Постанова від 30 червня 2026 р. у справі №759/16187/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

апеляційне провадження №22-ц/824/5414/2026

справа №759/16187/25

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 липня 2026 року м.Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Поліщук Н.В.,

суддів Желепи О.В., Соколової В.В.

за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Уляновської О.В., повне рішення складено 14 листопада 2025 року.

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -

встановив:

1. Короткий виклад доводів пред`явленого позову.

У липні 2025 року до суду звернулась ОСОБА_1 із позовом, в якому просить позбавити батьківських прав ОСОБА_2 .

Позов мотивовано тим, що позивачка перебувала в шлюбі із відповідачем з 06 жовтня 2007 року до 19 березня 2018 року.

Від шлюбу мають дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вказує, що заочним рішенням суду від 19 березня 2018 року у справі №759/15857/17 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.

З моменту розірвання шлюбу ОСОБА_2 з синами бачився декілька разів, надалі повністю перестав їх відвідувати.

На момент подання позову відповідач дітьми не цікавиться, не допомагає, не дзвонить, не приїжджає, не цікавиться їх життям, здоров`ям, успіхами у навчанні, не вітає зі святами і не дарує подарунків.

Діти постійно проживають із позивачкою та знаходяться на її повному утриманні.

Вказує, що за період з жовтня 2017 року по травень 2025 року відповідач має заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 552000,00 грн відповідно до виконавчого провадження НОМЕР_3.

Мотивуючи наведеним, просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

2. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року відмовлено у задоволені позовних вимог.

Відмовивши у задоволенні позову, судом першої інстанції виходив з того, що позбавлення батьківських прав є крайньою мірою. У цій справі судом не установлено свідомого та систематичного ухилення батька від виконання батьківських обов`язків, оскільки такі обставини не підтверджені належними та допустимими доказами. Позивачкою також не доведено доцільності позбавлення відповідача батьківських прав у розрізі захисту інтересів дітей.

Суд вказав, що позивачкою не доведено, що поведінка відповідача відносно дітей є свідомим нехтуванням відповідача від своїх батьківських обов`язків.

Суд зазначив, що відповідно до висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав убачається, що ОСОБА_2 не спілкується з дітьми через заборону матері, несплату аліментів на утримання дітей пояснює тим, що залишив дітям майно.

3. Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з ухваленим рішенням, позивачкою ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу.

В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що судом проігноровано систематичну несплату відповідачем аліментів протягом тривалого періоду (8 років).

Зазначає, що суд першої інстанції безпідставно не надав належної оцінки висновку Служби у справах дітей та сім`ї, який прямо вказує на доцільність позбавлення батьківських прав.

Стверджує, що відповідач не бере участі у вихованні, не цікавиться здоров`ям, навчанням та життям дітей, не підтримує зв`язок, не відвідує та не забезпечує належних умов розвитку, що свідчить про фактичне самоусунення від виконання батьківських обов`язків.

Суд першої інстанції також не врахував відсутність відповідача на засіданні Комісії про позбавлення батьківських прав та судових засіданнях без об`єктивних причин, що підтверджує фактичну відсутність інтересу до виконання батьківських обов`язків та додатковим доказом того, що він самоусунувся від участі у житті дітей.

Посилається на постанову Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі №147/277/24.

Мотивуючи наведеним, просить рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Одночасно із поданням апеляційної скарги, ОСОБА_1 долучено до такої документи:

- лист Національної поліції України №344676 від 05 вересня 2025 року про надання інформації та довідка про результати звернення гр. ОСОБА_1 (а.с.64-65);

- постанову державного виконавця від 25 червня 2019 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_3 (а.с.68);

- постанову державного виконавця від 30 березня 2021 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України (а.с.69);

- постанову державного виконавця від 30 березня 2021 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами (а.с.70);

- постанову від 30 березня 2021 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими та аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії (а.с.71);

- постанову державного виконавця від 30 березня 2021 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання (а.с.72);

- постанову державного виконавця від 24 жовтня 2025 року про накладення штрафу (а.с.73).

Просить прийняти та долучити подані докази до матеріалів справи.

4. Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу.

Відзиву на апеляційну скаргу на адресу Київського апеляційного суду не надходило.

5. Позиція учасників справи.

В судовому засіданні позивачка ОСОБА_1 підтримала доводи апеляційної скарги, просила скаргу задовольнити.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились, оскільки їхня неявка не перешкоджає розгляду справи.

6. Позиція суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення скаржниці, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи питання щодо прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, поданих разом із апеляційною скаргою, колегія суддів вказує на таке.

Прийняття та долучення поданих додаткових доказів ОСОБА_1 мотивує тим, що на момент звернення до суду у скаржниці не було підстав уважати, що суд зробить висновок про відсутність умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків.

Заперечуючи проти висновків суду, просить долучити подані документи, як нові докази відповідно до статті 367 ЦПК України, оскільки такі мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Апеляційний суд зазначає, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частина 3 статті 367 ЦПК України).

Позовну заяву подано в липні 2025 року.

Убачається, що постанова від 25 червня 2019 року, постанови від 30 березня 2021 року про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими та аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві полювання були наявні у ОСОБА_1 прийняті до дати звернення до суду першої інстанції із цим позовом.

Рішення суду у справі ухвалено 31 жовтня 2025 року у відкритому судовому засіданні.

Лист НП України від 05 вересня 2025 року про надання інформації та довідка про результати звернення гр. ОСОБА_1 , а також постанова від 24 жовтня 2025 року про накладення штрафу були наявні у ОСОБА_1 до ухвалення судом рішення суду.

Матеріали справи не містять доказів того, що позивачка звертався із клопотанням про долучення цих доказів до суду першої інстанції та не надано доказів неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від позивачки.

В постанові Верховного Суду від 12 жовтня 2023 року у справі №499/895/19 роз`яснено, що сторони мають усвідомлювати, що інститути апеляційного та касаційного перегляду впроваджені для усунення можливих помилок судового розгляду справ у першій інстанції, а не для усунення помилок сторони, допущених нею під час розгляду справи судом першої інстанції, у формулюванні стороною своїх позовних вимог, аргументів та формуванні їх доказової бази. Це відповідає і практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права відповідно до Закону України від 23 лютого 2006 року 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини». Наприклад, ЄСПЛ у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (Ponomaryov v. Ukraine, заява № 3236/03, пункт 40) зазначив, що повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду.

Відтак, оскільки позивачка, розпоряджаючись своїми правами на власний розсуд, протягом всього часу розгляду справи у суді першої інстанції не скористалася своїм правом на подання клопотань про долучення доказів, а також не надала доказів неможливості подання таких клопотань до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від неї, а тому, ураховуючи положення частини 3 статті 367 ЦПК України, апеляційний суд не приймає докази, долучені до апеляційної скарги, та відмовляє у їх прийнятті.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 липня 2026 року, занесеною до протоколу судового рішення, відмовлено у прийнятті додаткових доказів, поданих разом із апеляційною скаргою.

7. Фактичні обставини справи, установлені судом.

З даних свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 20 травня 2008 року, убачається, що ОСОБА_3 , народився ІНФОРМАЦІЯ_5 . Батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с.7).

З даних свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 19 червня 2013 року, убачається, що ОСОБА_4 , народився ІНФОРМАЦІЯ_6 . Батьками дитини є ОСОБА_2 та ОСОБА_5 (а.с.8).

Заочним рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 19 березня 2018 року у справі №759/15857/17 шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 розірвано. Прізвище позивачки ОСОБА_5 після розірвання шлюбу змінено на « ОСОБА_6 » (а.с.9-10).

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 24 квітня 2019 року у справі №759/15856/17 стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітніх синів - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в твердій грошовій сумі у розмірі 3000 грн, на кожну дитину, щомісячно починаючи з 25 жовтня 2017 року до досягнення ними повноліття, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку (а.с.15-17).

Згідно даних розрахунку заборгованості із сплати аліментів по виконавчого провадження НОМЕР_3 на виконання виконавчого листа №759/15856/17, виданого 07 червня 2019 року, убачається, що за період з жовтня 2017 року по травень 2025 року у боржник ОСОБА_2 утворилась заборгованість із сплати аліментів у розмірі 552 000,00 грн (а.с.18-20).

В жовтні 2025 року до суду від Служби у справах дітей та сім`ї Святошинської в місті Києві РДА надійшли:

- висновок про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.43-46);

- акт обстеження умов проживання, складений з метою підготовки висновку до суду першої інстанції у цій справі (а.с.47) .

8. Мотиви, якими керується колегія суддів апеляційного суду, та застосовані норми права.

Відповідно до частини 3 статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Захист інтересів дитини знаходиться в одній площині поряд з такими фундаментальними правовими цінностями, як життя, здоров`я, свобода, безпека, справедливість. Захист інтересів дитини, її виховання обома батьками є запорукою становлення сильної держави, правового суспільства, оскільки зростаючи дитина перетворюється на правового партнера дорослих членів суспільства.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

У частині 1 статті 9 зазначеної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Водночас, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. 3 метою гарантування і сприяння здійсненню прав, викладених у цій Конвенції, Держави-учасниці надають батькам і законним опікунам належну допомогу у виконанні ними своїх обов`язків по вихованню дітей та забезпечують розвиток мережі дитячих установ. Держави-учасниці вживають всіх необхідних заходів для забезпечення того, щоб діти, батьки яких працюють, мали право користуватися призначеними для них службами й установами по догляду за дітьми (стаття 18 Конвенції).

Забезпечення найкращих інтересів дитини - це дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною 1 статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина 1 статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (стаття 141 СК України).

Обов`язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК України.

Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина 1 статті 155 СК України).

Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частини 9-10 статті 7 СК України).

Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною 1 статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини 1 статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Тлумачення змісту пункту 2 частини 1 статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення й розвитку; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до дитини та її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти тощо.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

За загальним правилом, доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та діти ОСОБА_2 , ОСОБА_4 проживають спільно за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується витягами №№2024/006279451, 2024/006285330, 2024/006281352 від 29 травня 2024 року з реєстру територіальної громади відповідно (а.с.11, 12, 13).

У своїх доводах позивачка як на підставу для задоволення позову посилається на несплату відповідачем аліментів на утримання дітей протягом близько 8 років.

Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року по справі №420/1075/17 зазначив, що факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків по утримання дитини, оскільки таке є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав.

Колегія судів відхиляє посилання ОСОБА_1 на постанову Верховного Суду від 19 лютого 2025 року у справі №147/277/24, оскільки обставини вказаної справи не релевантні обставинам справи, що переглядається апеляційнім судом.

У вказаній справи біологічний батько послідовно заявляв про те, що позбавлення його батьківських прав відповідає інтересам дитини, та він не має наміру приймати участі у вихованні дитини. Служба у справах дітей встановила батькові графік побачень з дитиною, який мала намір виконувати також і мати, проте сам батько не виконував цей графік та повідомив про відсутність можливостей і планів щодо його виконання. На підставі вказаних обставин суд установив свідоме послідовне ухилення батька від виконання батьківських обов`язків щодо виховання доньки. Проте, у справі, що переглядається апеляційним судом, подібних обставин не установлено.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що надані позивачкою до суду докази не підтверджують у повній мірі наявність такої винної поведінки відповідача, яка б свідчила про його свідоме та умисне ухилення від виконання батьківських обов`язків у розумінні статті 164 СК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки висновку органу служби у справах дітей щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав, також не можуть бути підставою для скасування судового рішення, оскільки згідно частини 6 статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

У справі, що переглядається колегією суддів, Святошинською РДА в м. Києві складено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав гр. ОСОБА_2 відносно неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 (а.с.43-46).

Із змісту висновку убачається, що неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та малолітній ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , повідомили, що бачились із батьком вісім років тому. Після того, як батько пішов із родини він жодного разу не відвідував дітей вдома та у навчальних закладах, не телефонував їм, не вітав зі святами, не дарував подарунки та не допомагав матеріально. Батька дітей, громадянина ОСОБА_2 , було запрошено до Служби. У своїх поясненнях громадянин ОСОБА_2 повідомив, що він не спілкується з дітьми, оскільки матір дітей йому заборонила. З його слів, він не сплачує аліменти, оскільки залишив дітям майно, а тому не розуміє звернення колишньої дружини до суду щодо позбавлення його батьківських прав. На засідання комісії громадянин ОСОБА_2 не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив. На засіданні комісії громадянка ОСОБА_1 повідомила, що колишньому чоловікові відома адреса проживання її з дітьми, оскільки вони ніколи її не змінювали. Фактично з 2017 року громадянин ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні та утриманні дітей, не цікавиться їх життям та розвитком. Неповнолітній ОСОБА_2 , та малолітній ОСОБА_4 на засіданні комісії повідомили, що не бачили батька останні вісім років, не вітає зі святами та жодним чином не приймає участі у їх житті.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та підлягає оцінці судом на основі всіх наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (див. постанови Верховного Суду від 07 лютого 2022 року у справі № 759/3554/20, від 10 листопада 2023 року у справі № 401/1944/22, від 15 листопада 2023 року у справі № 932/2483/21).

Суд першої інстанції правильно врахував, що наслідком позбавлення батьківських прав, як виняткового заходу, є істотні правові наслідки як для батьків, так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20, від 03 серпня 2022 року у справі № 306/7/20, від 07 грудня 2022 року у справі № 562/2695/20, від 11 січня 2023 року у справі № 461/7447/17, від 06 вересня 2023 року у справі № 545/560/21.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та характеристик учасників цих правовідносин (постанови від 18 лютого 2021 року у справі № 645/920/19, від 07 лютого 2022 року у справі №759/3554/20, від 12 лютого 2024 року у справі № 202/1931/22).

Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Станом на дату ухвалення апеляційним судом постанови у справі син сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг повноліття.

Разом із цим, установлені судом обставини вказують на наявність підстав для того, щоб попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з покладенням на Службу у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків стосовно дитини.

Колегія суддів звертає увагу, що залишення поза увагою попередження суду про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків у подальшому може бути визнано достатньою підставою для позбавлення батьківських прав (постанови Верховного Суду: від 23 жовтня 2024 року у справі № 464/2040/23, від 06 березня 2024 року у справі № 317/2256/22, від 09 червня 2023 року у справі № 591/6037/21, від 10 грудня 2025 року у справі № 179/1100/24).

Відповідно до частини 4 статті 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

За таких обставин, колегія суддів уважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року змінити шляхом доповнення її резолютивної частини попередженням відповідача про необхідність змінити ставлення до своїх обов`язків щодо виховання сина, а в іншій частині - залишити без змін.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року змінити шляхом доповнення його резолютивної частини абзацами такого змісту:

"Попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання своїх обов`язків щодо виховання сина - малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Покласти на Службу у справах дітей Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації контроль за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків стосовно дитини".

В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 31 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 27 липня 2026 року.

Суддя-доповідач Н.В. Поліщук

Судді О.В. Желепа

В.В. Соколова