Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №761/38666/19 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/5491/2026

справа №761/38666/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Макаренко І.О., дата складення повного рішення не зазначена,

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики, -

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

У жовтні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості за договором позики від 28 травня 2014 року.

В обґрунтування позову вказує, що 28 травня 2014 року між ОСОБА_3 та відповідачкою укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачка отримала від ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі - 264 500,00 гривень, що на день укладення договору складало 23 000 доларів США та зобов`язалась повернути їх у строк до 28 серпня 2014 року.

Для забезпечення своєчасного виконання зобов`язання, що випливало з цього договору, відповідачкою передано на підставі договору застави ОСОБА_3 в заставу належне йому рухоме майно, а саме: автомобіль марки ACURA моделі MDX тип - легковий універсал, 2008 року випуску, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_1 , видане ВРЕР-9 УДАІ в м. Києві 11 жовтня 2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , колір - чорний.

28 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір про відступлення права вимоги за договором позики від 28 травня 2014 року. Відповідно до умов укладеного договору до позивача перейшли всі права кредитора за вищевказаним договором позики, в тому числі право вимагати від відповідачки сплати всіх необхідних сум та погашення заборгованості. Також до позивача на підставі договору від 28 жовтня 2015 року про відступлення права вимоги за договором застави автомобіля перейшли права заставодержателя на автомобіль марки ACURA моделі MDX тип - легковий універсал, 2008 року випуску, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_1 видане ВРЕР-9 УДАІ в м. Києві 11 жовтня 2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , колір - чорний.

На виконання договору позики від 28 травня 2014 року відповідачкою у період з 28 жовтня 2015 року по 21 листопада 2017 року сплачено позивачу 3 000,00 доларів США.

Вказує, що 21 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено додатковий договір про внесення змін до договору позики від 28 травня 2014 року, відповідно до умов якого в строк до 21 травня 2018 року відповідачка зобов`язалась повернути позивачу гривневий еквівалент 20 000 США. Також між сторонами укладений додатковий договір про внесення про внесення змін до договору застави автомобіля від 28 травня 2014 року та приведено його положення у відповідність до умов додаткового договору про внесення змін до договору позики від 28 травня 2014 року.

З 21 листопада 2017 року жодної оплати по договору позики позивач від відповідачки не отримував, внаслідок чого за період з 22 травня 2018 року по 23 липня 2019 року наявна заборгованість у розмірі 1 099 879,20 гривень, що включає: 519 480,00 гривень основний борг, 46 843,04 гривень - інфляційні втрати, 18 232,00 гривень - 3% річних за весь період протермінування, 221 817,96 гривень - неустойка, 293 506,20 гривень - 3% річних.

Мотивуючи наведеним, просить стягнути із відповідачки на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 28 травня 2014 року у розмірі 519 480,00 гривень, інфляційні втрати за весь період протермінування повернення позики у розмірі 46 843,04 гривень, 3% річних за весь період протермінування повернення позики у розмірі 18 232,00 гривень, неустойку - 0,1% від позиченої суми за кожен день прострочки у розмірі 221 817,96 гривень, відсотки за користування коштами (3% в місяць) за весь період протермінування повернення позики у розмірі 293 506,20 гривень, а також судові витрати.

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 року позов задоволено частково, стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 28 травня 2014 року із змінами, внесеними договором від 21 листопада 2017 року в розмірі 519 480,00 гривень, плату за користування позикою у вигляді процентів від позиченої суми в розмірі 219 291,72 гривень, а також неустойку в розмірі 222 337,44 гривень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 8 063,73 гривень.

Задовольнивши частково позов, суд першої інстанції визнав доведеним факт існування між сторонами зобов`язань за договором позики, факт отримання відповідачкою грошових коштів та невиконання обов`язку щодо їх повернення у погоджений строк. Суд вказав, що після укладення договору про відступлення права вимоги позивач набув усіх прав первісного кредитора, а відповідачка частково визнала борг, сплативши 3 000 доларів США, після чого залишок заборгованості становив еквівалент 20 000 доларів США. Оскільки відповідачка не надала доказів належного виконання зобов`язання, суд стягнув основну суму боргу у розмірі 519 480 грн.

Разом із цим, суд відмовив у задоволенні вимог про стягнення інфляційних втрат, вказавши що предметом зобов`язання фактично був грошовий еквівалент суми у доларах США, а індексація відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України застосовується лише до грошових зобов`язань, визначених у гривні. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, суд зазначив, що іноземна валюта індексації не підлягає, тому вимоги про стягнення інфляційних втрат є безпідставними.

Також суд відмовив у стягненні 3% річних, передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України, оскільки сам договір позики містив інший погоджений сторонами розмір процентів за користування коштами - 3 % на місяць, що становить 36 % річних. Суд вказав, що положення статті 625 ЦК України застосовуються лише тоді, коли інший розмір процентів не встановлений договором або законом, а тому одночасне стягнення договірних процентів і 3 % річних призвело б до подвійної відповідальності відповідача.

Суд частково задовольнив вимоги про стягнення процентів за користування позикою та неустойки, оскільки не погодився з розрахунком позивача. Суд здійснив перерахунок відповідно до умов договору та визначив, що за період прострочення з 22 травня 2018 року по 23 липня 2019 року розмір процентів становить 219 291,72 грн, а неустойки - 222 337,44 грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 29 жовтня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення відмовлено.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм процесуального та матеріального права, необґрунтованість оскаржуваного рішення, неповне з`ясування обставин, що має значення для справи.

Зазначає, що суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідачки, не повідомленої належним чином про дату, час та місце розгляду справи, що є обов`язковою підставою для скасування оскаржуваного рішення відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України.

Посилається на неповне з`ясування обставин у справі, оскільки суд не перевірив належними та допустимими доказами факт передачі коштів за договором позики та не з`ясував причин ненадання позивачем розписки про отримання коштів.

Вказує, що договір позики є реальним договором і уважається укладеним лише з моменту передання коштів, а належним доказом цього є розписка позичальника. У пункті 2.1 договору позики від 28 травня 2014 сторони передбачили видачу розписки як підтвердження отримання коштів, однак така розписка у матеріалах справи відсутня. За таких обставин, на переконання скаржниці, позивач не довів належними та допустимими доказами факту передачі 23 000 доларів США та факту часткового повернення 3 000 доларів США у період з 28 жовтня 2015 року по 21 листопада 2017 року.

Щодо порушення норм матеріального права вказує, що проценти за користування позикою можуть нараховуватися лише в межах строку кредитування. Додатковим договором від 21 листопада 2017 строк повернення позики визначено до 21 травня 2018 року, а тому після цієї дати право нараховувати 36 % річних припинилося. У зв`язку з цим скаржник уважає безпідставним нарахування позивачем 293 506 грн процентів за період з 22 травня 2018 року по 23 липня 2019 року.

Звертає увагу на неправомірне стягнення неустойки понад шестимісячний строк, оскільки згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконане, якщо інше прямо не визначено договором. Договір позики та додатковий договір не містять чіткого визначення періоду нарахування неустойки та моменту припинення її нарахування, тому нарахування пені за період з 22 травня 2018 року по 23 липня 2019 року є неправомірним.

Звертає увагу, що використання у пункті 3 додаткового договору від 21 листопада 2017 року формулювання "за кожен день прострочення" не узгоджуються із положеннями норм Господарського кодексу України.

Апеляційна скарга також містить клопотання скаржниці про зменшення неустойки з 221 817,96 гривень до справедливого рівня.

В обґрунтування клопотання посилається на частину 3 статті 551 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16 жовтня 2024 року у справі №911/952/22, вказавши, що суд має право зменшити розмір неустойки, якщо вона значно перевищує розмір збитків або за наявності інших істотних обставин. При цьому, визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду та має відповідати принципам верховенства права і справедливості.

Вказує, що не була належним чином повідомлена про розгляд справи №761/38666/19, у зв`язку із чим була позбавлений можливості своєчасно подати клопотання про зменшення неустойки.

Крім того, посилається на складне матеріальне становище, зазначаючи, що після введення воєнного стану в Україні втратила роботу та тривалий час не працює з незалежних від неї причин. Також вказує, що позивач мав можливість звернути стягнення на переданий у заставу автомобіль, однак тривалий час цього не робив, що свідчить про відсутність наміру своєчасно отримати відшкодування за рахунок заставного майна. З огляду на викладене просить суд зменшити розмір неустойки до справедливого рівня.

Мотивуючи наведеним, просить:

- зменшити стягнутий з ОСОБА_1 заочним рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 року у справі № 761/38666/19 розмір неустойки з 221 817,96 грн до справедливого рівня.

- скасувати заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суми боргу за договором позики від 28 травня 2014 року із змінами, внесеними договором від 21 листопада 2017 року в розмірі 519 480,00 гривень, плату за користування позикою у вигляді процентів від позиченої суми в розмірі 219 291,72 гривень, а також неустойку в розмірі 222 337,44 гривень, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

19 лютого 2026 року на адресу Київського апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу.

Зазначає, що позивач звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості. Ухвалою суду від 30 березня 2020 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, однак відповідачка жодного разу не скористалася правом на участь у судових засіданнях та подання доказів.

Вказує, що за результатами розгляду справи суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.

Щодо заяви про перегляд заочного рішення позивач зазначає, що відповідачка посилалася на неналежне повідомлення про розгляд справи, відсутність ухвали про заочний розгляд та наявність порушень процесуального права.

Стверджує, що матеріали справи підтверджують, що відповідачка була належним чином повідомлена про дату та час судових засідань, а її представник - адвокат Тарасов С.О. ознайомився з матеріалами справи 08 серпня 2023 року.

Звертає увагу, що відповідно до частини 1 статті 288 ЦПК України для скасування заочного рішення необхідно встановити не лише поважність причин неявки, а й наявність доказів, які мають істотне значення для правильного вирішення спору. Оскільки відповідачка не надала нових істотних доказів, суд дійшов висновку про відсутність підстав для скасування заочного рішення та відмовив у задоволенні відповідної заяви.

Мотивуючи наведеним, просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, оскаржуване рішення залишити без змін.

5. Позиція учасників справи.

В судовому засіданні адвокат Тарасов С.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , підтримав подану апеляційну скаргу, просив суд її задовольнити.

Адвокат Курзін О.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив відмовити у її задоволенні, оскаржуване рішення просив залишити без змін.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Тарасова С.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , пояснення адвоката Курзіна О.А., який діє в інтересах ОСОБА_2 , розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

З матеріалів справи убачається, що 28 травня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в сумі 264 500,00 гривень, що за курсом КБ Приват Банк на день укладення договору еквівалентно 23 000,00 доларів США, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у строк і за графіком відповідно до пункту 3 цього договору. Кінцевий строк погашення позики 28 серпня 2014 року.

Відповідно до пункту 2.1 договору передача зазначеної в пункті 1 цього договору суми позики здійснюється під час підписання цього договору. З цього моменту договір позики уважається укладеним. На підтвердження укладення цього договору та його умов і отримання коштів позичальник видає позикодавцеві розписку.

Відповідно до пункту 3.1 договору позики погашення заборгованості повинно було проходити за наступним графіком повернення грошових коштів: до 28 червня 2014 року - 11 500,00 грн, що на день погашення заборгованості складало 1 000 доларів США; до 28 липня 2014 року - 11 500,00 грн, що на день погашення заборгованості складало 1 000 доларів США; до 28 серпня 2014 року - 241 500,00 грн, що на день погашення заборгованості складало 21 000 доларів США (а.с. 7-8).

Для забезпечення своєчасного виконання зобов`язання по поверненню позики, відповідачем передано на підставі договору застави ОСОБА_3 в заставу належне йому рухоме майно, а саме: автомобіль марки ACURA моделі MDX тип - легковий універсал, 2008 року випуску, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_1 видане ВРЕР-9 УДАІ в м. Києві 11 жовтня 2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , колір - чорний (а.с. 9-12).

28 жовтня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про відступлення права вимоги за договором позики від 28 травня 2014 року.

Відповідно до пункту 2 укладеного договору до позивача перейшли всі права кредитора за договором позики, в тому числі право вимагати від відповідача сплати 558 900,00 гривень, що на день укладення договору про відступлення права вимоги, складало 23 000 доларів США. До позивача також перейшло право вимагати від відповідачки сплати грошових сум за статтею 625 ЦК України, а також сплати неустойки у розмірі 890,00 гривень за кожен календарний день існування простроченої заборгованості за несвоєчасне повернення заборгованості (а.с. 13-14).

Згідно даних договору про відступлення права вимоги (цесії) від 28 жовтня 2015 року до ОСОБА_2 перейшли права заставодержателя на автомобіль марки ACURA моделі MDX тип - легковий універсал, 2008 року випуску, свідоцтво про реєстрацію ТЗ серія НОМЕР_1 видане ВРЕР-9 УДАІ в м. Києві 11 жовтня 2008 року, реєстраційний номер НОМЕР_2 , номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_3 , колір - чорний (а.с. 25-26).

21 листопада 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено додатковий договір про внесення змін до договору позики від 28 травня 2014 року (а.с. 18-19).

Згідно внесених у договір позики від 28 травня 2014 року змін сторони дійшли згоди про внесення змін до договору позики, уклавши його в новій редакції, відповідно до якої позикодавець передав, а позичальник прийняв у позику гроші у сумі 536 000,00 гривень, що на день укладення цього договору становить еквівалент 20 000,00 доларів США за курсом продажу доларів США ПАТ КБ "Приватбанк" (1 долар США = 26,80 грн). Позичальник зобов`язалась повернути позивачу гривневий еквівалент 20 000 доларів США в строк до 21 травня 2018 року.

Пунктом 2 сторони погодили, що за використання коштів, отриманих за даною позикою, позичальник зобов`язується сплачувати позикодавцю плату у вигляді процентів від суми, вказаної в пункті 1 цього договору. Щомісячний розмір процентів за цим договором складає 3% від розміру позики, зазначеної в пункті 1 та відповідно 36% річних. Сплата позичальником процентів за цим договором здійснюється щомісячно у готівковій формі в гривні, не пізніше 15 числа місяця, наступного за місяцем, в якому такі проценти нараховано в розмірі, еквівалентному 600 доларів США за курсом продажу доларів США ПАТ КБ "Приват Банк" на дату оплати. Повернення позичальником позиченої суми грошей здійснюється в готівковій формі за курсом продажу доларів США ПАТ КБ "ПриватБанк" на день проведення розрахунку за цим договором. Про кожен факт сплати коштів за цим договором позикодавець надає позичальнику власноручно написану ним розписку про отримання грошей (а.с. 18-19).

Також матеріали справи містять примірник додаткового договору про внесення змін до договору застави автомобіля, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Клименком Д.Б. 28 травня 2014 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , яким сторони привели положення договору застави у відповідність до умов додаткового договору про внесення змін до договору позики від 28 травня 2014 року (а.с. 20-24).

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до частини 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статі 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині належного повідомлення відповідачки про дату, час та місце розгляду справи, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 2 статті 128 ЦПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов`язковою.

Згідно частини 6 вказаної статті судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур`єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Відповідно до пункту 4 частини 8 статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до частини 1 статті 64 ЦПК України представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов`язки.

Згідно даних відповіді відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрації місця проживання ЦМУ ДМС в м. Києві та Київській області від 14 листопада 2019 року убачається, що задекларованою адресою перебування ОСОБА_1 з 11 грудня 2001 року значиться: АДРЕСА_1 (а.с. 34 зворот).

Із даних протоколу судового засідання від 04 липня 2023 року убачається, що судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду на 26 жовтня 2023 року на 11 год 30 хв (а.с. 119-120).

Матеріали справи містять клопотання адвоката Тарасова С.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , про ознайомлення із матеріалами справи. Із даних запису, що міститься на клопотанні, представник ОСОБА_1 - адвокат Тарасов С.О. ознайомився із матеріалами справи 08 серпня 2023 року та зробив їх копії (а.с. 123).

Колегія суддів зазначає, що матеріали справи свідчать, що направлена на адресу реєстрації відповідачки судова повістка була повернута до суду із відміткою про закінчення строку її зберігання. Разом із тим наведена обставина, на переконання колегії суддів, підлягає оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи.

Так, із матеріалів справи убачається, що після постановлення судом першої інстанції 04 липня 2023 року ухвали про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 26 жовтня 2023 року представник відповідачки - адвокат Тарасов С.О., який здійснював представництво її інтересів у справі, звернувся до суду із клопотанням про ознайомлення з матеріалами справи. Відповідно до відмітки на зазначеному клопотанні, 08 серпня 2023 року адвокат ознайомився з матеріалами справи та виготовив їх копії.

Отже, представник відповідачки ознайомився з усіма процесуальними документами, які містилися у матеріалах справи, у тому числі з ухвалою суду про призначення справи до судового розгляду та відомостями щодо дати, часу і місця судового засідання.

Відповідно до положень статті 64 ЦПК України процесуальні права та обов`язки у справі представник здійснює від імені особи, яку представляє, а тому обізнаність представника щодо перебігу судового провадження та призначеного судового засідання, на переконання апеляційного суду, є належною обізнаністю сторони.

За таких обставин сам по собі факт повернення поштового відправлення до суду із відміткою про закінчення строку зберігання не свідчить про порушення права відповідачки на участь у судовому розгляді, оскільки її представник був обізнаний про перебіг розгляду справи, ознайомився з її матеріалами та мав можливість реалізувати передбачені процесуальним законом права.

Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що наведені в апеляційній скарзі доводи щодо неналежного повідомлення відповідачки про дату, час та місце судового розгляду за обставин цієї справи не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Доводи апеляційної скарги в частині не доведення факту отримання коштів відхиляються апеляційним судом, оскільки укладенням додаткового договору від 21 листопада 2017 року підтверджено вказаний факт, договір на час ухвалення судового рішення не розірвано, в установленому законом порядку недійсним не визнано.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу на суперечливу позицію скаржниці, якав апеляційній скарзі просить одночасно зменшити розмір неустойки за договором та відмовити у задоволення вимог в повному обсязі.

Звертаючись до суду із позовом, позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за договором позики від 28 травня 2014 року у розмірі 519 480,00 гривень, інфляційні втрати за весь період протермінування повернення позики у розмірі 46 843,04 гривень, 3% річних за весь період протермінування повернення позики у розмірі 18 232,00 гривень, неустойку - 0,1% від позиченої суми за кожен день прострочки у розмірі 221 817,96 гривень, відсотки за користування коштами (3% в місяць) за весь період протермінування повернення позики у розмірі 293 506,20 гривень.

Вирішуючи спір, суд задовольнив вимоги частково та стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу за договором позики від 28 травня 2014 року із змінами, внесеними договором від 21 листопада 2017 року в розмірі 519 480,00 гривень, плату за користування позикою у вигляді процентів від позиченої суми в розмірі 219 291,72 гривень, а також неустойку в розмірі 222 337,44 гривень.

В частині вимог, у задоволення яких відмовлено (у тому числі стягнення коштів відповідно до статті 625 ЦК України) рішення суду не оскаржується.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора як у вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов`язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов`язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника (наприклад, звернути стягнення на заставне майно боржника або стягнути борг з поручителя).

Несправедливість цього підходу стає особливо очевидною у випадках, коли ринковий розмір процентів за «користування кредитом» за час після укладення кредитного договору істотно знизився. У таких випадках кредитор стає навіть більше зацікавлений у невиконанні договору, ніж у задоволенні своїх вимог. За такого підходу кредитор може продовжувати нарахування процентів за «користування кредитом» (який при цьому навіть не надавався на новий строк) у розмірі, якого вже не існує на ринку. Цим самим створюються штучні передумови для банкрутства підприємств та збільшення кількості фізичних осіб, які не мають надії повернутися до нормального життя інакше, як через банкрутство, що негативно відбивається на економіці та підвищує соціальну напруженість.

У цивільних та господарських відносинах, які регулює глава 71 ЦК України, важливо дотримати баланс інтересів позичальника та позикодавця в межах кредитних відносин, так само як і банку та вкладника у межах відносин за договором банківського вкладу.

Принципи справедливості, добросовісності та розумності передбачають, зокрема, обов`язок особи враховувати потреби інших осіб у цивільному обороті, проявляти розумну дбайливість і добросовісно вести переговори (див. пункт 6.20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19).

Отже, сторони повинні сумлінно та добросовісно співпрацювати з метою належного виконання укладеного договору. Кредитор у зобов`язанні має створити умови для виконання боржником свого обов`язку, для чого вчиняє не тільки дії, визначені договором, актами цивільного законодавства, але й ті, які випливають із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту (див. частину першу статті 613 ЦК України). Вказаного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункт 57).

Відтак, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

У справі, що переглядається, умовами додаткового договору про внесення змін до договору позики визначений строк погашення позики - не пізніше 21 травня 2018 року (пункт 1).

Пунктом 2 додаткового договору передбачено, що щомісячний розмір процентів за користування позикою становить 3% (36% річних) розміру позики.

Пунктом 3 додаткового договору передбачено сплату неустойки за кожен день прострочення у розмірі 0,1% від позиченої суми.

Задовольнивши позов в частині стягнення плати за користування позикою у вигляді процентів від позиченої суми у розмірі 219 291,72 гривень, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що сторони визначили розмір процентів у 3 % на місяць саме як плату за користування позикою.

Формулювання пункту 2 додаткового договору пов`язує сплату процентів саме з використанням отриманих коштів, тоді як наслідки прострочення виконання зобов`язання врегульовані окремим пунктом 3 договору, яким передбачено сплату неустойки за кожний день прострочення. Такий зміст договору не дає підстав для висновку, що сторони домовилися про продовження нарахування процентів за користування позикою після настання визначеного договором строку її повернення.

Оскільки строк повернення позики сторонами визначено до 21 травня 2018 року, право позивача нараховувати договірні проценти за користування позикою припинилося після спливу зазначеного строку.

Разом із тим позивач заявив до стягнення проценти за користування позикою саме за період з 22 травня 2018 року по 23 липня 2019 року, тобто виключно після закінчення строку дії договору в частині користування позикою.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідачки плати за користування позикою у розмірі 219 291,72 гривень не відповідає вимогам матеріального права, у зв`язку з чим рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні зазначеної позовної вимоги.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині стягнення неустойки, колегія суддів зазначає про таке.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо неправомірності стягнення неустойки, колегія суддів зазначає таке.

Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений судом, якщо він значно перевищує розмір збитків, а також за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом із тим саме по собі звернення боржника із відповідним клопотанням не є безумовною підставою для зменшення неустойки. Суд повинен оцінити характер порушення зобов`язання, тривалість прострочення, поведінку сторін, співмірність розміру санкцій наслідкам порушення, а також дотримання принципів розумності, добросовісності та справедливості.

У цій справі відповідачка тривалий час не виконувала взяте на себе грошове зобов`язання, при цьому доказів повного або часткового погашення заборгованості після 21 травня 2018 року матеріали справи не містять. Саме по собі посилання на складне матеріальне становище та втрату роботи не звільняє боржника від відповідальності за порушення грошового зобов`язання та не є безумовною підставою для зменшення передбаченої договором неустойки.

Щодо посилань скаржниці на положення господарського кодексу, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України, який втратив чинність на підставі Закону № 4196-IX від 09 січня 2025 року, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання господарського зобов`язання припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Разом із тим, спірні правовідносини виникли між фізичними особами з договору позики та регулюються положеннями Цивільного кодексу України, а не Господарського кодексу України, тому наведені скаржником посилання задоволенню не підлягають.

Оскільки умовами пункту 3 додаткового договору сторони прямо погодили нарахування неустойки за кожний день прострочення виконання зобов`язання, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для її стягнення.

Доводи апеляційної скарги в цій частині висновків суду першої інстанції не спростують.

За установлених обставин колегія суддів уважає, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 плати за користування позикою у розмірі 219 291,72 грн ухвалене з порушення норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухваленням у цій частині нового судового рішення про відмову в задоволенні цієї вимоги.

В іншій частині доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Установлено, що за результатом розгляду справи у суді апеляційної інстанції вимоги позову задоволено на 67,4% від заявлених (741 817,44 гривень х 100 / 1 099 879,20 гривень).

Отже, заочне рішення в частині визначення розміру судового збору, що підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід змінити, зменшити розмір судового збору з 8 063,73 гривень до 6 473,77 гривень.

Відповідно до підпункту в пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно даних квитанції №8579-4457-2407-7364 від 01 грудня 2025 року за подачу апеляційної скарги сплачено 14 407,50 гривень судового збору.

За результатом розгляду апеляційної скарги така задоволена на 22,8% (розрахунок: задоволено судом апеляційної інстанції 219 291,72 гривень х 100 / 961 109,16 гривень оскаржена сума).

За таких обставин, із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції, слід стягнути 3 284,91 гривень.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 рокув частині стягнення плати за користування позикою у вигляді процентів від позиченої суми за період з 22 травня 2018 року по 23 липня 2019 року у розмірі 219 291,72 гривень скасувати, ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї вимоги.

В іншій оскарженій частині заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 року залишити без змін.

Заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 жовтня 2023 рокув частині визначення розміру судового збору, що підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 змінити, зменшити розмір судового збору з 8 063,373 гривень до 6 473,77 гривень.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на відшкодування судових витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в суді апеляційної інстанції, 3 284,91 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 27 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова