Постанова від 03 лютого 2026 р. у справі №357/17802/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/1379/2026

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 лютого 2026 року м. Київ

Справа № 357/17802/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Ратнікової В.М.

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1», яка подана представником Ревунцем Романом Георгійовичем, на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2025 року, ухвалене у складі судді Цуранова А.Ю.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» про стягнення заробітної плати,

встановив:

У грудні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовом до відповідача КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», в якому просила стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату в розмірі 151 721,52 грн., без урахування податків та обов`язкових платежів, які підлягають нарахуванню та утриманню.

В обґрунтування позову зазначала, що з 02 травня 2022 року по 23 серпня 2024 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах, займала посаду лікаря-анестезіолога.

Наказом відповідача від 06 травня 2022 року № 183-к зарахована на 0,5 ставки за внутрішнім сумісництвом, починаючи з 09 травня 2022 року. На момент прийняття на роботу її загальний стаж роботи на посаді лікаря становив 22 роки 0 місяців 12 днів.

Наказом відповідача від 23 серпня 2024 року № 397-к її звільнено із займаної посади.

За період роботи позивачу було нараховано та виплачено роботодавцем заробітну плату, крім надбавки за вислугу років, загальний розмір якої становив 151 721,52 грн., у зв`язку з чим вона звернулася до суду з цим позовом для захисту своїх прав.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» на користь ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у сумі 67 253,42 грн. В іншій частині позову - відмовлено.

Стягнуто з відповідача на користь держави судовий збір в сумі 1211,20 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник відповідача Ревунець Р.Г. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в позові.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції безпідставно було поставлено під сумнів дії керівника лікарні з прийняття наказів від 21 лютого 2023 року № 93 «Про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» та від 15 січня 2024 року № 62 «Про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», якими було припинено нарахування і виплати доплат до заробітної плати з лютого 2023 року по грудень 2024 року. Керівник лікарні діяв у межах повноважень та відповідно до статуту, накази є чинними, не оскаржувалися учасниками трудових відносин відповідно до закону, тому суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку, що на підприємстві відсутні фінансові труднощі. Посилається на те, що вказані накази не є предметом дослідження в цьому судовому провадженні, у зв`язку з чим їх додаткове підтвердження не вимагається, а суд першої інстанції поклав на відповідача непропорційний тягар з доказування.

Звертає увагу, що місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, оскільки з набранням чинності Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (пункт 3 розділу ІІ Прикінцевих та Перехідних положень») мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів і заробітної плати працівників та інших виплат.

В судовому засіданні представник відповідача Овчаренко Д.К. підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити з підстав, викладених у ній.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду рішення суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що факт заборгованості відповідача перед позивачем за невиплату надбавки за вислугу років підтверджується наявними в матеріалах справи розрахунковими листками.

Водночас, позивач не довела існування у відповідача заборгованості за лютий-червень, жовтень 2023 року, а також червень-серпень 2024 року, оскільки не надала докази, на яких ґрунтуються відповідні вимоги.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає фактичним обставинам справи і нормам матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено і вбачається з матеріалів справи, що з 02 травня 2022 року по 23 серпня 2024 року сторони перебували в трудових відносинах, зокрема з 02 травня 2022 року позивач ОСОБА_1 обіймала посаду лікаря-анестезіолога, що підтверджується наказом КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» № 165-к від 25.04.2022 (а.с. 11); з 09 травня 2022 року позивач ОСОБА_1 додатково зарахована за сумісництвом на 0,5 ставки лікаря-анестезіолога за внутрішнім сумісництвом КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», що підтверджується наказом № 183-к від 06.05.2022 (а.с. 12).

На момент прийняття на роботу загальний медичний стаж роботи позивача становив 22 роки 0 місяців 12 дні (а.с. 11)

Наказом КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» від 23.08.2024 № 397-к позивача звільнено із займаних посад на підставі ст. 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв`язку з переїздом на нове місце проживання.

Наказом головного лікаря № 93 від 21.02.2023 «Про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» з метою запобігання виникненню ризиків розбалансування фонду оплати праці, створення умов для своєчасної виплати заробітної плати, з 01.02.2023 призупинено доплату за вислугу років медичним працівникам (а.с. 123, 124).

Наказом головного лікаря № 62 від 15.01.2024 «Про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати працівників КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1», з 01 квітня 2024 року призупинено доплату за вислугу років медичним працівникам (а.с. 125, 126).

Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахунків із заробітної плати, за липень 2023, серпень 2023, вересень 2023, листопад 2023, січень 2024, лютий 2024, березень 2024, квітень 2024, травень 2024 позивачу ОСОБА_1 нараховано заробітну плату, в тому числі надбавку за вислугу років у розмірі 30% від посадового окладу, що в загальному розмірі становить 67 253,42 грн, однак вказану надбавку знято (а.с. 21-33).

З розрахунків із заробітної плати ОСОБА_1 за травень-грудень 2022 року, (а.с. 32, 33, 135, 136) грудень 2023 року вбачається, що надбавку за вислугу років у розмірі 30% позивачу нараховано та виплачено.

Суд першої інстанції встановив відсутність в матеріалах справи розрахунків щодо нарахування та виплати заробітної плати за лютий-червень, жовтень 2023 року, а також червень-серпень 2024 року.

Також з матеріалів справи встановлено, що Комунальне некомерційне підприємство Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1» створене за рішенням Білоцерківської міської ради від 30.08.2018 № 2553-55-VII і є закладом охорони здоров`я - комунальним некомерційним підприємством, що засноване на комунальній власності територіальної громади міста Біла Церква, є неприбутковим підприємством та діє на підставі Статуту, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 27.02.2020.

Відповідно до Статуту джерелом формування майна та коштів підприємства є кошти місцевого бюджету, кошти отримані за договорами про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, власні надходження отримані від господарської діяльності та інші джерела. Єдиним джерелом надходження коштів у відповідача, що можуть бути застосовані для виплати заробітної плати, це кошти, отримані від Національної служби здоров`я за програми медичного обслуговування населення.

У період з лютого 2023 року по грудень 2024 року в КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» діяв Колективний договір між керівництвом та трудовим колективом Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1», схвалений конференцією трудового колективу 17.05.2022.

Розділом 5 «Оплата праці» колективного договору стосується оплати праці, регулює порядок нарахування заробітної плати на підприємстві. Пунктом 5.1.2 цього розділу передбачено, що роботодавець зобов`язаний проводити оплату праці відповідно до Положення про оплату праці, яке є частиною Колективного договору і базується на нормативних актах, які регулюють питання щодо оплати праці, з урахуванням отриманих доходів за укладеними договорами з НСЗ України. В період фінансових труднощів підприємства зарплата працівникам має нараховуватись не менше мінімальної заробітної плати, визначеної законом України про державний бюджет на відповідний рік.

Пункт 2.16 Положення про оплату праці передбачає надання надбавок за вислугу років для медичних і фармацевтичних працівників, зокрема 30% від посадового окладу для тих, у кого стаж роботи перевищує 20 років.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ч.1 ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оплату праці» до структури заробітної плати входить основна заробітна плата (винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців), додаткова заробітна плата (винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій) та інші заохочувальні та компенсаційні виплати до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Частини перша і друга ст. 8 Закону України «Про оплату праці» визначає, що держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частинами третьою і п`ятою цієї статті та частиною першою статті 10 цього Закону.

Пунктами 2 і 3 Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним, фармацевтичним працівникам і фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров`я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2009 № 1418 встановлено, що надбавка за вислугу років виплачується керівникам закладів охорони здоров`я, їх заступникам з числа лікарів, заступникам головного лікаря з медсестринства, керівникам структурних підрозділів з числа лікарів, головним медичним сестрам (головним медичним братам), лікарям усіх спеціальностей, професіоналам у сфері охорони здоров`я (крім професіоналів судово-медичного профілю та професіоналів у сфері надання соціальних послуг, які можуть залучатися до провадження професійної діяльності у сфері охорони здоров`я), керівникам фармацевтичних (аптечних) закладів, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів з числа фармацевтів і асистентів фармацевтів, фармацевтам усіх спеціальностей, фахівцям з числа працівників сфери охорони здоров`я з освітнім (освітньо-професійним) ступенем фахового молодшого бакалавра, молодшого бакалавра (молодшого спеціаліста), бакалавра, зокрема з немедичною освітою, магістрам з медсестринства.

Підпунктами 1 і 3 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.2023 № 28 «Деякі питання оплати праці працівників державних та комунальних закладів охорони здоров`я» установлено, що в державних та комунальних закладах охорони здоров`я, які одержали ліцензію на право провадження господарської діяльності з медичної практики:

мінімальний розмір оплати праці медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації за виконану у повному обсязі місячну (годинну) норму праці установлюється в межах фонду оплати праці на рівні не менше:

20 000 гривень для осіб, які займають лікарські посади у закладах охорони здоров`я, посади фармацевтів у закладах охорони здоров`я, посади професіоналів у сфері охорони здоров`я (крім професіоналів судово-медичного профілю та професіоналів у сфері надання соціальних послуг, які можуть залучатися до провадження професійної діяльності у сфері охорони здоров`я);

15 000 гривень для осіб, які займають посади у закладах охорони здоров`я лікарів-інтернів, що віднесені єдиними кваліфікаційними вимогами до посад фахівців;

13 500 гривень для осіб, які займають посади у закладах охорони здоров`я, віднесені єдиними кваліфікаційними вимогами до посад фахівців.

Під час обчислення розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру враховуються основна, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати;

граничний розмір надбавок, передбачених у підпункті «а» підпункту 2 пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери» (Офіційний вісник України, 2002 р., № 36, ст. 1699), може бути збільшений медичним, фармацевтичним працівникам та фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров`я для досягнення розміру нарахованої заробітної плати, передбаченого абзацами третім і четвертим цього підпункту, та диференціації заробітної плати в межах наявного фонду оплати праці;

надбавки, установлені з урахуванням положень абзацу шостого цього підпункту, не враховуються під час установлення доплат та інших надбавок медичним, фармацевтичним працівникам та фахівцям з реабілітації державних та комунальних закладів охорони здоров`я;

диференціація заробітної плати медичним, фармацевтичним працівникам, фахівцям з реабілітації та молодшому медичному персоналу державних та комунальних закладів охорони здоров`я здійснюється у межах фонду оплати праці шляхом встановлення доплат та надбавок з урахуванням складності, відповідальності та умов виконуваної роботи, кваліфікації працівника, результатів його роботи.

Вимоги підпункту 1 цього пункту не поширюються на державні та комунальні заклади охорони здоров`я, які мають укладені з Національною службою здоров`я договори про медичне обслуговування населення за програмою медичних гарантій, якщо витрати на оплату праці з нарахуваннями за поточний місяць, що розраховані відповідно до абзаців третього - п`ятого підпункту 1 цього пункту, перевищують 85 відсотків отриманих у поточному місяці грошових коштів з урахуванням накопичених залишків.

За ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного договору.

Статтею 22 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Відповідно до ст.64 Конституції України в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із визначенням строку дії цих обмежень.

Стаття 103 КЗпП України покладає на роботодавця обов`язок повідомити працівника не пізніш як за два місяці про нові або зміну чинних умов оплати праці в бік погіршення.

Поряд з тим, ч. 2 ст. 3 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачено, що у період дії воєнного стану повідомлення працівника про зміну умов оплати праці, передбачених статтею 103 Кодексу законів про працю України, здійснюється не пізніш, як до запровадження таких умов.

Встановивши, що Білоцерківська міська лікарня № 1 є комунальним некомерційним підприємством, умови оплати праці в якій визначені колективним договором, положеннями якого встановлені надбавки за вислугу років працівникам, які є складовою частиною заробітної плати працівника, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що роботодавець своїми наказами № 93 від 21.02.2023 та № 62 від 15.01.2024, які видав за своєю ініціативою, в односторонньому порядку зупинив дію положення колективного договору щодо виплати надбавки за вислугу років, тим самим погіршив умови оплати праці лікаря-анестезіолога у КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 1» позивача ОСОБА_1 .

При цьому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач не була ознайомлена з наказами про призупинення виплати надбавки за вислугу років.

Доводи апеляційної скарги представника відповідача про те, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки наказам відповідача про призупинення нарахування і виплати доплат до заробітної плати, колегія суддів відхиляє, оскільки з матеріалів справи вбачається, що умови оплати праці ОСОБА_1 як медичного працівника відповідачем КНП БМР «БМЛ № 1» було змінено в бік погіршення.

Натомість відповідачем до матеріалів справи не надано доказів про те, що ОСОБА_1 особисто ознайомили з наказами про призупинення виплати надбавки за вислугу років.

Разом з тим, винесення наказів головним лікарем від 21 лютого 2023 року та від 15 січня 2024 року відбулося вже після визначення дати призупинення виплати надбавки (відповідно з 01 лютого 2023 року та з 01 січня 2024 року), що саме по собі свідчить про неможливість повідомлення працівника заздалегідь, тобто - до запровадження на підприємстві змін оплати праці.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що виплату надбавки за вислугу років позивачу було призупинено роботодавцем в односторонньому порядку протиправно, без дотримання гарантій встановлених законодавством щодо своєчасного повідомлення працівників у разі погіршення умов оплати праці.

Доводи апеляційної скарги в тій частині, що у зв`язку з тим, що видані головним лікарем накази, якими були призупинені виплати надбавок є чинними, не були оскаржені позивачем, відповідно відсутні підстави для задоволення позову, не можуть бути прийняті в якості підстав для скасування оскаржуваного рішення, оскільки відсутність факту оскарження працівниками наказів роботодавця окремо, не звільняє відповідача від відповідальності за наслідки їх застосування і не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення фактично не виплачених сум.

Відповідно до ч.ч.3. 4 ст.10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», у разі неможливості своєчасної виплати заробітної плати внаслідок ведення бойових дій, строк її виплати може бути відтермінований лише до відновлення діяльності підприємства.

Посилання апелянта на положення Закону № 1774, який, на його думку, був проігнорований судом першої інстанції, є безпідставними, оскільки такий Закон не змінює і не скасовує обов`язок роботодавця здійснювати виплату надбавки за вислугу років у розмірі, який було встановлено відповідно до чинних на підприємстві норм.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що надбавка за вислугу років позивачу розраховувалася у відсотках від посадового окладу, що за обставин цієї справи визначався умовами колективного договору, а не від мінімальної заробітної плати, з огляду на що посилання скаржника на Закон № 1774 не відповідає предмету спору.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції надав повну оцінку наявним у матеріалах справи доказам, правильно застосував норми матеріального права, що підлягали застосуванню.

Доводи апеляційної скарги правильність цих висновків не спростовують та не дають підстави вважати, що місцевий суд ухвалив незаконне та необґрунтоване рішення. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Білоцерківської міської ради «Білоцерківська міська лікарня № 1», яка подана представником Ревунцем Романом Георгійовичем, - залишити без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 22 травня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, зазначених у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 липня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Ратнікова В.М.