Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №240/5510/24 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 240/5510/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Токарева Марія Сергіївна

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

27 липня 2026 року м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Сушка О.О. Яремчукa К.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коростишівземінвест" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення.

І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коростишівземінвест" звернулося до суду з позовом, у якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.09.2023 №00172940701, яким зменшено суму від`ємного значення з ПДВ за червень 2023 року на суму 37 727 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 18.09.2023р. №00172920701, яким застосовано штрафну санкцію за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної у розмірі 3 400 грн.

В обґрунтування позову зазначило, що перевезення зернових здійснювалось з метою експорту, переробки соняшнику на олію, що передбачає отримання платником податку доходу від господарської діяльності. При цьому дійсно при транспортуванні продукції частина була втрачена в межах допустимих "Правилами видачі вантажів", затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 N 644 та «Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (Наказ Мінтрансу України №363 від 14.10.1998 р.), «Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні» (Наказ Мінтрансу України №363 від 14.10.1998 р.), та в межах допустимих норм визначених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 12.06.2019р. №316. По понаднормовим втратам платником нараховано умовний ПДВ, що свідчить про дотримання підпунктом "г" пункту 198.5 статті 198 ПК України та безпідставності висновків ДПС про не нарахування умовного ПДВ. Платник податків вважає, що застосування штрафних санкцій з підстав визначених ст. 120-1 Податкового кодексу України, є передчасним, оскільки обов`язок щодо складання та реєстрації податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних, у платника податку виникне за наслідками розгляду справи у судовому порядку, коли суд встановить, що дійсно при наявності об`єкта оподаткування ПДВ, платник не здійснив реєстрацію відповідних податкових накладних по реалізації лушпиння соняшнику.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.09.2023 №00172940701, яким товариству з обмеженою відповідальністю "Коростишівземінвест" зменшено суму від`ємного значення з податку на додану вартість у розмірі 37727,00 грн.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 18.09.2023 №00172920701, яким до товариства з обмеженою відповідальністю "Коростишівземінвест" застосована штрафна санкція у розмірі 3400 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що списання товарно-матеріальних цінностей у межах норм природного убутку не потребує нарахування ПДВ, оскільки такі втрати є об`єктивно невідворотними процесами звичайної господарської діяльності.

ІІ. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги Головне управління ДПС у Житомирській області стверджує, що суд не надав належної оцінки факту ненадання позивачем до перевірки актів приймання товарів за участю матеріально-відповідальних осіб, протоколів інвентаризаційних комісій та наказів про призначення відповідальних осіб. На думку апелянта, відсутність цих документів згідно з пунктом 44.6 статті 44 ПК України прирівнюється до їх відсутності на час складення звітності, що позбавляє платника права на підтвердження господарського характеру втрат. Відповідач наполягає, що виявлені нестачі мають розцінюватися як використання активів у негосподарській діяльності, що вимагає нарахування ПДВ та реєстрації відповідної зведеної податкової накладної.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

ІІІ. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Товариство з обмеженою відповідальністю «Коростишівземінвест» зареєстроване як юридична особа, перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником податку на додану вартість. Матеріалами справи підтверджується, що ТОВ «Коростишівземінвест» здійснює діяльність з вирощування та реалізації зернових і олійних культур, а виявлені втрати продукції (олії, сої, соняшнику) зафіксовані у регістрах бухгалтерського обліку за рахунком 947 «Нестачі та втрати від псування цінностей»

Посадовими особами ГУ ДПС у Житомирській області, на підставі наказу від 16.07.2023 №1666-п виданого ГУ ДПС у Житомирській області, на підставі пп.19 .1.6 п 19-1 ст 19, пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, п.75.1 ст.75, пп.78.1.8 п.78.1 ст.78, п.200.11 ст.200 та пп.69.2 П.69’підрозділу 10 розділу XX ’’Перехідні положення” Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VI проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Коростишівземінвест", щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету за податковою декларацією з податку на додану вартість за червень 2023.

За результатами проведеної перевірки контролюючим органом складено акт від 25.08.2023 №13939/06-30-07-01/35954775 «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "Коростишівземінвест" щодо дотримання податкового законодавства при декларуванні за червень 2023 року від`ємного значення з податку на додану вартість, у тому числі заявленого до відшкодування з бюджету»

За наслідками проведеної перевірки, контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 18.09.2023:

- №00172950701, яким відмовлено у наданні бюджетного відшкодування з ПДВ за червень 2023 на суму 99 479, 00 грн,

- №00172940701, яким зменшено суму від`ємного значення з ПДВ за червень 2023 на суму 37 727,00 грн;

- №00172920701, яким застосовано штрафну санкцію за несвоєчасну реєстрацію податкової накладної у розмірі З 400,00 грн.

Вважаючи, що висновки, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності, а податкові повідомлення-рішення від 18.09.2023 №00172940701 та №00172920701 підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, виходить з такого.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 67 Конституції України встановлено, що кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства встановлює Податковий кодекс України (тут і надалі - в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин).

Податок на додану вартість – це непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V ПК України (підпункт 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Податкове зобов`язання сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V ПК України.

Відповідно до підпункту 14.1.18 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування від`ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Підпунктом «а» пункту 185.1 статті 185 ПК України закріплено, що об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

Положеннями статті 187 ПК України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку. Для документів, складених в електронній формі, датою оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку, вважається дата, зазначена у самому документі як дата його складення відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», незалежно від дати накладення електронного підпису.

Приписи пунктів 198.1, 198.3 статті 198 ПК України визначають, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів та послуг. Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до підпунктів «а» і «б» пункту 198.1 статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Слід зазначити, що вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені статтею 44 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно із пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Відповідно до пп. 20.1.10 п. 20.1 ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право здійснювати контроль за додержанням законодавства з питань регулювання обігу готівки (крім банків), порядку проведення готівкових розрахунків за товари (послуги), за наявністю ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, торгових патентів, за додержанням порядку приймання готівки для подальшого переказу (крім приймання готівки банками), за дотриманням суб`єктами господарювання установлених законодавством обов`язкових вимог щодо забезпечення можливості розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів.

Пунктом 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до п.п. 75.1.2 ст. 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

У свою чергу, відповідно до підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України підставою для проведення документальної позапланової перевірки є подання платником декларації, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.

Приписами пункту 200.14 статті 200 Податкового кодексу України установлено, що якщо за результатами камеральної або документальної перевірки, контролюючий орган виявляє невідповідність суми бюджетного відшкодування сумі, заявленій у податковій декларації, то такий орган:

б) у разі перевищення заявленої платником податку суми бюджетного відшкодування над сумою, визначеною контролюючим органом за результатами перевірок, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються сума такого перевищення та підстави для її вирахування;

в) у разі з`ясування за результатами проведення перевірок факту, за яким платник податку не має права на отримання бюджетного відшкодування, надсилає платнику податку податкове повідомлення, в якому зазначаються підстави відмови в наданні бюджетного відшкодування.

Отже, у випадку виникнення від`ємного значення суми різниці між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду у платника податку виникає право на бюджетне відшкодування у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України.

Положеннями п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

За змістом п. 81.1 ст. 81 ПК України в наказі про проведення перевірки повинні зазначатися, серед іншого, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені ПК України, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися.

Відповідно до п. 86.1 ст. 86 ПК України результати перевірок (крім камеральних та електронних перевірок) оформлюються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності). У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, або особами, уповноваженими на це у встановленому порядку, у строки, визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

Акт перевірки - документ, який складається у передбачених цим Кодексом випадках, підтверджує факт проведення перевірки та відображає її результати.

Згідно з п. 86.5 ст. 86 ПК України акт (довідка) про результати фактичних перевірок, визначених статтею 80 цього Кодексу, складається у двох примірниках, підписується посадовими особами контролюючих органів, які проводили перевірку, реєструється не пізніше наступного робочого дня після закінчення перевірки. Акт (довідка) про результати зазначених перевірок підписується особою, яка здійснювала розрахункові операції, платником податків та його законними представниками (у разі наявності).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV).

Відповідно до статті 1 цього Закону господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю за впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Статтями 1 та 3 Закону № 996-ХІV передбачено, що первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтується на даних бухгалтерського обліку. Первинні документи по відображенню господарських операцій являються основою і для податкового обліку.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 Закону України № 996-ХІV).

Відповідно до пункту 198.5 статті 198 ПК України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання за товарами, придбаними з ПДВ, якщо вони починають використовуватися в операціях, що не є господарською діяльністю платника. Проте втрати товарно-матеріальних цінностей, що виникли внаслідок природних процесів під час їх транспортування та зберігання в межах встановлених норм, не можуть ототожнюватися з використанням товарів у негосподарській діяльності.

Доводи апелянта щодо відсутності внутрішніх інвентаризаційних протоколів та актів приймання як підстави для визнання втрат негосподарськими спростовуються наявними у справі первинними документами. Позивачем надано залізничні та товарно-транспортні накладні, довідки портових терміналів (ТОВ «Дельта Вілмар Україна»), які підтверджують обсяги завантаженої та фактично прийнятої продукції, а також фіксують відсоток втрат (зокрема, 0,05% та 0,04% для олії).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що згідно з Правилами видачі вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 644, норма недостачі для вантажів, маса яких зменшується при перевезенні, становить до 0,5%. Оскільки фактичні втрати позивача не перевищували вказаних норм, вони мають статус природного убутку.

Щодо застосування пункту 44.6 статті 44 ПК України, колегія суддів наголошує, що наявність довідок від третіх осіб (перевізників, елеваторів), які безпосередньо здійснювали процедуру експорту та зберігання, є достатнім підтвердженням реальності та характеру втрат. Правовий підхід Верховного Суду (постанова від 13.04.2023 справа № 640/11784/20) підтверджує, що технологічні втрати та природний убуток є частиною звичайного виробничого процесу, а їх вартість включається до собівартості реалізованих товарів, що виключає необхідність нарахування компенсуючих податкових зобов`язань за статтею 198.5 ПК України.

Скасування судом першої інстанції штрафних санкцій за податковим повідомленням-рішенням №00172920701 є похідним та правомірним. Оскільки обов`язок щодо нарахування ПДВ та складання зведеної податкової накладної у платника не виник, відсутній і склад правопорушення у вигляді несвоєчасної реєстрації такої накладної. Таким чином, висновки контролюючого органу про порушення вимог статей 198, 200 та 201 ПК України є безпідставними та не відповідають дійсним обставинам господарської діяльності позивача. Суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про протиправність спірних рішень.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, не знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду та не спростовують висновки суду першої інстанції по суті справи, а тому не приймаються судом як належні.

Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав вважати оскаржуване рішення помилковим.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Сушко О.О. Яремчук К.О.