Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №369/11108/25 — Києво-Святошинський районний суд Київської області

Справа № 369/11108/25

Провадження № 2/369/4564/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 року м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І.О.,

за участю секретаря Крикуна І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу № 369/11108/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

У червні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що 22 березня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 22.03.2024-100000418.

Відповідно до умов Договору позичальнику надано кредит у розмірі 6 000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 22 березня 2024 року, строком на 70 днів.

Відповідно до умов Кредитного договору процентна ставка є фіксованою та становить 1,35% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку кредитування. Проценти за користування кредитом нараховуються шляхом множення суми кредиту (або залишку заборгованості) на кількість днів користування кредитом та встановлену процентну ставку.

Окрім процентів за користування кредитом, умовами договору передбачено комісію за надання кредиту у розмірі 15% від суми кредиту, що становить 900,00 грн, яка нараховується в день видачі кредиту та є платою за надання фінансової послуги.

Також умовами договору передбачено відповідальність позичальника у вигляді неустойки у розмірі 60,00 грн за кожен день невиконання або неналежного виконання зобов`язань.

У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем утворилась заборгованість, яка станом на 30 травня 2024 року становить 11 043,47 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 5 810,63 грн, заборгованості за процентами в розмірі 4 392,84 грн та неустойки в розмірі 840,00 грн.

Крім того, позивач зазначає, що відповідачем здійснено часткове погашення заборгованості в розмірі 2 204,93 грн від 27 березня 2024 року, яке було враховано при формуванні остаточного розрахунку заборгованості.

У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 22.03.2024-100000418 від 22 березня 2024 року у розмірі 11 043,47 грн, а також судовий збір у розмірі 2 422,40 грн.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 27 червня 2025 року відкрито позовне провадження у цивільній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

У встановлений законом строк сторони заперечень щодо такого порядку не заявили.

Позивач повідомлявся належним чином про розгляд справи. Заяв, клопотань від представника позивача станом на момент розгляду справи не надійшло. У позові просив розгляд справи здійснювати за відсутності представника позивача, проти винесення заочного рішення у справі не заперечував.

Відповідач повідомлявся належним чином про розгляд справи. На адресу суду відзиву на позовну заяву не подав, ухвалу суду про відкриття провадження у справі не отримав, вказана кореспонденція повернулася на адресу суду з відміткою працівника поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Причини неможливості подати відзив суду не повідомив. Будь-яких заяв, клопотань станом на час прийняття рішення до суду не надходило.

Згідно ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити заочне рішення, у зв`язку з неподанням відповідачем відзиву, та відсутністю заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, що відповідає положенням п.п. 3,4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України.

У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 22 березня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_2 до Пропозиції про укладення Кредитного договору (Оферти), Заявки від 22 березня 2024 року, Відповідь Позичальника про прийняття пропозиції (акцепт), яка підписана позичальником одноразовим ідентифікатором E583, який було відправлено на фінансовий номер позичальника НОМЕР_2, укладено електронний кредитний договір № 22.03.2024-100000418.

У Заявці від 22 березня 2024 року, яка також підписана одноразовим ідентифікатором E583, який було відправлено на фінансовий номер позичальника НОМЕР_2, ОСОБА_1 зазначила реквізити належного їй електронного платіжного засобу для перерахування коштів за даним та наступними договорами: НОМЕР_1.

Крім того, шляхом підписання одноразовим ідентифікатором E583, який було відправлено на фінансовий номер позичальника НОМЕР_2, ОСОБА_1 22 березня 2024 року ознайомилася з умовами кредитування в ТОВ «Споживчий центр», зазначеними у Паспорті споживчого кредиту.

Відповідно до умов Договору передбачено надання кредиту у розмірі 6 000,00 грн, що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 22 березня 2024 року через систему платежів LiqPay.

Відповідно до Договору, процентна ставка «Економ» є фіксованою та становить 2% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом первинного періоду та перших 14 днів користування кредитом включно.

Процентна ставка «Стандарт» є фіксованою та становить 2,5% за 1 (один) день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку кредитування, за винятком періоду застосування ставки «Економ».

Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Проценти розраховуються шляхом множення суми кредиту (залишку кредиту) на кількість днів користування та відповідну процентну ставку.

Згідно з п. 3.1. Договору встановлено, що Кредитодавець зобовязується надати Кредит Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених Договором, а Позичальник зобовязується повернути Кредит та сплатити Проценти.

Пунктом 3.2. Договору встановлено, що Кредит надається на задоволення власних потреб, не пов`язаних із підприємницькою діяльністю.

Відповідно до п. 4.1. Договору, Кредитодавець надає Позичальнику Кредит на умовах строковості, платності і поворотності. Спосіб перерахування коштів: на платіжний інструмент Позичальника.

Згідно з п. 4.3. Договору, днем надання Кредиту вважається день списання коштів з рахунку Кредитодавця, а днем погашення - день зарахування коштів на рахунок Кредитодавця.

Відповідно до п. 6.1. Договору Позичальник зобов`язався забезпечити своєчасне повернення кредиту та сплату процентів у строки, визначені Заявкою та Графіком платежів.

Згідно п. 10.1. Договору цей Договір набирає чинності з моменту отримання Кредитодавцем акцепту, підписаного одноразовим ідентифікатором E583, та діє протягом одного року.

22 березня 2024 року о 07:23 год було здійснено перерахування коштів через систему платежів LiqPay на підставі договору № 22.03.2024-100000418, зокрема по ID операції 2440418903, канал LiqPay, сума 6 000,00 грн, номер картки НОМЕР_1.

Відповідно до довідки-розрахунку заборгованості, розмір заборгованості відповідача становить 11 043,47 грн, що складається з основного боргу, процентів та неустойки.

Так згідно з ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ст. 634 ЦК).

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Згідно ч. 1 ст. 641 ЦК України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ч. 2 ст. 642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Таким чином, сторони узгодили розмір позики, грошову одиницю, в якій надано позику, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги» (закон №1591-ІХ від 30.06.2021), «Про фінансові послуги та фінансові компанії» (закон №1953-ІХ від 14 грудня 2021 року), інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Дослідивши надану копію укладеного договору, копію довідки-розрахунку ТОВ «Споживчий центр», копію квитанції сформованої LiqPay, суд встановив, що ці докази не є достовірними, належними та у своїй сукупності достатніми на підтвердження факту виконання позивачем своїх обов`язків за кредитним договором, оскільки не містять повної інформації про погоджений сторонами у кредитному договорі номер платіжного засобу, на який повинно було бути перераховано суму кредиту, а також не містять повної інформації про номер платіжного засобу, на який фактично було перераховано суму кредиту.

Відповідно до п. 2.3.4 Договору, у випадку погодження Кредитодавця на обрані Позичальником умови Кредитодавець у особистому кабінеті на вебсайті направляє Позичальнику пропозицію про укладення кредитного договору (оферту) та заявку, а також формує формуляр форми відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) в електронній формі для її заповнення та підписання Позичальником.

Відповідно до п. 2.3.5 Договору, для підписання Позичальником відповіді про прийняття пропозиції (акцепту) позичальнику передається одноразовий ідентифікатор в смс-повідомленні на номер телефону, вказаний Позичальником при його ідентифікації (реєстрації) в особистому кабінеті на вебсайті.

Відповідно до п. 2.3.6 Договору, Позичальник, який прийняв (акцептував) пропозицію укласти електронний договір на умовах, викладених у вищевказаних пропозиції про укладення кредитного договору (оферту) та заявці, підписує відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) електронним підписом одноразовим ідентифікатором, отриманим ним у вищевказаному порядку.

Відповідно до п. 2.3.7 Договору, примірник договору споживача підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженого працівника кредитодавця із кваліфікованою електронною позначкою часу.

Як вбачається з Правил надання споживчих кредитів, з якими також ознайомилась відповідач при укладенні договору, вони були підписані шляхом введення одноразового ідентифікатора «E583».

Згідно з п. 4.1 Договору, Кредитодавець надає Позичальнику кредит на умовах його строковості, платності і поворотності шляхом перерахування суми кредиту на рахунок споживача з використанням реквізитів електронного платіжного засобу споживача НОМЕР_1.

Після підписання відповідачем електронним підписом шляхом введення одноразового ідентифікатора «E583» кредитного договору № 22.03.2024-100000418 від 22 березня 2024 року, товариство мало на виконання вимог договору та п. 4.1 Правил перерахувати позичальнику грошові кошти у сумі, визначеній у п. 3.3.2 Договору.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Застосування принципу змагальності виключає можливість застосування концепції негативного доказу.

У Постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13 Суд зауважив, що сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс (див. пункт 43 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18).

Аналогічна позиція міститься у Постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 20 листопада 2024 року по справі № 686/28882/23 (провадження 61-13125св24).

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме: надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

Згідно з матеріалами справи, перерахування коштів було здійснено через систему платежів LiqPay на підставі договору № 22.03.2024-100000418 від 22 березня 2024 року по платежу нижче, зокрема по ID операції 2440418903, канал LiqPay, дата видачі 22.03.2024 року, сума 6 000,00 грн, номер договору № 22.03.2024-100000418, номер картки № НОМЕР_1.

Надаючи оцінку поданим позивачем доказам, суд встановив, що квитанція LiqPay про перерахування ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 6 000,00 грн на підставі кредитного договору № 22.03.2024-100000418 від 22 березня 2024 року за допомогою системи LiqPay (платіж 2440418903) не є належним доказом, який підтверджує здійснення фінансової операції щодо переказу грошових коштів саме відповідачу ОСОБА_1 , оскільки видавець вказаної банківської картки НОМЕР_1 АТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив її належність саме відповідачу у справі - ОСОБА_1 .

З огляду на викладене, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, що підтверджують виконання ТОВ «Споживчий центр» умов кредитного договору № 22.03.2024-100000418 від 22 березня 2024 року щодо здійснення безготівкового переказу грошових коштів на банківський рахунок саме відповідача у справі ОСОБА_1 як позичальника шляхом використання вказаних нею реквізитів електронного платіжного засобу.

Крім того, довідка - розрахунок про стан заборгованості за кредитним договором складена самим позивачем, а тому не може бути належним та допустимим доказом, оскільки інформація у таких доказах повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони - позивача.

Доводи позивача про те, що кредитні кошти були перераховані відповідно до умов кредитного договору та Правил надання споживчих кредитів, на підставі інформації про банківські реквізити для перерахування кредитних коштів, отриманої від відповідача, не підтверджуються будь-якими належними та допустимими доказами та відхиляються судом як припущення.

Суд також зауважує, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджується Переліком типових документів, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 578/5 від 12 квітня 2012 року, тому є належним доказом при вирішенні спору про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Банк обов`язково має складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, як, зокрема, особові рахунки та виписки з них. Виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту (п. 57, п. 59, п. 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75).

Аналогічні позиції викладені в постановах Київського апеляційного суду у справах №752/21123/23 від 04 жовтня 2024 року, №373/2154/23 від 05 вересня 2024 року, №760/3261/23 від 21 травня 2024 року, №760/16694/22 від 14 лютого 2024 року, №754/7002/2020 від 30 грудня 2022 року.

Таким чином, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення тіла кредиту та процентів з відповідача на користь позивача. З урахуванням викладеного , суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні позовних вимог відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 76, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 280-284, 289, 354, 355 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий Центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборованості за кредитним договором, - відмовити.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня винесення рішення суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: Інна ФІНАГЕЄВА