Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №710/627/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 710/627/25 Головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г.

Провадження № 22-ц/824/2977/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Борисової О.В., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Укрпошта» про відшкодування збитків,

в с т а н о в и в:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрпошта» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, в якому просив зобов`язати відповідача відшкодувати митний збір у розмірі 2 871,13 грн та комісійну винагороду у розмірі 67,42 грн, а всього - 2 938,55 грн.

Позовні обґрунтував тим, що він отримав поштове відправлення з Китайської Народної Республіки за номером RО876791884ЕЕ, яке містило контролери сонячного заряду. При отриманні зазначеного замовлення 24 березня 2025 року з нього було стягнуто митний збір в сумі 2 871,13 грн та комісійну винагороду в сумі 67,42 грн.

Позивач вважав, що митний збір з нього було стягнуто неправомірно, оскільки товар підпадав під пільгові умови, передбачені пунктом 87.1 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, який відповідає пункту 9-36 Митного кодексу України, згідно з яким на період воєнного стану ввезення товарів «для енергетики» звільняється від сплати ввізного мита та ПДВ. Контролери сонячного заряду підпадають під код УКТ ЗЕД 8504 40 84 00, що підтверджує їх пільговий статус, а тому не підлягали розмитненню.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 рокуу задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що рішення про стягнення митних платежів приймається не оператором поштового зв`язку, а представником митниці, проте позивач не надав доказів, що він звертався до митних органів щодо нарахованих митних платежів та/або їх повернення як помилково сплачених, на його думку.Оскільки в межах даного провадженнявирішується питання відшкодування збитків, суд позбавлений можливості оцінити правомірність стягнення митних платежів. В той же час суми, які позивач сплатив як митні платежі та комісію, не є збитками в розумінні діючого законодавства. Враховуючи ту обставину, що позивач наполягав на тому, що сплачені ним суми є саме збитками, які має відшкодувати відповідач, суд не може прийняти до уваги те, що АТ «Укрпошта» є неналежним відповідачем.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

В обґрунтування своїх доводів вказав, що суд помилково поклав в основу рішення лише код УКТ ЗЕД, вказаний АТ «Укрпошта» як підстава для нарахування платежу (код 850450 - котушки індуктивності), повністю проігнорувавши той факт, що фактичним товаром були контролери сонячного заряду, які підпадають під пільгову категорію.

У відповіді на відзив на позовну заяву він надавав належні та допустимі докази, а саме фото посилки RO876791884ЕЕ, що демонструють відсутність коду 850450 на зовнішній митній декларації, а також скріншоти замовлення та технічні характеристики товару, тому висновок суду про недоведеність заявлених вимог зроблений із порушенням вимог статті 89 ЦПК України щодо всебічної та повної оцінки наявних у справі доказів.

Відповідач обґрунтовував нарахування мита лише скріншотом електронної сторінки митниці, на якій проставлено код 850450. Оскільки надані позивачем фотографії посилки, що є первинним документом (декларація СN22/23), підтверджують відсутність коду 850450, цей код було присвоєно або внесено в електронну систему українською стороною самостійно та помилково - без належного митного контролю.

Товар, який фактично є контролером сонячного заряду, класифікується за пільговим кодом 8504 40 84 00 (перетворювачі статичні), що звільняє його від оподаткування на підставі пункту 87.1 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України. Суд не мав права відмовити в застосуванні пільги на підставі помилково присвоєного коду.

Позивач наголошує, що коли фактичний товар (контролер сонячного заряду) підпадає під пільгу (код 8504 40 84 00),то помилкове присвоєнняукраїнською стороною іншого коду (850450) не повинно бути підставою для відмови у застосуванні пільги та стягнення мита.

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Укрпошта» просить вказану апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на те, що доводи позивача є необґрунтованими, оскільки відповідач прав та інтересів позивача не порушував, стягнення митних платежів проводилось відповідним державним митним органом.

Зазначає, що міжнародне поштове відправлення RO876791884EE з Китаю адресоване ОСОБА_1 оголошеною вартістю 380 Євро, яке слідувало на територію України, оподатковувалося ввізним митом за ставкою 10 відсотків та ПДВ за ставкою, встановленою Податковим кодексом України. Базою оподаткування була частина сумарної фактурної вартості, що перевищує еквівалент 150 євро. Сплачене позивачем мито є загальнодержавним податком встановленим Податковим та Митним кодексами України та зараховуються до державного і місцевих бюджетів.

Відправником при заповненні документів на міжнародне поштове відправлення RO876791884EE було задекларовано код УКТ ЗЕД 850450 - «Інші котушки індуктивності та дроселі», який не має пільгового статусу відповідно до положень пункту 9-36 Митного кодексу України, а отже у одержувача міжнародного поштового відправлення виникло податкове зобов`язання із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України.

Позивач отримав міжнародне поштове відправлення та сплатив нараховані податки, однак до моменту отримання товару міг подати заяву з долученням документів на товар, які підтверджують, що товар підпадає під пільговий статус по коду УКТ ЗЕД 8504 40 84 00 для подачі до митного органу для перегляду нарахованих митних платежів.

Звертає увагу суду, що саме Державна митна служба України стягнула з позивача митний збір за міжнародне поштове відправлення. Тобто стягнення митного збору проводилось відповідним державним органом, до компетенції якого відноситься нарахування митних платежів.

Водночас оператори поштового зв`язку, які зазначені у частині першій статті 29 Закону України «Про поштовий зв`язок», не несуть відповідальності за ненадання чи неналежне надання послуг поштового зв`язку внаслідок прийнятих митними органами рішень щодо міжнародних поштових відправлень під час здійснення митного контролю.

Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також заперечень відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

Суд першої інстанції встановив, що 24 березня 2025 року ОСОБА_1 отримав міжнародне поштове відправлення з Китайської Народної Республіки за номером RО876791884ЕЕ.

Як зазначав позивач у позовній заяві, замовлення містило контролери сонячного заряду.

При отриманні відправлення № RО876791884ЕЕ 24 березня 2025 року ОСОБА_1 в приміщенні АТ «Укрпошта» (м. Шпола, вул. Лозуватська, 58) сплатив на рахунок АТ «Укрпошта» митний платіж в сумі 2 871,13 грн та комісію в сумі 67,42 грн, а всього - 2 938,55 грн.

Позивач вважав, що відповідач безпідставно стягнув з нього митні платежі, оскільки поштовим відправленням він отримав товар, який підпадав під пільгові умови, передбачені законодавством України, тому не підлягав розмитненню.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що при зверненні до суду з позовом позивач вказував, що сплачені митні платежі та комісія є збитками, які мають бути відшкодовані відповідачем. Оскільки рішення про стягнення митних платежів приймається не оператором поштового зв`язку, а представником митниці, то в межах даного провадження суд позбавлений можливості оцінити правомірність стягнення митних платежів.

У той же час суд зазначив, що суми, які позивач сплатив як митні платежі та комісію, не є збитками в розумінні діючого законодавства. Враховуючи, що позивач наполягав на тому, що сплачені ним суми є саме збитками, які має відшкодувати відповідач, суд не прийняв до уваги доводи АТ «Укрпошта» про те, що оператор поштового зв`язку є неналежним відповідачем у цій справі.

Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з такого.

Загальними вимогами процесуального права визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Згідно із частиною першою, другою статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання, зокрема: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Таким чином важливим є визначення правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин. Саме визначення цих правовідносин дає можливість суду остаточно визначитись, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З урахуванням наведеного, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми.

Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «Укрпошта» саме про повернення безпідставно отриманих грошових коштів, якими він вважав здійсненні ним митні платежі під час отримання у поштовому відділенні міжнародного поштового відправлення за номером RО876791884ЕЕ, а саме сплачений митний збір у розмірі 2 871,13 грн та комісійну винагороду у розмірі 67,42 грн.

Безпідставність набуття відповідачем зазначених коштів позивач пов`язував з тим, що отримані ним у цьому поштовому відправленні контролери сонячного заряду були звільнені від сплати митних платежів в силу вимог пункту 87.1 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, який відповідає пункту 9-36 розділу XХI «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України.

У позовній заяві, а також у відповіді на відзив ОСОБА_1 не вказував, не посилався і не наполягав на тому, що суми сплачених коштів, які він просив зобов`язати АТ «Укрпошта» йому повернути, є збитками чи шкодою відповідно до статей 22, 1166 Цивільного кодексу України.

При цьому вказана справа розглядалась судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і позивач предмет та/або підстави пред'явленого позову не змінював.

Відповідно до вимог статей 13, 43, 49, 175 ЦПК України особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Тобто право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором, належить виключно позивачу. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року в справі № 602/1455/20 зроблено висновок про те, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, на вказане уваги не звернув, в порушення приписів статей 263, 264 ЦПК України належним чином не перевірив обґрунтування позову та норми матеріального права, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог та які підлягають застосуванню до правовідносин, що виникли між сторонами, та визначивши правовою підставою заявлених вимог норми права, що регулюють відшкодування шкоди (збитків), фактично вийшов за межі позовних вимог, які стосуються повернення безпідставно набутих коштів, сплачених в якості митних платежів.

Колегія суддів зауважує, що суд самостійно здійснює кваліфікацію правової природи відносин між позивачем та відповідачем, вибір норми права, яка застосовується до спірних правовідносин. З`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини.

Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц.

У постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з частинами першою та другою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відносини, пов`язані із справлянням митних платежів, регулюються Митним кодексом України, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування.

Згідно із частинами першою, другою статті 237 Митного кодексу України порядок та умови здійснення митного контролю та митного оформлення товарів, що переміщуються (пересилаються) через митний кордон України в міжнародних поштових та експрес-відправленнях, встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Якщо товари, ввезені на митну територію України у міжнародних поштових та експрес-відправленнях, підлягають заходам офіційного контролю, митні органи залучають посадових осіб відповідних уповноважених органів для проведення таких заходів.

У частині першій статті 29 Закону України «Про поштовий зв`язок» визначено, що міжнародні поштові відправлення під час переміщення через митний кордон України пред`являються оператором поштового зв`язку для митного контролю у місцях міжнародного поштового обміну. Міжнародний поштовий обмін мають право здійснювати у місцях міжнародного поштового обміну призначений оператор поштового зв`язку, оператори поштового зв`язку, які на день набрання чинності цим Законом мають код оператора у Всесвітньому поштовому союзі, та оператори поштового зв`язку, які отримають код оператора у Всесвітньому поштовому союзі після набрання чинності цим Законом.

Призначений оператор поштового зв`язку та оператори поштового зв`язку, зазначені у частині першій цієї статті, не несуть відповідальності за ненадання чи неналежне надання послуг поштового зв`язку внаслідок прийнятих митними органами рішень щодо міжнародних поштових відправлень під час здійснення митного контролю (частина третя вказаного Закону).

У відзиві на позовну заяву відповідач посилався на те, що нарахування митного збору здійснювалось відповідними митними державними органами, а не оператором поштового зв`язку, яким є АТ «Укрпошта», що здійснює лише надання послуг поштового зв`язку. З огляду на це, відповідач вказував, що позов був пред`явлений позивачем не до тієї особи, оскільки нарахування митного збору покладається на державні митні органи України.

Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

У пункті 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (близькі за змістом висновки сформульовані у пункті 7.17 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17).

За наведених обставин і сталої судової практики Верховного Суду можна дійти висновку, що вирішуючи питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суд повинен враховувати характер спірних правовідносин, визначену ним норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до правовідносин, та матеріально-правовий інтерес у вирішенні справи.

У разі пред`явлення позову не до всіх відповідачів суд не вправі зі своєї ініціативи і без згоди позивача залучати інших відповідачів до участі у справі як співвідповідачів відповідачів. Суд зобов`язаний вирішити справу за тим позовом, що пред`явлений, і стосовно тих відповідачів, які зазначені у ньому. За клопотанням позивача у разі неможливості розгляду справи без участі співвідповідача чи співвідповідачів у зв`язку з характером спірних правовідносин суд залучає його чи їх до участі у справі, що визначено статтею 51 ЦПК України.

Неналежна сторона у цивільному процесі - це особа, стосовно якої суд встановив, що вона не є ймовірним суб`єктом тих прав, свобод, законних інтересів чи юридичних обов`язків, щодо яких суд повинен ухвалити рішення, і у зв`язку з цим проведено її заміну або ухвалено рішення про відмову в позові.

Належними сторонами у справі є особи, між якими виник спір, який є предметом розгляду та вирішення судом, і які є суб`єктами спірних матеріальних правовідносин.

За змістом статті 43 Податкового кодексу України, помилково та/або надміру сплачені суми грошового зобов`язання підлягають поверненню платнику відповідно до цієї статті та статті 301 Митного кодексу України, крім випадків наявності у такого платника податкового боргу. Повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов`язань платникам податків здійснюється з бюджету, у який такі кошти були зараховані, або з єдиного рахунку.

Як передбачено у частинах першій, третій статті 301 Митного кодексу України, повернення помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів здійснюється відповідно до Бюджетного та Податкового кодексів України. Помилково та/або надміру зараховані до державного бюджету суми митних платежів повертаються з державного бюджету в порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України Казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням (висновком) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.

Податки і збори та інші доходи державного бюджету зараховуються безпосередньо на єдиний казначейський рахунок і не можуть акумулюватися на рахунках органів, що контролюють справляння надходжень бюджету (за винятком установ України, які функціонують за кордоном) (частина четверта статті 45 Бюджетного кодексу України).

Порядок повернення (перерахування) коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів затверджено наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 (далі - Порядок).

Цей Порядок розроблено на виконання статей 43, 45, 78 та 112 Бюджетного кодексу України, статті 43 Податкового кодексу України, статті 301 Митного кодексу України, статті 7 Закону України «Про судовий збір» та Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 375, та визначає процедури: повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі); перерахування платежів, помилково або надміру зарахованих до відповідних бюджетів (крім коштів, зарахованих через єдиний рахунок), у рахунок сплати інших платежів незалежно від виду бюджету на відповідні бюджетні рахунки для зарахування надходжень (далі - рахунки за надходженнями); перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок. Дія цього Порядку не поширюється на операції з бюджетного відшкодування податку на додану вартість та безспірного списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.

Відповідно до пункту 5 Порядку повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету або повернення на єдиний рахунок (у разі його використання) податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів, або перерахування між видами доходів і бюджетів коштів, помилково та/або надміру зарахованих до відповідних бюджетів через єдиний рахунок, здійснюється за поданням (висновком, повідомленням) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету.

У разі повернення (перерахування) помилково або надміру зарахованих до бюджету зборів, платежів та інших доходів бюджетів (крім зборів та платежів, контроль за справлянням яких покладено на органи ДПС та органи Держмитслужби) орган, що контролює справляння надходжень бюджету, засобами системи Казначейства формує подання в електронній формі згідно з додатком 1 до цього Порядку та подає його до відповідного головного управління Казначейства за місцем зарахування платежу до бюджету, Казначейства.

У разі повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету сплачених сум митних, інших платежів та пені, контроль за справлянням яких покладено на органи Держмитслужби, до Казначейства подається висновок відповідно до Порядку повернення авансових платежів (передоплати) та помилково та/або надміру сплачених сум митних платежів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 18 липня 2017 року № 643, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 09 серпня 2017 року за № 976/30844 (у редакції наказу Міністерства фінансів України від 25 жовтня 2019 року № 454).

Заява про повернення (перерахування) коштів з бюджету складається та подається платником до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, з платежу, який підлягає поверненню, із обов`язковим зазначенням інформації в такій послідовності: найменування платника (суб`єкта господарювання) (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім`я, по батькові (за наявності) фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія (за наявності) та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), дата та номер судового рішення, яке набрало законної сили (у разі повернення судового збору, за виключенням помилково зарахованого), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті) та номер контактного телефону (за згодою), сума коштів, що підлягає поверненню (перерахуванню), причина повернення (перерахування) коштів з бюджету, найменування банку або небанківського надавача платіжних послуг, місцезнаходження банку (у разі повернення коштів в іноземній валюті (латиницею)), в якому відкрито рахунок отримувача коштів, та реквізити такого рахунка (латиницею у разі повернення коштів в іноземній валюті), номер карткового рахунка отримувача коштів (за наявності).

За умови інформаційно-технологічних можливостей органу, що контролює справляння надходжень бюджету, платник може подати заяву до такого органу в електронній формі за допомогою засобів інформаційно-комунікаційних систем та з дотриманням вимог законодавства у сферах захисту інформації в інформаційно-комунікаційних системах, електронних довірчих послуг та електронного документообігу. В електронній заяві також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку платнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв`язку з ним.

Разом із заявою про повернення (перерахування) коштів з бюджету платником подається до органу, що контролює справляння надходжень бюджету, оригінал або копія платіжної інструкції, яка підтверджує перерахування коштів до бюджету.

Таким чином, територіальний орган Державної казначейської служби України є органом, який здійснює повернення коштів, що були помилково або надмірно зараховані до бюджету, за поданням органу стягнення, яким у цьому спорі виступає Державна митна служба України.

Зазначені положення встановлюють порядок взаємодії державних органів між собою. Тому у разі, коли орган стягнення в установлений законом строк не надає відповідний висновок органу державного казначейства, платник вправі скористатись своїм правом на судове оскарження бездіяльності шляхом звернення з позовом про стягнення відповідної суми коштів (повернення надміру сплаченої суми) з державного бюджету.

Кошти державного бюджету належать на праві власності державі, а тому боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (пункт 27), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року у справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року у справах № 923/199/21 (пункт 8.17;1700) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року у справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 35)).

Отже, у цій справі належним відповідачем є Держава Україна, яка повинна брати участь у справі через відповідний орган (органи) державної влади. Такими органами у цій справі є Державна митна служба України (дії якої призвели до сплати позивачем митних платежів) та Державна казначейська служба України (яка відповідно до законодавства є органом, який здійснює повернення коштів з державного бюджету).

Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 рокуу справі № 910/23967/16 за подібних правовідносин.

Суд першої інстанції не врахував, що лише за наявності належного складу відповідачів у цій справі він був у змозі вирішувати питання про обґрунтованість позовних вимог та вирішити питання про їх задоволення чи відмову у задоволенні по суті спору, без залучення належного відповідача позовні вимоги вирішені бути не можуть.

Тобто пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові, вирішення позову з неналежним відповідачем не може мати наслідки встановлення судом обставин справи та викладення у рішенні відповідних висновків щодо відмови в позові з інших підстав, в тому числі за недоведеності позовних вимог.

Пред?явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «Укрпошта» про стягнення безпідставно отриманих грошових коштів, однак помилився щодо мотивів такого висновку, адже відмовив в позові через недоведеність цих вимог, тоді як зазначені вимоги пред`явленні до неналежного відповідача, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).

За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених в цьому рішенні, ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального та неправильного застосування норм матеріального права, а відтак не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат у цій справі немає, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, а змінюються лише мотиви такої відмови.

З огляду на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

В решті рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 15 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Судді: С.А. Голуб

О.В. Борисова

Д.О. Таргоній