Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №760/27354/25 — Київський апеляційний суд

Унікальний номер справи 760/27354/25

Номер апеляційного провадження 22-ц/824/9209/2026

Головуючий у суді першої інстанції К. С. Застрожнікова

Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач

Постанова

Іменем України

22 липня 2026 року місто Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),

суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.

секретар судового засідання Комар Л. А.

сторони

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю

Науково-виробнича компанія «Скай Ассист»

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково виробнича компанія «Скай Ассист», подану представником Стецем Максимом Леонідовичем, на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді К. С. Застрожнікової, в примішенні Солом`янського районного суду м. Києва

в с т а н о в и в :

До Солом`янського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича компанія «Скай Ассист» (далі по тексту ТОВ НВК «Скай Ассист», Товариство) про стягнення грошових сум, які підлягали виплаті у день звільнення з роботи та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовна заява мотивована тим, що з 10.07.2025 Наказом ТОВ НВК «Скай Ассист» за № 155-СА ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника директора з виробництва за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України. Пунктом 2 Наказу передбачено проведення остаточного розрахунку та виплату ОСОБА_1 компенсацію за 50 днів невикористаної щорічної основної відпустки. В день звільнення відповідач не провів із позивачем повного розрахунку, та згідно довідки № 02-01/08/25 від 10.08.2025, виданої ТОВ «НВК «Скай Ассист», заборгованість Товариства перед позивачем із виплати заробітної плати складає 173 522 грн. 58 коп., яка станом на дату подання позову не погашена. Таким чином, позивач просить стягнути на свою користь з відповідача заборгованість із заробітної плати у розмірі 173 522, 58 грн., а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, розрахунок якого здійснено із врахуванням відомостей з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, Індивідуальні відомості про застраховану особу - довідка форми ОК-5. Оскільки позивач звільнився 10.07.2025 для розрахунку взяті повні місяці травень-червень 2025 року з доходами по 55 000 грн. на місяць. У травні 2025 року було 22 робочі дні, у червні 2025 року - 21. Середньоденна заробітна плата позивача із розрахунку 55 000 грн. (22 робочих днів у травні 2025 року) + 55 000 грн. (21 робочих днів у червні 2025 року) = 110 000 грн. / 43 = 2 558, 14 грн. Кількість робочих днів з 11.07.2025 по 01.10.2025 складає у липні - 15 днів, у серпні - 21, у вересні - 22, у жовтні - 1 день. Таким чином, за підрахунками позивача, сума компенсації середнього заробітну за час затримки розрахунку при звільненні складає 2 558, 14 грн. х 59 дні = 150 930, 26 грн. Таким чином, із врахуванням викладеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість із заробітної плати у сумі 173 522, 58 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2025 по 01.10.2025 у розмірі 150 930,26 грн.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено повністю. Стягнуто з ТОВ НВК «Скай Ассист» на користь ОСОБА_1 , заборгованість із заробітної плати за період з 01.03.2025 по 10.07.2025 у розмірі 173 522, 58 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 11.07.2025 по 11.01.2026 у сумі 335 116, 34 грн. (за шість місяців затримки), всього стягнуто 508 638, 92 грн. з утриманням з цієї суми податків, зборів та обов`язкових платежів при виплаті. Стягнуто з ТОВ Науково-виробнича компанія «Скай Ассист» на користь ОСОБА_1 , сплачений ним судовий збір у сумі 1 208 грн. Стягнуто з ТОВ Науково-виробнича компанія «Скай Ассист» на користь Держави судовий збір у сумі 1 208 грн.

Не погодившись із рішенням суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, ТОВ НВК «Скай Ассист» подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись а порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, Товариство просить рішення в частині стягнення середнього заробітку за час затримку розрахунку при звільненні скасувати.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, не врахував характер діяльності відповідача та особливості його фінансування, що, на думку відповідача, мають істотне значення для правильного вирішення спору.

Зокрема, вказує, що Товариство є підприємством оборонно-промислового комплексу, діяльність якого спрямована на забезпечення потреб Сил оборони України, а його фінансування здійснюється, у тому числі, за рахунок бюджетних коштів, надходження яких в умовах воєнного стану є нерівномірним та нестабільним. У зв`язку з цим затримка виплати заробітної плати, на переконання апелянта, не може розцінюватися як наслідок недобросовісної поведінки роботодавця.

Крім того, наголошує, що обмеження періоду нарахування середнього заробітку шістьма місяцями, передбачене статтею 117 КЗпП України, не виключає необхідності застосування судами принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні розміру такого відшкодування. При цьому посилається на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких зазначена виплата має компенсаційний, а не каральний характер, а тому її розмір має визначатися з урахуванням конкретних обставин справи, зокрема співвідношення суми заборгованості та розміру нарахованого середнього заробітку, поведінки сторін та можливих майнових втрат працівника.

Також зазначає, що заява представника позивача - Сікач О.М. про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день постановення рішення суду подана з порушенням ст. ст. 43, 49 ЦПК України, а отже мала бути повернута заявнику.

Позивачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу відповідача.

Зазначає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення прийняте у відповідності до чинного законодавства України.

Зауважує, що відповідач не надав жодних доказів відсутності його вини у не виплаті заборгованості із заробітної плати, а навпаки підтвердив, що здійснює господарську діяльність, сплачує податки, виплачує заробітну плату (із затримками) натомість позивачу не здійснив жодної виплати після звільнення заробітної плати яка нараховувалась ще в березні 2025 року, тобто більше 14 місяців тому.

Звертає увагу апеляційного суду на ту обставину, що при розгляді справ про стягнення заборгованості з заробітної плати, звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи із середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав.

Представник ТОВ НВК «Скай Ассист» у засідання суду апеляційної інстанції не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи Товариство повідомлялось у відповідності до вимог закону. Враховуючи те, що відповідач повідомлявся про розгляд справи апеляційним судом, беручи до уваги ч. 2 ст. 372 ЦПК, відповідно до якої неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, суд вважав за можливе розглянути дану справу за відсутності представника ТОВ НВК «Скай Ассист».

У судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сікач О.М. проти доводів апеляційної скарги заперечив, рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року просив залишити без змін як законне та обгрунтоване.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Сікача О.М., перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанії дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Так, відповідно до ч.ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як встановлено судом 10.07.2025 відповідно до Наказу директора ТОВ НВК «Скай Ассист» № 155-СА «Про звільнення ОСОБА_1 за угодою сторін» звільнено з роботи ОСОБА_1 , заступника директора з виробництва за угодою сторін відповідно до пункту 1 статті 36 КЗпП України, та наказано провести остаточний розрахунок та виплатити ОСОБА_1 , компенсацію за 50 днів невикористаної щорічної основної відпустки.

10.08.2025 ОСОБА_1 видана довідка за підписом Голови наглядової Ради ТОВ НВК «Скай Ассист» за вих. № 02-01/08/25, відповідно до якої Товариством підтверджена наявна заборгованість перед ОСОБА_1 із заробітної плати за період з 01.03.2025 по 10.07.2025 у розмірі 173 522, 58 грн., яка виникла у зв`язку із фінансовими труднощами на підприємстві.

Вказана довідка видана уповноваженою посадовою особою відповідача та свідчить про визнання останнім наявності заборгованості із виплати заробітної плати перед позивачем. Доказів погашення зазначеної заборгованості або заперечень щодо її розміру відповідачем до суду не надано.

Також матеріалами справи підтверджується, що позивач у період з березня 2025 року по липень 2025 року перебував у трудових відносинах із відповідачем та отримував заробітну плату, що підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб.

Судом першої інстанції встановлено, що у день звільнення позивача Товариством не було проведено повного розрахунку, у зв`язку з чим виникла заборгованість із виплати належних йому сум.

При визначенні розміру середнього заробітку суд першої інстанції виходив із розміру нарахованої позивачу заробітної плати за два календарні місяці, що передували звільненню, а також кількості фактично відпрацьованих робочих днів за цей період, та вірно встановив середньоденний заробіток у розмірі 2 558, 14 грн.

Враховуючи, що період затримки розрахунку при звільненні становить шість місяців (з 11.07.2025 по 11.01.2026), суд першої інстанції визначив кількість робочих днів у цьому періоді - 131, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 335 116, 34 грн.

Перевіряючи такі висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 117 КЗпП України(у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що за певних умов суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України (див., наприклад, пункт 87 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Верховним Судом вироблено підхід, при якому, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вказані правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 754/9761/21 та від 04 квітня 2024 року у справі № 201/8088/21.

Середній заробіток розраховується відповідно до правил, які передбачені у Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

У абзаці 3 пункту 2 Розділу ІІ Порядку № 100 вказано, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Як убачається з матеріалів справи, суд першої інстанції, встановивши факт невиплати відповідачем позивачу належних сум у день звільнення, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Визначаючи розмір такого відшкодування, суд першої інстанції правильно виходив із положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08 лютого 1995 року, та обчислив середньоденний заробіток позивачки на підставі виплат за два календарні місяці, що передували звільненню, а також врахував кількість робочих днів у періоді затримки, обмеживши його шістьма місяцями відповідно до вимог статті 117 КЗпП України.

Отже, висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правильним.

Разом з тим, колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду, зокрема, Великої Палати Верховного Судувід 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, відповідно до яких при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, суд повинен оцінювати його співмірність з урахуванням конкретних обставин справи та забезпечення балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

З огляду на наведене, колегія суддів відмічає, що зменшення розміру такого відшкодування є правом суду, а не його обов`язком, та можливе лише за наявності належних і достатніх підстав, які мають бути доведені роботодавцем.

Саме на роботодавця покладається обов`язок обґрунтувати наявність обставин, які свідчать про неспівмірність визначеного розміру середнього заробітку, зокрема з урахуванням розміру заборгованості, тривалості затримки, поведінки сторін та інших істотних обставин справи.

Однак, як убачається з доводів апеляційної скарги, відповідач фактично обмежився загальними посиланнями на принципи розумності та співмірності, не навівши жодних конкретних обставин, які б свідчили про необхідність зменшення розміру відшкодування, не обґрунтувавши, у чому саме полягає його неспівмірність, та не надавши відповідних доказів.

При цьому, доводи відповідача не містять належного аналізу співвідношення розміру заборгованості із заробітної плати та суми середнього заробітку.

Посилання представника відповідача на правові висновки Великої Палати Верховного Суду не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки такі висновки, навпаки, передбачають необхідність доведення роботодавцем відповідних обставин, чого відповідачем зроблено не було.

За таких обставин, підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеного судом першої інстанції, відсутні.

Колегія суддів також звертає увагу на те, що формальне посилання відповідача на неспівмірність без наведення конкретних обставин та доказів може свідчити про недобросовісне здійснення процесуальних прав та спрямованість таких дій на затягування судового розгляду і, як наслідок, відтермінування виконання судового рішення.

Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження та оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Звернувшись з апеляцінйою скаргою, апелянт також зазначає, що заява представника позивача про збільшення позовних вимог, згідно якої позивач просив стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день постановлення рішення судом, була подана ним з порушенням ст. ст. 43, 49 ЦПК України.

На таке твердження апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

У частині першій статті 49 ЦПК України передбачено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 43 цього Кодексу, позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 листопада 2021 року у справі № 405/3360/17 (провадження № 61-9545сво21) зазначено, що згідно з пунктом 2 частини другої, частиною третьою статті 49 ЦПК України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. До закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п`ять днів до початку першого судового засідання у справі. Верховний Суд виснував, що позов у процесуальному сенсі є зверненням до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, яке складається з двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує його вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При поданні таких заяв (клопотань) позивач має дотримуватися правил вчинення відповідної процесуальної дії, недодержання яких тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ЦПК України. Також Верховний Суд наголосив, що при застосуванні норм процесуального права належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Подібні висновки викладені також і в постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21) та від 08 травня 2023 року у справі № 756/9882/1 (провадження № 61-2065св23).

Так, як вбачаєтьсчя з матеріалів справи, ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 12.10.2025 у справі відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання на 26 листопада 2026 року на 11 год. 30 хв.

Згідно довідки від 26.11.2025, судове засідання, що мало відбутися 26.11.2025 о 11:30 год. не відбулось, справу було знато з розгляду в зв`язку з неявкою відповідача. Наступну дату судового засідання визначено 11.02.2026 (а.с. 33).

Як вбачається зі штампу вхідної кореспонденції суду, представником позивача - адвокатом Сікач О.М. подано до суду заяву про збільшення позовних вимог 11.02.2026 (а.с. 43), тобто до початку першого судового засідання у справі і до розгляду справи по суті. Таким чином, заяву про збільшення позовних вимог було подано представником позивача з дотриманням передбачених законом строків.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не впливають на їх правильність а фактично зводяться до незгоди Товариства з наданою судом першої інстанції оцінкою доказів, що містяться в матеріалах справи.

Таким чином, ухвалюючи рішення, суд першої інстанції повно та всебічно розглянув справу, надав всім доводам сторін належну правову оцінку, оцінив належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності та ухвалив законне, правильне по суті і справедливе рішення спрямоване на ефективний захист порушених прав позивача. При апеляційному розгляді справи порушень норм матеріального і процесуального права, які є підставою для скасування рішення, в справі не встановлено.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Також слід зазначити, що у зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення понесені відповідачем судові витрати відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Науково - виробнича компанія «Скай Ассист», подану представником Стецем Максимом Леонідовичем, залишити без задоволення.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 16 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повна постанова складена 24 липня 2026 року.

Судді Л. Д. Поливач

А. М. Стрижеус

О. І. Шкоріна