Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №240/15207/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/15207/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черноліхов Сергій Вікторович

Суддя-доповідач - Смілянець Е. С.

27 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Драчук Т. О. Полотнянка Ю.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання неправомірним рішення, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернулася в суд із позовом, у якому просила:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 063550006610 від 28.04.2025 про відмову у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування»;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування» з 22.04.2025.

Житомирський окружний адміністративний суд рішенням від 13.01.2026 позов задовольнив частково. Визнав протиправним і скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 063550006610 від 28.04.2025 про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 22.04.2025 про призначення пенсії та прийняти рішення з урахуванням правових висновків суду, висловлених за наслідками розгляду цієї справи. В задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.

Позивач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України.

Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України), суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.04.2025 ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії.

Вказана заява за принципом екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з прийняттям рішення № 063550006610 від 28.04.2025 про відмову у призначенні пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

Підставою відмови у прийнятому рішенні вказано таке.

Пенсійний вік, визначений пунктом 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” 60 років. Вік заявниці 71 рік 1 місяць 26 днів.

Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 1 статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, становить 15 років. Страховий стаж особи становить 14 років 0 місяців 6 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви:

- не враховано період навчання з 01.09.1969 по 27.02.1973 по довідці, оскільки відсутній наказ про початок навчання;

- в довідці з колгоспу зазначене прізвище ОСОБА_2 не відповідає свідоцтву про шлюб ОСОБА_3 ;

- довідка про заробітну плату №318 від 13.11.2024 не засвідчена печаткою;

- не враховано до загального страхового стажу період роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 31.01.2000, з 01.02.2000 по 09.09.2005, оскільки відповідно до листа Мінсоцполітики №37/0/2-23/41 від 03.01.2023 року з 01.01.2023 року росія припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року, тобто до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території росії по 31.12.1991 року.

В ідентифікаційному номері ПІП не відповідає ПІП в посвідці на проживання.

В заяві зазначено, що “в інших країнах пенсія не нараховувалась та не виплачувалась”, а в трудовій книжці наявний штамп “Пенсия назначена”.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Так, згідно із преамбулою Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058) цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Відповідно до статті 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

За приписами частини першої статті 9 Закону №1058-IV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою, третьою статті 26 Закону №1058-IVпередбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.

У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;

Статтею 24 Закону №1058-IVвизначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Визначення поняття "трудовий стаж" чинне законодавство не містить, однак з аналізу норм Закону №1058-IV можна дійти висновку, що це періоди офіційної трудової діяльності особи до 01.01.2004, що підтверджуються записами у трудовій книжці.

При цьому періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу, визначаються законодавством, яке діяло до прийняття Закону №1058-IV, а саме - статтею 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".

Тобто, весь трудовий стаж, набутий до 01.01.2004, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства, а з 01.01.2004 - до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.

Статтею 56 Закону №1788-ХІІ передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Предмет спору у цій справі зводиться до встановлення обставин правомірності рішення пенсійного органу про відмову у призначенні пенсії за віком, яке вмотивоване посиланням на обставини відсутності необхідного страхового стажу понад 15 років.

Відповідно до статті 48 КЗпП України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (надалі - Порядок №637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

Відповідно до п. 3 зазначеного Порядку № 637, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, законодавець визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як встановлено судом першої інстанції, підставою для відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи позивача на території рф з 01.01.1992 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 31.01.2000, з 01.02.2000 по 09.09.2005 стало те, що з 01.01.2023 рф припиняє участь в Угоді про гарантії прав громадян держав учасниць Співдружності незалежних Держав.

Відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 від 14.03.1978 ОСОБА_1 працювала з 04.05.1988 по 09.09.2005 на різних посадах на підприємствах рф. Відповідачі зарахували із вказаного періоду страховий стаж по 31.12.1991.

Відповідно до частини 2 статті 4 Закону №1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.

У відповідності до статті 19 Закону України від 29.06.2004 № 1906-IV "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

13.03.1992 між країнами СНД укладено Угоду про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.

У разі, якщо в державах - учасницях Угоди запроваджена національна валюта, розмір заробітку (доходу) визначається виходячи з офіційно встановленого курсу на момент призначення пенсії.

Згідно абзацу 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами.

Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди враховується при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалася трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" (надалі - Постанова №1328) постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у місті Москві.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України необхідно дійти висновку, що денонсація Угоди від 13.03.1992 означає, що вказана Угода припинила породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цієї Угоди, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення вказаної Угоди.

Як вірно зазначає суд першої інстанції, закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи чи розмірів заробітної плати в період чинності міжнародної угоди, осіб які працювали за межами України, у зв`язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Так, працюючи за межами України, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.

За наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Отже, до набрання чинності Постановою №1328, Україна як держава-учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно із Угодою, в тому числі щодо страхового стажу, отриманого громадянами до підписання Угоди.

Таким чином, доводи відповідача щодо припинення участі України в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 є помилковими, оскільки таке припинення не стосується (не впливає) періодів трудової діяльності позивача, що мали місце в час дії Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992.

Колегія суддів погоджується із судом першої інстанції, що на момент звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком були наявні усі підстави для зарахування до страхового стажу періодів роботи з 01.01.1992 по 30.11.1999, з 01.12.1999 по 31.01.2000, з 01.02.2000 по 09.09.2005 на території рф. Будь-які інші підстави для незарахування вказаних періодів роботи до страхового стажу відсутні.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо неврахування періоду навчання і невідповідності дівочого прізвища позивача « ОСОБА_4 », а також ПІП в документах колегія суддів враховує, що відповідач у спірному рішенні посилається на невідповідність прізвища позивача у довідці трудового архіву Лугинської селищної ради від 12.1.2024 № 316 ОСОБА_2 , тоді як у свідоцтві про шлюб зазначено ОСОБА_3 .

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 02.03.1954, ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася « ОСОБА_5 » (запис здійснено російською мовою). Відповідачами не заперечується належність вказаного документа, що посвідчує особу, саме позивачеві.

Відповідно до наявної в матеріалах справи копії свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 14.11.1973 ОСОБА_6 і ОСОБА_5 уклали шлюб, і після укладення шлюбу дружині присвоєно прізвище « ОСОБА_7 ».

Тобто, дошлюбне прізвище позивача ОСОБА_2 , яке на російській мові записано як ОСОБА_3 .

Розбіжності між записами російською мовою виникли внаслідок неусталеності принципів міжмовного перетворення іншомовних назв.

З врахуванням цього, суд першої інстанції обгрунтовано не вбачав підстав для висновків органу Пенсійного фонду про невідповідність в довідці з колгоспу прізвища позивача Товкач свідоцтву про шлюб.

Також, в оспорюваному рішенні однією з підстав недостатності страхового стажу вказано про незарахування періоду навчання з 01.09.1969 по 27.02.1973 по довідці, оскільки відсутній наказ про початок навчання.

Як видно із довідки Житомирського агротехнічного фахового коледжу № 415-а від 14.04.2025, ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) дійсно навчалася в Житомирському сільськогосподарському технікумі на денній формі навчання з 01.09.1969 (наказ про зарахування не зберігся в архіві коледжу). 27.02.1973 закінчила повний курс навчання (наказ про випуск № 29-у від 27.02.1973).

При цьому, позивач не несе відповідальність за збереження навчальним закладом наказу про зарахування на навчання. Відсутність такого наказу за наявності диплому про закінчення Житомирського агротехнічного фахового коледжу не може бути підставою для зарахування такого періоду навчання.

Також, 29.10.2018 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , видано посвідку на постійне проживання в Україні № НОМЕР_4 . В картці платника податків вказано ПІП позивача ОСОБА_1 , дата народження також ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер – НОМЕР_5 . Суд не погодився із доводами відповідачів про невідповідність ПІП позивача у посвідці і картці платника податків, оскільки єдиною відмінністю є відсутність по-батькові позивача у посвідці, що не передбачає сама форма посвідки.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції обгрунтовано вважав недоведеними посилання відповідачів на відсутність у довідці наказу про початок навчання, невідповідність в довідці з колгоспу прізвища позивача Товкач зазначеному у свідоцтві про шлюб ОСОБА_3 та ПІП в ідентифікаційному номері ПІП в посвідці на проживання як підстави для відмови у призначенні позивачу пенсії.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції стосовно незасвідчення довідки про заробітну плату №318 від 13.11.2024 печаткою, колегія суддів враховує, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Як видно з довідки № 318 від 13.11.2024, вона видана Трудовим архівом Лугинської селищної ради про заробітну плату ОСОБА_1 за 1984-1986 роки за час роботи у Лугинській філії ЖШО «Полісянка».

При цьому, трудова книжка позивача містить записи (№ 4-№ 8) про період роботи ОСОБА_1 з 22.09.1980 по 02.01.1987. Вони містять всі необхідні реквізити і відповідачами не оспорюються.

Відтак, період роботи позивача у Лугинській філії ЖШО «Полісянка» з 22.09.1980 по 02.01.1987 підтверджено трудовою книжкою і відсутність печатки у довідці про заробітну плату №318 від 13.11.2024 жодним чином цього не спростовує.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції щодо наявності в трудовій книжці штампу “Пенсия назначена”, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України,Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який триває і досі.

Відтак, наразі відсутня можливість здійснення обміну інформацією між територіальним органом Пенсійного фонду України та органами, що здійснюють пенсійне забезпечення в рф, а тому відповідно до вимог пункту 4 Порядку № 562, періоди роботи в рф підлягають врахуванню з метою обчислення пенсії позивачу.

Натомість вимоги щодо надання документального підтвердження про неотримання пенсійних виплат від пенсійних органів рф є необґрунтованими. Разом із тим, всі первинні документи не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особу права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україною у зв`язку з військовою агресією рф припинено співробітництво та обмін поштою з країною-агресором та неможливістю надати запит на звірку даних про отримання чи неотримання позивачем пенсії в рф.

При цьому, зазначення особою в заяві про призначення пенсії інформації про те, що вона не отримує пенсійних виплат у відповідній державі при наявності штампа в трудовій книжці про її отримання та не може документально підтвердити нездійснення іншою державою пенсійних виплат за зазначені періоди на переконання суду не може бути безумовною підставою для відмови у зарахуванні страхового стажу та як наслідок позбавлення особи права на отримання пенсії.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 063550006610 від 28.04.2025 про відмову у призначенні пенсії є протиправним і підлягало скасуванню, та оскільки призначення, перерахунок та виплата пенсії є дискреційними повноваженнями пенсійного органу, суд обґрунтовано зобов`язав ГУ ПФУ в Дніпропетровській області, як орган, який за принципом екстериторіальності уповноважений на вирішення питання щодо призначення ОСОБА_1 пенсії, повторно розглянути її заяву від 22.04.2025 та прийняти відповідне рішення з врахуванням висновків суду.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 13 січня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуючий Смілянець Е. С.

Судді Драчук Т. О. Полотнянко Ю.П.