Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №760/29282/24 — Київський апеляційний суд

Суд: Київський апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із сімейних відносин, з них

Дата: 26 липня 2026 р.

Справа: №760/29282/24

Суддя: Желепа Оксана Василівна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року місто Київ

Справа № 760/29282/24

Апеляційне провадження № 22-ц/824/11568/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), суддів: Поліщук Н.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Рябошапки М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Демиденко Аліна Юріївна, на додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року (ухвалено у складі судді Петренко Н.О.)

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ майна подружжя

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст ухваленого судового рішення та заяви про ухвалення додаткового рішення

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02.03.2026 позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Суд визнав за позивачкою право власності на 1/3 частку квартири та відмовив у задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

До ухвалення рішення суду, а саме 19.02.2026, представник відповідача було подано заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 50 000 грн.

25.03.2026 адвокат Гайдаш О.В. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, та з урахуванням часткового задоволення позову, просив стягнути з позивачки витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35 650 грн.

Короткий зміст додаткового рішення суду першої інстанції

Святошинський районний суд м. Києва додатковим рішенням від 20 квітня 2026 року стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 35 650 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальненні доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Не погодившись з таким додатковим рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 через свою представницю - адвоката Демиденко А.Ю., 06 травня 2026 року подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване додаткове рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні заяви. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 50 000 грн за апеляційний розгляд.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт вказує, що заява відповідача про ухвалення додаткового рішення подана з порушенням процесуального строку, оскільки рішення у справі ухвалено 02.03.2026, а тому докази витрат на правничу допомогу мали бути подані до закінчення дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення, тобто до 07.03.2026 включно. Натомість відповідач звернувся із заявою лише 25.03.2026, без клопотання про поновлення строку, без наведення поважних причин та без доказів неможливості подати документи своєчасно.

Вважає, що відповідач не довів реальність і розмір витрат на правничу допомогу, оскільки до заяви не було додано належних доказів фактичної сплати коштів або виникнення обов`язку їх сплати саме у заявленому розмірі 35 650 грн. Самі лише договір про надання правової допомоги та додаткова угода підтверджують лише існування правовідносин між клієнтом і адвокатом, але не підтверджують обсяг фактично наданих послуг, їхню вартість та оплату.

Посилається на те, що відповідач не подав детального опису робіт/послуг, виконаних адвокатом, що унеможливлює перевірку співмірності заявлених витрат зі складністю справи, обсягом наданих послуг і витраченим часом.

Зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення статей 137, 141 ЦПК України, оскільки суд мав перевірити, чи пов`язані заявлені витрати з розглядом справи, чи є вони реальними, необхідними, розумними, обґрунтованими та пропорційними предмету спору.

Стверджує, що відповідач не надав доказів направлення їй копії заяви про ухвалення додаткового рішення та доданих до неї документів, через що вона була позбавлена можливості своєчасно ознайомитися із заявою, підготувати заперечення та реалізувати своє право на захист.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відзиву на апеляційну скаргу подано не було.

Позиція учасників справи в судовому засіданні

У судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином шляхом доставки судової повістки в електронний кабінет у ЄСІТС (т. 2 а. с. 67-69).

Представник позивача - адвокат Демиденко А,Ю. подала заяву про розгляд справи без участі скаржника та його представника, вимоги скарги підтримала в повному обсязі.

З урахуванням викладеного та приписів ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд першої інстанції встановив, що до ухвалення рішення суду, а саме 19.02.2026, представник відповідача подав заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 50 000 грн.

25.03.2026 адвокат Гайдаш О.В. подав до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій з урахуванням часткового задоволення позову, просив стягнути з позивачки суму в розмірі 35 650 грн.

Представник позивачки адвокат Селянко А.О. подав заперечення, в яких вказує на пропуск строку звернення із заявою (подано 25.03.2026, тоді як рішення ухвалено 02.03.2026) та відсутність у матеріалах справи детального опису робіт і доказів реальності витрат.

На підтвердження витрат надано Договір про надання правової допомоги від 15.03.2023 та Додаткову угоду від 08.02.2025, якими встановлено фіксований розмір гонорару 50 000 грн.

Позиція суду апеляційної інстанції

Переглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом.

Указаним вимогам додаткове рішення суду першої інстанції частково не відповідає, оскільки суд першої інстанції правильно встановивши наявність підстав для вирішення питання про розподіл витрат відповідача на професійну правничу допомогу, неправильно визначив розмір витрат, які підлягають компенсації за рахунок позивачки враховуючи таке.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України передбачено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, зокрема гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

За правилом ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц зазначено, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Водночас саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (пункти 39, 44).

У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2024 року у справі № 206/4841/20 зроблено висновок про необхідність урахування принципу пропорційності задоволених вимог при покладенні на сторони судових витрат. У цій справі Велика Палата Верховного Суду, зважаючи на те, що з п`яти пред`явлених позовних вимог задоволено лише одну, дійшла висновку про часткове відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1/5 від заявлених витрат. Також, вирішуючи питання про витрати відповідача, Велика Палата Верховного Суду виходила з того, що з двох вимог до відповідного відповідача необґрунтованою визнана лише одна, а тому витрати на правничу допомогу відповідачеві належить компенсувати лише у відповідній частині (пункти 39, 46).

Суд першої інстанції встановив, що рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 02 березня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково: у задоволенні вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу відмовлено, а щодо майнової вимоги про поділ квартири суд визнав за позивачкою право власності на 1/3 частку квартири, тоді як позивачка просила визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири.

Отже, за майновою вимогою, яка фактично становила основний предмет спору, та з якою був пов`язаний обсяг правничої допомоги відповідача, позивачка просила визнати за нею право на 1/2 частку квартири, а суд визнав за нею право на 1/3 частку квартири.

Співвідношення задоволеної частини майнової вимоги до заявленої становить 2/3 (1/3 поділена на 1/2).

Відповідно, відхилена частина вимог становить 1/3, що і є тією частиною спору, у межах якої рішення ухвалено на користь відповідача та за рахунок якої позивачка має компенсувати відповідачу відповідну частину витрат на професійну правничу допомогу.

Суд першої інстанції, стягуючи з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 35 650 грн витрат на професійну правничу допомогу, не навів належного обґрунтування саме такого розміру компенсації та фактично не врахував пропорційності задоволення позовних вимог.

З урахуванням того, що заявлений та підтверджений відповідачем розмір витрат на професійну правничу допомогу становить 50 000 грн, компенсації за рахунок позивачки підлягає 1/3 таких витрат, тобто 16 667 грн (50 000 грн * 1/3).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зазначено, що гонорар адвоката може встановлюватися у фіксованому розмірі або у формі погодинної оплати. У разі фіксованого гонорару конкретний склад дій адвоката та фактична кількість витраченого часу не мають визначального значення для встановлення розміру гонорару, погодженого між адвокатом і клієнтом (пункти 129-133).

Отже, сама лише відсутність погодинного розрахунку не є безумовною підставою для відмови у компенсації витрат на правничу допомогу за наявності договору, додаткової угоди та підтвердження участі адвоката у справі.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що заява відповідача про ухвалення додаткового рішення подана з пропуском процесуального строку, оскільки такі доводи ґрунтуються на неправильному ототожненні строку подання доказів на підтвердження розміру судових витрат, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, зі строком звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення, передбаченим ст. 270 ЦПК України.

Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву.

У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 710/1367/20, додатковій постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 904/1101/23 зроблено висновок про те, що сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, зокрема і після судових дебатів, але за сукупності двох умов: такі докази мають бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і до закінчення судових дебатів сторона має зробити відповідну заяву про розподіл судових витрат.

Такий самий підхід відображений у пункті 102 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Водночас наведені висновки Верховного Суду не свідчать про обґрунтованість доводів апеляційної скарги у цій справі, оскільки апелянт помилково виходить з того, що заява від 25 березня 2026 року була первинним зверненням відповідача щодо компенсації витрат на правничу допомогу.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ще 19 лютого 2026 року, тобто до ухвалення рішення суду від 02 березня 2026 року, представник відповідача подав заяву про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у загальній сумі 50 000 грн.

Отже, відповідач до ухвалення рішення по суті спору належним чином заявив про необхідність вирішення питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу, а тому не може вважатися таким, що вперше порушив це питання лише 25 березня 2026 року.

Оскільки при ухваленні рішення від 02 березня 2026 року суд першої інстанції не вирішив питання про відшкодування витрат відповідача на професійну правничу допомогу, представник відповідача звернувся із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

За змістом ч. 2 ст. 270 ЦПК України заява про ухвалення додаткового рішення може бути подана до закінчення строку на виконання рішення, а не протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. П`ятиденний строк, визначений ч. 8 ст. 141 ЦПК України, стосується саме подання доказів судових витрат за умови, що до закінчення судових дебатів сторона зробила відповідну заяву, але не є строком звернення із заявою про ухвалення додаткового рішення.

Тому саме по собі подання 25 березня 2026 року заяви про ухвалення додаткового рішення не свідчить про пропуск відповідачем строку, передбаченого ч. 8 ст. 141 ЦПК України, та не є підставою для залишення такої заяви без розгляду.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, оскільки суд першої інстанції, правильно вирішивши питання про наявність підстав для ухвалення додаткового рішення щодо судових витрат, неправильно визначив розмір витрат, які підлягають стягненню з позивачки на користь відповідача, без належного врахування пропорційності задоволених та відхилених позовних вимог.

Оскільки неправильне вирішення судом першої інстанції питання про розмір витрат на професійну правничу допомогу може бути усунуте судом апеляційної інстанції шляхом зміни додаткового рішення, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року зміні шляхом зменшення розміру стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу з 35 650 грн до 16 667 грн.

Керуючись ст.ст. 137, 141, 367, 374, 376, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Демиденко Аліна Юріївна, - задовольнити частково.

Додаткове рішення Святошинського районного суду міста Києва від 20 квітня 2026 року - змінити, зменшивши розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу з 35 650 грн до 16 667 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів.

Повне судове рішення складено 27 липня 2026 року.

Суддя-доповідач О.В. Желепа

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua