Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №460/3497/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/3497/26 пров. № А/857/22108/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 460/3497/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

місце ухвалення судового рішення м. Рівне

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїМаксимчук О.О.

дата складання повного тексту рішенняНе зазначено

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 460/3497/26 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії задоволено повністю.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 з 01.01.2026 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області здійснити з 01.01.2026 нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у розмірі, визначеному статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області понесені витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1064,96 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позивачу в задоволенні позову відмовити.

В доводах апеляційної скарги вказує, що у Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості щодо постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 року. Оскільки у даному реєстрі відсутні відомості, що позивач проживав станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. в зоні гарантованого добровільного відселення, то відповідно у Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області відсутні підстави для встановлення йому доплати, як не працюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалася, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач повідомлений шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Про розгляд апеляційної скарги позивач повідомлена шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду на поштову адресу позивача, про що в матеріалах справи містяться відповідні докази.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на отримання доплати у розмірі визначеному статтею 29 Закону №4695-ІХ з огляду на наявність у неї статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та непрацюючого пенсіонера, факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення, яке самостійно не змінювалося, а відмова відповідача у виплаті з 01.01.2026 вказаної доплати є протиправною.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач є пенсіонером, як пенсіонер перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області (відповідач), що не заперечується відповідачем.

Водночас, відповідно до Закону №796-ХІІ позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (3 категорії), що підтверджується відповідним посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим позивачу 11.05.1994 Рівненською обласною державною адміністрацією.

Відповідно до довідки Полицької сільської ради від 18.12.2025 №327 позивач проживає з липня 1979 по теперішній час в с. Балаховичі Вараського району Рівненської області, територія якого віднесена до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106.

Разом з тим, позивач ніде не працює, тобто не є фізичною особою-підприємцем і не перебуває у трудових відносинах як найманий працівник з фізичними та/або юридичними особами, підприємствами, установами, організаціями як його роботодавцями.

У грудні 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, у якій просив відповідача провести нарахування і виплату для позивача підвищення (доплати) до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону №796-ХІІ у розмірі, визначеному статтею 45 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік».

Відповідач розглянув вказане звернення позивача. Про результати розгляду вказаного звернення відповідач повідомив позивача листом від 16.01.2026 №1840-26695/Л-02/8-1700/28, в якому відповідач зазначає, що відповідно до статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік” з урахуванням норм постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2024 № 1524 “Деякі питання здійснення у 2025 році на період воєнною стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення", та результатами звірки відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів починаючи з 01.01.2025 пенсія позивачу виплачується з урахуванням норм статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”, без урахування доплати як непрацюючому пенсіонеру згідно зі статтею 39 Закону №796-ХІІ. Згідно з оновленими даними Єдиного державного демографічного реєстру наявні відомості про реєстрацію місця проживання у зоні гарантованого добровільного відселення наявні відомості про період проживання з 10.06.2005 по даний час. Враховуючи зазначене, з 01.01.2025 на період дії воєнного стану, пенсія позивачу виплачується у розмірі, визначеному з урахуванням норм статті 45 Закону України “Про Державний бюджет України на 2025 рік”. Розмір пенсії з 01.01.2026 – 3038,00 грн, без доплати як непрацюючому пенсіонеру.

Позивач вважаючи, що відповідач протиправно не здійснював йому доплату до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що має статус потерпілої особи внаслідок Чорнобильської катастрофи та постійно проживає у зоні гарантованого добровільного відселення у розмірі, передбаченому статтею 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», звернулася до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, визначені Законом №796-ХІІ.

Відповідно до статті 39 Закону №796-ХІІ (в редакції, чинній до 01 січня 2015 року) громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті.

Підпунктом 7 пункту 4 розділу І Закону України від 28 грудня 2014 року №76-VIII Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України (далі - Закон №76-VIII), який набрав чинності 01 січня 2015 року, виключено статті 31, 37, 39 та 45 Закону №796-ХІІ.

01 січня 2016 року набрав чинності Закон України від 04 лютого 2016 року №987-VIII Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (далі - Закон №987-VIII), яким до Закону №796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту: Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення; одночасно установлено порядок виконання цього Рішення щодо застосування статей 53 і 60 Закону №796-ХІІ у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76-VIII, проте застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796-ХІІ вказане Рішення не містить.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18 виснувала, що з 17 липня 2018 року відновила дію редакція статті 39 Закону №796-ХІІ, яка була чинною до 01 січня 2015 року (тобто в редакції від 09 липня 2007 року), в частині, яка не змінена Законом №987-VIII. Тобто відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року №6-р/2018 та статті 39 Закону №796-ХІІ непрацюючі пенсіонери, які проживають на території радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення, мають право на підвищення до пенсії у розмірі дві мінімальні заробітні плати.

Статтею 45 Закону України від 19 листопада 2024 року №4059-IX Про Державний бюджет України на 2025 рік (далі Закон №4059-IX) установлено, що у 2025 році на період дії воєнного стану в Україні доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2361 гривня.

Особам, які після аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) самостійно або у встановленому законодавством порядку за направленнями обласних державних адміністрацій змінили місце проживання за межі зон безумовного (обов`язкового) відселення або гарантованого добровільного відселення та в подальшому повернулися на постійне місце проживання до цих зон, а також особам, які зареєстрували своє місце проживання чи переїхали на постійне місце проживання до зазначених зон після аварії на Чорнобильській АЕС, доплата за проживання в таких зонах не встановлюється.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення непрацюючим пенсіонерам припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та декларування/реєстрації місця проживання за межами зон безумовного (обов`язкового) відселення та зон гарантованого добровільного відселення, що підтверджується відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів.

Для встановлення виплат, передбачених цією статтею, Пенсійному фонду України забезпечити звірення відомостей про постійне місце проживання одержувачів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення із відомостями Єдиного державного демографічного реєстру та інших державних реєстрів для продовження чи припинення відповідних виплат, а також приведення розмірів доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення та пенсійних виплат у відповідність із цією статтею.

Таке ж правове регулювання визначено статтею 29 Закону №4695-ІХ: у 2026 році доплата непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення, встановлюється за умови, що такі особи проживали або працювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення, станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 року до 1 січня 1993 року, у зв`язку з чим особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи. Доплата за проживання на зазначених територіях встановлюється у розмірі 2595 гривня (абзац перший).

Абзаци другий-четвертий статті 29 Закону №4695-ІХ не містять відмінних положень від тих, що установлені в абзацах другому-четвертому статті 45 Закону №4059-ІХ.

Колегія суддів враховує, що згідно з пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2026 року №48 Деякі питання здійснення у 2026 році доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення (далі Постанова №48) у 2026 році факт проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р. для встановлення, продовження чи припинення виплати доплати, передбаченої статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік, у разі відсутності відповідних відомостей у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби та в інших державних реєстрах встановлюється органами Пенсійного фонду України за сукупності таких обставин:

особі надано статус особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;

у Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості про декларування/реєстрацію місця проживання такою особою у період після 1 січня 1993 р. за межами зони безумовного (обов`язкового) відселення або зони гарантованого добровільного відселення. Зміна зареєстрованого місця проживання особи в межах населених пунктів, розташованих на території зони безумовного (обов`язкового) відселення або зони гарантованого добровільного відселення (незалежно від тривалості між періодами реєстрації місця проживання), не вважається зміною місця проживання для цілей застосування статті 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік щодо права на отримання доплати до пенсії.

Виплата доплати за проживання у зоні безумовного (обов`язкового) відселення та в зоні гарантованого добровільного відселення припиняється після залишення особою свого місця постійного проживання на зазначених територіях та/або у разі працевлаштування (зайнятості) особи.

Відповідно до пункту 2 Постанови №48 у разі коли у 2026 році Пенсійним фондом України отримано відомості з Єдиного державного демографічного реєстру, відомчої інформаційної системи Державної міграційної служби чи інших державних реєстрів про місце проживання особи у зоні безумовного (обов`язкового) відселення або в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 р. чи у період з 26 квітня 1986 р. до 1 січня 1993 р., органи Пенсійного фонду України встановлюють доплату, передбачену статтею 29 Закону України Про Державний бюджет України на 2026 рік, з 1 січня 2026 року.

Отже, у зв`язку із набранням чинності з 01 січня 2025 року Законом №4059-ІХ та з 01 січня 2026 року Законом №4695-ІХ змінилося правове регулювання правовідносин щодо здійснення у 2025-2026 роках на період воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення. Статтею 45 Закону №4059-ІХ та статтею 29 Закону №4695-ІХ визначено розмір та підстави виплати у 2025 та 2026 роках на період дії воєнного стану в Україні доплати непрацюючим пенсіонерам, які постійно проживають в зоні гарантованого добровільного відселення.

З доводів скаржника видно, що позивачу з 01 січня 2026 року не була встановлена доплата в сумі 2595,00 грн відповідно до статті 29 Закону №4695-ІХ, оскільки у Єдиному державному демографічному реєстрі відсутні відомості щодо постійного проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 26 квітня 1986 року чи у період з 26 квітня 1986 до 1 січня 1993 року.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем у спірному випадку не підтверджено, що позивач, яка має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи, мала місце постійного проживання та реєстрації за межами території гарантованого добровільного відселення у якийсь період після аварії на Чорнобильській АЕС.

Так, відповідно до довідки Полицької сільської ради від 18.12.2025 №327 позивач проживає з липня 1979 по теперішній час в с. Балаховичі Вараського району Рівненської області, територія якого віднесена до зони гарантованого добровільного відселення відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106.

Крім того, із записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 12.07.1979 слідує, що починаючи з 26.04.1986 позивач працювала у с. Балаховичі Вараського району Рівненської області до 19.05.2008, після чого отримувала допомогу по безробіттю з 28.05.2008 по 17.08.2008.

Отже, досліджені докази в сукупності вказують на те, що позивач місця проживання за межі зони гарантованого добровільного відселення не змінювала. Доказів протилежного, тобто про реєстрацію місця проживання позивача за межею зони гарантованого добровільного відселення, відповідач не надав (з Єдиного державного демографічного реєстру чи інших державних реєстрів). Тому відповідач формально підійшов до вирішення питання виплати ОСОБА_1 як непрацюючому пенсіонеру доплати у 2026 році.

Колегія суддів вважає, що саме пенсійний орган, припиняючи виплату спірного підвищення до пенсії, зобов`язаний встановити підстави для припинення/відмови у встановленні такої доплати, тобто, відсутність в особи права на її отримання.

За встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач має право на отримання доплати відповідно до статті 29 Закону №4695-IX з огляду на наявність у неї статусу потерпілої від Чорнобильської катастрофи та непрацюючого пенсіонера, факту постійного проживання в зоні гарантованого добровільного відселення (в Єдиному державному демографічному реєстрі, відомчій інформаційній системі Державної міграційної служби відсутні відомості саме про зміну місця проживання за межі зони гарантованого добровільного відселення, зокрема, після 01 січня 1993 року).

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Досліджуючи питання, яке стосуються розподілу судових витрат понесених у даній справі, колегією суддів установлено, що з урахуванням положень ст. 139 КАС України відсутні підстави для перерозподілу та присудження судових витрат на користь будь-якої із сторін.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 25 березня 2026 року у справі № 460/3497/26 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос