Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №554/2374/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/2374/25 Номер провадження 22-ц/814/2241/26Головуючий у 1-й інстанції Черняєва Т. М. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Карпушина Г.Л.; суддів Обідіної О.І., Чумак О.В., при секретарі судового засідання Буйновій О.П.-

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Жаги Едуарда Григоровича на рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2026 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Орган опіки та піклування, в особі виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини,-

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила визначати місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання останньої.

В обгрунтування вимог вказувала, що сторони проживали без реєстрації шлюбу в період із вересня 2022 року по січень 2025 року включно. ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася донька ОСОБА_4 .

Зазначала, шо відносини між сторонами із самого початку складалися досить імпульсивно, були сварки на фоні непорозумінь та різного відношення до шлюбу та сімейного життя. Вказувала, що відповідач їй погрожував, що забере дитину та відправить її до психіатричної лікарні.

В подальшому відповідач створив умови, в результаті яких ОСОБА_2 силоміць було доставлено до КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради», де в подальшому було встановлено відсутність підстав для госпіталізації ОСОБА_2 . Після приїзду з лікарні вона виявила, що відповідач забрав доньку з квартири де вона проживала та не дає бачитись з нею.

Зазначала, що питання визначення місця проживання дитини розглядалося органом опіки та піклування, в особі виконавчого комітету Шевченківської районної в місті Полтаві ради. 06.02.2025 року на засіданні комісії з питань захисту дитини було прийнято рішення щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Вказувала, що в квартирі де вона проживала разом із донькою створені належні умови для відпочинку, розвитку та навчання дитини. Зазначала, що має достатній дохід для забезпечення себе і дитини всім необхідним.

На даний час відповідачем вживаються заходи задля того, щоб позивачка не мала змоги бачитися з донькою, чинить їй перешкоди у спілкуванні з дитиною, що є порушенням прав позивачки, як матері.

Враховуючи викладене просила задовольнити позов.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2026 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: орган опіки та піклування, в особі виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради, про визначення місця проживання дитини - задоволено

Визначено місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за місцем проживання останньої.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 1 816,80 грн та витрати за надання правничої допомоги у сумі 100000,00 грн, а всього 101816,80 грн.

Не погодившись із вказаним рішенням, його в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 через свого представника Жагу Е.Г. , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, прохав рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що судом безпідставно не взято до уваги висновок комісії з питань захисту дитини виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, згідно якого визначено місце проживання дитини з батьком. Також не надано оцінки свідкам відповідача. Вказує, що проживання дитини з позивачем є небезпечним для дитини та може зашкодити її інтересам, здоров`ю, розвитку.

16.04.2026 року від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому остання просила її залишити без задоволення, а рішення районного суду - без змін.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Частиною 1 ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно п.2 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Районним судом встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали без реєстрації шлюбу в період із вересня 2022 року по січень 2025 року включно.

За час спільного проживання, ІНФОРМАЦІЯ_3 , у сторін народилася донька ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, серії НОМЕР_1 , виданого Полтавським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Полтавському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 10 серпня 2023 року, актовий запис № 128.

Районним судом також встановлено та не заперечувалось сторонами, що із самого початку спілкування відносини між ними складалися досить імпульсивно, були сварки на фоні непорозумінь та різного відношення до шлюбу та сімейного життя. Наприкінці 2024 року відносини між сторонами значно погіршилися, сварки стали частішими. Також встановлено, що позивачкою було прийнято рішення про припинення сімейних відносин з відповідачем.

ОСОБА_2 29.01.2025 року після чергової сварки з відповідачем повідомила ОСОБА_1 , що хоче розлучитися та визначити місце проживання доньки. Того дня, ОСОБА_1 , без погодження із ОСОБА_2 , забрав доньку із квартири, де вони спільно проживали, таким чином на власний розсуд змінив місце проживання дитини.

Відповідач, посилаючись на незадовільний стан здоров`я позивачки, звернувся до служби у справах дітей про визначення місця проживання доньки саме із ним.

Так, згідно рішення комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 06 лютого 2025 року № 13 про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , за підписом голови комісії Хавренкова С., секретаря комісії Солдатової А. вирішено на черговому засіданні виконавчого комітету визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком, ОСОБА_1 .

У заяві ОСОБА_2 категорично заперечувала проти визначення місця проживання дитини з батьком.

ОСОБА_1 вказував на те, що місце проживання дитини було змінено заради її безпеки, оскільки психічний стан матері дитини значно погіршився.

На підставі заяв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої доньки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , службою у справах дітей виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради дійшла висновку про визначення місця проживання дитини саме з батьком.

ОСОБА_2 категорично не згодна із вказаним рішенням, зазначає про те, що відповідач чинить їй перешкоди у побаченні з донькою, створив надумані обставини для примусової госпіталізації позивачки до КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги Полтавської обласної ради», під час яких, без попередньої узгодженості піж сторонами, забрав доньку до квартири своєї матері, де на даний час вони і проживають. Окрім того позивач вказувала, що відповідач чинить їй перешкоди у спілкуванні, побаченні і з донькою.

Задовольняючи позов районний суд виходив з того, що проживання малолітньої доньки разом з матір`ю забезпечить їй розвиток у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, та, як наслідок, буде відповідати її найкращим інтересам.

Колегія суддів погоджується з таким висновком районного суду з огляду на наступне.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

При визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України» заява № 2091/13 Суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

Рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першочергово повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об`єктивних обставин спору. При визначенні місця проживання дитини судам потрібно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору. Отже, під час розгляду справ щодо визначення місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах (постанова Верховного Суду від 14 вересня 2022 року у справі № 466/1017/20).

Під час вирішення спору щодо місця проживання дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки стосовно дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19).

Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Отже, вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте, найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19, провадження № 61-11625сво22.

У справі наявний висновок органу опіки та піклування згідно якого визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 .

Проте районний суд дійшов вірного висновку та не взяв до уваги даний висновок, оскільки він зроблений на основі пояснень лише з однієї сторони - з боку відповідача та є не достатньо обгрунтованим.

В судовому засіданні в суді першої інстанції були допитані свідки, як з боку позивача так і з боку відповідача.

Аналізуючи показання свідків районний суд дійшов вірного висновку, що не можливо надати перевагу показанням одних свідків, перед іншими. Показання свідків мають інформативний характер та фактично підтверджують участь обох батьків у вихованні дитини, а також вказують на негативну поведінку іншого із батьків.

Посилання відповідача на те, що дитина не може проживати із матір`ю, оскільки остання має проблеми із психічним здоров`ям, що унеможливлює її належним чином виконувати свої батьківські обов`язки не беруться до уваги, оскільки такий розлад мав тимчасовий характер, що пов`язано із післяпологовою депресією.

В судовому засідання в суді першої інстанції було допитано лікаря, який лікував ОСОБА_2 та суду пояснив, що позивачка поступила до даного закладу із діагнозом гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії, проходила лікування у даному закладі. Порушення у поведінці ОСОБА_2 пов`язувалися з пологами, станом, який існував до пологів і після них. Позивачу були призначені препарати для зниження тривожної симптоматики. Доза таких препаратів була профілактична, стала. В ході лікування всі прояви у пацієнтки зникли. Агресивної поведінки з боку ОСОБА_2 не спостерігалося. На момент виписки попередній і заключний діагнози співпали. Загрози як для себе так і для оточуючих ОСОБА_2 не становила. Лікар зазначив, що діагноз гострий поліморфний психотичний розлад з симптомами шизофренії не є хронічним психічним розладом, а є тимчасовим.

Враховуючи викладене, доказів того, що позивачка може зашкодити дитині суду не надано.

Також відсутні докази що позивач веде аморальний спосіб життя, позбавлена доходу чи жорстоко поводиться із донькою.

Твердження відповідача про незадовільний стан здоров`я позивачки, який на його думку впливає на здатність матері дитини повноцінно виконувати свої батьківські обов`язки не підтверджено належними доказами.

За вказаних обставин, враховуючи вік дитини, ставлення батьків до виховання дитини, особисті якості та стан здоров`я матері та батька, суперечливу і оманливу поведінку відповідача щодо забезпечення спілкування матері з дитиною, колегія суддів вважає, що районний суду дійшов вірного висновку, що для найкращих інтересів дитини буде визначення місця проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір`ю - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за місцем проживання останньої.

Посилання відповідача, що він має більший дохід, а тому доцільно залишити проживати доньку з ним, беруться до уваги, оскільки наявність більшого доходу не є вирішальним у визначенні місця проживання дитини.

Що стосуються доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере до уваги, оскільки доводи апеляційної скарги викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження при перегляді його в апеляційному порядку.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Таким чином апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Жаги Едуарда Григоровича - залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Полтави від 05 лютого 2026 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 22 липня 2026 року.

Головуючий суддя : __________________________ Г.Л. Карпушин

Судді: __________________ О.І. Обідіна _________________ О.В. Чумак