Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №380/10196/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 380/10196/26 пров. № А/857/31559/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді Кузьмича С. М.,

суддів Курильця А.Р., Мікули О.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року (постановлену головуючим суддею Потабенко В.А. у м. Львові) з питань забезпечення позову у справі № 380/10196/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в особі голови Дружик Ірини Степанівни про визнання протиправним та скасування розпорядження, визнання недійсним додаткової угоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради в особі Голови Дружик Ірини Степанівни, в якій просила:

визнати протиправним та скасувати розпорядження голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №49-к від 31.03.2026 «Про продовження контракту з ОСОБА_2 »;

визнати недійсною додаткову угоду №6 від 04.03.2026 до контракту №118 від 28.12.2020.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху.

26.05.2026 від позивача за вх. №44621 надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 суддя відкрила провадження в адміністративній справі та вирішено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін.

02.06.2026 від позивача за вх. №47086 надійшла заява про забезпечення позову шляхом зупинення дії розпорядження Голови Шевченківської РА № 49-к від 31.03.2026 «Про продовження контракту з ОСОБА_2 » до набрання законної сили рішенням у цій справі; Заборонити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) вчиняти будь-які дії від імені ЛКП «Варшавське-407», підписувати фінансові, господарські та процесуальні документи, представляти інтереси підприємства в судах до вирішення спору по суті.

В обґрунтування поданої заяви покликалася на те, що на даний час наявна очевидна протиправність розпорядження та «юридична фікція» (п. 1 ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України). Оскаржуване розпорядження «продовжує» дію Контракту № 118, який припинив свою дію 31.12.2021 у зв`язку із закінченням строку (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП). Зазначає, що юридично неможливо «продовжити» те, що не існує вже понад 4 роки. Більше того, Додаткова угода № 6, якою нібито реалізовано це розпорядження, була підписана відповідачем 04.03.2026, тобто майже за місяць до винесення самого розпорядження (31.03.2026). Це свідчить про свідоме службове підроблення документів відповідачем та очевидну незаконність акта, що є самостійною підставою для забезпечення позову. Також позивач зазначає, що у судовій справі №466/2363/26 ЛКП «Варшавське-407», представляти яке продовжує нелегітимний керівник ОСОБА_2 , офіційно визнало вчинення «технічних помилок» у фінансових розрахунках (нарахуваннях). Це пряме підтвердження того, що непрофесійне управління особою без належних повноважень вже сьогодні завдає реальних збитків комунальному підприємству та членам територіальної громади (співвласникам), чиї права захищає позивач. Ризик ускладнення виконання рішення суду та настання незворотних наслідків, оскільки ОСОБА_2 має доступ до печатки підприємства та права підпису фінансових документів. Кожен день її незаконного перебування на посаді - це десятки підписаних договорів, актів та платіжних документів від імені ЛКП. У разі скасування розпорядження № 49-к (що є очевидним з огляду на закінчення контракту у 2021 році), всі ці документи будуть визнані недійсними, що призведе до масових судових позовів від контрагентів та повного блокування діяльності ЛКП. Зупинення дії розпорядження зараз - це єдиний спосіб запобігти колапсу підприємства. Тому просить вжити заходи забезпечення позову.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 03.06.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову відмовлено.

Приймаючи оскаржену ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивачки на випадок можливого настання негативних наслідків чи порушення прав в майбутньому, не може визнаватись достатнім для вжиття заходів забезпечення позову саме у такий спосіб.

У ході розгляду поданої заяви судом не виявлено фактів існування, на час прийняття даної ухвали, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивачки до прийняття у справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь позивачки.

Вказану ухвалу в апеляційному порядку оскаржила позивачка, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального права з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та постановити нову про вжиття заходів забезпечення позову.

Зокрема в апеляційній скарзі зазначає, що очевидна протиправність розпорядження. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається у разі очевидної протиправності рішення суб`єкта владних повноважень. В матеріалах справи міститься Додаткова угода № 6, яка підписана 04.03.2026, тоді як саме Розпорядження № 49-к з`явилося лише 31.03.2026. Суд проігнорував цей факт службового підроблення (backdating), який доводить очевидну незаконність акта.

Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Оскільки клопотання від учасників справи про розгляд справи за їх участю були відсутні, колегія суддів вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами згідно вимог 311 КАС України.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це надання позивачеві тимчасової правової охорони його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, до вирішення спору судом та набрання рішенням суду законної сили. Заходи забезпечення позову є втручанням суду у спірні правовідносини до їх вирішення, а тому вони повинні застосовуватися судом з підстав та в порядку, прямо передбаченому законом.

Згідно ч.2 ст.150 КАС України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо :

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, а тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулась із такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятими Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язане з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку із оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними із позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 09.01.2025 по справі №600/1928/24-а, від 14.01.2025 по справі №280/9045/24.

Підстави забезпечення позову, передбачені ч.2 ст.150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи наявна хоча б одна з названих обставин, і перевірити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Розглядаючи питання щодо наявності підстав для вжиття заходів забезпечення позову, необхідно також враховувати специфіку правовідносин, стосовно яких виник спір, та їх відповідне законодавче врегулювання, за наслідками аналізу якого можна зробити висновок, чи дійсно застосування заходів забезпечення позову є необхідним у даному конкретному випадку, чи може невжиття таких засобів мати незворотні наслідки.

Колегія суддів звертає увагу, що у даному випадку звернення до адміністративного суду з цим позовом обумовлено з незгодою позивачки з розпорядження голови Шевченківської районної адміністрації Львівської міської ради №49-к від 31.03.2026 «Про продовження контракту з ОСОБА_2 » та додатковою угодою №6 від 04.03.2026 до контракту №118 від 28.12.2020.

Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 28.03.2018 у справі № 800/521/17 зроблено висновок про те, що позов не може бути забезпечено таким способом, що фактично підмінює собою судове рішення в справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

Колегія суддів зазначає, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити ознаки протиправності згаданих вище наказів, оскільки встановлення таких обставин можливе лише під час розгляду справи по суті, що виключає можливість їх попередньої правової оцінки в межах вирішення питання про забезпечення позову.

Саме існування ознак протиправності дій чи рішення суб`єкта владних повноважень, як стверджує позивач, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу, оскільки дана ознака є лише передумовою для такого забезпечення та повинна прийматись судом до уваги із урахуванням іншої підстави забезпечення позову - невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.

Позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті.

У даному випадку така обов`язкова умова для забезпечення адміністративного позову як наявність очевидних ознак протиправності дій/бездіяльності та рішення відповідача у спірних правовідносинах може бути виявлена судом тільки на підставі з`ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності, як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв`язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Таким чином, наведені в заяві про забезпечення позову обґрунтування не знайшли свого підтвердження під час судового розгляду, а застосування судом заходів забезпечення позову, про які просить представниця позивача, без з`ясування фактичних обставин справи матиме наслідком надання судом передчасних правових оцінок по суті пред`явленого позову.

Крім цього, Верховний Суд у постанові від 17.09.2025 у справі № 300/3663/25 зробив висновок, згідно якого можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову. Суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому.

За таких обставин, наведені доводи у межах поданої заяви про забезпечення позову не є достатніми та обґрунтованими, у зв`язку із чим апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову.

Таким чином, суд вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а судове рішення — без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують судове рішення суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись статтями 139, 229, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2026 року з питань забезпечення позову у справі № 380/10196/26 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення і в касаційному порядку не оскаржується.

Головуючий суддя С. М. Кузьмич

судді А. Р. Курилець

О. І. Мікула