Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №560/156/23 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/156/23

Головуюча суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

27 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Драчук Т. О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , виконавчого комітету Красилівської міської ради Хмельницької області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року та апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Красилівської міської ради Хмельницької області, треті особи - ССББ "Добробут", ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

І. Короткий зміст позовних вимог і рішень суду першої інстанції

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету Красилівської міської ради від 12 липня 2022 року №739, яким погоджено ОСББ “Добробут-2010” встановлення шести обмежувачів руху на території, прилеглій до багатоквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1 .

Позивач вважає, що зазначене рішення прийняте без належних правових підстав, не відповідає вимогам законодавства, яке регулює здійснення благоустрою населених пунктів, та порушує його права як власника нежитлового приміщення у цьому будинку.

Виконавчий комітет Красилівської міської ради заперечує проти позову, посилаючись на те, що рішення №739 прийняте в межах наданих законом повноважень, не є рішенням про організацію майданчика для паркування, не порушує прав позивача, а тому підстави для його скасування відсутні.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року адміністративний позов задоволено: визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Красилівської міської ради від 12 липня 2022 року №739, а також стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судовий збір у сумі 992,40 грн і витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2000,00 грн.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не довів правомірності прийняття рішення №739 та наявності передбачених законом підстав для погодження встановлення спірних обмежувачів руху, у зв`язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог.

Додатковим рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року заяву позивача про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Суд стягнув на користь позивача 5600,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених під час апеляційного та касаційного перегляду справи, а в задоволенні решти вимог, зокрема щодо відшкодування заявленого “гонорару успіху”, відмовив.

ІІ. Доводи апеляційних скарг та позиції учасників справи

Не погодившись із рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року, виконавчий комітет Красилівської міської ради подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.

На думку апелянта, рішення виконавчого комітету від 12 липня 2022 року №739 прийняте в межах повноважень, визначених Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та Законом України “Про благоустрій населених пунктів”, а погодження встановлення обмежувачів руху саме по собі не є рішенням про організацію чи облаштування майданчика для паркування транспортних засобів.

Крім того, відповідач вважає, що суд безпідставно ототожнив встановлення обмежувачів руху з облаштуванням місць для паркування, тоді як звернення ОСББ було зумовлене необхідністю впорядкування руху транспорту, забезпечення можливості проїзду спеціальної техніки та запобігання безконтрольному заїзду автомобілів на прибудинкову територію.

Також апелянт зазначає, що оскаржуване рішення не порушує прав позивача, а висновки суду щодо протиправності рішення №739 не відповідають фактичним обставинам справи.

Додатково зазначає, що спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, позивач не є адресатом рішення №739 та не має права на його оскарження, а саме рішення є індивідуальним актом, дія якого вичерпана виконанням. Окремо відповідач заперечує наявність передбаченого законом обов`язку розробляти або подавати проєкт благоустрою та вважає помилковою здійснену судом першої інстанції оцінку доказів.

Не погодившись з основним рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року в частині розподілу судових витрат, а також із додатковим рішенням цього ж суду від 25 березня 2024 року, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду від 07 березня 2024 року в частині зменшення розміру судових витрат, скасувати додаткове рішення суду від 25 березня 2024 року в частині відмови у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу та ухвалити в цій частині нове рішення.

Позивач вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив розмір заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, не врахувавши складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи та подані докази понесених витрат, у зв`язку з чим просить змінити рішення суду в цій частині та стягнути витрати у повному заявленому розмірі.

У відзивах на апеляційні скарги учасники справи просили залишити без задоволення апеляційні скарги іншої сторони, посилаючись на законність та обґрунтованість оскаржених судових рішень.

ІІІ. Встановлені судом обставини

Судом установлено, що ОСОБА_1 є власником нежитлового приміщення, розташованого у багатоквартирному житловому будинку по АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташований зазначений будинок, перебуває у приватній власності ОСББ “Добробут-2010” та має цільове призначення – для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку.

Рішенням виконавчого комітету Красилівської міської ради від 20 травня 2020 року №227 ОСББ “Добробут-2010” погоджено проведення благоустрою шляхом укладання бруківки площею 75 кв. м на території, прилеглій до багатоквартирного житлового будинку по вул. Грушевського, 129 у місті Красилові.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 31 травня 2022 року у справі №560/4195/22 Красилівську міську раду зобов`язано вжити передбачених законодавством заходів за станом благоустрою, зокрема щодо належного реагування на звернення ОСОБА_2 про незаконне влаштування місць для паркування біля зазначеного будинку.

01 липня 2022 року ОСББ “Добробут-2010” звернулося до Красилівської міської ради із заявою про погодження встановлення шести обмежувачів руху на ділянці площею 75 кв. м, на якій співвласниками будинку проведено благоустрій шляхом укладання бруківки. У заяві зазначено, що встановлення обмежувачів руху необхідне для обмеження самовільного руху автомобілів до тротуару під час стоянки в нічний час, недопущення безконтрольного загромадження території автомобілями стороннього транспорту, забезпечення під`їзду спеціального транспорту у разі надзвичайної ситуації та дисциплінування водіїв під час паркування автомобілів.

За результатами розгляду зазначеної заяви виконавчий комітет Красилівської міської ради прийняв рішення від 12 липня 2022 року №739, яким погодив ОСББ “Добробут-2010” встановлення шести обмежувачів руху на території, прилеглій до багатоквартирного житлового будинку по вул. Грушевського, 129 у місті Красилові. Листом від 13 липня 2022 року відповідач повідомив ОСОБА_2 про виконання рішення суду від 31 травня 2022 року у справі №560/4195/22 та прийняття рішення №739.

Під час розгляду справи суд першої інстанції ухвалою від 30 січня 2024 року витребував у виконавчого комітету Красилівської міської ради документи, на підставі яких прийнято рішення №739, а також у ОСББ “Добробут-2010” – проект благоустрою, погоджений рішенням виконавчого комітету від 20 травня 2020 року №227. На виконання зазначеної ухвали відповідач надав до суду заяву ОСББ від 01 липня 2022 року, тоді як витребуваний проект благоустрою до матеріалів справи не надійшов.

IV. Оцінка суду

Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг.

Постановою Верховного Суду від 24 березня 2026 року судові рішення у цій справі скасовано, а справу направлено на новий апеляційний розгляд у зв`язку з незалученням до участі у справі особи, права та обов`язки якої могли бути порушені судовим рішенням. Верховний Суд не надавав оцінки правильності висновків судів щодо суті спору та не перевіряв законність рішення виконавчого комітету Красилівської міської ради від 12 липня 2022 року №739.

Під час нового апеляційного розгляду колегія суддів перевіряє законність рішення суду першої інстанції самостійно та надає оцінку всім доводам апеляційних скарг.

Предметом цього спору є виключно правомірність рішення виконавчого комітету Красилівської міської ради від 12 липня 2022 року №739. Питання виконання рішення Хмельницького окружного адміністративного суду у справі №560/4195/22, а також дії чи бездіяльність суб`єктів владних повноважень під час його виконання предметом цього провадження не є, тому оцінці у цій справі не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України.

Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд перевіряє, чи прийняте рішення суб`єкта владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені законом, а також чи є воно обґрунтованим, тобто прийнятим з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття.

Як встановлено у справі, підставою для прийняття рішення №739 було звернення ОСББ “Добробут-2010” від 01 липня 2022 року. Інших матеріалів, які стали підставою для прийняття спірного рішення, відповідач суду не надав, хоча вони були витребувані судом першої інстанції.

Матеріали справи не містять доказів, наданих відповідачем, які б підтверджували, що під час прийняття рішення №739 виконавчий комітет з`ясував усі обставини, які мали значення для його прийняття.

Апелянт посилається на те, що виконавчий комітет діяв у межах повноважень, наданих Законом України “Про місцеве самоврядування в Україні” та Законом України “Про благоустрій населених пунктів”.

Колегія суддів не заперечує, що виконавчий комітет міської ради є уповноваженим органом у сфері благоустрою та вправі приймати рішення з питань, віднесених законом до його компетенції. Разом із тим наявність компетенції сама по собі не свідчить про законність конкретного рішення.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України перевірці підлягає не лише наявність повноваження, а й спосіб його реалізації, обґрунтованість прийнятого рішення та дотримання процедури його прийняття.

Оскільки відповідач не надав матеріалів, які підтверджували б належне з`ясування обставин, що стали підставою для прийняття рішення №739, самі лише посилання на наявність компетенції не спростовують висновків суду першої інстанції.

Апелянт також зазначає, що рішенням №739 не вирішувалося питання створення або погодження майданчика для паркування, а погоджувалося лише встановлення шести обмежувачів руху.

Ці доводи є обґрунтованими. Зміст рішення №739 свідчить, що ним погоджено встановлення шести обмежувачів руху, а не облаштування майданчика для паркування.

Разом із тим зазначена обставина не спростовує висновків суду першої інстанції про протиправність рішення №739, оскільки підставою для його скасування є не правова природа обмежувачів руху, а недоведеність відповідачем законності їх погодження у спосіб, визначений законом.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що спір підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки рішення №739 прийнято за зверненням ОСББ “Добробут-2010”, адресоване конкретній юридичній особі та не породжує публічно-правових відносин із позивачем.

Колегія суддів відхиляє ці доводи з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктами владних повноважень щодо оскарження їхніх рішень, дій чи бездіяльності.

Рішення №739 прийнято виконавчим комітетом Красилівської міської ради під час здійснення владних управлінських функцій у сфері благоустрою населеного пункту. Предметом позову є перевірка законності цього рішення, а не вирішення спору щодо права власності, користування майном чи інших приватноправових відносин між фізичними або юридичними особами.

Той факт, що рішення прийнято за зверненням ОСББ “Добробут-2010”, не змінює характеру спірних правовідносин, оскільки предметом судового контролю є законність індивідуального акта суб`єкта владних повноважень.

Апелянт також зазначає, що позивач не є адресатом рішення №739 та не перебуває у правовідносинах із виконавчим комітетом або ОСББ “Добробут-2010”, а тому не має права оскаржувати це рішення.

Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України право на звернення до адміністративного суду має особа, яка вважає, що рішенням суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи або законні інтереси.

Сам по собі факт, що особа не є адресатом індивідуального акта, не виключає можливості його судового оскарження, якщо вона обґрунтовує, що цей акт безпосередньо впливає на її права чи законні інтереси.

Позивач є власником нежитлового приміщення у будинку, на прилеглій території якого погоджено встановлення обмежувачів руху, та посилається на обмеження можливості користування належним йому майном. Отже, спірне рішення безпосередньо стосується його законного інтересу щодо доступу до цього майна та користування прилеглою територією.

Таким чином, підстав для висновку про відсутність у позивача права на звернення до адміністративного суду колегія суддів не встановила.

Щодо доводів апеляційної скарги про індивідуальний характер рішення №739 та вичерпання його дії.

Апелянт вважає, що рішення №739 є індивідуальним актом одноразового застосування, дія якого припинилася після його виконання, а тому його скасування не може бути належним способом захисту.

Колегія суддів не погоджується з такими доводами.

Рішення №739 дійсно є індивідуальним актом, однак Кодекс адміністративного судочинства України прямо передбачає можливість визнання протиправними та скасування індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень. Саме по собі посилання апелянта на виконання рішення не виключає можливості перевірки його законності судом.

Предметом розгляду у цій справі є відповідність рішення №739 вимогам закону на момент його прийняття. Тому доводи про вичерпання його дії не спростовують права особи на судовий захист і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Посилаючись на неправильну оцінку доказів, відповідач фактично стверджує, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про недоведеність правомірності рішення №739.

Колегія суддів таких доводів не приймає.

У справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень саме на відповідача покладається обов`язок довести правомірність свого рішення.

Суд першої інстанції витребував документи, які стали підставою для прийняття рішення №739.

Однак відповідач не надав суду матеріалів, які стали підставою для прийняття рішення №739 та підтверджували б законність його прийняття.

Фактично правомірність рішення відповідач обґрунтовував лише наявністю у нього відповідних повноважень та самим зверненням ОСББ.

Проте наявність компетенції та звернення заінтересованої особи не звільняють суб`єкта владних повноважень від обов`язку прийняти рішення після належного з`ясування обставин, що мають значення для його прийняття.

Оскільки відповідач не подав доказів, які підтверджували б дотримання цих вимог, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що відповідач не виконав покладений на нього частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення правомірності рішення №739.

Доводи апеляційної скарги не містять посилань на докази, які спростовують цей висновок.

Щодо доводів апеляційної скарги позивача про безпідставне зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року, посилаючись на те, що суд безпідставно зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу та відмовив у стягненні гонорару успіху.

Перевіряючи наведені доводи, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статей 132, 134 та 139 Кодексу адміністративного судочинства України витрати на професійну правничу допомогу підлягають розподілу за умови підтвердження їх належними доказами, при цьому суд оцінює їх реальність, необхідність та співмірність із характером і складністю виконаної адвокатом роботи.

Як установлено судом першої інстанції, на підтвердження понесених витрат позивач подав договір про надання правничої допомоги, детальні описи виконаних робіт та акти приймання-передачі послуг, згідно з якими заявлено до відшкодування витрати на представництво інтересів під час апеляційного та касаційного перегляду справи, а також гонорар успіху.

Дослідивши подані докази, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені у детальних описах окремі види робіт є взаємопов`язаними складовими підготовки відповідних процесуальних документів, а заявлений до відшкодування розмір витрат не відповідає критерію співмірності. З цих підстав суд визначив розмір витрат, який підлягає компенсації, та відмовив у стягненні решти заявленої суми.

Колегія суддів погоджується з таким висновком.

Сам факт укладення договору про надання правничої допомоги, підписання актів виконаних робіт та погодження сторонами розміру адвокатського гонорару не означає, що вся визначена договором сума підлягає компенсації за рахунок іншої сторони спору. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд зобов`язаний перевірити, чи є заявлені до відшкодування витрати фактичними, необхідними та співмірними характеру виконаної роботи.

Суд першої інстанції дослідив подані позивачем документи, навів мотиви часткового відшкодування витрат та підстави відхилення решти заявленої суми.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з такою оцінкою, однак не містять посилань на обставини чи докази, які б свідчили про неправильне застосування судом першої інстанції критеріїв, передбачених статтями 132, 134 та 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Не спростовують висновків суду першої інстанції і доводи щодо відмови у компенсації гонорару успіху.

Умови договору про надання правничої допомоги є обов`язковими для його сторін, однак не визначають безумовно розмір витрат, що підлягає відшкодуванню за рахунок іншого учасника справи. Вирішуючи питання про їх розподіл, суд оцінює реальність, необхідність та співмірність заявлених витрат. Такий підхід суд першої інстанції застосував і при вирішенні питання щодо заявленого до стягнення гонорару успіху, навівши відповідне мотивування у додатковому рішенні.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції повно дослідив подані докази, навів мотиви ухваленого додаткового рішення та правильно застосував норми процесуального права, які регулюють розподіл судових витрат.

V. Висновки суду апеляційної інстанції

Перевіривши рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 березня 2024 року в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для їх скасування чи зміни.

Доводи апеляційної скарги виконавчого комітету Красилівської міської ради не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Обставини, на які посилається апелянт, були предметом перевірки суду апеляційної інстанції та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права. Доводи апеляційної скарги позивача також не спростовують правильності додаткового рішення суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат.

За таких обставин, відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги належить залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року та додаткове рішення цього ж суду від 25 березня 2024 року — без змін.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційні скарги ОСОБА_1 , виконавчого комітету Красилівської міської ради Хмельницької області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 07 березня 2024 року та додаткове рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 25 березня 2024 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Драчук Т. О. Яремчук К.О.