Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №140/16761/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/16761/25 пров. № А/857/4773/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого-судді Курильця А.Р.,

суддів Кузьмича С.М., Мікули О.І.,

розглянувши в змішаній формі в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 140/16761/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги,-

суддя в 1-й інстанції – Ксензюк А.Я.,

час ухвалення рішення – 12 січня 2026 року,

місце ухвалення рішення – м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення – 12 січня 2026 року,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування вимоги.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 05 січня 2026 року позовна заява залишена без руху з мотивів невідповідності вимогам ст.ст. 122, 123 КАС України.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та ухвалити нове про направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що звертаючись до Волинського окружного адміністративного суду із позовною заявою, нами було заявлено клопотання про поновлення пропущеного строку та надано відповідні пояснення, що вказували на поважність пропуску строку на звернення до суду. Самі ж оскаржувані вимоги позивачу належним чином не вручалися, оскільки остання уже тривалий час проживає за кордоном, про що зазначено на конвертах, як причина повернення. До того ж, доказів їх вручення Відповідачем разом із відповіддю на запит не надано. Отже про існування оскаржуваних вимог позивач дізналась після 16.12.2025 р., тобто уже зі значним пропуском шестимісячного строку звернення до суду, а тому наявні підстави для визнання поважною причини пропуску строку на подання позовної заяви та прийняти до розгляду позовної заяви.

Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до ч.2 ст.312, п. 3 ч. 1 ст. 294 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а оскаржувану ухвалу скасувати, з таких підстав.

Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою статті 122 КАС України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У сфері оподаткування права та обов`язки платників податків і зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження та обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України).

Відповідно до пункту 56.1 статті 56 ПК України, рішення, прийняті контролюючим органом, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Пунктом 56.18 статті 56 ПК України визначено, що з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, платник податків має право оскаржити в суді податкове повідомлення-рішення або інше рішення контролюючого органу у будь-який момент після отримання такого рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 липня 2025 року у справі № 500/2276/24 констатувала, що в адміністративному судочинстві можна виділити такі строки оскарження рішень/дій/бездіяльності суб`єкта владних повноважень:

1) якщо платник податків не оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку - строк звернення до суду становить 6 місяців (частина друга статті 122 КАС України);

2) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке не стосується нарахування грошових зобов`язань (наприклад, блокування ПН; присвоєння ризикового статусу тощо), - строк звернення до суду становить 3 місяці (частина четверта статті 122 КАС України);

3) якщо платник податків оскаржував рішення контролюючого органу в досудовому (адміністративному) порядку, яке передбачає нарахування грошових зобов`язань (наприклад, податкове повідомлення-рішення), - строк звернення до суду становить 1 місяць (пункт 56.19 статті 56 ПК України).

Стаття 123 КАС України встановлює наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду. Зокрема, частиною третьою цієї статті визначено, що в разі якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інше подібне за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки.

Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість пропущеного строку; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

День, коли особа дізналася про порушення свого права – це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

Водночас, норми Кодексу адміністративного судочинства України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду.

Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Отже, суд зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Судом першої інстанції не було надано належної правової оцінки тому факту, що ОСОБА_1 ще з 2008 року тобто понад 17 років офіційно та безперервно проживає в Королівстві Іспанія.

На підтвердження цього суду надано вичерпний перелік доказів, які у своїй сукупності свідчать про сталий характер перебування Позивача за кордоном: Рішення про дозвіл на проживання та роботу від 09.10.2008 р., видане компетентним органом - Субделегацією Уряду в Саламанці; Трудовий договір від 01.06.2011 року, згідно з яким ОСОБА_1 розпочала офіційно виконувати роботу за наймом у м. Саламанка. Довідка про реєстрацію місця проживання №0000001274 від 17.06.2016 року, згідно якої, ОСОБА_1 разом із сім`єю зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Перебування позивача в Іспанії у період виникнення спірних правовідносин (червень 2021 року) підтверджується відмітками прикордонного контролю у закордонному паспорті НОМЕР_1 (зокрема, в`їзди через аеропорт Мадрид-Барахас 13.01.2019, 20.01.2019, 13.09.2021, 03.11.2021). Вказані документи підтверджують, що станом на дату винесення спірних вимог (червень 2021 року) ОСОБА_1 тривалий час постійно проживала та працювала в Королівстві Іспанія.

Разом з тим, спірні вимоги ДПС були сформовані 25.06.2021 року. В цей час ОСОБА_1 перебувала за межами України, що виключало можливість фізичного отримання поштової кореспонденції за місцем реєстрації.

Суд першої інстанції помилково ототожнив «направлення» вимог контролюючим органом за місцем реєстрації в Україні з «фактичною можливістю особи дізнатися про порушення свого права».

На момент формування спірних вимог (25.06.2021 р.) ОСОБА_1 перебувала в Королівстві Іспанії, що підтверджується відмітками прикордонного контролю у закордонному паспорті НОМЕР_1 .

Більше того, як вбачається з наявних матеріалів, поштові відправлення поверталися на адресу податкового органу з відміткою про невручення, що підтверджує факт відсутності в Україні та неможливість ознайомитися з їхнім змістом.

Лише 14.10.2025 року ОСОБА_1 стало відомо про те, що відносно неї внесено відомості до Єдиного реєстру боржників де вказано, що документ на підставі якого її внесено до реєстру видало ГУ ДФС у Волинській області.

З метою з`ясування підстав внесення відомостей до реєстру, мною як представником ОСОБА_1 було направлено адвокатський запит до ГУ ДПС у Волинській області, та 16.12.2025 року у відповідь на адвокатський запит отримано лист № 22352/6/03-20-24-06-06 від 09.12.2025 року.

Самі ж оскаржувані вимоги позивачу належним чином не вручалися, оскільки остання уже тривалий час проживає за кордоном, про що зазначено на конвертах, як причина повернення.

До того ж, доказів їх вручення Відповідачем разом із відповіддю на запит не надано.

Отже про існування оскаржуваних вимог позивач дізналась після 16.12.2025 р., тобто уже зі значним пропуском шестимісячного строку звернення до суду, а тому наявні підстави для визнання поважною причини пропуску строку на подання позовної заяви та прийняти до розгляду позовної заяви. Водночас судом першої інстанції наявним обставинам справи належна оцінка не надана та такі не були належим чином перевірені.

Колегія суддів ще раз підкреслює, що місцевим судом не встановлено дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, водночас висновок про пропуск строку сформульований на хибних відомостях.

Колегія суддів зауважує, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За приписами ч. 1-2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З урахуванням наведених норм та правових висновків перевірці у цій справі підлягало питання належного виконання контролюючим органом обов`язку щодо повідомлення платника податків про прийняті щодо нього рішення. Належність такого повідомлення та обізнаність позивача про прийняття таких рішень має істотне значення для забезпечення права особи на доступ до правосуддя, оскільки саме від моменту отримання (вручення у визначений законодавством спосіб) відповідного рішення (рішень) та обізнаність за фактом прийняття таких залежить можливість своєчасного звернення до суду за захистом своїх прав.

Колегія суддів зауважує, що з огляду на тривалість самого процесуального строку та часу, який минув із дати завершення процесуального строку необхідним є встановлення чи вживала особа, яка звертається з відповідним клопотанням, розумних заходів для того, щоб реалізувати своє право (повноваження) у межах строку та якнайшвидше після його закінчення (у разі наявності поважних причин його пропуску).

Колегія суддів зазначає, що суди зобов`язані надавати оцінку доводам учасника справи щодо поважності пропуску строку в кожному конкретному випадку. Процесуальне законодавство вимагає перевіряти обґрунтованість клопотання та наведені заявником причини пропуску строку. Якщо суд відхиляє доводи щодо поважності або задовольняє їх, він має чітко обґрунтувати це в судовому рішенні.

Право на суд, аспектом якого є доступ до суду, є однією із гарантій основоположного права на справедливий суд. За усталеною практикою Європейського суду з прав людини рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Отже, як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України" від 21.12.2010, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності.

З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення у справі "Белле проти Франції" від 04 грудня 1995 року ("Bellet v. France", заява № 23805/94, § 36)).

Окрім того, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (стаття 13 Конвенції).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом, хибно залишив позовну заяву без розгляду, внаслідок чого було обмежено право позивача на захист своїх інтересів.

Відтак, оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 308,312,315,320,321,325,328,329 КАС України, суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 12 січня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 140/16761/25 скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя А. Р. Курилець

судді С. М. Кузьмич

О. І. Мікула

Повне судове рішення складено 27 липня 2026 року.