Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №560/16164/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/16164/25 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Михайлов О.О.

Суддя-доповідач - Гнап Д.Д.

27 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючої судді: Гнап Д.Д.

суддів: Яремчукa К.О. Сушка О.О. ,

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (філія ГСЦ МВС) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального сервісного центру МВС в Хмельницькій області №6844 про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

I. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ І РІШЕННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Територіального сервісного центру МВС в Хмельницькій області №6844, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Територіального сервісного центру МВС №6844 у обміні посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 07.05.1988 року на нове без складання іспитів;

- зобов`язати Територіальний сервісний центр МВС №6844 обміняти посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 07.05.1988 року на нове без складання іспитів.

В обґрунтування позовних вимог вказав, що звернувся до відповідача із заявою про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 07.05.1988 року на нове без складання іспитів. Листом від 08.07.2025 №31/34/23-Л-16 відповідач повідомив, що надане посвідчення водія є посвідченням водія іноземної держави та вказав на необхідність надання документів, які підтверджують факт отримання посвідчення водія.

Рішенням суду першої інстанції позов задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Територіального сервісного центру МВС в Хмельницькій області №6844, викладену у листі від 08.07.2025.

Зобов`язано Територіальний сервісний центр МВС в Хмельницькій області №6844 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 24.06.2025 про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 07.05.1988 року на нове без складання іспитів та вирішити питання по суті, з урахуванням правової позиції, викладеної судом у рішенні.

У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення водія позивача відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, а тому воно може бути обміняне на нове без складання іспитів.

II. УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (філія ГСЦ МВС) подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

Апелянт стверджує, що суд помилково застосував до позивача пункт 30 Порядку № 340, який стосується осіб, що тимчасово перебувають на території України, тоді як позивач є громадянином України.

Також скаржник наголошує на недотриманні позивачем вимог Інструкції № 515 щодо надання документа від компетентного органу іноземної держави, який підтверджує факт видачі посвідчення та відсутність обмежень.

Окремо відповідач зазначає, що сервісний центр № 6844 не є юридичною особою та розпорядником бюджетних коштів, що виключає можливість стягнення з нього судового збору.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

III. ВСТАНОВЛЕНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 у період з 01.09.1981 по 07.04.1983 проходив навчання у Старокостянтинівській середній школі №1 по програмі підготовки водіїв транспортних засобів категорії «С».

За результатами навчання та складених іспитів позивачем отримано посвідчення водія серії НОМЕР_2 від 29.06.1983 року категорії «С».

Крім того, за результатами складених іспитів позивачем отримано посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 07.05.1988 року категорії «ВС», видане ДАІ МВС УВС м.Рига.

24 червня 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Територіального сервісного центру МВС №6844 із заявою про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 07.05.1988 року на нове без складання іспитів.

До вищезазначеної заяви позивач додав перелік документів, а саме: копія паспорту громадянина України; копія ідентифікаційної облікової картки платника податків; копія водійського посвідчення серії НОМЕР_1 від 07.05.1988 року; особиста картка водія; свідоцтво № НОМЕР_3 від 29.06.1983 року про проходження навчання по програмі підготовки водіїв транспортних засобів; копію диплому про освіту серії НОМЕР_4 .

Листом від 08.07.2025 №31/34/23-Л-16 відповідач повідомив, що надане посвідчення водія є посвідченням водія іноземної держави та вказав на необхідність надання документів, які підтверджують факт отримання посвідчення водія. Вважаючи відмову протиправною позивач звернувся до суду, просить задовольнити позовні вимоги.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо обміну посвідчення водія, позивач звернувся з позовом до суду.

IV. ОЦІНКА ВИСНОВКІВ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Апеляційний суд перевірив правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права у межах доводів апеляційної скарги та дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 9 статті 15 Закону України "Про дорожній рух" встановлено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

08 листопада 1968 року у Відні була прийнята Конвенція про дорожній рух, яка була ратифікована Союзом РСР 12 липня 1974 року. Після проголошення незалежності України, 12 вересня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про правонаступництво України". Відповідно до статей 6 та 7 цього Закону, Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Таким чином, Україна підтвердила свої зобов`язання за Віденською Конвенцією про дорожній рух, яка ратифікована Союзом РСР та є обов`язковою для виконання Україною на її території.

Відповідно до підпункту "b" пункту 2 статті 41 Конвенції про дорожній рух, (в редакції, яка діяла на момент видачі позивачу посвідчення водія) «…договірні сторони визнаватимуть будь-яке національне посвідчення водія, яке відповідає приписам Додатка 6 до цієї Конвенції…».

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Підстави та порядок видачі посвідчення водія регулює постанова Кабінету Міністрів України №340 від 08 травня 1993 року "Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами" (далі - Порядок №340).

Пунктом 2 Порядку №340 встановлено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 340 транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на відповідні категорії.

Відповідно до пункту 9 Порядку №340 право на керування транспортними засобами категорій ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і DE надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С, D1 і D відповідно або кількох з них та навички керування транспортними засобами категорії В, С1, С, D1, D відповідно більше одного року протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали в територіальному сервісному центрі МВС практичний іспит з навичок керування составом транспортних засобів.

На період воєнного стану право на керування транспортними засобами категорії СЕ надається особам, які мають посвідчення водія категорії С, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали в територіальному сервісному центрі МВС практичний іспит з навичок керування составом транспортних засобів.

Право на керування транспортними засобами категорії D1 в територіальному сервісному центрі МВС надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С або кількох з них та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний, практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D1 в територіальному сервісному центрі МВС.

Право на керування транспортними засобами категорії D в територіальному сервісному центрі МВС надається особам, які мають посвідчення водія категорій В, С1, С, D1 або кількох з них, та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний, практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D в територіальному сервісному центрі МВС.

До періоду часу, зазначеного в абзацах першому - третьому цього пункту, не враховується час, протягом якого особа позбавлена права на керування транспортними засобами.

За змістом пункту 16 Порядку №340 посвідчення водія видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, установленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.

Документами, що засвідчують підготовку і перепідготовку водіїв транспортних засобів, є:

свідоцтво про закінчення теоретичної підготовки за встановленою формою згідно з вимогами законодавства (у разі проходження теоретичної підготовки в закладі);

свідоцтво про закінчення практичної підготовки за встановленою формою згідно з вимогами законодавства;

документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка за професією водія автотранспортних засобів відповідної категорії (диплом кваліфікованого робітника, свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації), видані закладом, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері професійної (професійно-технічної) освіти

Відповідно до пункту 25-1 постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340 «Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 року № 586-VI, може бути обміняне на нове на умовах, визначених цим Положенням. Під час такого обміну в новому посвідченні водія зазначаються відповідні категорії транспортних засобів згідно з вимогами цього Положення.

Згідно з пунктом 30 Положення №340, особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати національне посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.

Відповідно до пункту 28 цього Положення №340 обмін посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, проводиться без складення іспитів, крім випадків, передбачених пунктом 25-1 цього Положення. Під час обміну посвідчення водія працівник територіального сервісного центру МВС перевіряє відомості про особу, яка подає документи, за Єдиним державним реєстром МВС, Єдиним державним демографічним реєстром, відповідними базами даних та державними реєстрами щодо осіб, які перебувають в розшуку, а також осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами або тимчасово обмежених у цьому праві.

Зокрема, зазначене положення не містить норми, яка зобов`язує водія замінювати посвідчення водія на новий зразок.

Наявне у матеріалах справи посвідчення водія на право керування транспортними засобами не має терміну дії, є чинним та надає позивачу право керування транспортними засобами відповідної категорії.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.12.2009 № 515, передбачено, що для отримання (обміну) посвідчень водія особи подають до ТСЦ МВС: паспорт громадянина України або документ, що посвідчує особу та підтверджує її громадянство або спеціальний статус; копію довідки про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі його відсутності у базах даних МВС) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); свідоцтво про закінчення закладу (у разі отримання посвідчення водія вперше або відкриття в посвідченні водія вищої категорії); оригінал та ксерокопію документів про зміну особистих даних особи (у разі зміни особою П. І. Б., року народження, місця народження тощо); посвідчення водія (у разі наявності); документ, що підтверджує керування транспортним засобом (у разі потреби); медичну довідку встановленого зразка про придатність до керування транспортним засобом відповідної категорії; квитанції про сплату коштів за бланкову продукцію та послуги територіальних органів з надання сервісних послуг МВС.

Згідно з положеннями пунктів 27 - 28 Постанови № 340 обмін посвідчення водія громадянам, які керують транспортними засобами протягом 12 місяців, проводиться без іспитів.

Особам, які протягом останніх 12 місяців не керували транспортними засобами, обмін посвідчень водія проводиться після складання теоретичного та практичного екзаменів.

Відповідно до абзацу 1 пункту 32 Постанови № 340 іноземні посвідчення водія, що відповідають вимогам міжнародної Конвенції про дорожній рух (1968 рік) дійсні на території України тільки у разі керування транспортними засобами при здійсненні туристичних поїздок, міжнародних перевезень вантажів, відряджень строком до одного року.

Суд апеляційної інстанції перевірив доводи апеляційної скарги та вважає, що суд першої інстанції дійшов правильних висновків по суті спору. Відповідно до частини 9 статті 15 Закону України «Про дорожній рух» порядок обміну посвідчень водія визначається Кабінетом Міністрів України. Україна як правонаступник зобов`язань за міжнародними договорами Союзу РСР підтвердила чинність Віденської конвенції про дорожній рух 1968 року на своїй території. Підпункт «b» пункту 2 статті 41 вказаної Конвенції зобов`язує договірні сторони визнавати національні посвідчення водія, що відповідають приписам Додатка 6. Суд першої інстанції встановив, що посвідчення позивача від 1988 року містить необхідну інформацію згідно з міжнародними стандартами.

Оцінюючи доводів апелянта про неправильне застосування пункту 30 Порядку № 340, колегія суддів зазначає, що згідно з цим пунктом посвідчення водія з розпізнавальним знаком «SU» (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР, вважається посвідченням водія іноземної держави. Пункт 32 Порядку № 340 прямо передбачає, що видані громадянам України за кордоном посвідчення водія іноземної держави, які відповідають вимогам Конвенції 1968 року, підлягають обміну на національні посвідчення без складання теоретичного і практичного іспитів за умови постійного проживання таких громадян в Україні. Таким чином, статус позивача як громадянина України не перешкоджає обміну посвідчення водія СРСР, виданого в Латвійській РСР, у спрощеному порядку.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на необхідність безумовного надання підтвердження від іноземної держави згідно з Розділом X Інструкції № 515 як на єдину підставу для відмови. Суд першої інстанції обрав належний спосіб захисту, зобов`язавши відповідача повторно розглянути заяву. Це дає суб`єкту владних повноважень можливість перевірити подані документи та обставини справи, проте позбавляє його права відмовляти лише на підставі самого факту видачі посвідчення у колишній республіці СРСР. Висновок суду про можливість обміну без іспитів ґрунтується на чинності посвідчення та правонаступництві України.

Щодо стягнення судового збору з сервісного центру № 6844, колегія суддів зазначає, що оскільки цей центр є суб`єктом владних повноважень, чиї дії оскаржувалися, він є належним відповідачем у справі згідно зі статтею 46 КАС України. Питання внутрішньої бюджетної структури та відсутності статусу юридичної особи не звільняє орган, який вчинив протиправну дію, від обов`язку відшкодування судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань, виділених на утримання відповідної структури МВС.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення.

V. ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відповідно до статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим — рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, підтверджених дослідженими доказами.

Колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні у матеріалах справи докази та правильно застосував норми матеріального і процесуального права.

За таких обставин підстави для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, передбачені статтею 317 КАС України, відсутні.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (філія ГСЦ МВС) залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 23 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає.

Головуюча Гнап Д.Д.

Судді Яремчук К.О. Сушко О.О.