Постанова від 09 липня 2026 р. у справі №500/7096/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 500/7096/25 пров. № А/857/9082/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Обрізко І.М.,

суддів Глазька С.М., Пліша М.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року, прийняте суддею Юзьківим М.І. у м. Тернополі, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

встановив:

ОСОБА_1 (надалі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі – ГУ ПФУ в Тернопільській області, відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі – ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач 2), в якому просила:

- визнати рішення відповідачів ГУ ПФУ в Тернопільській області та ГУ ПФУ в Рівненській області від 13.10.2025 № 191950030301 про відмову в призначенні пенсії протиправним та його скасувати;

- зобов`язати відповідачів ГУ ПФУ в Тернопільській області та ГУ ПФУ в Рівненській області зарахувати ОСОБА_1 період навчання у Душанбінському педагогічному інституті з 01.09.1982 по 01.06.1987 та період роботи з 01.08.1987 по 01.09.2001 згідно записів трудової книжки починаючи із першого номера запису по двадцять другий до страхового стажу;

- зобов`язати відповідачів ГУ ПФУ в Тернопільській області, ГУ ПФУ в Рівненській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи із дня подання першої заяви -18.06.2025.

Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Рівненській області від 13.10.2025 № 191950030301 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком; зобов`язано ГУ ПФУ в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.10.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу період навчання у Душанбінському педагогічному інституті згідно з дипломом НОМЕР_1 та періоди роботи з 01.08.1987 по 01.09.2001 згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 12.01.1988. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позов, суд зазначив, що відповідач обрав упереджений підхід при наданні оцінки трудовій книжці позивачки та з формальних підстав не зарахував до страхового стажу періоди роботи згідно з записів трудової книжки. За таких обставин, суд дійшов висновку, що не зарахування відповідачем періодів роботи згідно з трудовою книжкою серії НОМЕР_2 від 12.01.1988 до страхового стажу позивачки при призначенні пенсії за віком є безпідставними. Відтак рішення відповідача 2 за результатами розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню

Разом з тим, суд зазначив, що в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачкою всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення її пенсії за віком.

Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважав, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов`язання повторно розглянути заяву позивачки про призначення їй пенсії за віком, із урахуванням висновків суду у цій справі зарахувавши до страхового стажу спірні у цій справі періоди роботи згідно з трудовою книжкою та період навчання згідно з дипломом.

Також суд зазначив, що дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Водночас судом не встановлено порушення прав чи охоронюваних законом інтересів ОСОБА_1 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, а тому у задоволенні позовних вимог до відповідача 1 необхідно відмовити.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Рівненській області подало апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи та неправильним застосуванням норм матеріального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що підстав для зарахування позивачці до загального страхового стажу періоду трудової діяльності згідно записів трудової книжки НОМЕР_2 , немає, оскільки відсутнє підтвердження зміни прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 та по батькові особи не відповідає паспортним даним. До матеріалів справи долучено свідоцтво про шлюб НОМЕР_3 від 29.06.1991, в якому рік народження позивачки не відповідає паспортним даним. Періоди роботи частково внесено згідно відомостей, що містяться в індивідуальних даних про застраховану особу, згідно сплати внесків (ОК-5); період навчання згідно диплому НОМЕР_1 , оскільки зазначений період трудової діяльності підлягає уточненню відповідно до вимог ст. 24 Закону України «По загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ №562 від 16.05.2025, якою затверджено «Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01 січня 1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу».

На підставі вищевикладеного, вважає, що Головним управлінням правомірно було відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком з врахуванням ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки на момент звернення у позивача відсутній необхідний страховий стаж.

Просить скасувати рішення суду та прийняти постанову, якою відмовити в позові.

Позивач подала письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити таку без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що місцевий суд в повній мірі дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулась до ГУ ПФУ в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком та необхідними документами, що підтверджують страховий стаж.

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено ГУ ПФУ в Рівненській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Рівненській області від 13.10.2025 № 191950030301 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - 32 роки (арк. справи 10).

Причиною вказаної відмови у призначені пенсії стало те, що за результатами розгляду доданих документів, до страхового стажу не зараховано:

- періоди трудової діяльності згідно з записами трудової книжки НОМЕР_2 від 12.01.1988, оскільки відсутнє підтвердження зміни прізвища з ОСОБА_2 на ОСОБА_3 та по батькові особи не відповідає паспортним даним. До матеріалів справи долучено свідоцтво про шлюб НОМЕР_3 від 29.06.1991, в якому рік народження позивачки не відповідає паспортним даним. Періоди роботи частково внесено згідно відомостей, що містяться в індивідуальних даних про застраховану особу, згідно сплати внесків (ОК-5);

- період навчання згідно з дипломом НОМЕР_1 , оскільки зазначений період трудової діяльності підлягає уточненню відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ № 562 від 16.05.2025, якою затверджено «Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу».

Відповідно до вказаного рішення вік позивачки на момент звернення до пенсійного органу – 60 років 07 місяців 21 день. Страховий стаж позивачки – 19 років 07 місяців17днів.

Позивачці до страхового стажу зараховано періоди трудової діяльності з 01.09.2001 згідно з даними Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Зі змісту трудової книжки позивачки НОМЕР_2 від 12.01.1988 (арк. справи 6 - 9) встановлено, що у ній містяться записи про трудову діяльність позивачки з 01.08.1987 по 03.04.2023.

При цьому, на титульній сторінці трудової книжки позивачки НОМЕР_2 від 12.01.1988 наявний запис про виправлення по батькові позивачки ОСОБА_1 згідно з паспортом НОМЕР_4 виданим Лановецьким РВ УМВС України в Тернопільській області 10.06.2016, вказаний запис засвідчений посадовою особою Директоркою ТСЗОШ ТМР ТО.

Згідно з дипломом від НОМЕР_1 ОСОБА_4 з 1982 по 1988 навчалася в Душанбінському педагогічному інституті ім. Т.Г. Шевченка по спеціальності фізика -математика (арк. справи 12).

Зміну прізвища позивачки з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_2 » підтверджено свідоцтвом про шлюб НОМЕР_5 від 29.06.1991 (арк. справи 12).

Відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 03.02.2016 у справі № 607/20761/14-ц між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 розірвано шлюб, який зареєстрований 29.06.1991 (арк. справи 15).

Зміну прізвища позивачки з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_7 » підтверджено свідоцтвом про шлюб НОМЕР_6 від 05.05.2016 (арк. справи 16).

Позивачка не погодившись з оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень – ГУ ПФУ в Рівненській області від 13.10.2025 №191950030301, вважаючи його протиправним та таким, що порушує її право на соціальний захист, звернулась до суду із цим позовом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Вказаний Закон набрав чинності з 01 січня 2004.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття «загальний трудовий стаж» є ширшим, ніж поняття «страховий стаж», оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Положеннями статті 56 Закону № 1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XIІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Як видно з матеріалів справи, у період з 1982 по 1988 позивач, яка на той час мала прізвище, ім`я та по батькові ОСОБА_4 , навчалася в Душанбінському педагогічному інституті ім. Т.Г. Шевченка по спеціальності фізика - математика, що підтверджено дипломом НОМЕР_1 .

Не зарахування періоду навчання позивачки з 1982 по 1988 в Душанбінському педагогічному інституті ім. Т.Г. Шевченка по спеціальності фізика - математика згідно з дипломом НОМЕР_1 , відповідач обґрунтовує тим, що зазначений період трудової діяльності підлягає уточненню відповідно до вимог статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», постанови КМУ № 562 від 16.05.2025, якою затверджено «Порядок підтвердження нездійснення іншою державою пенсійних виплат особам, які проживають в Україні, за періоди трудової діяльності до 01.01.1992 за межами України в республіках колишнього Союзу РСР для зарахування їх до страхового стажу».

Разом з тим, апеляційний суд зазначає, що пунктом «д» статті 56 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації.

Отже, навчання у вищих та середніх спеціальних навчальних закладах до 01.01.2004 зараховується лише період за денною формою навчання і підтверджується дипломами та іншими документами.

При цьому, частиною другою статті 4 Угоди «Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів» від 15.04.1994 передбачено, що сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що наведені відповідачем підстави для незарахування до страхового стажу позивачки періоду навчання є необґрунтованими, а тому позовні вимоги в цій частині є підставними та підлягають задоволенню.

Щодо не зарахування періодів трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 , оскільки відсутнє підтвердження зміни прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » та по батькові особи не відповідає паспортним даним, колегія суддів зазначає таке.

Як видно з матеріалів справи, відповідачем до страхового стажу позивачки не зараховано періоди трудової діяльності згідно з трудовою книжкою НОМЕР_2 , оскільки відсутнє підтвердження зміни прізвища з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_3 » та по батькові особи не відповідає паспортним даним. До матеріалів справи долучено свідоцтво про шлюб НОМЕР_3 від 29.06.1991, в якому рік народження позивачки не відповідає паспортним даним.

Судом встановлено, що зміну прізвища позивачки з « ОСОБА_3 » на « ОСОБА_2 » підтверджено свідоцтвом про шлюб НОМЕР_5 від 29.06.1991.

Водночас зміну прізвища позивачки з « ОСОБА_2 » на « ОСОБА_7 » підтверджено свідоцтвом про шлюб НОМЕР_6 від 05.05.2016.

Разом з тим, дослідивши копію трудової книжки позивачки НОМЕР_2 від 12.01.1988 судом апеляційної інстанції встановлено, що у ній містяться записи про трудову діяльність позивачки з 01.08.1987 по 03.04.2023.

При цьому, на титульній сторінці вказаної трудової книжки позивачки наявний запис про виправлення по батькові позивачки ОСОБА_1 згідно з паспортом НОМЕР_4 виданим Лановецьким РВ УМВС України в Тернопільській області 10.06.2016, вказаний запис засвідчений посадовою особою Директоркою ТСЗОШ ТМР ТО.

З наведеного видно, що позивачка має належним чином оформлену трудову книжку, в якій містяться відповідні записи про спірні періоди роботи із відомостями, які відповідають вимогам законодавства.

Вказані записи у трудовій книжці скріплені і засвідчені підписом уповноваженої особи роботодавця та відповідною печаткою, не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Доказів, які б свідчили про недостовірність таких записів, відповідачем суду не надано, а тому останні безпідставно не взяті до уваги відповідачем для призначення пенсії за віком.

Апеляційний суд під час розгляду цієї справи враховує, що згідно із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 25.04.2019 в справі № 593/283/17 та від 30.09.2019 в справі № 638/18467/15-а, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для обмеження органами пенсійного фонду в реалізації особою конституційного права на соціальний захист та призначення пенсії.

На працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства (висновок узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17).

Колегія суддів апеляційного суду також звертає увагу на те, що на час первинного заповнення трудової книжки позивачки НОМЕР_2 від 12.01.1988 діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 № 162.

Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно пунктів 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 Держкомпраці СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Водночас на час подальшого заповнення трудової книжки позивача діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників № 58 від 29.07.1993, затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58).

Відповідно до пункту 1 Інструкції № 58 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації (далі - підприємство) усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Пунктом 1.5. Інструкції № 58 визначено, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» (далі - Постанова № 301), цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

Таким чином, недотримання правил ведення трудової книжки, інших документів може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а тому й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Отже, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань про призначення пенсії за віком.

Наведене в повній мірі узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.

Також варто зазначити, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами документів на підприємстві чи трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення документів на підприємстві чи його трудової книжки.

Апеляційний суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні таких документів.

Відтак, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що відповідач безпідставно та з формальних підстав не зарахував до страхового стажу періоди роботи згідно з записів трудової книжки серії НОМЕР_2 від 12.01.1988

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, пункт 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційного суду погоджується з судом першої інстанції, що відповідачем 2 зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивачки спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні пенсії, у зв`язку з чим рішення за результатами розгляду заяви позивачки про призначення пенсії за віком прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відтак, колегія суддів не надає оцінки судовому рішенню в частині відмови у задоволенні позовних вимог.

Судові витрати розподілу не підлягають з огляду на результат вирішення апеляційної скарги та виходячи з вимог ст. 139 КАС України.

Отже, доводи апеляційної скарги дають підстави для висновку про правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до правильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення, рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 січня 2026 року у справі №500/7096/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І. М. Обрізко

судді С. М. Глазько

М.А. Пліш