Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №932/8803/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2026 року

м. Київ

провадження № 22-ц/824/12598/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Євграфової Є. П. (суддя-доповідач),

суддів: Поливач Л. Д., Саліхова В. В.,

при секретарі Гайдаєнко В. С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Бєлікової Наталії Анатоліївни, в інтересах ОСОБА_1 ,

на рішення Святошинського районного суду міста Києва у складі судді Петренко Н. О.

від 30 квітня 2026 року

у цивільній справі № 932/8803/25 Святошинського районного суду міста Києва

за позовом ОСОБА_1

до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк»,

третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна

про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню,

У С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звертаючись до суду із вказаним позовом до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», зазначала, що 24.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною вчинено виконавчий напис за № 49625 про стягнення з неї заборгованості за кредитним договором № 2001049929901 від 05.06.2018 в розмірі 14 907,36 грн. Вказувала, що про існування оскаржуваного напису дізналася лише під час примусового стягнення коштів із її заробітної плати у межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, відкритого 02.07.2021 та закінченого 30.01.2025 у зв`язку з повним виконанням. Наголошувала на незаконності вчинення виконавчого напису, оскільки кредитний договір укладено у простій письмовій формі шляхом підписання заяви про приєднання до договору комплексного банківського обслуговування, а не в нотаріальному порядку. Звертала увагу на те, що положення Постанови Кабінету Міністрів України № 662 від 26.11.2014, які дозволяли вчиняти виконавчі написи на нотаріально не посвідчених кредитних договорах, визнані нечинними в судовому порядку. Акцентувала, що зазначена у виконавчому написі сума боргу не була безспірною та визначена банком одноосібно. До того ж відповідач не направляв на її адресу письмової вимоги про усунення порушень зобов`язання, а нотаріус не пересвідчився у безспірності вимог кредитора та не повідомив боржника про звернення стягувача, що позбавило її можливості подати заперечення. Зауважувала, що в період із вересня 2023 року по січень 2025 року з її доходів було примусово стягнуто загалом 19 580,94 грн, із яких безпосередньо на користь банку перераховано 14 907,36 грн.

Ураховуючи заяву про зміну предмета позову, подану у зв`язку з повним виконанням виконавчого напису, позивач зазначила, що факт визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, створює підстави для повернення безпідставно набутого майна відповідно до статті 1212 ЦК України.

Зважаючи на наведене, ОСОБА_1 просила суд визнати таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис від 24.05.2021 № 49625, вчинений приватним нотаріусом Грисюк О. В. Одночасно просила стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на свою користь безпідставно отримані грошові кошти в розмірі 14 907,36 грн та покласти на відповідача судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви у розмірі 1 211,20 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року у задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі адвокат Бєлікова Н. А., в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неефективність обраного способу захисту прав та відсутність підстав для задоволення позову з огляду на повне виконання оскаржуваного виконавчого напису та закінчення виконавчого провадження № НОМЕР_2 станом на 30.01.2025.

Звертає увагу на те, що стягнення заборгованості за кредитним договором від 05.06.2018 № 2001049929901, який не був посвідчений нотаріально, є неправомірним, оскільки норми Переліку документів № 1172 щодо можливості вчинення виконавчих написів на кредитних договорах у простій письмовій формі визнано нечинними в судовому порядку. Наголошує, що факт виконання виконавчого напису не усуває недійсності його вчинення та не позбавляє боржника права на судовий захист. Звертає увагу на правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц та Верховного Суду у постанові від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20, відповідно до яких судове рішення про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, є необхідною правовою підставою для виникнення зобов`язання з повернення безпідставно набутого майна в порядку статті 1212 ЦК України, оскільки з моменту його ухвалення правова підстава стягнення вважається такою, що відпала.

Скаржник підкреслює, що твердження суду першої інстанції про відсутність у межах даного спору вимог про повернення коштів не відповідає дійсності, адже 02.10.2025 позивач подала заяву про зміну предмета позову, зареєстровану Шевченківським районним судом міста Дніпра 03.10.2025, у якій містилась додаткова вимога про стягнення з АТ «ПУМБ» безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 14 907,36 грн. Зауважує, що суд не дав оцінки заяві відповідача АТ «ПУМБ» від 28.07.2025 № КНО-44.2.5.168 про визнання позову. У зв`язку з цим апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, а також вирішити питання розподілу судових витрат.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача та третіх осіб до суду апеляційної інстанції не надходив.

В судове засіданні суду апеляційної інстанції учасники справи не з`явились, про час, дати та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Заслухавши доповідь судді Євграфової Є. П., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 24.05.2021 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Оленою Василівною було вчинено виконавчий напис, зареєстрований в реєстрі за № 49625.

Згідно з вказаним виконавчим написом, з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» було стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 14 907,36 грн.

02.07.2021 на підставі вказаного напису було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_2.

30.01.2025 виконавче провадження № НОМЕР_2 було закінчено у зв`язку з примусовим виконанням.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскаржуваний виконавчий напис від 24.05.2021 № 49625 про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості у розмірі 14 907,36 грн станом на момент звернення позивача до суду був виконаний у повному обсязі в межах виконавчого провадження № НОМЕР_2, яке закінчено 30.01.2025. Встановивши, що виконавчий напис припинив свою дію фактичним виконанням, суд дійшов висновку про неможливість визнання його таким, що не підлягає виконанню на майбутнє, оскільки процедура примусового стягнення вже повністю завершена. Суд першої інстанції зазначив, що за своєю правовою природою обраний позивачем спосіб захисту спрямований лише на зупинення процесу стягнення, а вимоги про повернення безпідставно стягнутих коштів у межах цієї справи заявлялися не були. Встановивши повне виконання оскаржуваного напису та відсутність у позові вимоги про повернення стягнутого, суд дійшов висновку, що позивач обрала неналежний та неефективний спосіб захисту порушених прав, що відповідно до статей 15, 16 ЦК України є самостійною підставою для відмови в позові.

Колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Зазначеним вимогам оскаржуване рішення суду не відповідає.

Відповідно до поданого позивачем позову, а також заяви про зміну предмету позову, що надійшла до відкриття провадження у справі, предметом даного спору є визнання таким, що не підлягає виконанню, виконавчого напису від 24.05.2021 № 49625, вчиненого приватним нотаріусом Грисюк О. В. щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «ПУМБ» заборгованості за кредитним договором у розмірі 14 907,36 грн, а також стягнення безпідставно отриманих відповідачем коштів у вказаному розмірі в порядку статті 1212 ЦК України.

Згідно зі статтями 87, 88 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість. Перелік документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Нотаріус вчиняє виконавчі написи, якщо подані документи підтверджують безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника перед стягувачем.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 22.02.2017 у справі № 826/20084/14, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01.11.2017, визнано незаконною та нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 662 в частині доповнення Переліку документів розділом «Стягнення заборгованості з підстав, що випливають з кредитних відносин».

Отже, починаючи з 22.02.2017, кредитний договір, укладений у простій письмовій формі, не входить до переліку документів, за якими може бути здійснено стягнення заборгованості у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Оскаржуваний виконавчий напис вчинено нотаріусом 24.05.2021 на підставі кредитного договору від 05.06.2018 № 2001049929901, який нотаріально посвідчений не був.

Недотримання нотаріусом вимог статей 87, 88 Закону України «Про нотаріат» при вчиненні виконавчого напису є самостійною та достатньою підставою для визнання його таким, що не підлягає виконанню (правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2021 у справі № 910/10374/17).

Висновок місцевого суду про те, що оскаржуваний виконавчий напис не може бути визнаний таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з його повним фактичним виконанням та завершенням виконавчого провадження, є помилковим та ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. Завершення виконавчого провадження не позбавляє боржника права оскаржити законність вчинення нотаріальної дії. Визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, після його повного або часткового виконання є необхідною процесуальною передумовою для відновлення порушених майнових прав боржника, оскільки саме після ухвалення відповідного судового рішення правова підстава для набуття кредитором грошових коштів вважається такою, що відпала (правовий висновок у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20, правовий висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 305/2082/14-ц).

За положеннями частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. З моменту набрання законної сили судовим рішенням про визнання виконавчого напису таким, що не підлягає виконанню, у відповідача АТ «ПУМБ» виникає зобов`язання повернути позивачу безпідставно стягнуті грошові кошти у розмірі 14 907,36 грн.

Водночас, сазначивши у мотивувальній частині рішення про те, що позивачем вимоги про повернення стягнутих коштів у межах цієї справи не заявлялися зовсім, суд першої інстанції залишив поза належною процесуальною оцінкою подану позивачем 02.10.2025 у порядку статті 49 ЦПК кодексу України заяву про зміну предмета позову, яка надійшла до суду 03.10.2025 та містила додаткову позовну вимогу про стягнення з АТ «ПУМБ» безпідставно отриманих коштів у сумі 14 907,36 грн. Зазначена процесуальна помилка суду щодо неврахування належним чином здійсненої зміни предмета позову мала системний характер, оскільки призвела до викривлення предмета доказування, неправильного визначення обсягу спірних правовідносин і, як наслідок, до ухвалення рішення з порушенням норм матеріального права та такого, що не відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи.

Неправильне встановлення судом першої інстанції процесуальних меж спору унеможливило надання належної правової оцінки суті заявлених вимог у їх сукупності та взаємозв`язку, що свідчить про порушення вимог статей 13, 263 Цивільного процесуального кодексу України щодо диспозитивності цивільного судочинства, повноти з`ясування обставин справи, законності та обґрунтованості судового рішення.

Також судом першої інстанції залишено поза увагою факт наявності в матеріалах справи заяви відповідача АТ «ПУМБ» від 28 липня 2025 року № КНО-44.2.5.168 про визнання позову, якій не було надано належної правової оцінки відповідно до статті 206 ЦПК України.

Приписами частини четвертої статті 206 ЦПК України врегульовано, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Крім того, згідно з частиною п`ятою цієї ж статті суд не приймає визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Зазначені процесуальні норми встановлюють вичерпний та обов`язковий алгоритм дій суду у разі подання відповідачем заяви про визнання позову. Отже, за наявності будь-яких законних обставин, які перешкоджали прийняттю визнання позову від Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк», суд першої інстанції був процесуально зобов`язаний постановити вмотивовану ухвалу про відмову у прийнятті визнання позову та продовжити розгляд справи по суті. Проте у матеріалах справи така ухвала відсутня, що свідчить про порушення норм процесуального закону та ігнорування процесуального волевиявлення відповідача.

За таких обставин висновки суду першої інстанції про неефективність обраного позивачем способу захисту є необґрунтованими, а рішення ухвалене при невідповідності висновків суду обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення.

З огляду на наведене апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі: визнання виконавчого напису від 24 травня 2021 року № 49625 таким, що не підлягає виконанню, та стягнення з АТ «ПУМБ» на користь ОСОБА_1 безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 14 907,36 грн.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, колегія суддів керується приписами статей 141 та 142 ЦПК України.

Під час звернення до суду першої інстанції позивачка сплатила судовий збір за вимогу немайнового характеру в розмірі 1 211,20 грн. У зв`язку з визнанням відповідачем немайнової вимоги до початку розгляду справи по суті, на підставі частини першої статті 142 ЦПК України позивачці підлягає поверненню з державного бюджету 50 відсотків сплаченого за цю вимогу судового збору, що становить 605,60 грн. Інша частина сплаченого судового збору за немайнову вимогу в розмірі 605,60 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки за загальними правилами розподілу судових витрат, передбаченими статтею 141 ЦПК України.

Водночас позивачкою було змінено предмет позову та заявлено додаткову вимогу - майнового характеру, за подання якої ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто 1 211,20 грн, проте вказану суму позивачка до державного бюджету не доплатила. Зважаючи на те, що позивачка має право на повернення з державного бюджету 605,60 грн за немайнову вимогу, але водночас має недоплачений судовий збір за майнову вимогу в розмірі 1 211,20 грн, колегія суддів вважає за необхідне зарахувати належну позивачці до повернення суму в рахунок часткового сплати судового збору за майнову вимогу.

У результаті такого зарахування 1 211,20 грн судового збору підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки, а 605,60 грн підлягають стягненню з відповідача в дохід держави.

Так само, розподіляються витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції. Судовий збір у розмірі 1 816,80 грн підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, а 908,40 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Таким чином, за результатами розподілу судових витрат з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 028 грн, а судовий збір у розмірі 1 514,00 грн підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 369, 374, 376, 381, 383 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу адвоката Бєлікової Наталії Анатоліївни, в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 30 квітня 2026 року скасувати, ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк», третя особа - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Нордіо Вадим Вікторович, приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Грисюк Олена Василівна про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню та стягнення коштів - задовольнити.

Визнати таким, що не підлягає виконанню виконавчий напис від 24 травня 2021 року № 49625, вчинений приватним нотаріусом Грисюк Оленою Василівною про стягнення з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованості за кредитним договором у розмірі 14 907,36 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) безпідставно отримані кошти у розмірі 14 907,36 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (ЄДРПОУ 14282829) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 3 028 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» (ЄДРПОУ 14282829) в дохід держави судовий збір за розгляд справи у суді першої та апеляційної інстанції 1 514,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 липня 2026 року.

Судді: Є. П. Євграфова

Л. Д. Поливач

В. В. Саліхов