Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №260/113/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/113/26 пров. № А/857/8981/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С. М., Мікули О. І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року про повернення позовної заяви в справі № 260/113/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання протиправним та скасування рішення,-

суддя в 1-й інстанції – Ващилін Р.О.,

час ухвалення рішення – 26 січня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Ужгород,

дата складання повного тексту рішення – не зазначено,

в с т а н о в и в:

У січні 2026 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі - відповідач), в якому просив:

визнати протиправним та скасувати рішення Комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній службі України з надзвичайних ситуацій, оформлене протоколом 04.12.2025 № 45 в частині відмови у наданні статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 ;

зобов`язати Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій у Державній службі України з надзвичайних ситуацій повторно розглянути матеріали звернення ОСОБА_1 у спосіб прийняття рішення про встановлення ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

Ухвалою судді Закарпатського окружного адміністративного суду від 19 січня 2026 року позовну заяву залишено без руху в зв`язку з відсутністю документа про сплату судового збору та надано п`ятиденний строк для усунення її недоліків, шляхом подання доказів сплати судового збору в розмірі 1331,20 грн.

На виконання вимог вказаної ухвали на адресу суду першої інстанції від позивача надійшли заява, в якій останній просив звільнити його від сплати судового збору на підставі ункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Однак ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та ухвалити нове про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що позивач ухвалу від 19.01.2026 року виконав у спосіб подання клопотання про звільнення від сплати судового збору. В ухвалі від 26.01.2026 суд виклав аргументи щодо помилковості доводів позивача, що свідчить про те, що за таких підстав є діючим початкове обтяження позивача сплатою судового збору. На переконання апелянта, оскільки позиція суду про безальтернативність сплати судового збору, яка викладена в ухвалі від 19.01.2026 року, не обумовлена аргументами суду про неможливість застосування пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» через те, що визначальним є саме факт існування у позивача статусу УБД, а не факт пов`язанності справи з вказаним, суд повинен був, навівши ці аргументи в ухвалі від 26.01.2026 надати позивачу додатковий мінімальний строк – 1 день на подання суду доказів сплати судового збору, сприяючи позивачу у доступі до правосуддя.

Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до ч.2 ст.312, п.3 ч.1 ст.294 КАС України.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що доказів сплати судового збору у визначений в ухвалі від 19 січня 2026 року строк позивач не надав, водночас наразі позивач статусом учасника бойових дій не володіє, а тому на нього не можуть поширюватися пільги, встановлені законодавством для таких осіб.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, з таких підстав.

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви серед іншого з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Частиною третьою статті 161 КАС України встановлено, що до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до абзацу першого частини першої статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Абзацом першим частини другої статті 169 КАС України встановлено, що в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу (частина третя статті 169 КАС України).

Пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України передбачено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини п`ятої статті 169 КАС України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.

Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

Частиною другою статті 132 КАС України визначено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону №3674-VІ.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №3674-VІ судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно з частиною другою статті 4 Закону №3674-VІ, за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

У зв`язку з початком функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи, а саме: «Електронний кабінет», «Електронний суд» та підсистеми відеоконференцзв`язку, статтю 4 Закону №3674-VI доповнено частиною третьою, згідно з якою при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 1 січня 2026 року прожитковий мінімум для працездатних осіб становить 3328,00 грн.

Як встановлено апеляційним судом, представник ОСОБА_1 звернувся 09.01.2026 року в суд з адміністративним позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій, подавши його в електронній формі через підсистему «Електронний суд», при цьому заявивши одну вимогу немайнового характеру.

З огляду на наведене, судовий збір, який підлягав сплаті за подання цієї позовної заяви становив 1064,96 грн (3328*0,4*0,8 – з врахуванням пільги ч.3 ст. 4 Закону №3674-VI).

Однак суд першої інстанції, в ухвалі від 19 січня 2026 року, хибно визначив судовий збір в сумі 1331,20 грн, що є більшим ніж розмір встановлений Законом.

Разом з тим, виявлена помилка у мотивуванні розміру судового збору сама по собі не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного судового рішення у цій справі, оскільки судовий збір не сплачено в жодному розмір.

Однак на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху, позивач подав заяву про звільнення від сплати судового збору, яка мотивована тим, що предмет спору стосується встановлення позивачу статусу учасника бойових дій, а відповідно до п. 13 ч.1 ст. 5 Закону №3674-VI, такі особи звільнені від сплати судового збору.

Колегія суддів зауважує, що у випадку коли предмет спору стосується лише набуття спеціального права, яке за приписами Закону №3674-VI становить підставу для звільнення від сплати судового збору, все ж заявник не звільняється від сплати судового збору, позаяк відповідні пільги передбачені для осіб, в яких вже наявний відповідний статус.

При цьому колегія суддів вважає, що подаючи клопотання про звільнення від сплати судового збору, учасник справи вправі очікувати на його задоволення судом, що, очевидно, надавало б підстави не сплачувати судовий збір, а отже одночасна відмова у задоволенні клопотання і повернення позовної заяви є невиправданими, оскільки у разі відмови у задоволенні клопотання суд у процесуальний спосіб мав надати можливість сплатити судовий збір.

За змістом висновків Верховного Суду, висловлених в постанові від 19.12.2022 у справі №280/10087/21, реалізація права на подання клопотання, зокрема про звільнення від сплати судового збору не може оцінюватись судом як невиконання вимог ухвали суду про сплату судового збору і мати наслідком повернення позовної заяви.

Отже, звертаючись до суду із зазначеним клопотанням, позивач мав цілком обґрунтовані очікування щодо результатів його розгляду, що дало б можливість передбачити заходи, що будуть застосовані у конкретних правовідносинах.

Схожим чином висловився Верховний Суд в постанові від 02 квітня 2025 року в справі № 160/23834/24 та від 11.05.2023 у справі №320/683/22.

Проте суд першої інстанції у цій справі клопотання позивача розглянув одночасно з вирішенням питання про повернення позовної заяви, чим було порушено принцип юридичної визначеності, тобто право особи у своїх діях розраховувати на розумну та передбачувану стабільність існуючого законодавства та можливість передбачати наслідки застосування норм права (легітимні очікування).

За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020, верховенство права означає, що органи державної влади не можуть діяти свавільно та зобов`язані дотримуватись правил, які даватимуть можливість передбачити заходи, що будуть застосовані у конкретних правовідносинах.

На підставі зазначеного особа може передбачати й планувати свої дії та розраховувати на очікуваний результат.

Право на суд, аспектом якого є доступ до суду, є однією із гарантій основоположного права на справедливий суд. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року ("Bellet v. France", заява № 23805/94, § 36)).

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, передчасно повернув позовну заяву, внаслідок чого було обмежено право позивача на захист своїх інтересів.

Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню на продовження розгляду до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження в справі.

Керуючись ст. ст. 308,312,315,320,321,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Закарпатського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року про повернення позовної заяви в справі № 260/113/26 скасувати та направити справу до суду першої інстанції на продовження розгляду, зі стадії вирішення питання про можливість відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 27 липня 2026 року.