 — Пересипський районний суд міста Одеси

Справа № 523/13271/26

Провадження №2-а/523/148/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2026 р. м. Одеса

Пересипський районний суд міста Одеси у складі:

головуючого судді - Далеко К.О.,

за участю секретаря - Дяченко Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №17 м. Одеси, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Пересипський ВДВС у місті Одеса, про визнання протиправною та скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності,

ВСТАНОВИВ:

І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.

Доводи позову.

22.06.2026 року ОСОБА_1 звернувся до Пересипського районного суду м. Одеси з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Пересипський ВДВС у місті Одеса, яким просить:

- визнати протиправною та скасувати постанову № 4659 від 24 вересня 2025 року по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , та закрити справу про адміністративне правопорушення.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що Постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 17000 (сімнадцять тисяч) грн. за те, що: громадянин ОСОБА_1 , в порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, в тому числі ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», п.1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 №1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» без поважних підстав, у строк до 5 червня 2025 року, не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, що підтверджується зібраними у справі доказами.

Разом із тим, позивач вважає що відсутні докази вручення йому повістки про виклик до ВЛК. Також, йому не вручали направлення на проходження ВЛК. Додатково, відповідачем був пропущений строк притягнення до адміністративної відповідальності, який сплив 05 вересня 2025 року. Оскаржувана постанова була винесена без участі та відома позивача, направлена позивачу не була. Про оскаржувану постанову позивач дізнався при ознайомленні із матеріалами виконавчого провадження лише 17.06.2026 року, тому просить поновити йому строк звернення до суду.

ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.

Ухвалою Пересипського районного суду м. Одеси від 23 червня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі з викликом сторін та надано відповідачу строк для подання заперечень (відзиву) на позовну заяву.

ІІІ. Позиції сторін.

Позивач ОСОБА_1 до судового засідання не з`явився, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином, заявою просив здійснити розгляд справи у його відсутність.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином. Відзив на позов до суду не подав.

ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.

Дослідивши матеріали справи, надавши оцінку наявним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу окремо шляхом їх всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження, суд доходить наступного висновку.

Щодо строку звернення до суду із позовом.

Судом встановлено, що 22.06.2026 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про скасування постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № 4659 від 24.09.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення

Частиною 2 статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі – протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Відповідно до ч. 1 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Оскаржити постанову від 24.09.2025 позивач ОСОБА_1 , в силу вимог ч.2 ст.286 КАС України, мав право до 07.10.2025 року.

Матеріалами справи підтверджується, що оскаржувана постанова від 24.09.2025 була отримана ОСОБА_1 вже після пропуску строку на її оскарження. Доказів іншого матеріали справи не містять.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух, а право на право на доступ до суду, закріплене у Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець.

Крім того, подібне обмеження не буде відповідати зазначеній Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (зокрема, справи «Осман проти Сполученого королівства» від 28.10.1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 року).

У справі «Делькорт проти Бельгії», рішення від 07.01.1970, ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У рішенні «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (п. п. 50-51 і 69), ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав.

Відповідно до практики ЄСПЛ «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. Конвенції, а відмова суду вирішувати фактичні обставини справи, які є значущими у вирішенні спору може спричинити порушення ст. 6 Конвенції («Терра Вонінген Б.В. проти Нідерландів» п. 53-55).

Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Іліан проти Туреччини» наголошував, що правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 04.12.1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у своєму рішенні від 05.12.2018 року по справі № П/9901/736/18, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише і фактичним, але і реальним.

Отже, у кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.

При вирішенні питання поновлення процесуального строку суд, в тому числі, враховує необхідність вирішення питання про те, якому принципу надати перевагу: принципу правової визначеності чи принципу забезпечення права на судовий захист, оскільки обидва принципи є елементами принципу верховенства права, закріпленими у Конвенції.

У даному випадку, враховуючи отримання оскаржуваної постанови від 24.09.2025 позивачем ОСОБА_1 вже після пропуску строку на її оскарження, подачу заяви про поновлення строку, подачу позову на п`ятий день після ознайомлення із виконавчим провадженням, відкритим на виконання оскаржуваної постанови, суд вважає за необхідне надати перевагу принципу доступу до суду, з огляду на практику Європейського суду з прав людини, визнавши поважними причини пропуску ОСОБА_1 строку на звернення до суду із позовом про оскарження постанови про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, та вбачає наявність передбачених законом підстав для його поновлення.

Щодо вимог про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення.

Згідно ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ч. 1 ст. 9 КУпАП).

Судом встановлено, що 24 вересня 2025 року відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 було складено постанову № 4659 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, з наступних підстав:

- в порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період, в тому числі, ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487 «Про затвердження Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів», ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень ЗУ «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» без поважних підстав у строк до 5 червня 2025 року не пройшов повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби, що підтверджується зібраними у справі доказами.

Постанова № 4659 від 24.09.2025 року, відносно ОСОБА_1 , була складена по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП, без його присутності.

Даною постановою на ОСОБА_1 було накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000,00 грн.

Частиною першою статті 210-1 КУпАП України передбачена відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною третьою статті 210-1 КУпАП України (у редакції, діючої на час складення оскаржуваної постанови) передбачена відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.

Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.

За змістом ст. 1 ЗУ «Про оборону України», особливий період – період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який триває і по теперішній час.

Пунктом 2 ч.1 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що взяттю на військовий облік призовників, військовозобов`язаних та резервістів у територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України підлягають громадяни України: на військовий облік військовозобов`язаних підлягають зокрема, громадяни України, які досягли 25-річного віку під час перебування на військовому обліку призовників. Ця норма чинна з 04.04.2024.

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду".

Суд зазначає, що вказана норма пункту 2 розділу ІІ «Прикінцевих та перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законів України, щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист» від 21.03.2024 №3621-ІХ, зобов`язала осіб віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (до 15.02.2025) до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

В ході розгляду справи суд встановив, що згідно Бази даних «Резерв +», ОСОБА_1 має відстрочку до завершення мобілізації, на підставі п.2 ч.1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, № витягу 236/25/783/В від 20.11.2025, номер рішення: 236/25/783/Р, ОСОБА_1 – знятий з військового обліку тимчасово, 20.11.2025 йому встановлено інвалідність – III групу, дата повторного оцінювання – 22.11.2027.

Суд виходить із того, що поняття придатності до військової служби поділяється на: придатний, непридатний та тимчасово непридатний.

Статус “обмежено придатний” офіційно скасовано з 4 травня 2024 року відповідно до Закону України № 3621-IX. Рішення про придатність приймає військово-лікарська комісія (ВЛК) після медичного огляду.

Статус “обмежено придатний до військової служби” означав, що людина може проходити військову службу, але з певними обмеженнями.

Неухильне дотримання кожним законів України передбачено ст. 68 Конституції України.

У даному випадку, суд констатує, що матеріали справи не містять доказів тому, що ОСОБА_1 коли небудь визнавався обмежено придатним до військової служби.

З огляду на викладене, суд дійшов висновків що на позивача ОСОБА_1 не поширювались вимоги пункту 2 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», а відповідно і обов`язок до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Іншого відповідачем не доведено.

Суд зазначає, що сама по собі постанова у справі про адміністративне правопорушення, за відсутності доказів на підтвердження викладених у ній обставин, не може свідчити про вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.

Так, в рамках розгляду даної справи, суду не було надано жодних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення, за яке на останнього було накладено адміністративне стягнення.

Також, надаючи оцінку доводам позивача щодо строку його притягнення до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, суд зазначає наступне.

Про факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП, відповідачу стало відомо 06 червня 2025 року тобто в день, коли позивач не пройшов військово-лікарську комісію.

Разом з цим, лише 24 вересня 2025 року відповідачем було винесено постанову про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП за невиконання позивачем обов`язку проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби.

Відповідно до ч.1 статті 38 КУпАП адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначених у ч.ч.9, 10 цієї статті, та за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Так, ч.9 ст. 38 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення за вчинення в особливий період правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, може бути накладено протягом трьох місяців з дня його виявлення, але не пізніше одного року з дня його вчинення.

Відтак, за змістом ст. 38 КУпАП початком відліку строку для накладення адміністративного стягнення є день вчинення адміністративного правопорушення або день виявлення триваючого правопорушення.

КУпАП не містить визначення поняття "триваюче" правопорушення, проте, в теорії адміністративного права під триваючим правопорушенням розуміють тривале невиконання вимог правової норми у вигляді дії або бездіяльності. При цьому характер триваючого правопорушення оцінюється у кожному конкретному випадку індивідуально.

Верховний Суд у постанові від 11 квітня 2018 року у справі №804/401/17 зазначив, що триваюче правопорушення - це проступок, пов`язаний з тривалим, неперервним невиконанням обов`язків, передбачених законом. Тобто, триваючі правопорушення характеризуються тим, що особа, яка вчинила якісь певні дії чи бездіяльність, перебуває надалі у стані безперервного продовження цих дій (бездіяльності). Ці дії безперервно порушують закон протягом якогось часу. Іноді такий стан продовжується значний час і увесь час винний безперервно вчиняє правопорушення у вигляді невиконання покладених на нього обов`язків. Триваюче правопорушення припиняється лише у випадку усунення стану за якого об`єктивно існує цей обов`язок, виконанням обов`язку відповідним суб`єктом або припиненням дії відповідної норми закону.

Адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст. 210-1 КУпАП, тобто порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, яке полягає, зокрема, невиконання позивачем обов`язку проходження повторного медичного огляду з метою визначення придатності до військової служби до 05 червня 2025 року, не носить характеру триваючого та вичерпується фактом проходження повторного медичного огляду до конкретної дати.

Також, суд акцентує увагу на тому, що початок перебігу строку накладення адміністративного стягнення слід пов`язувати з днем його виявлення. Днем виявлення правопорушення слід вважати день, коли уповноважений на складення протоколу про адміністративне правопорушення орган отримав будь-які відомості про можливе вчинення адміністративного правопорушення.

При цьому, день виявлення адміністративного правопорушення не тотожний дню складення протоколу про адміністративне правопорушення.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах №461/1393/16-а від 21 листопада 2019 року та №149/2498/17 від 28 лютого 2019 року.

Суд зазначає, що строк накладення адміністративного стягнення за вчинення правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП становить три місяці з дня його виявлення, тобто у відношенні до позивача перебіг такого строку почався 06 червня 2025 року.

Однак, спірна постанова про накладення на позивача адміністративного стягнення за ст. 210-1 КУпАП, прийнята 24 вересня 2025 року, тобто поза межами тримісячного строку, передбаченого ч.9 ст. 38 КУпАП.

Відповідно до п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених ст. 38 цього Кодексу.

За таких умов, суд вважає, що адміністративне стягнення було накладене відповідачем поза межами строку, встановленого ст. 38 КУпАП, у зв`язку з чим провадження в адміністративній справі підлягало закриттю на підставі п.7 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

За правилами п.3 ч.1 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Керуючись статтями 210-1 КУпАП, 73-77, 90, 205, 241-246, 251, 255, 268, 286 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк для звернення до суду із позовом про оскарження постанови ІНФОРМАЦІЯ_1 № 4659 від 24 вересня 2025 року, про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Пересипський ВДВС у місті Одеса, про визнання протиправною та скасування постанови у справі про притягнення до адміністративної відповідальності – задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 № 4659 від 24 вересня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КпАП України, у вигляді штрафу у сумі 17000,00 грн.

Справу про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КпАП України закрити, на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 20.07.2026 року.

Суддя: К.О. Далеко