Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №365/1063/25 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 365/1063/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/10198/2026

Головуючий у суді першої інстанції Л. М. Кучерява

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

24 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

сторони

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю

«ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ - КАПІТАЛ»

відповідач ОСОБА_1

розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду в м. Києві у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ - КАПІТАЛ», подану представником Усенком Михайлом Ігоровичем, на заочне рішення Згурівського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року,

в с т а н о в и в :

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» (далі ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ», Товариство), через підсистему ЄСІТС «Електронний суд», звернулося до Згурівського районного суду Київської області з позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» заборгованість за кредитним договором № 774337 від 12.05.2023 у загальному розмірі 26625,67 грн, понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 12.05.2023 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 774337, відповідно до умов якого відповідачці було надано кредит у розмірі 4000,00 грн. Товариство свої зобов`язання виконало в повному обсязі, надало ОСОБА_1 грошові кошти в обсязі та у строк, визначений договором. Однак, відповідачка не виконала умови кредитного договору не вносить платежі, передбачені умовами кредитного договору по поверненню отриманих коштів, а також по сплаті процентів за користування кредитом. У зв`язку з відсутністю здійснення платежів на виконання умов кредитного договору у ОСОБА_1 утворилася заборгованість, яка станом на дату подання позовної заяви становить 26625,67 грн, а саме 3998,95 грн заборгованість за тілом кредиту та 22626,72 грн заборгованість за процентами.

21 червня 2024 року ТОВ «Селфі Кредит» та ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» уклали Договір факторингу № 21062024, згідно якого ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлися боржниками ТОВ «Селфі Кредит» включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором № 774337 від 12.05.2023.

Заочним рішенням Згурівського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись з рішенням суду «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ», через представника Усенка М.І. подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 був укладений Кредитний договір в елекронній формі, про що свідчить надані Товариством копії кредитних документів, які містять підписи сторін, в тому числі і підписи відповідачки. Товариством було надано достатньо доказів того, що саме ОСОБА_1 самостійно уклала кредитний договір № 774337.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що відповідно до п. 2.1 Кредитного договору Кошти кредиту надаються Товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок Споживача, уключаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Також у Розділі 3 Паспорту споживчого кредиту зазначається, що кредитні кошти надаються шляхом перерахування Кредитодавцем грошових коштів за реквізитами платіжної картки зазначеної споживачем не пізніше двох календарних днів від дати підписання договору.

Підтвердженням такого перерахунку є документ від ТОВ «Універсальні платіжні рішення», який свідчить про зарахування кредитних коштів у розмірі 4 000,00 грн на картку клієнта № НОМЕР_1 12.05.2023 15:20:10, що відповідає номеру картки отримувача, який зазначений в Кредитному договорі.

Зауважує, що первісний кредитор безпосередньо сам не здійснює перерахунок коштів, а ініціює такий переказ через ТОВ «Універсальні платіжні рішення», про що з останнім укладений відповідний договір. ТОВ «Селфі Кредит» не створює окремий рахунок для позичальника, а надає кошти на уже існуючий і не може мати доступу до таких рахунків для того, аби отримати інформацію щодо вчинених фінансових операцій.

На думку апелянта, суд першої інстанції, встановивши факт укладення кредитного договору з відповідачкою, дійшов суперечливого та необґрунтованого висновку про відсутність належних доказів отримання останньою кредитних коштів, посилаючись на те, що банківська картка, на яку було здійснено зарахування, нібито не належить відповідачці.

Відповідно до п.9.8 Кредитного Договору, підписуючи цей Договір, Споживач підтверджує, що: дані, що стосуються його особи (дані паспорту, РНОКПП, ПІБ, місце проживання, інше), зазначені в преамбулі та реквізитах сторін цього Договору є актуальними, правильними та відповідають дійсності. Споживач погоджується, що наявність помилок та/або неточностей, та/або описок в таких даних, не впливають на зобов`язання Споживача, передбачені цим Договором.

Відтак, саме відповідачка при укладенні кредитного договору самостійно зазначає реквізити банківської картки (рахунку), на які здійснюється перерахування кредитних коштів. Ризик зазначення недостовірних, помилкових або таких, що не належать позичальнику, платіжних реквізитів покладається виключно на відповідачку як сторону договору.

Зауважує, що навіть у випадку наявності неточностей або недостовірності реквізитів, зазначених відповідачкою, такі обставини не звільняють її від виконання взятих на себе договірних зобов`язань.

Відповідач ОСОБА_1 своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористалася.

У відповідності до вимог частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, а також його ціну, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.

Так, у відповідності до положень частин другої та п`ятої статті 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із частинами першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до частини першої та другої статті 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Відмовляючи у позові, суд першої інстанції виходив із того, що у матеріалах справи відсутні належні, допустимі докази перерахування кредитних коштів саме відповідачу - ОСОБА_1 , а тому позивачем не доведено, що позичальнику було надано кредитні кошти у строк, у розмірі 4 000,00 грн. та на умовах, встановлених договором.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону.

З досліджених письмових доказів судом встановлено, що 12.05.2023 між ТОВ «Селфі Кредит» та ОСОБА_1 за допомогою ІТС товариства укладено Договір про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 774337, за умовами якого товариство надає споживачу кредит у гривні, а споживач зобов`язується одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені договором. Сума кредиту 4000,00 гривень; строк кредиту 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 20 днів; тип процентної ставки фіксована, стандартна процентна ставка 2,2% в день, знижена процентна ставка 0,99% в день. Кошти надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на поточний рахунок споживача, включаючи використання реквізитів платіжної картки № НОМЕР_1 . Дата надання кредиту 12.05.2023 або 13.05.2023. Договір підписаний електронним підписом споживача ОСОБА_1 . А987.

Згідно довідки ТОВ «Селфі Кредит» клієнта - ОСОБА_1 , з якою укладено договір №774337 від 12 травня 2023 року, ідентифіковано товариством (одноразовий ідентифікатор А987 та номер телефону НОМЕР_2 ) та здійснено акцепт договору (а. с. 22).

На підтвердження факту надання первісним кредитором та отримання відповідачем грошових коштів на виконання умов Договору про надання споживчого кредиту по продукту «NewShort» № 774337 від 12.05.2023 позивачем до позовної заяви додано лист ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення», з якого вбачається, що на виконання договору на переказ коштів ФК-П-21/05-25 від 27.05.2021, укладеного між ТОВ ««Універсальні Платіжні Рішення» та ТОВ «Селфі Кредит», 12.05.2023 було успішно перераховано кошти в сумі 4000,00 гривень на платіжну картку НОМЕР_1 . Видача коштів здійснювалася за допомогою системи iPay.

Також ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» надано до суду розрахунок заборгованості за Договором № 774337 від 12.05.2023 згідно якого за відповідачем ОСОБА_1 рахується непогашена заборгованість в загальному розмірі 26625,67 грн, з яких: 3998,95 грн тіло кредиту, 22626,72 грн відсотки за користування кредитом.

Судом встановлено, що 21.06.2024 між ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» (Фактор) та ТОВ «Селфі Кредит» (Клієнт) укладено Договір факторингу № 21062024, за умовами якого Фактор набуває права вимоги від Клієнта та сплачує Клієнту за відступлення прав вимог фінансування у сумі, що дорівнює ціні договору у порядку та у строки встановлені цим договором, а клієнт відступає Факторові права грошової вимоги за кредитними договорами.

21 червня 2024 року між ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» та ТОВ «Селфі Кредит» підписано Акт приймання-передачі Реєстру божників до Договору факторингу від 21.06.2024 № 21062024 та цього ж дня ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» здійснило оплату на рахунок ТОВ «Селфі Кредит» за відступлення права вимоги згідно Договору факторингу № 21062024 від 21.06.2024.

Із Витягу з Реєстру боржників до Договору факторингу № 21062024 від 21.06.2024 вбачається, що до ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» перейшло право грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором від 12.05.2023 у загальному розмірі 26625,67 грн.

08 грудня 2025 року ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» направило відповідачці ОСОБА_1 досудову вимогу про виконання свого зобов`язання перед ТОВ «ФК «КРЕДИТ - КАПІТАЛ» за кредитним договором № 774337 від 12.05.2023.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: відновлення становища, яке існувало до порушення.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

За змістом ч. 3, 4, 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до ч. 1 - 4 ст. 13 Закону України «Про електронну комерцію» розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні послуги», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України, що регулює надання платіжних послуг.

Способи, строки та порядок розрахунків у сфері електронної комерції визначаються в електронному договорі з урахуванням вимог законодавства України.

Продавець (виконавець, постачальник), надавач платіжних послуг, оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала плату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів, із зазначенням дати здійснення розрахунку.

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Таким чином, банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, містять записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Також, виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 30 січня 2018 року у справі № 161/16891/15-ц, від 17 грудня 2020 року у справі №278/2177/15ц, від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц та від 15.01.2025 у справі № 753/16762/15-ц.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 80 ЦПК України передбачає, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, за змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 13 ЦПК України).

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ч. 3 ст. 13 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Аналізуючи у сукупності докази, які містяться в матеріалах справи, колегія суддів вважає доведеним факт підписання ОСОБА_1 договору про споживчий кредит №774337 від 12 травня 2023 року в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора.

Водночас слід зауважити, що кредитний договір має консенсуальний характер, оскільки на відміну від договору позики набирає чинності з моменту, коли сторони в належній формі досягли згоди з усіх його істотних умов (ч. 1 ст. 638 ЦК). Це, в свою чергу, надає сторонам кредитного договору право на відмову від надання або одержання кредиту за вже укладеним договором. Таким чином, укладення кредитного договору підтверджує наявність правовідносин, що наділяє сторін певними правами і обов`язками, однак сам факт укладення договору не є беззаперечним доказом наявності заборгованості.

Виходячи із правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі №342/180/17 (провадження №14-131цс19), згідно ч. 1 ст. 1050 ЦК України, з урахуванням положень статей 526, 527, 530 ЦК України, кредитор має довести надання позичальникові грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором.

У справах про стягнення кредитних коштів на банк або іншу фінансову установу покладений обов`язок довести факт передачі коштів позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, в іншому випадку, без доведення цього факту, втрачається право банку на пред`явлення будь-якої вимоги. Доведення позивачем умов кредитування і наявності заборгованості є обов`язком позивача, виходячи з принципу змагальності сторін, закріпленого статтею 12 ЦПК України.

Так, судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження укладення договору з відповідачем позивач надав лист ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення», з якого вбачається, що на виконання договору на переказ коштів ФК-П-21/05-25 від 27.05.2021, укладеного між ТОВ ««Універсальні Платіжні Рішення» та ТОВ «Селфі Кредит», 12.05.2023 було успішно перераховано кошти в сумі 4000,00 гривень на платіжну картку НОМЕР_1 . Видача коштів здійснювалася за допомогою системи iPay.

Однак, згідно інформації, яка надана АТ «Універсал Банк», зазначено, що банківська картка № НОМЕР_1 не була емітована на ім`я ОСОБА_1 .

Апеляційний суд зауважує, що номер платіжної картки є частково зашифрованим і всіх позначень 16 значного номеру картки останній не містить. Банківські реквізити позичальника, згідно матеріалів справи є невизначеними, адже ні в змісті кредитного договору, ні в будь-яких інших документах оформлених при наданні кредитних коштів, всупереч викладених вище вимог Закону, реквізити повного карткового рахунку відповідача не зазначено.

Отже, дослідивши надані докази у їх сукупності, на думку колегії суддів суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що встановити з наявних в матеріалах справи доказів, що відповідач отримала суму кредитних коштів за кредитним договором, не видається за можливе.

Доводи апеляційної скарги, що ТОВ «Селфі Кредит» виконало умови кредитного договору зі своєї сторони, а саме здійснило перерахунок кредитних коштів на банківську картку, вказану самим позичальником, не підтверджуються доказами зібраними по справі та відхиляються апеляційним судом як необгрунтовані.

Доводи апеляційної скарги, що відомість про щоденні нарахування і погашення, яка є додатком до поданої ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» позовної заяви, містить усі необхідні відомості для того, аби ідентифікувати його як такий, що підтверджує суму боргу саме по цьому кредитному договору, адже містить відомості про позичальника, номер та дату кредитного договору, зазначених висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом.

Вказана відомість (фактично розрахунок заборгованості) із зазначенням конкретних розмірів заборгованості не є первинним документом, який підтверджує отримання кредиту, користування ним, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а є документом, що створений первісним кредитором, тобто внутрішнім документом фінансової установи, не є безспірним доказом існування боргу, а є лише арифметичним обрахунком позовних вимог, а відтак, інформація, зазначена в цьому доказі, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких вони були складені, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач. Таким чином, відомість про щоденні нарахування і погашення лише констатує наявність заборгованості у фіксованій сумі, але не підтверджує її наявність, походження і розмір.

Посилання позивача на те, що судова практика свідчить про те, що розрахунок заборгованості може бути належним доказом існування боргу лише у взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема, позивачем було надано лист ТОВ «Універсальні Платіжні Рішення» про успішне перерахування коштів, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, враховуючи, що належність відповідачу ОСОБА_1 картки № НОМЕР_1 , на яку, було здійснено переказ кредитних коштів, під час розгляду справи в суді першої інстанції не підтвердилась.

Апеляційний суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року (справа № 372/223/17) міститься правовий висновок, згідно з яким факт отримання кредиту може бути доведено не лише заявою про видачу готівки, а й сукупністю інших доказів, зокрема: кредитним договором, меморіальними ордерами на видачу коштів, виписками про рух коштів по рахунку, заявами на переказ готівки, тощо.

Також у постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі 219/7527/16-ц (провадження № 61-17922св20) вказано, що розрахунок заборгованості за кредитним договором разом з випискою з карткового рахунку підтверджує виникнення заборгованості з боргових зобов`язань та їх розмір, отже, є належним доказом на підтвердження наявності заборгованості.

Проте, таких належних та допустимих доказів видачі кредиту ОСОБА_1 та користування нею кредитними коштами позивачем під час розгляду справи в суді першої інстанції не здобуто, а сам по собі розрахунок заборгованості не може підтверджувати цих обставин та має доказову цінність лише разом з іншими доказами.

Таким чином, забезпечивши повний та всебічний розгляд справи, проаналізувавши всі доводи сторін, дослідивши та надавши правову оцінку всім зібраним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справах доказів, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, не спростованого доводами апеляційної скарги, про відмову в позові.

Неподання стороною позивача на підтвердження своїх позовних вимог належних і допустимих доказів надання кредитних коштів відповідачці стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції вірно встановлено усі обставини справи, правильно застосовано норми матеріального права та дотримано норми процесуального права при винесенні рішення.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, про незаконність чи необґрунтованість рішення не свідчать, а тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

При цьому, враховуючи той факт, що за наслідками апеляційного розгляду судом апеляційної інстанції не було ухвалено судове рішення про задоволення позову то колегія суддів не вбачає підстав для покладення на відповідачку понесених позивачем судових витрат.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «КРЕДИТ - КАПІТАЛ», подану представником Усенком Михайлом Ігоровичем, залишити без задоволення.

Заочне рішення Згурівського районного суду Київської області від 10 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна