Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №120/7211/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 120/7211/25

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

27 липня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача Яремчукa К.О., суддів Гнап Д.Д., Сушка О.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства оборони України на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року (ухвалене суддею Маслоід О.С. у м. Вінниці) у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

В червні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Вінницького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що є цивільною дружиною загиблого ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання бойового завдання військовослужбовця ОСОБА_2 , а факт спільного проживання з ним однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 23 липня 2013 року по 05 жовтня 2022 року встановлено рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року у справі № 137/271/24.

На підставі пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України № 168 від 28 лютого 2022 року та статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" позивачка звернулася до Міністерства оборони України із заявою про отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 15 000 000 гривень у зв`язку із загибеллю чоловіка-військовослужбовця.

Проте відповідач рішенням, що оформлене протоколом від 28 лютого 2025 року, повернув документи на доопрацювання, мотивуючи це тим, що заявниця та ОСОБА_2 не були пожружжям у розумінні чинного законодавства, а рішення суду встановлює лише факт проживання однією сім`єю, але не факт перебування на утриманні загиблого, який, на думку відповідача, необхідний для визнання права на допомогу.

Вважаючи таке рішення протиправним, позивачка оскаржила його в судовому порядку.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року позов задоволено частково.

Так, рішенням суду:

визнано протиправним та скасовано пункт 13 рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом № 20/д від 28 лютого 2025 року, в частині повернення документів ОСОБА_1 на доопрацювання;

зобов`язано Міністерство оборони України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду.

Ухвалюючи судове рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуване рішення Міністерства оборони України від 28 лютого 2025 року мотивовано відсутністю доказів на підтвердження у позивача статусу члена сім`ї загиблого військовослужбовця (позивач не відноситься до одного з подружжя загиблого; крім того, неможливо встановити, чи є позивач непрацездатною (особою з інвалідністю) та перебувала на утриманні загиблого; не надано підтверджуючих документів про право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення даного виду пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб").

Водночас суд першої інстанції вказав на те, що рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року у справі № 137/271/24, яке набрало законної сили, встановлено факт того, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки та спільний сімейний бюджет, тобто вони фактично були подружжям, що дає позивачеві право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до частини 1 статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

З огляду на викладене суд дійшов висновку про протиправність рішення Міністерства оборони України, оформленого протоколом № 20/д від 28 лютого 2025 року, та, як наслідок, наявності підстав для його скасування.

При цьому, частково задовольняючи позов, суд виснував, що призначення одноразової грошової допомоги належить до дискреційних повноважень Міністерства оборони України, а тому достатнім та ефективним захистом прав позивачки в даному випадку є зобов`язання повторно розглянути її заяву про призначення та виплату спірної одноразової грошової допомоги.

Короткий зміст апеляційної скарги та відзиву на таку скаргу

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову.

В обґрунтування апеляційної скарги її автор вказує на те, що суд першої інстанції помилково ототожнив фактичні сімейні відносини із зареєстрованим шлюбом, що й стало підставою для неправильного тлумачення частини першої статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Крім того, на думку скаржника, окружний адміністративний суд помилково врахував подальші зміни до законодавства, внесені Законом України № 3515-ІХ від 09 грудня 2023 року, якими до кола осіб, що мають право на отримання одноразової грошової допомоги, включено жінку (чоловіка), яка (який) проживала(в) з загиблим військовослужбовцем однією сім`єю без шлюбу, оскільки зазначені зміни набрали чинності лише 29 березня 2024 року, тобто після смерті військовослужбовця ОСОБА_2 .

Також апелянт зазначив, що рішення комісії Міністерства оборони України, оформлене протоколом № 20/д від 28 лютого 2025 року, не є остаточною відмовою в призначенні одноразової грошової допомоги, а подані позивачкою документи повернуто на доопрацювання у зв`язку з їх неповнотою та відсутністю документів, які підтверджують належність позивачки до кола осіб, визначених статтею 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

У встановлений судом строк позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, у якому йдеться про необґрунтованість такої, а тому просить рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року залишити без змін. Зокрема вказує на те, що вона як дружина військового, що встановлено рішенням суду, має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану".

Стислий виклад встановлених обставин

10 жовтня 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 на адресу ОСОБА_1 скеровано повідомлення про смерть ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час артилерійського обстрілу поблизу м. Оріхів Запорізької області.

Рішенням Літинського районного суду Вінницької області від 30 серпня 2024 року справі №137/271/24 встановлено юридичний факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу у період з 23 липня 2013 року по 05 жовтня 2022 року.

Позивачка через територіальний центр комплектування та соціальної підтримки звернулася до Міністерства оборони України із заявою, у якій просила виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 15 000 000 гривень у зв`язку із загибеллю чоловіка-військовослужбовця.

За результатами розгляду такої заяви комісією, що діє при Міністерстві оборони України, прийнято рішення, що оформлене протоколом від 28 лютого 2025 року № 20/д, про повернення поданих документів на доопрацювання. Зі змісту такого рішення слідує, що позивач не є "одним із подружжя" загиблого у розумінні чинного законодавства, а за поданими документами неможливо встановити чи є позивач непрацездатною (особою з інвалідністю) та перебувала на утриманні загиблого. При цьому підтверджуючих документів про право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення даного виду пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" на розгляд комісії не надано.

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду першої інстанції

Приписами частин першої - третьої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги та виходячи з меж апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, враховує наступне.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі відповідно до Конституції України визначає Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII), відповідно до статті 1 якого соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 16-1 Закону № 2011-XII встановлено перелік осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Водночас зміст цього переліку не є сталим і зазнавав змін у різні періоди часу, у зв`язку із чим коло осіб, які мають право на таку виплату, змінювалося.

Так, стаття 16-1 Закону № 2011-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 2489-IX від 29 липня 2022 року, яка була чинною на момент смерті ОСОБА_2 ) передбачала, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги» № 3515-IX від 09 грудня 2023 року (далі - Закон № 3515-IX) було оновлено редакцію вказаної статті і викладено її у наступній редакції:

"1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Наведене свідчить про те, що законодавче регулювання спірних правовідносин зазнало змін, у тому числі в частині визначення кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

У зв`язку з цим для правильного вирішення спору необхідним є визначення, яка саме редакція зазначеної норми підлягає застосуванню у цьому випадку, що, у свою чергу, зумовлює необхідність з`ясування моменту виникнення права на відповідну виплату.

Згідно з частиною десятою статті 16-3 Закону № 2011-XII порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України 28 лютого 2022 року прийнято постанову № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі - Постанова № 168).

Пунктом 2 Постанови № 168 установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону № 2011-XII, крім громадян російської федерації або республіки білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Абзацами 2 - 4 пункту 2 Постанови № 168 передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

На виконання вимог Закону № 2011-XII постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 975 (у редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_2 ) днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Суд також враховує підходи, викладені у пункті 1.4 розділу I наказу Міністерства оборони України № 45 від 25 січня 2023 року «Про затвердження Порядку і умов призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану» (далі - Порядок № 45), відповідно до якого особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі (смерті) особи, зазначеної у пункті 1 Постанови № 168, що вказана у свідоцтві про смерть. Право осіб на отримання одноразової грошової допомоги визначається станом на дату загибелі (смерті) військовослужбовця.

Із системного аналізу наведених вище приписів слідує, що право на отримання одноразової грошової допомоги є похідним від юридичного факту загибелі (смерті) військовослужбовця та виникає саме з моменту настання цієї події, що передбачено як положеннями Закону № 2011-XII, так і підзаконними нормативно-правовими актами, зокрема Постановою №168 та порядками № 975 та № 45.

При цьому визначення моменту виникнення такого права має вирішальне значення, оскільки саме з ним законодавець пов`язує встановлення кола осіб, уповноважених на його реалізацію. Такий підхід обумовлений природою спірної соціальної виплати як одноразової, цільової та такої, що підлягає розподілу між визначеним колом осіб у рівних частках, а відтак потребує чіткого та визначеного у часі встановлення суб`єктного складу її отримувачів.

Отже, саме станом на дату смерті військовослужбовця, яка є моментом виникнення права на відповідну виплату, підлягає визначенню коло осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до статті 16-1 Закону № 2011-XII. Зазначене забезпечує принцип правової визначеності, стабільності бюджетних зобов`язань держави та унеможливлює зміну (збільшення або зменшення) суб`єктного складу отримувачів після настання юридичного факту, з яким закон пов`язує виникнення відповідного права.

З огляду на це подальші зміни законодавства, зокрема розширення переліку осіб, які можуть бути віднесені до членів сім`ї військовослужбовця, не мають зворотної дії у часі та не можуть впливати на визначення суб`єктного складу осіб, які набули право на отримання одноразової грошової допомоги, якщо таке право виникло до набрання чинності відповідними змінами. Звернення особи із відповідною заявою є способом реалізації вже набутого права, а не юридичним фактом, з яким закон пов`язує момент його виникнення.

Такі висновки викладені і в постановах Верховного Суду, зокрема від 12 травня 2026 року у справі № 280/1098/25, від 19 травня 2026 року у справі № 600/1860/25-а, від 02 червня 2026 року у справі № 560/9476/25

Таким чином, вирішення питання щодо належності особи до кола отримувачів повинно здійснюватися виключно виходячи з правового регулювання, чинного на момент виникнення права, тобто на дату смерті військовослужбовця.

При цьому з урахуванням положень статті 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на момент смерті військовослужбовця, встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу саме по собі не є юридичним фактом, з яким закон у цей період пов`язував виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги, а відтак не може бути підставою для віднесення позивачки до кола осіб, які мали право на таку виплату.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що сам факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу є достатньою підставою для віднесення позивачки до кола осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, є помилковими, оскільки ґрунтуються на неправильному застосуванні норм матеріального права та призводять до безпідставного розширення визначеного статтею 16-1 Закону № 2011-XII (у редакції, чинній на момент смерті військовослужбовця) переліку таких осіб.

У цьому контексті колегія суддів погоджується із твердженнями апелянта, що Закон № 3515-IX від 09 грудня 2023 року, яким до статті 16-1 Закону № 2011-XII включено зокрема жінку (чоловіка), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживала однією сім`єю, але не перебувала у шлюбі, не містить положень, які б надавали цій зміні зворотну дію у часі або поширювали її на правовідносини, у яких день виникнення права на одноразову грошову допомогу настав до набрання чинності цим Законом. Тому зазначена законодавча зміна не може бути застосована для визначення кола отримувачів допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця, яка настала у жовтні 2022 року.

З огляду на це доводи апеляційної скарги в частині неправильного застосування окружним адміністративним судом норм матеріального права, зокрема положень статті 16-1 Закону № 2011-XII, є обґрунтованими.

Отже, колегія суддів дійшла висновку, що Міністерством оборони України правомірно повернуто на доопрацювання подані позивачкою документи, оскільки такі документи не підтверджували її належності до жодної з категорій отримувачів, прямо визначених статтею 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній на дату смерті військовослужбовця.

З огляду на встановлені обставини колегія суддів вважає слушними доводи апелянта про помилковість висновків окружного адміністративного суду, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до частин 1 - 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На переконання колегії суддів, рішення суду першої інстанції, що оскаржується, не відповідає зазначеним вище вимогам процесуального закону.

Доводи апеляційної скарги, які були підставою для відкриття апеляційного провадження, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду, а тому приймаються судом як належні.

Водночас слід врахувати, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити суду, та відмінності, які існують у державах-учасницях з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд обов`язок щодо обґрунтування, який випливає зі статті 6 Конвенції, може бути вирішене тільки у світлі конкретних обставин справи (див. рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», заява № 63566/00, пункт 23).

Тому за наведених вище підстав, якими суд обґрунтував своє рішення, немає потреби давати докладну відповідь на інші аргументи, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.

В силу приписів пункту 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є зокрема неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

При цьому неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню (частина 2 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на обґрунтованість доводів апеляційної скарги колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З огляду на приписи частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 243, 250, 308, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,

ПОСТАНОВИВ:

апеляційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити повністю.

Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 05 березня 2026 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії.

Відповідно до частини 1 статті 325 Кодексу адміністративного судочинства України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення.

Згідно з пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Суддя-доповідач Яремчук К.О.

Судді Гнап Д.Д. Сушко О.О.