Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №757/11706/26-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/10460/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Поливач Л. Д., Саліхова В. В.,

при секретарі Гайдаєнко В. С.

за участі: представника позивача - адвоката Чоклі Є. Ю.,

представника відповідача - адвоката Весніна С. О.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Напрієнко Марини Вікторівни, в інтересах ОСОБА_1 ,

та за апеляційною скаргою адвоката Весніна Сергія Олександровича, в інтересах ОСОБА_2 ,

на ухвалу Печерського районного суду міста Києва у складі судді Остапчук Т. В.

від 23 березня 2026 року

за заявою про забезпечення позову

у цивільній справі № 757/11706/26-ц Печерського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до ОСОБА_2

про поділ майна,

У С Т А Н О В И В:

Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року заяву представника позивача про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна задоволено частково.

Накладено арешт на таке майно: TOYOTA LAND CRUISER, 2022 року випуску, об`єм двигуна 3346 куб. см, № шасі НОМЕР_1 ;

TOYOTA LAND CRUISER 200, 2017 року випуску, об`єм двигуна 4461 куб. см, № кузова НОМЕР_2 .

В іншій частині - відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Напрієнко М. В., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду в частині відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову щодо накладення арешту на грошові кошти відповідача скасувати; ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити заяву про забезпечення позову та накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 , які знаходяться на рахунках у банківських та інших фінансових установах, у межах ціни позову.

Вказує, що стаття 151 ЦПК України містить вичерпний перелік вимог до заяви про забезпечення позову і не зобов`язує заявника зазначати номери конкретних банківських рахунків відповідача, реквізити та назви фінансових установ.

Скаржниця наголошує, що в силу статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відомості про банківські рахунки є банківською таємницею, тому заявник об`єктивно позбавлений можливості надати суду інформацію про номери рахунків та рух коштів по них.

Позивачка зауважує, що інформація про банківські рахунки боржника підлягає з`ясуванню державним або приватним виконавцем під час виконання судового рішення, що узгоджується із висновками Одеського апеляційного суду у справі № 947/29708/25.

Апелянт звертає увагу на те, що посилання суду першої інстанції на постанову Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 320/3560/18 є помилковим, оскільки висновки у ній викладені за істотно відмінних фактичних та процесуальних обставин, де заявник володів інформацією про рахунки.

Скаржниця посилається на актуальну правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 06.08.2025 у справі № 759/22148/24, згідно з якою грошові кошти є різновидом майна, а відсутність у заявника відомостей про конкретні банківські рахунки відповідача не може бути підставою для відмови у застосуванні заходів забезпечення позову, оскільки такі відомості встановлюються на стадії виконання.

Також апелянт зазначає, що одночасне накладення арешту на майно та грошові кошти в межах ціни позову не є подвійним забезпеченням.

Позивачка підкреслює, що відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 753/22860/17 умовою застосування заходів забезпечення позову є саме достатньо обґрунтоване припущення про загрозу невиконання чи утруднення виконання рішення суду, а не доведеність усіх обставин спору.

Крім того, скаржниця звертає увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/10947/17 щодо пріоритетності та обов`язковості врахування судами саме останньої правової позиції Верховного Суду при вирішенні тотожних спорів.

В апеляційній скарзі адвокат Веснін С. О., в інтересах ОСОБА_2 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду в частині накладення арешту на транспортні засоби - TOYOTA LAND CRUISER 200, 2017 р.в., об`єм двигуна 4461 куб. см, № шасі (кузова) НОМЕР_3 та TOYOTA LAND CRUISER, 2022 р.в, об`єм двигуна 3346 куб. см, № шасі (кузова) НОМЕР_1 , відмовити в задоволенні заяви представника про забезпечення позову в цій частині. Звертає увагу на порушення судом першої інстанції приписів частини другої статті 149 ЦПК України, оскільки позовна заява надійшла до суду 25.02.2026, заява про забезпечення позову - 06.03.2026, тоді як ухвали про відкриття провадження та про забезпечення позову винесені в один день - 23.03.2026, що унеможливлює встановлення послідовності їх постановлення.

Скаржник наголошує, що в оскаржуваній ухвалі від 23.03.2026 не наведено жодного доказу (оголошень про продаж, попередніх договорів, погроз відчуження), які б підтверджували намір відповідача відчужити автомобілі, а теза суду про «існування реальної загрози погіршення фінансового стану та платоспроможності відповідача» є безпідставним припущенням.

Відповідач підкреслює, що рухоме майно було придбано за його власні кошти і не належить до спільної сумісної власності подружжя. Щодо автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER 200 (2017 року випуску, об`єм двигуна 4461 куб. см, № шасі/кузова НОМЕР_3 ) зазначає, що його придбано 22 червня 2017 року за особисті заощадження, набуті до початку спільного проживання з позивачкою, що підтверджено деклараціями особи, уповноваженої на виконання функцій держави, за 2015-2017 роки, рішенням НАЗК від 21.08.2017 № 593 та актом ДФС від 03.03.2017.

Стосовно автомобіля марки TOYOTA LAND CRUISER (2022 року випуску, об`єм двигуна 3346 куб. см, № шасі/кузова НОМЕР_1 ) вказує, що його зареєстровано 07.05.2024, тобто після фактичного припинення шлюбних відносин у початку 2024 року, про що позивачка публічно повідомила у дописі в соціальній мережі Instagram від 23.04.2024.

Апелянт вказує на неспівмірність заходу забезпечення позову, оскільки при заявленій вимозі про стягнення грошової компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на автомобілі в сумі 2 639 217,50 грн, суд наклав арешт на всі автомобілі повністю, а не на частку в них.

Також апелянт зауважує, що накладений арешт унеможливлює його вільний виїзд за кордон для відвідування трьох спільних малолітніх дітей (синів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ), які мешкають із позивачкою за кордоном.

Скаржник посилається на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 про те, що правовою підставою для забезпечення позову є наявність очевидних фактів, а не суб`єктивних побоювань.

Крім того, зазначає про недобросовісність дій позивачки, яка використовує позов як інструмент тиску та шантажу (що підтверджується листом-пропозицією у месенджері WhatsApp від 12.05.2026), зважаючи на наявність інших судових проваджень між тими самими сторонами про поділ майна у Вишгородському районному суді Київської області (справа № 363/6909/25, провадження відкрито 05.12.2025) та Соборному районному суді міста Дніпра (справа № 201/3848/26, провадження відкрито 27.03.2026).

У відзиві на апеляційну скаргу позивачки, представник відповідача ОСОБА_2 , вважає її доводи необґрунтованими та просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у накладенні арешту на грошові кошти - без змін.

Відповідач зазначає, що умовою забезпечення позову за вимогами майнового характеру є обґрунтоване припущення про можливість зникнення чи зменшення майна, проте оцінка співмірності заходів можлива лише після встановлення судом точного обсягу та характеру позовних вимог.

Скаржник звертає увагу на те, що позивачка визначила ціну позову некоректно, як таку, що «перевищує 134 222 134,50 грн», що унеможливило здійснення судом перевірки співмірності заявлених вимог із заходом у вигляді арешту коштів.

Відповідач вказує, що позивачка заявляє претензії на 1/2 його активів на підставі декларації за 2019 рік, не надавши жодних доказів наявності таких статків станом на 2026 рік.

Скаржник наголошує, що він ніколи не мав рахунків у фінансових установах Швейцарської Конфедерації та Французької Республіки, а докази на підтвердження наявності у нього 2 000 000 євро в матеріалах справи відсутні.

Також відповідач вважає безпідставними вимоги про стягнення 1/2 частини коштів, сплачених ним як аліменти на користь дитини від попереднього шлюбу (у розмірі 10 000 000 грн), оскільки сплачені аліменти є його особистим зобов`язанням та не можуть вважатися витраченими не в інтересах сім`ї.

Відповідач посилається на правову позицію Верховного Суду у постанові від 06.10.2022 у справі № 905/446/22 щодо обов`язку доказування неспівмірності засобів забезпечення, а також на постанови від 26.09.2019 у справі № 521/10766/18, Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 755/9322/20 та від 21.01.2021 у справі № 363/1448/20 щодо обов`язку суду з`ясувати точний обсяг вимог перед оцінкою співмірності. Крім того, вказує на відсутність у позивачки реального інтересу в поділі майна та наявність ознак зловживання правами шляхом подання декількох позовів у різних судах.

За таких обставин відповідач вважає висновок суду першої інстанції про відмову в арешті коштів із посиланням на постанову Верховного Суду від 25.09.2019 у справі № 320/3560/18 правомірним.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представника позивача - адвокат Чокля Є. Ю., підтримала апеляційну скаргу із викладених у ній підстав та доводів.

Представника відповідача - адвокат Веснін С. О., проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечив з підстав та доводів наведених у відзиві. Підтримав апеляційну скаргу відповідача із викладених у ній підстав та доводів.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг та відзиву, колегія суддів виходить з наступного.

У провадженні суду першої інстанції перебуває вищевказана справа за позовом про поділ майна, в якому позивачка ОСОБА_1 просить стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію у розмірі 1/2 (однієї другої) від загальної суми сплачених ним аліментів на користь ОСОБА_6 за період з 21.08.2015 по день ухвалення рішення, як коштів, витрачених зі спільного бюджету не в інтересах сім`ї; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 1/2 частину спільних готівкових грошових заощаджень в іноземній валюті у розмірі 217 532,50 доларів США та 281 440,00 євро; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь ОСОБА_7 1/2 частку грошових коштів в національній валюті у розмірі 1 000 000,00 грн, розміщених на рахунках банків України; стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 1/2 частину спільних грошових заощаджень в іноземній валюті розміщених на банківських рахунках (вкладах) у фінансових установах Швейцарської Конфедерації у розмірі 1 000 000,00 євро; стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_7 1/2 частину спільних грошових заощаджень в іноземній валюті розміщених у банківських рахунків (вкладах) у фінансових установах Французької Республіки у розмірі 1 000 000,00 євро.

В заяві про забезпечення позову позивач просила накласти арешт з забороною відчуження та розпорядження на транспортні засоби, що належать ОСОБА_2 , а саме: TOYOTA LAND CRUISER, 2022 року випуску, об`єм двигуна 3346 куб. см, № шасі НОМЕР_1 ; TOYOTA LAND CRUISER 200, 2017 року випуску, об`єм двигуна 4461 куб. см, № кузова НОМЕР_2 . Також позивач просила накласти арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_2 , у межах ціни позову, а саме на грошові кошти, розміщені на банківських рахунках у банківських установах України; грошові кошти, розміщені на рахунках (вкладах) у фінансових установах Швейцарської Конфедерації; грошові кошти, розміщені на рахунках (вкладах) у фінансових установах Французької Республіки; інші грошові кошти в національній та іноземній валюті, що належать відповідачу.

Обґрунтовуючи необхідність забезпечення позову вказувала, що існує ймовірність відчуження майна третім особам до набрання законної сили рішенням суду про поділ майна, у тому числі зняття грошових коштів із банківських рахунків, що унеможливить або ускладнить виконання рішення суду.

Частково задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами виник майновий спір про поділ спільного сумісного майна подружжя, орієнтовна ціна якого перевищує 134 222 134,50 грн, а предметом розгляду є рухоме майно та грошові кошти.

Встановивши наявність зв`язку між запропонованим позивачкою заходом забезпечення позову у вигляді арешту автомобілів та предметом позовних вимог, а також існування загрози ускладнення чи унеможливлення виконання майбутнього рішення суду в разі відчуження майна відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заяви в частині накладення арешту на автомобілі «TOYOTA LAND CRUISER» (2022 року випуску, об`єм двигуна 3346 куб. см, № шасі НОМЕР_1 ) та «TOYOTA LAND CRUISER 200» (2017 року випуску, об`єм двигуна 4461 куб. см, № кузова НОМЕР_2 ).

Водночас, відмовляючи у задоволенні заяви в частині накладення арешту на грошові кошти відповідача на банківських рахунках, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано відомостей про наявність конкретних рахунків, їх номери та назви відповідних банківських установ, у яких вони відкриті та дійшов висновку, що відсутність даних про конкретні рахунки унеможливлює оцінку співмірності заявлених позовних вимог та заходу забезпечення позову, що може спричинити порушення прав інших осіб.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про часткове задоволення заяви про забезпечення позову з наступних підстав.

Відповідно до частин першої та другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням суб`єктивних прав відповідача, метою якого є охорона матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача та гарантування реального виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Адекватність та співмірність заходу забезпечення позову визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається, та співвідношенням негативних наслідків від вжиття заходів із тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті їх невжиття (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Вирішуючи заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на транспортні засоби відповідача, суд першої інстанції врахував характер спірних правовідносин, майновий зміст вимог про виплату компенсації за частки у праві власності на автомобілі TOYOTA LAND CRUISER (2022 року випуску) та TOYOTA LAND CRUISER 200 (2017 року випуску) у сумі 2 639 217,50 грн, а також потенційну можливість відповідача у будь-який момент розпорядитися цим рухомим майном.

Накладення арешту на майно боржника у спорі про стягнення грошових коштів або компенсації є належним і співмірним заходом забезпечення позову, який не позбавляє відповідача права володіння та користування майном, а лише тимчасово обмежує право його відчуження до вирішення спору по суті (правовий висновок у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 05.05.2025 у справі № 466/2651/23 та у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06.08.2025 у справі № 759/22148/24).

Доводи відповідача про те, що накладення арешту унеможливлює виїзд за кордон для відвідування дітей, не спростовують правомірності накладеного арешту, оскільки арешт майна обмежує лише право розпорядження (відчуження) цим майном, а не позбавляє відповідача права володіння та користування ним у порядку, встановленому законом.

Посилання відповідача на відсутність доказів його наміру відчужити майно суперечать сталій судовій практиці Верховного Суду, згідно з якою у майновому спорі вимога надання доказів щодо очевидних речей, таких як право відповідача у будь-який момент розпорядитися належним йому майном, є надмірною та свідчить про застосування завищеного стандарту доказування.

Доводи апеляційної скарги відповідача про належність автомобілів до його особистої приватної власності стосуються оцінки доказів по суті спору і підлягають дослідженню судом першої інстанції під час ухвалення остаточного рішення у справі, а тому не спростовують висновків про необхідність збереження існуючого стану майна.

Твердження про порушення судом першої інстанції частини другої статті 149 ЦПК України через постановлення ухвал про відкриття провадження та про забезпечення позову в один день є безпідставними, оскільки процесуальний закон допускає забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи, а також до подання позову чи одночасно з ним.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги позивача ОСОБА_1 щодо безпідставності відмови в арешті грошових коштів відповідача, колегія суддів зазначає таке.

За змістом пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать відповідачеві. Водночас для застосування такого заходу забезпечення за вимогами майнового характеру необхідна наявність обґрунтованого припущення про існування конкретного майна чи коштів та реальної загрози їх зникнення чи виведення з цивільного обороту.

Заявляючи клопотання про вжиття заходів забезпечення позову, сторона зобов`язана довести реальність існування обставин, що свідчать про обґрунтованість побоювань щодо ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду. Самі лише припущення чи твердження заявника про ймовірність таких обставин без надання належних, допустимих, достовірних і достатніх доказів не є процесуальною підставою для вжиття заходів забезпечення позову (правовий висновок у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18).

Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд зобов`язаний оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, а також ймовірності труднощів виконання рішення у разі невжиття таких заходів.

Відповідно до правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 25.09.2019 у справі № 320/3560/18, суд вправі накласти арешт на кошти, які обліковуються на рахунках у банківських або інших кредитно-фінансових установах, у межах розміру сум позовних вимог, однак відомості про наявність рахунків, їх номери та назви відповідних установ, в яких вони відкриті, надаються суду заявником, оскільки відсутність таких відомостей унеможливлює оцінку співмірності заявлених позовних вимог та обсягу обмежень.

Посилання позивачки на можливість зняття відповідачем коштів з рахунків за кордоном, на яких, за твердженням позивачки обліковуються близько 2 000 000 євро без надання жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відкриття рахунків на ім`я позивача у період шлюбу як таких, є її суб`єктивним припущенням. Забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти вимагає чіткої ідентифікації майна чи рахунків, а також доведення факту їх існування на момент звернення до суду. Подання клопотання про арешт абстрактних або імовірних коштів без зазначення конкретних банківських установ, номерів рахунків чи інших ідентифікуючих відомостей суперечить принципам визначеності та співмірності заходів забезпечення позову, адже суд позбавлений можливості встановити як факт наявності такого майна, так і реальність загрози його приховування.

Наведене у повній мірі стосується також вимог щодо грошових коштів на рахунках в банках в межах України. Вказівка позивачки на те, що у декларації відповідача за 2019 рік відображено наявність на його банківських рахунках в Україні 1 000 000 грн, не може вважатися належним та достатнім доказом наявності цих коштів на рахунках станом момент розірвання шлюбу чи припинення ведення спільного господарства, як і на момент звернення із позовом.

Недоведення заявником дійсної необхідності застосування конкретного заходу забезпечення позову та відсутність відомостей про предмет арешту у сукупності з покладенням на відповідача неконкретизованої й абстрактної заборони розпоряджатися грошовими коштами на невстановлених рахунках порушують принцип збалансованості інтересів сторін, створюють умови для невиправданого та надмірного обмеження його прав, з огляду на що, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви в цій частині.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апелянта по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції.

Отже оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду відповідають встановленим обставинам, підстави для зміни чи скасування судового рішення та задоволення апеляційної скарги не встановлені.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 375, 381, 383 ЦПК України суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Напрієнко Марини Вікторівни, в інтересах ОСОБА_1 , та апеляційну скаргу адвоката Весніна Сергія Олександровича, в інтересах ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 липня 2026 року.

Судді Є. П. Євграфова

Л. Д. Поливач

В. В. Саліхов