Постанова від 19 жовтня 2025 р. у справі №752/22466/24 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

03680 м. Київ , вул. Солом`янська, 2-а

Номер апеляційного провадження: 22-ц/824/8755/2025

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2025 року м. Київ

Справа № 752/22466/24

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді-доповідача Ящук Т.І.,

суддів Кирилюк Г.М., Рейнарт І.М.,

за участю секретаря судового засідання Слив`юк С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11», яка подана представником Сімейком Артуром Миколайовичем, на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року, постановлену у складі судді Хоменко В.С.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11», третя особа - голова Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» Косенко Ірина Олександрівна про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні заяви відповідача ЖБК «Темп-11» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з ухвалою суду, представник відповідача ЖБК «Темп-11» - Сімейко А.М. звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить її скасувати, справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Не погоджується з висновками суду про те, що додаткове рішення може бути ухвалене лише за наявності прийнятого у справі рішення в розумінні п.2 ч.1 ст.258 ЦПК України, оскільки відповідно до ч.3 ст.142 ЦПК України прямо передбачено, що у разі відмови позивача від позову, понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Вказує, що позивач після подачі представником ЖБК «Темп-11» відзиву на позовну заяву, звернувся до суду із заявою про залишення позову без розгляду, але у грудні 2024 року знову звернулася до суду з аналогічним позовом. Звертає увагу на те, що позовна заява позивача ОСОБА_1 у справі №752/26976/24 за своїм змістом за заявленими позовними вимогами аналогічна позовній заяві у даній справі № 752/22466/24. Таким чином, послідовне звернення до суду з одним і тим самим позовом свідчить про необґрунтованість дій позивача, а, відтак, є всі підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу.

Зазначення судом про наявність у цьому спорі третьої особи - Косенко Ірини Олександрівни не містять жодних процесуально-правових підстав, оскільки позивач з клопотанням про залучення третьої особи не зверталася, процесуального рішення у формі ухвали - судом не приймалося, а саме лише зазначення у реквізитах позову відомостей про третю особу не слугує достатньою правовою підставою для залучення відповідних осіб до участі у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 просить відмовити в її задоволенні, ухвалу суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість доводів апеляційної скарги.

В судове засідання учасники справи не з`явилися, про дату, час і місце судового розгляду були повідомлені належним чином, що не перешкоджає апеляційному перегляду ухвали суду відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з`ясувавши обставини справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Відмовляючи в ухваленні додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що судом не встановлено, а відповідачем - не доведено фактів зловживання позивачем процесуальними правами, що могло би слугувати підставою для стягнення з неї на користь відповідача судових витрат. Крім цього, до неї не застосовувались будь-які заходи у зв`язку із зловживанням правами та позовну заяву залишив без розгляду за заявою позивача, а не через зловживання процесуальними правами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у жовтні 2024 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11», третя особа - голова Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11» Косенко Ірина Олександрівна, в обґрунтування якого зазначила, що відповідач ухиляється від виплати на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період із 17 вересня 2022 року по 10 липня 2024 року, присудженого на її користь за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року. У зв`язку з цим вона просила стягнути з відповідача на її користь за вказаний період середній заробіток в сумі 174 055,32 грн.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі.

21 листопада 2024 року представник відповідача ЖБК «Темп-11» подав до суду першої інстанції відзив на позовну заяву, в якому, заперечуючи проти позову, з-поміж іншого, вказав на те, що позивачу належить «змінити не тільки предмет позову, а й підстави позову» (а.с. 52).

25 листопада 2024 року позивач ОСОБА_1 заявила про повернення позову без розгляду (а.с. 61).

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 25 листопада 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 до ЖБК «Темп-11» про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу залишено без розгляду на підставі п.5 ч.1 ст.257 ЦПК України.

07.01.2025 року та 10.01.2025 року представник ЖБК «Темп-11» - Сімейко А.М. звернувся до суду із заявами про ухвалення додаткового рішення про стягнення витрат на професійну правничу (правову) допомогу, посилаючись на те, що у відзиві ним ставилося питання про стягнення таких витрат на суму 7000 грн., надав докази на понесення відповідних витрат.

Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року відмовлено в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правову допомогу.

Відповідно до пункту 5 частини першої, частини другої статті 257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду.

Разом з тим, згідно з пунктом 4 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

За змістом частини другої статті 256 ЦПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Таким чином, правові підстави завершення розгляду справи у зв`язку з відмовою позивача від позову та у зв`язку зі зверненням із заявою про залишення позову без розгляду не є тотожними і їх належить відмежовувати, оскільки в першому випадку розгляд справи закінчується шляхом постановлення ухвали про закриття провадження у справі, внаслідок чого позивач втрачає право на звернення до суду з позовом до того ж самого відповідача з аналогічними підставами та предметом. Натомість у другому випадку розгляд справи закінчується шляхом постановлення ухвали про залишення позову без розгляду, що не перешкоджає повторному зверненню до суду з позовом до того ж відповідача з аналогічними предметом та підставами.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, представник відповідача стверджував, що ухвала суду першої інстанції незаконна, адже відповідно до частини третьої статті 142 ЦПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача.

Проте колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги в цій частині зводяться до неправильного тлумачення норм процесуального права, оскільки вона передбачає, що судові витрати стягуються з позивача на користь відповідача за заявою останнього саме у разі відмови позивача від позову, а не внаслідок його залишення без розгляду, що мало місце в даному випадку.

У зв`язку з викладеним, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача.

В апеляційній скарзі представник відповідача також стверджує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач послідовно звертається до суду з одним і тим самим позовом, що свідчить про необґрунтованість її дій, а, відтак, існували всі підстави для стягнення з неї на користь відповідача витрат на правову допомогу.

Проте колегія суддів з такими доводами не погоджується, зважаючи на наступне.

Частина дев`ята статті 142 ЦПК України визначає, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами, або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Отже, незалежно від результатів вирішення спору суд має право покласти на сторону судові витрати повністю або частково у таких випадках: якщо така сторона або її представник зловживають процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони.

У постанові Верховного Суду від 14 січня 2021 р. у справі № 521/3011/18 сформульовано правовий висновок, за змістом якого для задоволення вимог про стягнення компенсації здійснених судових витрат відповідач має довести, а суд має встановити, які саме дії позивача при зверненні до суду чи під час розгляду справи по суті є необґрунтованими, чи є недобросовісним звернення позивача з позовом до суду, чи були його дії умисними та чим це підтверджується.

У постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 р. у справі № 753/1625/21 зазначено, що задовольнити клопотання про компенсацію здійснених стороною витрат, пов`язаних з розглядом справи, шляхом покладення витрат на другу сторону повністю чи частково у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд може лише у разі доведення відповідачем, що позивач допустив вчинення необґрунтованих дій чи зловживання процесуальними правами.

На підтвердження необґрунтованих дій або зловживання процесуальними правами відповідач у такому випадку згідно з процесуальним обов`язком доказування повинен довести, а суд установити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача мали місце під час розгляду справи та в чому вони виявлялись, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно і пред`явив необґрунтований позов; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Залишення заяви без розгляду на підставі заяви позивача - це форма закінчення розгляду справи без ухвалення рішення. Зазначена процесуальна дія - це диспозитивне право позивача, передбачене нормами ЦПК України. При цьому суд не перевіряє підстави подання такої заяви.

Отже, саме по собі подання заяви про залишення позову без розгляду не є необґрунтованими діями позивача, так як це є його диспозитивним правом, передбаченим нормами ЦПК України, яке не містить обмежень в його реалізації.

Крім того, звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Матеріали справи не містять доказів зловживання позивачем своїми процесуальними правами і доказів того, що цей юридичний спір виник саме внаслідок неправильних дій позивача. Навпаки, з доводів позовної заяви вбачається, що, пред`являючи позов, ОСОБА_1 виходила з переконання, що відповідач діяв неправомірно, оскільки зобов`язаний виплатити на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 174 055,32 грн. за період із 17 вересня 2022 року по 10 липня 2024 року, присудженого на її користь за рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 16 вересня 2022 року.

Отже, даний спір виник із ймовірним невиконанням відповідачем грошового зобов`язання, що виникло за рішенням суду, при цьому ознаки звернення ОСОБА_1 до суду із завідомо безпідставним позовом - відсутні.

Щодо звернення ОСОБА_1 до суду з новим позовом, який за твердженням представника відповідача є аналогічним першому позову, то суд апеляційної інстанції відхиляє зазначені доводи, оскільки доказів, що свідчать про тотожність змісту обох позовних заяв відповідачем не надано. Натомість, у відзиві на позовну заяву сам же відповідач наголосив, що «позивачу для пред`явлення нових позовних вимог потрібно змінити не тільки предмет позову, а й підстави позову» (а.с. 52).

Доводи апеляційної скарги про безпідставне зазначення судом про участь у справі як третьої особи Косенко І.О. суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки вони жодним чином не стосуються підстав відмови суду першої інстанції в ухваленні додаткового рішення про відшкодування судових витрат.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду, на законність оскаржуваної ухвали не впливають.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам і нормам процесуального права, підстави для скасування ухвали суду першої інстанції - відсутні, а отже в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 374 - 375, 381 - 383 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Житлово-будівельного кооперативу «Темп-11», яка подана представником Сімейком Артуром Миколайовичем, - залишити без задоволення.

Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 17 лютого 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 24 липня 2026 року.

Суддя - доповідач: Ящук Т.І.

Судді: Кирилюк Г.М.

Рейнарт І.М.