Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №640/5486/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Слободянюк М.В. Суддя-доповідач: Епель О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 липня 2026 року Справа № 640/5486/21

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Компанієць І.Д., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року у справі

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

ОСОБА_1 (далі - Позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - Відповідач ), в якому просив:

- визнати неправомірними дії Головного управління пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови в призначенні пенсії йому пенсії починаючи з 21.08.2020;

- зобов`язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві призначити йому пенсію за віком з 21.08.2020 з врахуванням періодів страхового стажу з 02.12.1991 по 25.07.2001, та з 05.09.2001 по 31.12.2003.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково, а саме:

- визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком, яка викладена у листі від 24.09.2020 №21757-22366/З-02/8-2600/20;

- зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його трудової діяльності з 02.12.1991 по 25.07.2001 та з 05.09.2001 по 31.12.2003, та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовлено.

Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що до 01.01.2004 стаж зараховується на підставі записів у трудовій книжці, а після 01.01.2004 стаж зараховується за даними персоніфікованого обліку виходячи з суми сплачених внесків.

Відтак, суд зазначив, що до страхового (трудового) стажу Позивача має бути зарахований період його роботи до 01.01.2004 на підставі записів у трудовій книжці без обов`язкового зазначення відомостей про сплату страхових внесків.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на недоліки поданої Позивачем заяви за формою та порядком подання. Зазначає, що рішення про відмову в призначенні пенсії Апелянтом не приймалося, а тому позовні вимоги є передчасними.

Разом з тим, Апелянт зазначає, що у призначенні пенсії за віком Позивачу було відмовлено, оскільки відсутній страховий стаж.

При цьому Апелянт звертає увагу на те, що до страхового стажу Позивача не було зараховано період роботи з 02.12.1991 по 25.07.2001, оскільки печатка на записі про звільнення не містить відомостей про код ЄДРПОУ і така інформація про роботу не підтверджується відомостями з системи персоніфікованого обліку. Також не зараховано період роботи з 05.09.2001 по 06.12.2019, оскільки інформацію про сплату страхових внесків у системі персоніфікованого обліку відсутня.

З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21.07.2025 та від 29.09.2025 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

У строк, встановлений судом, відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 21.08.2020 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою про призначення пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

За результатами розгляду такої заяви та поданих документів ГУ ПФУ в м. Києві листом від 24.09.2020 №21757-22366/З-02/8-2600/20 відмовило Позивачу у призначенні пенсії у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу в розумінні ст. 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Так, у листі від 24.09.2020 Відповідач повідомив Позивача про те, що період роботи у МП "ПОЛИТОН" з 02.12.1991 по 25.07.2001 не враховано до страхового стажу, оскільки на печатці в записі при звільненні відсутній код ЄДРПОУ, водночас інформація не підтверджується даними системи персоніфікованого обліку.

Також зазначив, що період роботи з 05.09.2001 по 06.12.2019 в ТК "АККОР" не врахований до страхового стажу оскільки інформація про сплату страхових внесків в системі персоніфікованого відсутня.

Вважаючи, що пенсійний орган безпідставно дійшов висновку про не зарахування періоду роботи в МП "ПОЛИТОН" з 02.12.1991 по 25.07.2001, а також періоду роботи в ТК "АККОР" з 05.09.2001 по 31.12.2003 до страхового стажу та, у зв`язку з цим, протиправно відмовив йому у призначенні пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом з метою захисту порушених, на його думку, прав та інтересів.

Позивач, вважаючи своє право на призначення пенсії порушеним, звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У частині першій статті 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі також Закон від 09.07.2003 № 1058-IV).

Частиною першою статті 26 Закону від 09.07.2003 № 1058-IV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно з абзацом першими частини першої статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною четвертою цієї ж статті передбачено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 01.01.2004.

Згідно зі статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а, відповідно до статті 62 Закону №1788-XII - основним документом, що підтверджує стаж роботи. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

За змістом статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків

Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» затвердив Порядок № 637.

Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно із статтею 20 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 106 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів.

Висновки суду апеляційної інстанції.

Системний аналіз викладених вище правових норм надає підстави стверджувати, що порушення роботодавцем порядку надання відомостей до системи персоніфікованого обліку не може мати негативних наслідків для застрахованої особи у вигляді не зарахування до її страхового стажу періоду роботи, протягом якого такій особі нараховувалася заробітна плата, на яку у свою чергу нараховувалися страхові внески.

Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Отже відсутність даних в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку не є підставою для позбавлення особи права на зарахування спірного періоду до пільгового стажу, а тому Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо подання уповноваженому органу достовірних відомостей про фізичних осіб, які працюють у них.

У постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21, від 05.12.2025 у справі №600/3079/24-а, від 20.01.2026 у справі № 460/6126/24Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Окрім того, як правильно зазначено судом першої інстанції, за законодавством, яке діяло до прийняття Закону від 09.07.2003 № 1058-IV, а саме статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.91 № 1788-XII визначено періоди трудової діяльності до 01.01.2004, які зараховуються до страхового стажу. Зокрема, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що період його роботи з 05.09.2001 по 31.12.2003, тобто до 01.01.2004 має бути зарахований до страхового стажу Позивача на підставі записів у його трудовій книжці.

Надаючи оцінку доводам Апелянта щодо незарахування до страхового стажу Позивача період роботи з 02.12.1991 по 25.07.2001, оскільки печатка на записі про звільнення не містить відомостей про код ЄДРПОУ , колегія суддів зазначає наступне.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 1993 року №538 (втратила чинність з 01 січня 1996 року) затверджено Положення про Державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України відповідно до якого державний реєстр звітних (статистичних) одиниць України (надалі - Державний реєстр) - це автоматизований банк даних для забезпечення єдиного державного обліку всіх господарюючих суб`єктів, на які поширюється Закон України "Про державну статистику" і що є юридичними або фізичними особами (підприємцями) і підлягають відповідно до чинного законодавства державній реєстрації.

Згідно з пункту 5 вказаного Положення державний реєстр складається з інформаційного фонду, до якого входять, зокрема, ідентифікаційний код господарюючого суб`єкта, який є єдиним для всього інформаційного простору України.

При цьому зобов`язано всі господарюючі суб`єкти, на які поширюється закон України "Про державну статистику", до 1 жовтня 1993 року подати відповідному органу статистики (Республіки Крим, області, міст Києва і Севастополя) заповнену реєстраційну картку для включення даних про них до Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України.

У подальшому, з метою забезпечення єдиного державного обліку підприємств та організацій усіх форм власності 22 січня 1996 року постановою Кабінету Міністрів України №118 (чинна станом на час розгляду справи) затверджено Положення про Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України, який введено в дію з 1 січня 1996 року (далі - Положення №118), згідно з яким Єдиний державний реєстр підприємств та організацій України - це автоматизована система збору, накопичення та обробки даних про підприємства та організації всіх форм власності, а також їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо).

Відповідно до пункту 3 Положення №118 до Державного реєстру включаються дані про юридичні особи, а також їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи, що розташовані на території України і провадять свою діяльність на підставі законодавства України.

Згідно з пунктом 15 Положення №118 у разі включення суб`єкта господарської діяльності до Державного реєстру йому встановлюється ідентифікаційний код і коди класифікаційних ознак. Ідентифікаційний код є єдиним для всього інформаційного простору України і зберігається за суб`єктом протягом усього періоду його існування.

Пунктом 16 Положення №118 встановлено, що використання ідентифікаційного коду з Державного реєстру є обов`язковим для всіх видів звітних та облікових документів, які використовуються за межами суб`єктів господарської діяльності. Звітні та облікові документи, в яких відсутній ідентифікаційний код з Державного реєстру, вважаються недійсними, їх використання тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

При цьому, Положенням №118 Міністерству статистики доручено забезпечити формування бази даних Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України на основі Державного реєстру звітних (статистичних) одиниць України із збереженням присвоєних суб`єктам господарської діяльності ідентифікаційних кодів.

Водночас, з 1 січня 2004 року набрав чинності Господарський кодекс України відповідно до частини сьомої статті 58 якого встановлювалось, що на печатках і штампах суб`єкта господарювання повинен зазначатись ідентифікаційний код, за яким цього суб`єкта включено до державного реєстру суб`єктів господарювання, або ідентифікаційний код громадянина-підприємця.

На підставі системного аналізу вказаних законодавчих положень, колегія суддів зазначає, що станом на момент звільнення Позивача (25.07.2001), законодавцем не було встановлено вимогу щодо обов`язкового зазначення на печатках і штампах суб`єктів господарювання відомостей про код ЄДРПОУ. А тому, доводи Апелянта в цій частині є безпідставними.

Доводи Апелянта про те, що позивач не дотримався порядку звернення із заявою про призначення пенсії, оскільки така не відповідає встановленій формі, судова колегія також до уваги не приймає, оскілки суб`єктом владних повноважень не надано ані до суду першої, ані апеляційної інстанції жодних доказів. Які підтверджували б такі його доводи.

Принагідно, колегія суддів звертає увагу на те, що частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача і саме суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Отже, судом першої інстанції повно та правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає залишенню без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року - без змін.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 10 червня 2025 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Судове рішення виготовлено 24 липня 2026 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: І.Д. Компанієць

Є.І. Мєзєнцев