Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №357/12032/24 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 357/12032/24

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9584/2026

Головуючий у суді першої інстанції М. М. Бебешко

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

24 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю

«Він Фінанс»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Калініним Сергієм Костянтиновичем , на заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2024 року,

у с т а н о в и в :

27 серпня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (далі по тексту ТОВ «Він Фінанс», Товариство) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, шляхом направлення через підсистему «Електронний суд», обґрунтовуючи вимоги тим, що 25.07.2024 загальними зборами учасників ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» прийнято рішення про зміну назви Товариства на Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс». 26.03.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 737622. Відповідно до індивідуальної частини договору № 737622 про надання фінансового кредиту, ТОВ «Авентус Україна», надав відповідачу позику у сумі 7000 грн. строком на 30 днів. ТОВ «Авентус Україна» виконало умови Договору про надання фінансового кредиту № 737622 від 26.03.2019 та перерахувало на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7000 грн., а в свою чергу позичальник, не виконав умови Договору про надання фінансового кредиту щодо повернення наданих коштів, внаслідок чого виникла заборгованість. Відповідно до розрахунку заборгованості, що був складений на дату укладення Договору відступлення права вимоги №1 від 12.04.2018, загальна сума заборгованості відповідача перед новим кредитором складає 24724,00 грн., а саме сума основного боргу 7000 грн, проценти 3780,00 грн, прострочені проценти 10584,00 грн, інші штрафи 3360,00 грн.

12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» укладено Договір факторингу №1, на підставі чого відбулося відступлення права вимоги в тому числі за Договором про надання фінансового кредиту № 737622 від 26.03.2019 за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія», а на даний час ТОВ «Він Фінанс» набуло прав кредитора стосовно відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом. Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Заборгованість відповідача за кредитним договором № 737622 від 26.03.2019 року складає 24724,00 грн. Сума 3% річних складає 2 228,07 грн. Сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов`язань складає 10 714,67 грн. Разом заборгованість становить 37 666,74 грн.

Товариство просить суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором № 737622 від 26.03.2019 у загальному розмірі 37 666,74 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом 24724,00 грн, суми інфляційних втрат 10 714,67 грн, суми 3% річних 2 228,07 грн.

Заочним рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2024 року позов ТОВ «Він Фінанс» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Він Фінанс» заборгованість за договором № 737622 від 26.03.2019 суму заборгованості в розмірі 25761,39 грн, яка складається з суми заборгованості за кредитом в розмірі 24724,00 грн, інфляційні втрати в розмірі 874,82 грн, три відсотки річних у розмірі 162,57 грн, за період з 25.07.2021 по 23.02.2022. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь ТОВ «Він Фінанс» судові витрати у справі по сплаті судового збору в сумі 1656,75 грн та витрати на правничу допомогу в сумі 3419,50 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 через представника Калініна С.К. подано до суду апеляційну скаргу.

В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що Кредитний договір укладено 26.03.2019, а Договір факторингу, на підставі якого за кредитом було передано право вимоги - 12.04.2018, тобто ще до виникнення будь - якої заборгованості відповідача перед первісним кредитором.

Зауважує, що відступлення права вимоги щодо майбутніх вимог можливе тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином.

Отже, відповідно до вимог чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

За таких обставин, станом на день укладення договору про відступлення прав вимоги між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» та ТОВ «Авентус Україна»відповідач не був боржником ТОВ «Авентус Україна» та не мав перед ним будь-яких зобов`язань, оскільки договір позики був укладений після укладення договору факторингу (відступлення права вимоги).

Позивачем не долучено до матеріалів справи будь-яких даних, стосовно одноразового ідентифікатора, яким повинен був підписаний вищезазначений Договір, крім цього, немає доказів, які прямо чи опосередковано свідчать, що електронний підпис (або ідентифікатор) належить саме відповідачу.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження реєстрації відповідача в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, отримання ним логіну та паролю в даній системі, подання заявки на отримання кредиту, а також ознайомлення з усіма істотними умовами договору.

Звертає увагу апеляційного суду також на ту обставину, що у матеріалах справи відсутні докази перерахування та отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 7000,00 грн.

Також наведений позивачем розрахунок заборгованості не відповідає нормам закону та долученому позивачем договору позики.

Також апелянтом заявлено вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000, 00 грн.

Позивач ТОВ «Він Фінанс» своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалося.

У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Звернувшись з позовом до суду позивач посилається на те, що 26.03.2019 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 737622 про надання коштів у позику на умовах споживчого кредиту, який був підписаний електронним підписом (а.с. 16-18), відповідно до п.1.1 Договору Товариство зобов`язується надати Клієнту грошові кошти в сумі 7000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, з метою покриття побутових витрат Клієнта, а Клієнт зобов`язується повернути Позику та сплатити проценти за користування Позикою. Згідно п. 1.2 позика видається строком на 30 днів. Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов`язань за цим договором. Згідно п. 1.3 Договору сторони погодили фіксовану процентну ставку за користування Позикою. Відповідно до п. 1.3.1 знижена процентна ставка становить 1,71 % від суми позики за кожний день користування позикою (624,15% річних) у межах строку надання позики, зазначеного п. 1.2 цього Договору. Згідно п. 1.3.2 Стандартна процентна ставка становить 1,80% від суми позики за кожний день користування позикою (657,00% річних). Відповідно до п. 1.3.3 стандартна процентна ставка застосовується згідно з пунктами 1.7, 3.4, 3.6.2 цього Договору. Згідно п. 1.4 Загальна вартість позики за зниженою ставкою складає 151,30% від суми позики (у процентному виразі) або 10591,00 (у грошовому виразі) та включає в себе проценти за користування позикою 51,30% від суми позики (в процентному виразі) або 3591,00 грн (в грошовому виразі). Згідно п. 1.7 після вчинення Клієнтом дій згідно з пунктом 1.6. цього Договору, та у разі якщо залишок суми Позики складав не менше ніж 400 гривень, Товариство має право, але не обов`язок, продовжити строк користування Позикою. Новий строк користування Позикою обчислюється з дня, наступного за днем вчинення Клієнтом дій згідно з пунктом 1.6. цього Договору та дорівнює 30 днів. Нова дата повернення Позики відображається у Особистому кабінеті Клієнта. Протягом нового строку користування позикою проценти (відсотки) нараховуються за стандартною процентною ставкою. Згідно п. 4.4 Договору у випадку прострочення повернення суми позики Клієнт зобов`язаний сплатити Товариству штраф в розмірі 84,00 грн за кожен день прострочення, починаючи з 4 (четвертого дня прострочення виконання зобов`язань за Договором). Згідно п. 4.5 Договору штрафи за Договором нараховуються в момент сплати, але в будь-якому випадку граничний розмір сукупної суми неустойки (штрафів та пені), нарахованої за порушення Клієнтом зобов`язань за цим договором не може перевищувати 50% суми, одержаної Клієнтом за цим Договором і становить 3500,00 грн (а.с. 16-18).

Згідно Додатку № 1 до договору № 737622 від 26.03.2019 Графіку платежів до договору про надання коштів у позику датою повернення позики та сплати нарахованих процентів є 25.04.2019. Сума позики 7000,00 грн, сума нарахованих процентів 3591,00 грн, разом до оплати 10591,00 грн (а.с. 19).

Відповідно до розрахунку заборгованості за договором № 737622 від 26.03.2019 сума загальної заборгованості становить 24724,00 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту 7000,00 грн, заборгованості за відсотками 3780,00 грн, простроченими відсотками 10584,00 грн, та штрафу - 3360,00 грн (а.с. 29-31).

Вирішуючи спір у даній справі, суд прийняв до уваги те, що кредитниий договір підписаний електронним підписом, використання якого не можливе без проходження попередньої реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора, та без здійснення входу ним на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету.

Судом зауважено, що доказів того, що персональні дані відповідача (РНОКПП, реквізити банківської картки на яку первісним кредитором здійснювалось перерахування позичених грошових коштів, номер телефону, адреса місця проживання та електронної пошти, були використані неправомірно для укладення кредитного договору від імені відповідача, суду не надано. Суд звернув увагу на ту обставину, що відповідач до правоохоронних органів із відповідною заявою щодо вчинення відносно нього шахрайських дій не зверталася, як і не оскаржував правомірність укладеного договору.

Щодо стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, то суд першої інстанції вважав, що такі вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме сума інфляційних втрат в розмірі 874,82 грн та три відсотки річних в розмірі 162,57 грн, що нараховані за період з 25.07.2021 по 23.02.2022.

Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України. За приписами ст. 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частинами 1, 2 ст. 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов`язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

На підтвердження доводів про укладення сторонами договору ТОВ «Він Фінанс» було надано суду копії договору про споживчий кредит № 737622 від 26.03.2019 року, договору факторингу № 1 від 12.04.2018 року, акта прийому-передачі, а також витяг з реєстру боржників, картку обліку договору, довідку про ідентифікацію, розрахунок заборгованості, розрахунок інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Як свідчить зміст договору № 737622 від 26.03.2019, підпис від імені позичальника відображений на першій сторінці договору у виді одноразового ідентифікатора наступним чином «Підписано електронним підписом 26.04.2019 15:04:47 ОСОБА_1 також зазначено анкетні дані, серію та номер паспорту позичальника.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Отже, позивачем не надано суду доказів того, що на виконання вимог ЗУ «Про електронну комерцію» ОСОБА_1 при підписанні договору було використано одноразовий ідентифікатор.

Оцінюючи додану до позовної заяви довідку про ідентифікацію ТОВ «Авентус Україна» ОСОБА_1., як клієнта банку, та направлення йому одноразового ідентифікатора СМ472177 (а.с. 32), апеляційний суд виходить з того, що указаний документ не підтверджує саме використання відповідачем цього ідентифікатора та підписання ним кредитного договору електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора.

Надана позивачем відомість про щоденні нарахування та погашення не є первинним документом, який підтверджує укладення кредитного договору на умовах, що зазначені у позовній заяві. Відомість є фактично розрахунком заборгованості, яка сформована первісним кредитором.

Відповідач укладення та підписання кредитного договору заперечує. Позивачем на підтвердження доводів позову надано паперову копію електронного документа (договору від 26 березня 2019 року).

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів, поширюється дія ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг».

Відповідно до ст. 5 цього Закону електронний документ - це документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 7 Закону оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронні довірчі послуги». Якщо автором створюються ідентичні за документарною інформацією та реквізитами електронний документ та документ на папері, кожен з документів є оригіналом і має однакову юридичну силу. Оригінал електронного документа повинен давати змогу довести його цілісність та справжність у порядку, визначеному законодавством; у визначених законодавством випадках може бути пред`явлений у візуальній формі відображення, в тому числі у паперовій копії. Електронна копія електронного документа засвідчується у порядку, встановленому законом. Копією документа на папері для електронного документа є візуальне подання електронного документа на папері, яке засвідчене в порядку, встановленому законодавством.

Частинами 1, 2 ст. 8 Закону передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

У пункті 1 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» зазначено, що автентифікація - це електронний процес, що дає змогу підтвердити електронну ідентифікацію фізичної, юридичної особи, інформаційної або інформаційно-комунікаційної системи та/або походження та цілісність електронних даних.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 червня 2023 року у справі № 916/3027/21 зауважувала, що процесуальний закон чітко регламентує можливість та порядок використання інформації в електронній формі (у тому числі текстових документів, фотографій тощо, які зберігаються на мобільних телефонах або на серверах, в мережі Інтернет) як доказу у судовій справі. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (ч. 3 ст. 100 ЦПК України), який, у свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 76 ЦПК України).

Подання електронного доказу в паперовій копії саме собою не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу у випадку, якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (постанови Верховного Суду від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 15 липня 2022 року у справі № 914/1003/21).

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції.

Підпис одноразовим ідентифікатором - це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

Загалом підпис одноразовим ідентифікатором є одним із видів електронних підписів. У свою чергу, поняття «електронний підпис» визначається в ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги (станом на момент укладення спірного договору Закон мав назву «Про електронні довірчі послуги»). Електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис (п. 12 ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про електронні довірчі послуги» (у редакції закону, чинного станом на момент укладення спірного договору) та п. 15 ч. 1 ст. 1 чинного ЗУ «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги»).

Отже, загалом електронний підпис не обов`язково має бути нанесений чи інакше вбудований у документ, який ним підписується, достатньо того, щоб він будь-яким способом додавався до підписуваного електронного документа або принаймні логічно з ним пов`язувався.

Про те саме зазначається і у визначенні підпису одноразовим ідентифікатором, що міститься в ЗУ «Про електронну комерцію»: це дані, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому спосіб такого додавання Законом не визначений, так само, як не визначено того, що саме, крім ідентифікації підпису, має забезпечувати електронний підпис одноразовим ідентифікатором.

У разі використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором цей ідентифікатор може бути прикріплений до даних, які ним підписуються, в будь-якій формі і в будь-який спосіб, який надає змогу установити, що за його допомогою були підписані ті чи інші дані саме тією особою, яка в них указана в якості підписувача. Цей ідентифікатор технічно може існувати окремо від підписуваних за його допомогою даних, однак логічно з ними поєднуватися, що може бути встановлено при огляді інформаційно-комунікаційної системи особи, яка згенерувала і надіслала одноразовий ідентифікатор підписувача. Факт поєднання одноразового ідентифікатора з підписаними за його допомогою даними може підтверджуватися тим, що: (а) особа, яка підписала ті чи інші дані, певним чином ідентифікувалася в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, і залишила там свої контактні дані; (б) особа отримала цей ідентифікатор за тими контактними даними, які лишила, і ввела цей ідентифікатор у спеціально відведене поле; (в) ці дії особи були пов`язані саме з її наміром укласти певний договір, що може підтверджуватися тим, що текст договору або посилання на нього візуально розміщувалися поряд із тими полями, в які мав бути введений одноразовий ідентифікатор.

Згідно із ч. 1 ст. 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Стороною позивача надано договір № 737622 від 26.03.2019 про надання коштів у позику.

Довідкою про ідентифікацію (а.с. 32) засвідчено, що ОСОБА_1 , з яким укладено договір № 737622 від 26.03.2019, ідентифікований ТОВ «Авентус Україна». Проте зазначена довідка не інформативна стосовно того, коли і яким чином відповідач підписав кредитний договір.

Тобто, за обставинами цієї справи позивач мав довести, що ОСОБА_1 , не лише отримав на номер мобільного телефону одноразовий ідентифікатор, а і ввів цей ідентифікатор у спеціально відведене у договорі поле для його підпису/відправив через сайт Товариства, мобільний додаток, месенджери або у СМС-повідомленні з мобільного телефону позичальника.

Наданий суду доказ - кредитний договір у паперовій копії не дозволяє візуально визначити спеціально відведене у договорі поле для його підпису позичальником.

Матеріали справи не містять доказів того, яким чином ОСОБА_1 прийняв пропозицію про укладення кредитного договору: за допомогою сайту Товариства, мобільного додатку, месенджерів або за допомогою СМС-повідомлення з мобільного телефону позичальника на номер 2277 або ввів у спеціально відведене поле у договорі. Усі указані засоби дозволяють зафіксувати і відобразити на відповідних носіях момент прийняття пропозиції, оскільки саме товариство було отримувачем акцепту.

Оригіналу або електронної копії кредитного договору, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» та Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 ЦПК України, яка регулює питання електронних доказів, суду не надано.

З огляду на наведене вище у сукупності суд не бере до уваги паперову копію електронного доказу при вирішенні цього спору, оригінал/електронна копія електронного доказу не поданий, а відповідач ставить під сумнів відповідність наявної в матеріалах справи паперової копії, заперечуючи укладення договору та отримання ним коштів.

Отже, неможливо дійти однозначного та ствердного висновку про підписання ОСОБА_1 договору № 737622 в електронній формі, а також про те, що дії відповідача, про які стверджує позивач (реєстрація на сайті та отримання одноразового ідентифікатора на номер мобільного телефону), пов`язані саме з його наміром укласти цей договір.

Оцінюючи поведінку та спосіб ведення справ Товариством, суд апеляційної інстанції враховує те, що воно є професійним учасником ринку надання фінансових послуг, у зв`язку з чим до нього висуваються певні вимоги щодо дотримання правил та процедур, які є традиційними в цій сфері, до обачності та розсудливості у веденні справ, тощо. Відповідно, вимоги до рівня та розумності ведення справ банком є вищими, ніж до споживача фізичної особи, яка зазвичай є слабшою стороною в цивільних відносинах з такою установою. З урахуванням наведеного всі сумніви та розумні припущення мають тлумачитися судом на користь такої слабшої сторони, яка не є фактично рівною у спірних правовідносинах. Аналогічна позиція викладена Верховим Судом у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 199/7014/20.

За таких обставин, ураховуючи наведене у сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про доведеність позивачем тверджень щодо належного укладення сторонами кредитного договору № 737622.

Доводи апеляційної скарги щодо недоведеності переходу права вимоги самі по собі не є визначальними для вирішення спору, оскільки позивач надав договір факторингу, акт приймання-передачі та витяг з реєстру боржників. Водночас навіть за умови підтвердження переходу до позивача прав кредитора, новий кредитор набуває права лише в тому обсязі та на тих умовах, які існували у первісного кредитора. Оскільки належними та достатніми доказами не підтверджено факт укладення кредитного договору з відповідачем первісним кредитором, підстави для задоволення позову відсутні.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції невірно встановлені фактичні обставини у справі, висновки суду не відповідають зібраним по справі доказам, судом неправильно застосовано норми матеріального права.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 376 ЦПК України є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За таких підстав, рішення суду першої інстанції у відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про відмову в позові.

Згідно з вимогами п.п. в) п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови апеляційного суду зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 13 ст. 141 ЦПК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Як убачається з матеріалів справи, відповідачем за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 2 529, 85 грн, а тому вказана сума у зв`язку з відмовою в позові підлягає відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача у відповідності до ст. 141 ЦПК України.

Звернувшись з апеляційною скаргою ОСОБА_1 заявлено вимогу також про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 6 000, 00 грн. При цьому додано копію договору про надання професійної правничої допомоги № б/н/26 від 05.02.2026. Додаток № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги № б/н/26 від 05.02.2026. Копію ордеру до договору про надання правничої допомоги, виданий адвокатським бюро «Калінін і партнери» на представництво інтересів ОСОБА_1 адвокатом Калініним С.К. Акт виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання професійної правничої допомоги від 05.02.2026.

Так, згідно Акт виконаних робіт (наданих послуг) до договору про надання професійної правничої допомоги від 05.02.2026 вартість наданих послуг за надання правничої допомоги складає 6 000, 00 грн.

Чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

В питанні критеріїв також слід згадати висновки Великої Палати у справі № 755/9215/15-ц. Так, суд наголосив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Як свідчить судова практика, при зменшенні витрат на правову допомогу слід також ураховувати чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (див. постанову Верховного Суду № 910/20852/20).

Тобто, при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу необхідно перевіряти чи подавалось від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат.

З матеріалів справи убачається, що 20.03.2026 відповідач направив позивачу апеляційну скаргу разом із клопотанням про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Позивач ТОВ «Він Фінанс» своїм правом щодо подання зави про зменшення витрат на правничу допомогу не скористався.

Оцінюючи обсяг робіт наданих адвокатом, колегія суддів, що в даному випадку, витрати на правничу допомогу в сумі 6 000, 00 грн. відповідають критерію розумної необхідності таких витрат.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів, з урахуванням критеріїв обґрунтованості та пропорційності (співмірності), доходить висновку про стягнення з ТОВ «Він Фінанс» судових витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги адвоката, у розмірі 6 000,00 грн.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником Калініним Сергієм Костянтиновичем , задовольнити.

Заочне рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 09 грудня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» в позові.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239, 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 2 529, 85 грн. та 6 000,00 грн. витрат понесених відповідачем за надання правничої допомоги у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус

О.І. Шкоріна