Постанова від 19 липня 2026 р. у справі №320/24760/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Колеснікова І.С. Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 липня 2026 року Справа № 320/24760/25

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Епель О.В.,

суддів: Компанієць І.Д., Кузьменка В.В.,

за участі секретаря Снитко А.А.,

представника Позивача Литвиненко О.І.,

представника Відповідача Волочай О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року у справі

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

1. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 ( далі - Позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - Відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №27436240201 від 27.03.2025;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві №27456240201 від 27.03.2025;

- визнати протиправною та скасувати вимогу Головного управління ДПС у м. Києві про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску №Ф-27471 від 27.03.2025;

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у м. Києві про застосування штрафних санкцій та донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску №27475240201 від 27.03.2025.

В обґрунтування позовної заяви ОСОБА_1 зокрема зазначав, що під час розрахунку доходу фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування не враховує витрати, пов`язані з отриманням доходу поточного року, оплата яких відбувається в наступному, про що неодноразово зазначалося у роз`ясненнях ДПС України.

2. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2026 року адміністративний позов було задоволено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що при реалізації товарно-матеріальних цінностей, розрахунок за які із контрагентами-постачальниками здійснений у наступному за звітним році, відповідні витрати не враховуються при оподаткуванні доходу від їх реалізації.

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог - відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги Апелянт зазначає про наявність у Позивача документально не підтверджених витрат.

При цьому, контролюючий орган звертає увагу на те, що згідно письмового пояснення ОСОБА_1 , яке було надано під час перевірки, станом на 01.01.2018 вартість залишків товарно-матеріальних цінностей складала в розмірі 1 714 673,00 грн, проте переліку таких залишків Позивачем, до перевірки та чи до заперечень не надавались, що унеможливлювало ідентифікацію асортименту залишків товарно-матеріальних цінностей станом на 01.01.2018, а тому врахувати їх у витратах не видавалося за можливе.

Також Апелянт акцентує увагу на тому, що доходи і витрати відображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення незалежно від дати надходження або сплати коштів.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 12.05.2026 та від 01.06.2026 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

5. Від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу Відповідача у якому він просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, зазначаючи доводи, аналогічні тим, що були викладені у позовній заяві.

6. У судовому засіданні представниця Апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги в межах доводів, викладених у ній письмово. Зазначала, що під час перевірки Позивачем не було надано документи, які дозволили б перевірити наявність залишків товарно-матеріальних цінностей. Просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні адміністративного позову - відмовити.

У судовому засіданні представниця Позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечувала. Акцентувала увагу суду на тому, що документи щодо залишків товарно-матеріальних цінностей, зокрема станом на кінець 2019 та 2020 років, контролюючим органом не витребовувалися, а про неврахування відомостей щодо таких залишків, які були повідомлені Відповідачу, платнику податку було повідомлено вже після завершення перевірки. Наполягала на дотриманні Позивачем податкової дисципліни. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

7. Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

8. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

9. Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи Головним управлінням ДПС у м. Києві проведено документальну планову виїзну перевірку платника податків фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2018 по 31.12.2023, дотримання законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2018 по 31.12.2023. За результатами перевірки ДПС складеного відповідний акт від 26.02.2025 №16506/К5/26-15-24-02-01/ 2897106435.

Відповідачем встановлені наступні порушення позивачем норм чинного податкового законодавства:

п. 177.10 ст. 177 ПК України - неналежне ведення обліку витрат, пов`язаних із господарською діяльністю;

п. 177.2, пп. 177.4.5 п. 177.4 ст. 177 ПК України - заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у перевіреному періоді на загальну суму 28 460,28 грн;

пп. 1.6. п. 16-1 підрозділ 10 розділу XX ПК України - заниження податкових зобов`язань з військового збору за результатами річного декларування в загальній сумі 23 205,02 грн;

абз. 3 ч. 8 ст. 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - заниження суми єдиного внеску в загальній сумі 286 231,99 грн;

пп. 4 п. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» - несвоєчасне подання звіту про суми нарахованого доходу застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску за 2018 рік;

пп. 16.1.7 п .16.1 ст. 16, п. 63.3 ст. 63 ПК України - не подання до органів ДПС повідомлень за формою 20-ОПП щодо об`єктів оподаткування нерухомого майна.

Як вбачається з акта перевірки, Відповідачем встановлено такі обставини:

за 2018 рік - завищення витрат, становить 929 032,23 грн.; позивачем задекларовано вартість придбаних ТМЦ в сумі 8 172 036, 55 грн., однак перевіркою документально підтверджено вартість витрат на суму 7 243 004, 32 грн., оскільки у 2018 році позивачем сплачено за придбані ТМЦ кошти в сумі 8 659 370,99 грн. (без ПДВ), в т.ч.: ТОВ «Лего Україна» - 8 473 349,09 грн, ТОВ «Бельвіль» - 186 021,90 грн., але при цьому станом на 01.01.2018 у Позивача існувала кредиторська заборгованість перед ТОВ «Лего Україна» в сумі 1 416 366,67 грн. (без ПДВ).

Отже, розрахунок суми завищення витрат проведений ДПС шляхом математичного віднімання суми кредиторської заборгованості перед ТОВ «Лего Україна» станом на 01.01.2018 від загальної суми оплат за ТМЦ, здійснених позивачем впродовж 2018 року з подальшим віднімання отриманого у такий спосіб показника від задекларованої собівартості реалізованих ТМЦ (8 659 370,99 грн. - 1 416 366,67 грн. = 7 243 004,32 грн., тоді як 8 172 036,55 грн. - 7 243 004,32 грн. = 929 032,23 грн.);

за 2019 рік - завищення витрат, становить 495 936,75 грн.; позивачем задекларовано вартість придбаних ТМЦ сумі 7 852 905,71 грн., однак перевіркою документально підтверджено вартість витрат на суму 7 356 968,96 грн., оскільки позивачем у 2019 році сплачено на користь контрагентів-постачальників за ТМЦ кошти в сумі 7 356 968,96 грн. (без ПДВ), в т.ч.: ТОВ «Лего Україна» - 7 083 537,27 грн., ТОВ «Бельвіль» - 254 787,02 грн., ТОВ «Видавництво «Артбукс» - 18 644,67 грн.

Тобто, згідно позиції відповідача, сума завищення витрат становить різницю між задекларованою собівартістю реалізованих у 2019 році ТМЦ та сумою сплаченою позивачем у цьому ж звітному періоді за ТМЦ на користь контрагентів-постачальників (7 852 905,71 грн - 7 356 968,96 грн = 495 936,75 грн.);

за 2020 рік - завищення витрат, становить 122 032,55 грн.; позивачем задекларовано вартість придбаних ТМЦ у сумі 5 502 632,52 грн., однак перевіркою документально підтверджено вартість витрат на суму 5 380 599,97 грн., оскільки позивачем у 2020 році сплачено на користь контрагентів- постачальників за ТМЦ кошти в сумі 5 380 599,97 грн. (без ПДВ), в т.ч.: ТОВ «Лего Україна» - 5 343 060,52 грн., ТОВ «Бельвіль» - 25 991,12 грн., ТОВ «Видавництво «Артбукс» - 11 548,33 грн.

Тобто, згідно позиції відповідача, сума завищення витрат становить різницю між задекларованою собівартістю реалізованих у 2020 році ТМЦ та сумою сплаченою позивачем у 2020 році за ТМЦ на користь контрагентів-постачальників (5 502 632,52 грн. - 5 380 599,97 грн. = 122 032, 55 грн.).

У зв`язку з цим, контролюючим органом зроблено висновок про заниження чистого оподаткованого доходу за 2018 рік на суму 929 032,23 грн., за 2019 рік на суму 495 936,75 грн, 2020 рік на суму 122 032,55 грн., що призвело до заниження податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб від провадження господарської діяльності в загальній сумі 278 460,28 грн., в т. ч.: за 2018 р. - 167 225,81 грн.; за 2019 р. - 89 268,61 грн., за 2020 р. -21 965,86 грн.

З цих же причин в акті перевірки зазначено про заниження податкових зобов`язань з військового збору на загальну 23 205,02 грн., в т.ч.: за 2018 р. - 13 935,48 грн.; за 2019 р. - 7 439,05 грн.; за 2020 р. - 1 830,49 грн. Крім того, з посиланням на вказані вище порушення, встановлено заниження єдиного внеску у загальній сумі 286 231,99 грн., у т.ч.: за 2018 рік - 136 332,96 грн., за2019 рік - 103 310,64 грн., за 2020 рік - 46 588,39 грн.

На підставі даних акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

№ 27436240201 від 27.03.2025 за податком на доходи фізичних осіб в сумі 348 075,35 грн., у т.ч. за основним податковим зобов`язанням - 278 460,28 грн та за штрафними санкціями 69 615,07 грн;

№ 27456240201 від 27.03.20205 за військовим збором в сумі 29 006,27 грн, у т.ч. за основним податковим зобов`язанням 23 205,02 грн. та за штрафними санкціями 5 801,25 грн.

Також на підставі Акта перевірки відповідачем винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску № Ф-27471 від 27.03.2025 на загальну суму 429 347,99 грн, у т.ч. основний платіж - 286 231,99 грн, штрафна санкція - 143 116,00 грн та прийнято рішення про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним податковим органом або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску № 27475240201 від 27.03.2025.

Загальна сума нарахованих позивачу податкових зобов`язань та штрафних санкцій становить 806 429,61 грн.

10. Не погоджуючись з такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

11. Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Податковим кодексом України ( далі - ПК України).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України.

Відповідно до пункту 14.1.36 статті 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, надання послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Пунктом 44.1 статті 44 ПК України визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 75.1 статті 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пункту 75.1.2 статті 75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Підпунктами «а», «б», пункту 185.1 статті 185 ПК України визначено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з: постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.

Правила формування податкового кредиту платниками податку на додану вартість визначені положеннями статті 198 ПК України.

Так, відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Положеннями п. 201.1 ст. 201 ПК України встановлено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до пункту 187.1 статті 187 ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до статті 1 Закону №996-ХІV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою зазначеної статті передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність змін у структурі активів платника та їх кількісних показників позбавляє первинні документи доказової сили для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

За змістом підпункту 134.1.1. пункту 134.1. статті 134 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є, зокрема, прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Приписами абзацу 1 пункту 138.2 статті 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання, яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (підпункт 139.1.9 пункт 139.1 статті 139 Податкового кодексу України).

12. Висновки суду апеляційної інстанції.

Переглядаючи оскаржуване рішення суду першої інстанції з урахуванням доводів Апелянта, колегія суддів зазначає, що ключовим питанням у цій справі є правозастосування ст. 177 ПК України в контексті порядку визначення оподатковуваного доходу, а саме правомірності формування витрат.

Разом з тим, судова колегія звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 02 липня 2020 року у справі № 560/389/19 зазначав, що положення пункту 177.4 статті 177 ПК України прямо вказують про можливість віднесення підприємцем до складу витрат звітного періоду виключно витрат, пов`язаних із безпосереднім отриманням доходу. Таким чином, для набуття права на обліковування витрат відповідно до положень зазначеної статті має бути наявним прямий зв`язок між понесеними витратами з отриманим доходом. При цьому зазначені у вказаній правовій нормі види витрат умовно можна віднести до категорій: прямі матеріальні витрати, на оплату праці, на сплату ЄСВ, інші витрати (загальновиробничі, адміністративні тощо).

Відповідно до пунктів 6, 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов`язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійснені.

Витрати, які неможливо прямо пов`язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.

З огляду на викладене, Верховний Суд сформував правовий висновок, що прямі матеріальні витрати пов`язані з отриманим доходом, тому такі витрати можуть бути обліковані виключно після того, як буде отримано дохід від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг. Виключенням з цього правила може бути отримання підприємцем доходу від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг раніше за заплановану дату оплати ним придбаних у постачальника товарів, робіт, послуг, які пов`язані з вже отриманим доходом. У такому випадку, і дохід і витрати обліковуються в тому звітному періоді, в якому вони фактично одержані, понесені (відповідно).

Аналогічні правові висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 14 серпня 2025 року у справі № 240/34245/23.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, розрахунки із ТОВ «Лего Україна» здійснюються Позивачем по мірі реалізації товарно-матеріальних цінностей (далі -ТМЦ) у межах того ж самого звітного періоду. Водночас, окремі позиції ТМЦ, які тривалий час не реалізуються, оплачувалися Позивачем до їхньої фактичної реалізації, але з наступним їх продажем кінцевим споживачам у цьому ж або у наступному звітному році. Позаяк, умовами договору купівлі-продажу №54 від 05.07.2013, укладеного між ТОВ «Лего Україна» (продавець) та Позивачем (покупець), передбачено (п. 5.1 договору, в редакції додаткової угоди №6 від 15.09.2017), що продаж продукції (ТМЦ) здійснюється в кредит з відстроченням платежу. Максимальна сума кредиту 3 500 000 (три мільйона п`ятсот тисяч) гривень включаючи ПДВ. Покупець здійснює повну (100%) оплату Продукції не пізніше 80 календарних днів з дати видачі видаткової накладної.

Наявність у Позивача кредиторської заборгованості перед ТОВ «ЛЕГО УКРАЇНА» на початок 2018 року пояснюється тим, що окремі ТМЦ були замовлені Позивачем у ТОВ «ЛЕГО УКРАЇНА» та доставлені до його магазину наприкінці 2017 року, проте, станом на 01.01.2018, ще не були реалізовані кінцевим споживачам.

Станом на 01.01.2018 непогашена кредиторська заборгованість Позивача перед контрагентами-постачальникам становила 1 416 366,67 грн без ПДВ. В той же час вартість залишків ТМЦ на складі на цю ж дату складала 1 714 673,41 грн. Відповідно, ТМЦ на суму 298 306,74 грн, які перебували у Позивача станом на 01.01.2018 були оплачені ним у попередньому звітному податковому періоді - у 2017 році.

Станом на 01.01.2019 заборгованість Позивача перед контрагентами-постачальниками становила 1 796 015,85 грн без ПДВ, при цьому вартість залишків ТМЦ становила 2 196 182,44 грн, відповідно різниця була 400 166, 59 грн.

Станом на 01.01.2020 заборгованість перед контрагентами-постачальниками - 1 531 399,77 грн без ПДВ, вартість залишків ТМЦ - 1 823 214,02 грн, різниця - 291 814,25 грн.

Зазначене підтверджується інвентаризаційним описом товарно-матеріальних цінностей, товарними звітами про реалізацію ТМЦ, платіжними документами, витягом з книги обліку доходів Позивача. Як наслідок, подані до суду первинні бухгалтерські документи та узагальнені дані в таблиці, спростовують висновки податкового органу про завищення витрат за період, що перевірявся, оскільки розрахунок проведено на підставі фактичного відпуску товарів.

Аналізуючи доводи Апелянта щодо ненадання Позивачем під час перевірки документів, які підтверджують наявність залишків ТМЦ, судова колегія зазначає, що за приписами пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі, якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків органу державної фіскальної служби та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі № 200/6156/20-а.

Разом з тим, судова колегія приймає до уваги ті обставини, що під час податкової перевірки контролюючий орган не витребовував у Позивача відомості про наявність залишків та розміру заборгованості перед контрагентами станом на кінець 2019 та 2020 років.

При цьому, Позивачем було виконано вимоги податкового органу та повідомлено про наявні залишки товарно-матеріальних цінностей та розмір заборгованості на початок та кінець періоду, що перевірявся, втім такі відомості не були враховані контролюючим органом під час перевірки, про що було повідомлено платника податків лише після її завершення. Водночас, під час розгляду справи Позивачем надано належні та допустимі первинні документи, які підтверджують обставини реалізації товару, зокрема документи щодо відвантаження, оплати та відображення відповідних господарських операцій у бухгалтерському обліку. Отже, враховуючи підтвердження факту реалізації товару та відображення отриманого доходу у складі доходів підприємства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що Позивач правомірно відніс вказані суми до складу витрат.

Таким чином, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вони не спростовують висновків суду і апелянт, який є суб`єктом владних повноважень, всупереч вимогам ч. 2 ст. 77 КАС України, не довів тих обставин, на які він посилається, а судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління ДПС у Чернігівській області підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року - без змін.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Чернігівській області - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 24.07.2026.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: І.Д. Компанієць

В.В. Кузьменко