Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №460/17069/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/17069/25 пров. № А/857/21016/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

судді-доповідача -Шевчук С. М.

суддів -Боршовського Т. І.

Носа С. П.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі № 460/17069/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій,

місце ухвалення судового рішення м. Рівне

Розгляд справи здійснено за правиламиспрощеного позовного провадження

суддя у І інстанціїНор У.М.

дата складання повного тексту рішення18.03.2026

ВСТАНОВИВ:

І. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі № 460/17069/25 позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Рівненській області про визнання відмови протиправною, зобов`язання вчинення певних дій задоволено повністю.

Визнано протиправною відмову Головного управління Національної поліції в Рівненській області у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024, 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби.

Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій 2024, 2025 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 30.05.2025.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судове рішення прийняте з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

На підтвердження доводів апеляційної скарги вказує, що додаткова відпустка, як учасника бойових дій, не належить до категорії щорічних відпусток, а тому на неї не поширюються положення статті 24 Закону України «Про відпустки» щодо виплати грошової компенсації при звільненні. На думку скаржника, така відпустка надається виключно протягом відповідного календарного року, не підлягає перенесенню на наступні роки та не може бути замінена грошовою компенсацією. У зв`язку з цим апелянт вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність підстав для виплати позивачу компенсації за невикористані дні зазначеної відпустки є необґрунтованим.

Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Про розгляд апеляційної скарги відповідач та представник позивача повідомлені шляхом надіслання ухвали про відкриття апеляційного провадження та про призначення апеляційної скарги до розгляду через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що у разі звільнення поліцейського йому підлягає виплаті грошова компенсація за всі невикористані дні відпусток, у тому числі додаткової відпустки як учаснику бойових дій, незалежно від року набуття права на таку відпустку.

ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , видане 29.10.2015).

Позивач проходив службу у відповідача.

Наказом ГУ НП України в Рівненській області від 30.05.2025 №152 о/с позивача звільнено зі служби в поліції з 30.05.2025

05.08.2025 позивач звернувся до відповідача із запитом про нарахування та виплату грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.

Листом від 14.07.2025 та 03.09.2025 відповідач повідомив, що згідно з частиною 1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника, йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А І групи. Грошова компенсація поліцейським за невикористані додаткові відпустки, як учасника бойових дій, не передбачено законодавством.

Позивач, вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2024 - 2025 роки, звернувся до суду з цим позовом.

ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України під час розгляду справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті такі рішення, вчинені дії або допущена бездіяльність на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли між сторонами у даній справі, регулюються Законом України від 02 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію», Законом України від 22 жовтня 1993 року №3551-ХІІ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Законом України від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР «Про відпустки», Кодексом законів про працю України та іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок проходження служби в поліції та здійснення виплат поліцейським при звільненні.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач проходив службу в органах Національної поліції України та був звільнений зі служби в поліції на підставі наказу ГУ НП України в Рівненській області від 30.05.2025 №152 о/с.

Також судом встановлено, що позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 , видане 29.10.2015.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також право на одержання додаткової оплачуваної відпустки строком 14 календарних днів на рік.

Наведеним положенням кореспондують приписи статті 16-2 Закону України «Про відпустки», якими встановлено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та особам з інвалідністю внаслідок війни надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 14 календарних днів на рік.

Отже, право на додаткову оплачувану відпустку є однією із соціальних гарантій, установлених державою для учасників бойових дій, та підлягає обов`язковому забезпеченню незалежно від розсуду роботодавця чи суб`єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та десятою статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки, а також інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейському виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що додаткова відпустка учасника бойових дій не належить до щорічних відпусток, не накопичується та не підлягає компенсації при звільненні, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19.

У зазначеній постанові Верховний Суд відступив від раніше сформованої правової позиції та дійшов висновку, що положення частини десятої статті 93 Закону України «Про Національну поліцію» щодо виплати компенсації за невикористану в році звільнення відпустку слід тлумачити таким чином, що поліцейський у разі звільнення має право на отримання грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток, право на які було набуте ним під час проходження служби, незалежно від часу їх виникнення.

Верховний Суд зазначив, що невикористання особою права на відпустку протягом відповідного календарного року не припиняє такого права та не позбавляє особу можливості реалізувати його в інший передбачений законом спосіб. У випадку звільнення таким способом реалізації права є отримання грошової компенсації за всі невикористані дні відпусток.

Наведений правовий підхід надалі був підтриманий Верховним Судом, зокрема у постановах від 14 квітня 2021 року у справі №620/1487/20, від 26 травня 2021 року у справі №360/1362/20, від 31 травня 2021 року у справі №200/13837/19-а, від 11 листопада 2021 року у справі №200/1175/20-а та інших справах цієї категорії.

Таким чином, доводи апелянта про те, що додаткова відпустка учасника бойових дій не переноситься на наступний рік та не підлягає компенсації при звільненні, суперечать наведеним правовим висновкам Верховного Суду та ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм матеріального права.

Матеріалами справи підтверджується, що на день звільнення позивач мав невикористані дні додаткової оплачуваної відпустки як учасник бойових дій, однак відповідач не здійснив нарахування та виплату відповідної грошової компенсації.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що невиплата позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій є протиправною, а тому порушене право позивача підлягає судовому захисту.

Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов`язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, суд не бачив необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у справі.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Рівненській області залишити без задоволення.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року у справі № 460/17069/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя С. М. Шевчук

судді Т. І. Боршовський

С. П. Нос