Вирок від 23 червня 2026 р. у справі №273/1298/26 — Баранівський районний суд Житомирської області

Справа № 273/1298/26

Провадження № 1-кп/273/139/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 червня 2026 року м.Баранівка

Баранівський районний суд Житомирської області в складі головуючої судді ОСОБА_1 , при секретарі судових засідань ОСОБА_2 , за участі прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі суду в м. Баранівка кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42026062360000079 від 15.04.2026 року, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Маяки, Красноокнянського району Одеської області, громадянина України, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 114-1 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 , не пізніше 05 квітня 2026 року, створив власний обліковий запис (акаунт) у мобільному додатку з обміну миттєвими повідомленнями (месенджері) «Viber», з використанням особистого номеру телефону: НОМЕР_1 , та, як єдиний його адміністратор, мав функціональні можливості публікувати та видаляти у вказаному месенджері публікації, фото, відеоматеріали, ознайомлювався з текстовими та відеоматеріалами, аудіозаписами та зображеннями, надісланими іншими користувачами, а також здійснювати контроль за їх змістом.

У подальшому, 05.04.2026, ОСОБА_4 , перебуваючи у невстановленому досудовим розслідуванням місці, достовірно знаючи про здійснення російською федерацією з 24.02.2022 повномасштабної збройної агресії проти України, про запровадження та дію правового режиму воєнного стану, а також усвідомлюючи, що військовослужбовці територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки на законних підставах здійснюють заходи з оповіщення та мобілізації військовозобов`язаних громадян, діючи умисно, з метою перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань під час дії воєнного стану, створив у месенджері «Viber» спільноту під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2»».

Функціонування вказаної спільноти було спрямоване на збір, поширення та обмін інформацією щодо місць і часу проведення військовослужбовцями територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки заходів з оповіщення населення та вручення повісток на території Баранівської територіальної громади та прилеглих населених пунктів.

У період з 05.04.2026 по 15.05.2026 ОСОБА_4 , перебуваючи у невстановлених слідством місцях на території селища Полянка, Звягельського району Житомирської області, використовуючи належний йому мобільний телефон із сім-карткою за номером НОМЕР_1 та власний обліковий запис у месенджері «Viber», здійснював адміністрування зазначеної спільноти під назвою «ІНФОРМАЦІЯ_2».

У період з 21.04.2026 по 15.05.2026 ОСОБА_4 змінив назву спільноти з «ІНФОРМАЦІЯ_2»» на «ІНФОРМАЦІЯ_4»», продовживши її подальше адміністрування та забезпечення функціонування.

Як адміністратор спільноти ОСОБА_4 мав технічну можливість самостійно розміщувати повідомлення про місця проведення військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 мобілізаційних заходів з прив`язкою до місцевості, фото- та відеоматеріали, обмежувати або припиняти доступ окремих учасників до спільноти, видаляти повідомлення інших користувачів, а також здійснювати контроль за інформаційним наповненням спільноти.

Діючи умисно та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, ОСОБА_4 забезпечив функціонування спільноти, у якій її учасниками систематично розміщувались повідомлення про місця, час та маршрути пересування представників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки під час проведення ними мобілізаційних заходів, а також повідомлення про їх відсутність у певних населених пунктах чи локаціях.

При цьому ОСОБА_4 , достовірно знаючи про зміст таких повідомлень та маючи реальну можливість припинити їх поширення, шляхом видалення відповідного контенту або блокування користувачів, які його розміщували, свідомо допускав подальше функціонування спільноти за вказаним призначенням та не вживав жодних заходів для припинення розповсюдження такої інформації.

Так, ОСОБА_4 , діючи умисно та усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, забезпечив функціонування спільноти під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_4»» (попередня назва: «ІНФОРМАЦІЯ_2»») месенджеру «Viber», у якій її учасниками систематично розміщувались повідомлення про місця, час та маршрути пересування представників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки під час проведення ними мобілізаційних заходів, а також повідомлення про їх відсутність у певних населених пунктах чи локаціях, що сприяло ухиленню від виконання своїх обов`язків із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України під час мобілізації в особливий період, тими учасниками вказаної спільноти, які мали такі наміри.

При цьому ОСОБА_4 , достовірно знаючи про зміст таких повідомлень та маючи реальну можливість припинити їх поширення шляхом видалення відповідного контенту або блокування користувачів, які його розміщували, свідомо допускав подальше функціонування спільноти за вказаним призначенням та не вживав жодних заходів для припинення розповсюдження такої інформації.

У результаті діяльності спільноти « ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_4»» (попередня назва - «ІНФОРМАЦІЯ_2»») її учасники отримували можливість оперативно дізнаватися про місця проведення заходів з оповіщення та вручення повісток військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3, що створювало умови для уникнення окремими громадянами виконання військового обов`язку та перешкоджало здійсненню мобілізаційних заходів в особливий період.

Повідомлення, які систематично поширювались у зазначеній спільноті, стосувалися реальних мобілізаційних заходів, що проводилися військовослужбовцями ІНФОРМАЦІЯ_3 на території АДРЕСА_2 та прилеглих населених пунктів.

Таким чином, ОСОБА_4 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, шляхом створення, адміністрування та забезпечення функціонування Viber-спільноти « ІНФОРМАЦІЯ_2 «ІНФОРМАЦІЯ_4»» (попередня назва - «ІНФОРМАЦІЯ_2»»), у якій систематично поширювалась інформація про місця та час проведення представниками ІНФОРМАЦІЯ_3 мобілізаційних заходів, вчинив дії, спрямовані на перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період.

24.06.2026 року під час досудового розслідування кримінального провадження між прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 , якій на підставі ст. 37 КПК України надані повноваження прокурора у даному кримінальному провадженні та підозрюваним ОСОБА_4 , за участю захисника ОСОБА_5 , укладена угода про визнання винуватості.

Згідно змісту вказаної угоди про визнання винуватості, ОСОБА_4 під час досудового розслідування повністю визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 114-1 КК України, та сторони погодилися на призначення останньому покарання за ч.1 ст. 114-1 КК - 5 (п`ять) років позбавлення волі.

На підставі ст. 75 КК України, сторони погоджуються на звільнення ОСОБА_4 , від відбування основного покарання, якщо протягом іспитового строку, ОСОБА_4 не вчинить нового кримінального правопорушення з покладенням на обвинуваченого обов`язків передбачених ст. 76 КК України.

Також в угоді зазначені наслідки укладення та затвердження угоди сторонами кримінального провадження, а саме для прокурора і обвинуваченого обмеження права на оскарження вироку, для обвинуваченого відмова від здійснення прав, передбачених абз. 1, 4 п.1 ч.4 ст.474 КПК України, з яким сторони погодилися, а також наслідки її невиконання.

В підготовчому судовому засіданні прокурор Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_3 підтримав угоду про визнання винуватості, розуміє наслідки укладення та затвердження даної угоди, підтвердив в суді, що обвинувачений ОСОБА_4 беззаперечно визнав обвинувачення в повному обсязі та погодився на призначення вказаного в угоді покарання. Просив угоду про визнання винуватості затвердити, та призначити обвинуваченому ОСОБА_4 обумовлене в угоді покарання.

Обвинувачений ОСОБА_4 заявив, що розуміє зміст наданих йому законом прав, розуміє наслідки укладення та затвердження зазначеної угоди, характер пред`явленого обвинувачення та вид покарання, який до нього буде застосований в результаті затвердження угоди про визнання винуватості. Не заперечує проти затвердження угоди про визнання винуватості.

При цьому, обвинувачений ОСОБА_4 беззастережно визнав свою вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.114-1 КК України, із запропонованим видом та мірою покарання погодився.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 - адвокат ОСОБА_5 підтримав позицію обвинуваченого та наполягав на затвердженні вказаної угоди, оскільки жодних порушень закону під час її підписання не було, вказана угода укладена добровільно без будь-якого примусу, міра покарання відповідає тяжкості скоєного та особі обвинуваченого, наслідки її укладання та затвердження були роз`яснені всім учасникам провадження. Зважаючи на характеризуючі дані обвинуваченого, наявність кількох пом`якшуючих обставин, просив призначити ОСОБА_4 покарання погоджене сторонами в угоді з мінімальним строком іспитового терміну.

Заслухавши доводи сторін кримінального провадження, дослідивши матеріали кримінального провадження, перевіривши умови укладення угоди про визнання винуватості, відповідність угоди за змістом вимогам процесуального законодавства, роз`яснивши та з`ясувавши у обвинувачуваного про повне розуміння ним процесуальних прав, добровільності та відсутності будь-яких обставин, які примусили його погодитись на підписання угоди про визнання винуватості, характеру висунутого ОСОБА_4 обвинувачення, виду і розміру покарання та наслідки постановлення вироку на підставі угоди про визнання винуватості, суд дійшов висновку про те, що у даному кримінальному провадженні можливо затвердити надану угоду про визнання винуватості з огляду на таке.

Судом з`ясовано, що обвинувачений ОСОБА_4 повністю розуміє свої права, визначені в п. 1 ч. 4 ст. 474 КПК України, наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ч. 2 ст. 473 КПК України, характер обвинувачення щодо якого він визнав себе винуватим, вид покарання, а також інші заходи, що будуть застосовані до нього у разі затвердження угоди.

Також суд переконався, що укладення сторонами угоди про визнання винуватості є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України при прийнятті рішення у підготовчому судовому засіданні суд має право, зокрема, затвердити угоду.

Відповідно до ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим.

Згідно ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам.

З наданих матеріалів кримінального провадження вбачається, що дії обвинуваченого ОСОБА_4 вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 114-1 КК України, як перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період, і відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п`яти до восьми років .

Обставинами, які пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до ст. 66 КК України, є щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено.

Також судом встановлено, що зміст, умови та порядок укладення угоди про визнання винуватості відповідають вимогам ст.ст.469, 472 КПК України, міра покарання, узгоджена прокурором та обвинуваченим, відповідає загальним засадам призначення покарання.

Підстав для відмови у затвердженні угоди про визнання винуватості, передбачених ч.7 ст.474 КПК України, судом не встановлено.

Відповідно до ч.1 ст.475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду і призначає узгоджену сторонами міру покарання.

З урахуванням всіх обставин справи та особи обвинуваченого ОСОБА_4 , який вину у скоєному визнав повністю, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, має сталі соціальні зв`язки, який на даний час проходить військову службу в ЗСУ, суд вважає, що узгоджене сторонами покарання відповідає не тільки тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, обставинам справи, але й особі обвинуваченого, є обґрунтованим та буде відповідати цілям покарання.

На підставі вищевикладеного, суд доходить висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості, та призначення ОСОБА_4 узгодженої сторонами міри покарання в межах санкцій ч. 1 ст. 114-1 КК України, із застосуванням ст.75 КК України, та покладенням обов`язків передбачених ст.76 КК України.

Таке покарання, на переконання суду, відповідає положенням ст.65-68 КК України та буде необхідним для виправлення обвинуваченого, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, відповідатиме особистості обвинуваченого та є достатнім, для досягнення, відповідно до ст. 50 КК України мети покарання.

Щодо тривалості іспитового строку, то суд зауважує, що іспитовий строк містить у собі погрозу реального виконання покарання, якщо засуджений не буде виконувати умови випробування, і можливість остаточного звільнення від відбування покарання і погашення судимості, якщо особа виконає покладені на неї обов`язки. Встановлення іспитового строку полягає і в тому, що за засудженою особою здійснюється контроль з боку органів виконання покарання. Крім того, іспитовий строк дисциплінує засудженого, привчає його до додержання законів, нагадує йому, що він не виправданий, а проходить випробування, від результату якого залежить його подальша доля - звільнення від відбування призначеної основної міри покарання або реальне її відбування.

Встановлення в даному випадку судом іспитового строку 1 (один) рік 6 (шість) місяців є виправданим з врахуванням особи обвинуваченого, і достатнім для того щоб засуджений довів своє виправлення без реального відбування основного покарання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.

Запобіжний захід щодо обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався.

Процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

На підставі наведеного, ст.ст.75, 76 КК України, та керуючись ст.ст. 100, 124, 314, 373, 374, 475, суд

ухвалив :

Затвердити угоду про визнання винуватості від 24 червня 2026 року, укладену між прокурором Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону ОСОБА_6 та підозрюваним ОСОБА_4 , у присутності захисника ОСОБА_5 , у кримінальному провадженні відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №42026062360000079 від 15.04.2026 року.

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 114-1 КК України, та призначити йому покарання 5 (п`ять) років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнити ОСОБА_4 від відбування покарання з іспитовим строком 1 (один) рік 6 (шість) місяців.

Відповідно до п.п.1, 2, ч.1, п.2 ч.3 ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 такі обов`язки:

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання та роботи;

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації.

Речові докази, а саме мобільний телефон марки Xiaomi Redmi Note 14, IMEI1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 , з сім-карткою: НОМЕР_1 , переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_4 , залишити останньому за належністю.

Роз`яснити ОСОБА_4 обов`язок виконання умов угоди про визнання винуватості та передбачену ст. 389-1 КК України кримінальну відповідальність за невиконання умов угоди про визнання винуватості.

Роз`яснити ОСОБА_4 про те, що у разі невиконання угоди про визнання винуватості, прокурор має право звернутися до суду, який затвердив таку угоду, з клопотанням про скасування вироку.

Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Житомирського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Баранівський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення з підстав, передбачених ч. 4 ст. 394 КПК України.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору, а інші учасники судового провадження мають право на отримання в суді копії вироку.

Суддя ОСОБА_1