Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №320/58497/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/58497/24 Суддя (судді) першої інстанції: Жук Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Фищук Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, треті особи Міністерство соціальної політики України, Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство оборони України про скасування постанови про визнання незаконним та нечинним абз.21 п.3-2 постанови від 10.05.2022 №584, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати незаконним та нечинним абз.21 п.3-2 постанови Кабінету Міністрів України від 10.05.2022 №584 "Про навчання водіїв та державну реєстрацію транспортних засобів у період воєнного стану в Україні".

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 відмовлено у задоволенні позову.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового процесу, які з`явились у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що позивач - ОСОБА_1 , є військовослужбовцем Збройних Сил України, що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 від 15.05.2024.

23.01.2024 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо ввезення, обліку, розподілу гуманітарної допомоги, особливостей оподаткування відповідних операцій та подання звітності", за яким всі ГО набувають статус отримувача гуманітарної допомоги незалежно від їх включення до Єдиного реєстру отримувачів гуманітарної допомоги в період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022 та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування.

На думку позивача автомобіль переданий від благодійної організації до конкретного військовослужбовця, як гуманітарна допомога після передачі знаходиться у власності військовослужбовця, що кореспондується із положеннями статті 334 Цивільного кодексу України.

Процедура державної реєстрації транспортних засобів, в тому числі, які є гуманітарною допомогою, що передана від благодійної організації конкретному військовослужбовцю (у період воєнного стану в Україні) визначається постановою Кабінету Міністрів України «Про навчання водіїв та державну реєстрацію транспортних засобів у період воєнного стану в Україні» № 584 від 10 травня 2022 року (далі - Постанова № 584).

Разом з цим, останнім абзацом (абзац 21) пункту 3-2 Постанови №584 визначено, що протягом трьох місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану транспортні засоби, визнані гуманітарною допомогою і які перебувають на тимчасовому державному обліку, підлягають відомчій реєстрації державними органами, які входять до складу сектору безпеки і оборони України, зазначеними в абзаці третьому частини другої статті 6 Закону України «Про гуманітарну допомогу».

Позивач вважаючи, що його права порушені, звернувся до суду із позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваної постанови правовим актам вищої юридичної сили, перевищення Кабінетом Міністрів України повноважень при її прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що аналізуючи рішення суду першої інстанції та висновки, до яких він дійшов, слід констатувати, що твердження суду про те, що гуманітарна допомога, яка передається від донора через отримувача кінцевому набувачу - військовослужбовцю, не стає власністю такого військовослужбовця, є юридично необґрунтованим. Апелянт вважає, що такі твердження не узгоджуються із нормами Закону України «Про гуманітарну допомогу» та Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», оскільки зазначені нормативно-правові акти прямо передбачають можливість передачі благодійної та гуманітарної допомоги у власність набувача. Зокрема, гуманітарна допомога є різновидом благодійної допомоги, яка надається безоплатно та безповоротно з метою задоволення потреб її набувачів, а благодійна пожертва відповідно до положень цивільного законодавства передбачає безоплатну передачу майна у власність набувача. Отже, у разі передачі гуманітарної допомоги конкретній фізичній особі - військовослужбовцю - така особа набуває правомочностей власника на передане майно, якщо інше прямо не встановлено законом або умовами передачі.

Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими та погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, організаційні, соціальні засади отримання, надання, оформлення, розподілу і контролю за цільовим використанням гуманітарної допомоги та сприяє гласності і прозорості цього процесу визначає Закон України «Про гуманітарну допомогу» від 22.10.1999 №1192-XIV.

З метою приведення Закону України «Про гуманітарну допомогу» у відповідність до особливостей воєнного часу шляхом спрощення порядку ввезення, обліку та розподілу гуманітарної допомоги законодавцем Законом України від 08.11.2023 р. №3448-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо ввезення, обліку, розподілу гуманітарної допомоги, особливостей оподаткування відповідних операцій та подання звітності» (далі - Закон №3448), який набрав чинності 23.01.2024, внесено зміни до Закону №1192-XIV .

Відповідно до пункту 2 статті 1 Закону України "Про гуманітарну допомогу", гуманітарна допомога - цільова адресна безоплатна допомога у грошовій або натуральній формі, у вигляді безповоротної фінансової допомоги або добровільних пожертвувань, або допомога у вигляді виконання робіт, надання послуг, що надається іноземними та вітчизняними донорами з мотивів гуманності отримувачам гуманітарної допомоги в Україні або за кордоном, які потребують допомоги у зв`язку із соціальною незахищеністю, матеріальною незабезпеченістю, скрутним фінансовим становищем, введенням воєнного або надзвичайного стану, виникненням надзвичайної ситуації або тяжкою хворобою конкретної фізичної особи, а також для підготовки до збройного захисту держави та її захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Відповідно до пункту 6 статті 1 Закону України «Про гуманітарну допомогу» набувачі гуманітарної допомоги - фізичні та юридичні особи, які потребують допомоги і яким вона безпосередньо надається.

Згідно із абзацом 4 статті 3 Закону України "Про гуманітарну допомогу", отримувачі гуманітарної допомоги мають право здійснювати розподіл або перерозподіл гуманітарної допомоги між набувачами гуманітарної допомоги з дотриманням її цільового призначення без додаткового погодження з донором. Набувачі гуманітарної допомоги - юридичні особи, визначені підпунктами "а", "б", "в", "г", "ґ", "д", "е", "є", "і" пункту 5 статті 1 цього Закону, мають право здійснювати передачу одержаної від отримувача гуманітарної допомоги іншим набувачам за погодженням з отримувачем такої допомоги, наданим у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з дотриманням її цільового призначення.

Згідно із абзацом 2 частини 2 статті 6 Закону України «Про гуманітарну допомогу» не відносяться до гуманітарної допомоги підакцизні товари, крім транспортних засобів, що надходять у період проведення антитерористичної операції, здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із збройною агресією російської федерації проти України, для отримання і використання Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною спеціальною службою транспорту, Національною поліцією України, Національною гвардією України, Державною прикордонною службою України, Державною службою України з надзвичайних ситуацій, Державною міграційною службою України, Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України, іншими державними органами, які входять до складу сектору безпеки і оборони України, Державною кримінально-виконавчою службою України, комунальними організаціями (установами) підготовки громадян до національного спротиву, а також для використання військовослужбовцями з метою забезпечення проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії проти України. У такому випадку державні органи, які входять до складу сектору безпеки і оборони України, а також органи і установи Державної кримінально-виконавчої служби України, комунальні організації (установи) підготовки громадян до національного спротиву мають статус отримувача гуманітарної допомоги, а з моменту використання таких транспортних засобів - статус набувача гуманітарної допомоги.

Пунктом 3-3 статті 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про гуманітарну допомогу» встановлено, що тимчасово, на період проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, безпеки населення та захисту інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, за спрощеним порядком, встановленим Кабінетом Міністрів України, визнаються гуманітарною допомогою транспортні засоби, кінцевими набувачами яких є військовослужбовці, для використання під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, безпеки населення та захисту інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України.

Пунктом 3-3 статті 15 Прикінцевих та перехідних положень Закону «Про гуманітарну допомогу» визначено, що в період дії воєнного стану, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за рішенням Кабінету Міністрів України може бути встановлено спрощений порядок обліку та контролю за розподілом і цільовим використанням гуманітарної допомоги.

З положеннь вказаних норм вбачаєтеся, що законодавцем розширено перелік осіб, які можуть бути отримувачами та набувачами гуманітарної допомоги. У період дії воєнного або надзвичайного стану та протягом трьох місяців після його припинення чи скасування Кабінету Міністрів України надано право встановлювати спрощений порядок визнання допомоги гуманітарною за декларативним принципом, без прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженим державним органом з питань гуманітарної допомоги, а також розглядати та приймати рішення про розширення переліку отримувачів гуманітарної допомоги.

Водночас, законодавцем врегулювано питання правового статусу транспортних засобів, що визнаються гуманітарною допомогою в умовах воєнного стану шляхом спрощення порядку обліку, звітування про надходження та розподіл, скасування обов`язкового щомісячного звітування.

Повноваження Кабінету Міністрів України у спірних правовідносинах регламентовано Конституцією України, Законом України "Про Кабінет Міністрів України" від 27.02.2014 №794-VII (далі-Закон №794), Регламентом Кабінету Міністрів України, затвердженим постановою КМУ від 18 липня 2007 року № 950 (надалі - Регламент КМУ №950) та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із ст. 113 Конституції України Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади. Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України і Верховною Радою України, підконтрольний і підзвітний Верховній Раді України у межах, передбачених цією Конституцією. Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується цією Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.

Згідно із п. 1 ст. 116 Конституції України Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України.

Згідно із ст. 117 Конституції України Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.

Відповідно до ч.1 ст. 41 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України спрямовує свою діяльність на виконання Конституції та законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України, схваленої Верховною Радою України.

Відповідно до ч.1 ст. 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.

Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" проекти актів Кабінету Міністрів України готуються міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, державними колегіальними органами, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями.

Згідно із ч. 1 ст. 51 Закону України "Про Кабінет Міністрів України" постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України приймаються на засіданнях Кабінету Міністрів України шляхом голосування більшістю голосів від посадового складу Кабінету Міністрів України, визначеного відповідно до статті 6 цього Закону. Якщо проект рішення отримав підтримку рівно половини посадового складу Кабінету Міністрів України і за цей проект проголосував Прем`єр-міністр України, рішення вважається прийнятим.

У відповідності з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» визначено, що Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України та цього Закону затверджує Регламент Кабінету Міністрів України, який визначає порядок проведення засідань Кабінету Міністрів України, підготовки та прийняття рішень, інші процедурні питання його діяльності, а також визначає порядок розроблення, виконання та моніторингу виконання програмних документів Кабінету Міністрів України.

Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.

Пунктом 1 параграфу 32 Регламенту Кабінету Міністрів України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18 липня 2007 року №950 передбачено, що проекти актів Кабінету Міністрів готуються на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, актів Кабінету Міністрів, доручень Прем`єр-міністра, а також за ініціативою членів Кабінету Міністрів, центральних органів виконавчої влади, державних колегіальних органів, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій з дотриманням вимог цього Регламенту.

Процедура державної реєстрації транспортних засобів, в тому числі, які є гуманітарною допомогою, що передана від благодійної організації конкретному військовослужбовцю (у період воєнного стану в Україні) визначається постановою Кабінету Міністрів України №584 «Про навчання водіїв та державну реєстрацію транспортних засобів у період воєнного стану в Україні» від 10.05.2022.

Пунктом 2 Постанови №1235 доповнено Постанову Кабінету Міністрів України від 10 травня 2022 р. №584 «Про навчання водіїв та державну реєстрацію транспортних засобів у період воєнного стану в Україні» пунктом 3-2 такого змісту:

«Установити, що на період воєнного стану транспортні засоби, визнані гуманітарною допомогою, кінцевими набувачами яких є військовослужбовці, призначені для використання під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, безпеки населення та захисту інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (далі - транспортний засіб, визнаний гуманітарною допомогою), підлягають тимчасовому державному обліку у сервісних центрах.

Тимчасовий державний облік транспортного засобу, визнаного гуманітарною допомогою, здійснюється на підставі заяви військовослужбовця - набувача такого транспортного засобу (далі - набувач), документа, що посвідчує особу військовослужбовця, документа, що підтверджує проходження військової служби набувачем, а також акта приймання-передачі транспортного засобу, що є гуманітарною допомогою (далі - акт приймання-передачі), за формою згідно з додатком та роздрукованої електронної декларації про перелік товарів, що визнаються гуманітарною допомогою (далі - декларація), оформленої згідно з додатком 1 до Порядку пропуску та обліку гуманітарної допомоги в умовах воєнного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 5 вересня 2023 р. № 953 "Деякі питання пропуску та обліку гуманітарної допомоги в умовах воєнного стану" (Офіційний вісник України, 2023 р., № 87, ст. 5038), на підставі якої такий транспортний засіб ввезено на митну територію України.

За технічної можливості акт приймання-передачі та декларація передаються з автоматизованої системи реєстрації' гуманітарної допомоги до Єдиної інформаційної системи МВС шляхом використання системи електронної взаємодії державних електронних інформаційних ресурсів "Трембіта".

У разі відсутності технічної можливості передачі даних з використанням каналів зв`язку систем, визначених в абзаці третьому цього пункту, електронна інформаційна взаємодія може здійснюватися з використанням інших інформаційно-комунікаційних систем із застосуванням у них відповідних комплексних систем захисту інформації' з підтвердженою відповідністю за результатами державної експертизи в порядку, встановленому законодавством.

Також встановлено, що відомості про обліковані за військовослужбовцями транспортні засоби, визнані гуманітарною допомогою, вносяться до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Набувач після завершення реєстраційних дій повідомляє військовій частині, органу, підрозділу, в якій проходить військову службу (далі - військова частина), про те, що йому передано транспортний засіб, визнаний гуманітарною допомогою, який обліковується за ним на тимчасовому державному обліку.

Набувачу відмовляється у здійсненні тимчасового державного обліку транспортного засобу, визнаного гуманітарною допомогою, в разі наявності в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відомостей про перебування такого транспортного засобу на тимчасовому державному обліку за набувачем або у разі відсутності відомостей про оформлену декларацію в автоматизованій системі реєстрації гуманітарної допомоги.

Транспортний засіб, визнаний гуманітарною допомогою, знімається з тимчасового державного обліку у зв`язку із:

знищенням такого транспортного засобу,

загибеллю (смертю) набувача;

призупиненням військової служби набувача; визнанням набувача особою, яка зникла безвісти; перебуванням набувача у полоні; перебуванням набувача на лікуванні протягом періоду, що перевищує один місяць (зокрема у зв`язку з пораненням, контузією, травмою або каліцтвом); перебуванням набувача у розшуку у зв`язку із самовільним залишенням військової частини або дезертирством;

звільненням набувача з військової служби;

відмовою набувача від транспортного засобу, визнаного гуманітарною допомогою, на користь іншого військовослужбовця.

Після зняття транспортного засобу, визнаного гуманітарною допомогою, з тимчасового державного обліку у зв`язку з надходженням до сервісного центру документів, що підтверджують настання обставин, визначених абзацами тринадцятим - шістнадцятим цього пункту, тимчасовий державний облік такого транспортного засобу може здійснюватися за заявою одного із військовослужбовців, зазначених отримувачем гуманітарної допомоги в акгі приймання-передачі, у порядку, визначеному абзацом другим цього пункту. При цьому до заяви такого військовослужбовця акт приймання-передачі та декларація не додаються, а сам військовослужбовець стає набувачем. У разі відсутності в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів відомостей про військовослужбовців, які мають переважне право на тимчасовий державний облік транспортного засобу, визнаного гуманітарною допомогою, сервісний центр інформує військову частину, орган, підрозділ, у якому набувач проходив військову службу, про необхідність проведення відомчої реєстрації такого транспортного засобу.

Транспортні засоби можуть бути зняті з тимчасового державного обліку в разі, коли військова частина інформує сервісний центр про обставини, визначені абзацами тринадцятим - п`ятнадцятим цього пункту.

У разі надходження до сервісного центру документів, що підтверджують використання транспортного засобу, визнаного гуманітарною допомогою, не за цільовим призначенням, тимчасовий державний облік такого транспортного засобу скасовується. Інформація про скасування тимчасового державного обліку та. копії документів, що стали підставою для скасування, надсилаються сервісним центром до спеціально уповноважених державних органів, які здійснюють контроль за цільовим використанням гуманітарної допомоги.

Транспортні засоби, визнані гуманітарною допомогою, зняті з тимчасового державного обліку, та транспортні засоби, щодо яких скасовано тимчасовий державний облік, вважаються не облікованими, а тимчасові реєстраційні талони - не дійсними. Зазначені відомості вносяться до Єдиного державного реєстру транспортних засобів.

Протягом трьох місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану транспортні засоби, визнані гуманітарною допомогою і які перебувають на тимчасовому державному обліку, підлягають відомчій реєстрації державними органами, які входять до складу сектору безпеки і оборони України, зазначеними в абзаці третьому частини другої статті 6 Закону України "Про гуманітарну допомогу". У разі нездійснення відповідними державними органами відомчої реєстрації транспортних засобів, визнаних гуманітарною допомогою, у встановлений строк тимчасовий державний облік таких транспортних засобів скасовується, та вони вважаються необлікованими.». (абзац 21).

Проаналізувавши вказані норми, колегія суддів зазначає, що за наслідком внесення законодавчих змін абзац 21 пункту 3-2 Постанови Кабінету Міністрів України від 10 травня 2022 року № 584 чітко визначає, що протягом трьох місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану транспортні засоби, визнані гуманітарною допомогою і які перебувають на тимчасовому державному обліку, підлягають відомчій реєстрації державними органами, які входять до складу сектору безпеки і оборони України, зазначеними в абзаці третьому частини другої статті 6 Закону України «Про гуманітарну допомогу».

Аналізуючи вищевикладені норми, ураховуючи введення в країні воєнного стану, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про те, що зазначені зміни у законодавстві спрямовані на забезпечення максимальної ефективності використання гуманітарних автомобілів. Метою цих змін є визначення спеціального механізму реєстрації, обліку та використання транспортних засобів, визнаних гуманітарною допомогою, кінцевими набувачами яких є військовослужбовці, під час здійснення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, безпеки населення та захисту інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Законом №3448 запроваджено виключно тимчасовий та цільовий механізм залучення транспортних засобів для забезпечення оборони держави, який регулює процедуру їх обліку та використання, не створюючи жодних підстав для набуття військовослужбовцем права власності.

Колегія суддів зазначає, що законодавцем виокремлено військовослужбовців як спеціальних суб`єктів, яким надано право на спрощену тимчасову реєстрацію транспортних засобів, залучених як гуманітарна допомога. Тимчасова реєстрація не породжує та не передбачає виникнення права приватної власності на такі об`єкти, а виступає виключно правовим інструментом обліку гуманітарної допомоги, призначеної для забезпечення потреб Збройних Сил України та виконання завдань, спрямованих на відсіч і стримування збройної агресії. При цьому відповідні транспортні засоби підлягають зарахуванню на баланс військової частини або реєструються як «тимчасово обліковані» на період дії правового режиму воєнного стану.

Оцінюючи законність та обґрунтованість оскаржуваного нормативно-правового акта, колегія суддів зазначає, що пункт 3-І Постанови Кабінету Міністрів України № 584 визначає чіткий порядок тимчасової реєстрації, обліку та звітності щодо зазначених транспортних засобів. Відтак, нормативно-правове встановлення підстав припинення такої тимчасової реєстрації є логічним та об`єктивно необхідним елементом механізму правового регулювання даних відносин.

Системний аналіз застосованих судом норм матеріального права свідчить, що Кабінет Міністрів України при прийнятті пункту 3-І Постанови № 584 діяв виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України, Законами України «Про Кабінет Міністрів України» та Законом України № 3448-IX. Надані уряду дискреційні повноваження щодо нормотворчості у цій сфері були використані обґрунтовано, добросовісно та у суворій відповідності до мети, з якою такі повноваження були визначені законодавцем.

Доводи апелянта про те, що гуманітарна допомога автоматично стає приватною власністю військовослужбовця на підставі загальних норм цивільного законодавства та Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації», колегія суддів не приймає до уваги, оскільки апелянтом залишено поза увагою спеціальний правовий режим майна, визнаного гуманітарною допомогою в умовах воєнного стану. Відповідно до Закону № 3448-IX та Постанови КМУ № 584, такі транспортні засоби залучаються тимчасово та виключно для виконання завдань з оборони держави, а військовослужбовець виступає набувачем допомоги не як приватна особа, а як суб`єкт, що виконує державну функцію. Колегія суддів наголошує, що гуманітарна допомога у сфері оборони має суворо цільове призначення, що виключає можливість її використання у власних побутових чи комерційних цілях. Оскільки військовослужбовець позбавлений ключової правомочності власника - права вільного розпоряджання майном (продажу, дарування, застави), у нього виникає лише обмежене, спеціальне та тимчасове право користування чужим майном на період дії воєнного стану. Обов`язок передати такі автомобілі протягом трьох місяців після скасування воєнного стану на відомчу реєстрацію до органів сектору безпеки і оборони остаточно підтверджує, що майно залишається в публічному обороті для потреб держави, а не акумулюється в приватній власності. Таким чином, доводи апелянта не спростовують факт відсутності юридичних підстав для виникнення права власності, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні позову.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не надано жодного допустимого доказу невідповідності оскаржуваної постанови правовим актам вищої юридичної сили, перевищення Кабінетом Міністрів України повноважень при її прийнятті, що в сукупності свідчить про необґрунтованість позовних вимог.

Доводи апелянта не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Обґрунтувань неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права апеляційна скарга позивача не містить.

Отже, рішення суду першої інстанції, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів, ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності.

При цьому, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права..

Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст.243, 244, 250, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 24.07.2026.