Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №140/5428/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 140/5428/25 пров. № А/857/28922/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року (постановлену головуючим суддею Смокович В.І. у м. Луцьку) за наслідками розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 140/5428/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 18.09.2025, у цій справі, яке залишено без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.02.2026, позов ОСОБА_1 до ГУ ПФУ у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.04.2025 №ХА15241 про розмір грошового забезпечення станом на 01.03.2018 та зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.04.2025 №ХА15241 про розмір грошового забезпечення, з урахуванням окладу за посадою, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років та додаткових видів грошового забезпечення з 01.01.2018 оку по 31.03.2019, виходячи з 100 відсотків підвищення пенсії без урахування розстрочки, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» №103 від 21.02.2018 та із розміру 74 проценти відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум). Визнано протиправними дії ГУ ПФУ у Волинській області щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок та виплату пенсії на підставі довідки, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.04.2025 №ХА15241 про розмір грошового забезпечення станом на 01.02.2023 та зобов`язано ГУ ПФУ у Волинській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням грошового забезпечення, визначеного в довідці, виданої ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.04.2025 №ХА15241 про розмір грошового забезпечення станом на 01.02.2023, та здійснення ОСОБА_1 перерахунку та виплати пенсії відповідно з 01.02.2023, виходячи із розміру 74 проценти відповідних сум грошового забезпечення (з урахуванням раніше виплачених сум).

На адресу суду першої інстанції 06.05.2026 надійшла заява представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у цій справі на підставі статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) шляхом зобов`язання ГУ ПФУ у Волинській області в строк тридцяти днів з дня отримання ухвали суду подати до Волинського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 у справі №140/5428/25.

Вказана заява обґрунтована тим, що листом від 03.04.2026 відповідач повідомив, що розмір поточної пенсії після перерахунку на виконання судових рішень по справі №140/5428/25 складає в розмірі 25950,00 грн, проте виплата поточної пенсії в належному розмірі не здійснюється через наявність постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення відмовлено.

Приймаючи оскаржене рішення суд першої інстанції виходив з того, що невиконання судового рішення управлінням Пенсійного фонду України в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а зобов`язання подати звіт та накладення штрафу на керівника управління у такому випадку не захищає право особи на отримання бюджетних коштів

Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив позивач, у апеляційні скарзі покликаються на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та прийняти нову, якою зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

На обґрунтування апеляційних вимог зазначає, що не виплата відповідачем з 01.03.2026 поточної пенсії позивачу, яка згідно судових рішень по справі №140/5428/25 складає в сумі 25950,00 грн, є не виконанням цих судових рішень.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю були відсутні, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами згідно вимог 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно зі ст.370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За змістом ч.1 ст.381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.

Відповідно до ч.2 ст.381-1 КАС України суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, 03.10.2025 позивач звернувся до Івано-Франківського окружного адміністративного суду із заявою про зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення в порядку 382 КАС України.

Згідно з ч.1 ст.382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

За змістом ч.1 ст.382-1 КАС України суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (ч.2 ст. 382-1 КАС України).

Колегія суддів вважає за необхідне вказати, що основна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання.

При цьому аналіз норми статті 382 КАС України у її системному взаємозв`язку з нормами статті 372 КАС України дозволяє стверджувати, що судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися за наявності для цього підстав (безвідносно до факту наявності виконавчого провадження щодо виконання відповідного судового рішення), зокрема, у випадку, якщо: рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, або дають підстави вважати, що: загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату, або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов`язку.

Крім того, Конституційний Суд України у Рішенні від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012 зазначив, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, визначений у законі комплекс дій, спрямованих на захист і поновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави.

У Рішенні від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зауважив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист.

У Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України наголосив, що забезпечення державою виконання судового рішення як невід`ємної складової права кожного на судовий захист закладено на конституційному рівні у зв`язку із внесенням Законом України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02 червня 2016 року №1401-VIII змін до Конституції України та доповненням її, зокрема, статтею 129-1, частиною другою якої передбачено, що держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Також Конституційний Суд України, узявши до уваги статті 3, 8, частини першу, другу статті 55, частини першу, другу статті 129-1 Конституції України, свої юридичні позиції щодо визначення виконання судового рішення складовою конституційного права на судовий захист, дійшов висновку, що держава, створюючи належні національні організаційно-правові механізми реалізації права на виконання судового рішення, повинна не лише впроваджувати ефективні системи виконання судових рішень, а й забезпечувати функціонування цих систем у такий спосіб, щоб доступ до них мала кожна особа, на користь якої ухвалене рішення.

Таким чином, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, зокрема у формі зобов`язання боржника подати до суду відповідний звіт сприяє забезпеченню реалізації принципу виконуваності судового рішення (загальновідомо, що «рішення суду не має значення, якщо воно не виконується»), запобігає можливому зловживанню з боку боржника (наприклад, у формі уникнення оперативного та повного виконання рішення), гарантує дотримання законності (як у вимогах стягувача, так і у діях боржника), а також підвищує довіру громадян до суду та держави, в цілому.

Наведене свідчить на користь висновку, що суд першої інстанції за наслідком розгляду заяви про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області подати звіт уповноважений прийняти одне з двох рішень: про її задоволення або відмову.

Водночас, аналіз положень абзацу першого частини першої статті 382 КАС України вказує на те, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про його виконання є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися залежно від наявності об`єктивних обставин, які б свідчили про ухиляння відповідача від виконання судового рішення чи/або відсутність у нього наміру його виконувати.

При цьому, зважаючи на положення ч.2 ст. 382 КАС України та з огляду на те, що справа стосується пенсійних виплат, суд не наділений повноваженнями діяти на власний розсуд. Вказана норма безальтернативно передбачає за наслідком звернення особи, на користь якої ухвалене судове рішення, із заявою в порядку ст. 382 КАС України, встановлення суб`єкту владних повноважень зобов`язання подати звіт про виконання судового рішення.

Встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України є однією з повноцінних форм забезпечення виконання судових рішень, яка встановлена з метою фактичного виконання судового рішення на користь позивача.

У контексті праворозуміння інституту судового контролю за виконанням рішення суду, суд повинен врахувати, що такий контроль передбачено з метою реалізації завдань адміністративного судочинства, тому суд повинен займати активну позицію не лише під час вирішення публічно-правового спору, але й після набрання судовим рішенням законної сили.

Разом з цим, вирішення питання про зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, а тому апеляційний суд позбавлений процесуального права вирішити таку заяву по суті.

Враховуючи зазначене вище, колегії суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, а тому є підстави вважати, що висновок суду є помилковим.

Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

Відтак, з врахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду справи, оскільки прийнята з порушенням норм процесуального права та з неповним з`ясуванням обставин справи, що мають значення для справи.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Волинського окружного адміністративного суду від 15 травня 2026 року за наслідками розгляду заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення у справі № 140/5428/25 скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула