Вирок від 26 липня 2026 р. у справі №158/83/26 — Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/83/26

Провадження № 1-кп/0158/52/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

секретаря - ОСОБА_2

з участю прокурора - ОСОБА_3

захисника - ОСОБА_4

обвинуваченого - ОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ківерці кримінальне провадження №42025032010000064 від 24.04.2025 за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Холоневичі, Волинської області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, непрацюючого, з середньою освітою, одруженого, раніше не судимого,

за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, -

в с т а н о в и в :

24 лютого 2022 року, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» згідно Указу Президента України «Про ведення воєнного стану в Україні» № 64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався відповідно до Закону та діяв на час вчинення вказаного нижче діяння.

Так, відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», затвердженого Законом України від 03.03.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» № 7113, Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 оголошено загальну мобілізацію, у тому числі і на території Волинської області.

Згідно із вимогами ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені у повістках.

Так, 16.01.2025 ОСОБА_5 вручено та роз`яснено зміст повістки про його явку до ІНФОРМАЦІЯ_2 , що за адресою: АДРЕСА_2 для призову за мобілізацією, на особливий період та додатково повідомлено про відправлення 17.01.2025 о 10 год. 00 хв. до військової частини в команду НОМЕР_1 , при цьому про відповідальність за ухилення від призову за мобілізацією, на особливий період.

Однак, ОСОБА_5 , будучи військовозобов`язаним і діючи з прямим умислом, тобто, завідомо знаючи про висновок військово-лікарської комісії про придатність для проходження військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони, будучи обізнаним про його призов за мобілізацією та заздалегідь попередженим про строк і необхідність його явки до ІНФОРМАЦІЯ_2 для призову за мобілізацією, на особливий період для відправки, бажаючи ухилитися від призову за мобілізацією, на особливий період на зазначений час, без поважних причин, не з`явився для відправки та проходження військової служби, чим прямо ухилився від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, не визнав та надав суду показання, згідно яких пояснив, що не мав наміру ухилятися від призову на військову службу під час мобілізації.

З його слів, бойову повістку йому було вручено за день до визначеної дати відправлення. Оскільки він мав проблеми зі станом здоров`я, то ще у 2024 році взяв наявні у нього медичні документи та прибув для проходження військово-лікарської комісії. Після проходження комісії йому було видано низку направлень на додаткові медичні обстеження та надано відстрочку строком на один місяць для їх проходження. Після закінчення зазначеного строку він повторно пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої йому знову було видано направлення на додаткові обстеження та надано відстрочку ще на два місяці.

Після закінчення зазначеного строку його направили до ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ВЛК у 2025 році він вже проходив у місцевому закладі охорони здоров`я. Після завершення обстежень та отримання необхідних медичних документів він прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Обвинувачений пояснив, що працівник ІНФОРМАЦІЯ_3 – ОСОБА_6 , повідомив йому, що якщо наступного дня він надасть довідку про перебування на обліку у психіатричному закладі, то його відпустять. У зв`язку з цим, він одразу звернувся до психіатричної лікарні, де отримав відповідну довідку.

Наступного дня він повторно прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 та передав зазначену довідку ОСОБА_6 . З його слів, останній зробив на довідці відмітку про перебування обвинуваченого на обліку у психіатричному закладі. Після цього він залишив приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 та поїхав додому, вважаючи, що будь-яких додаткових дій від нього не вимагається.

Обвинувачений ОСОБА_5 зазначив, що про те, що його розшукують у зв`язку з ухиленням від призову на військову службу під час мобілізації, він не знав. За його словами, про наявність кримінального провадження він дізнався лише після телефонного дзвінка слідчого, який повідомив йому про його відкриття.

Захисник ОСОБА_4 у судовому засіданні просив виправдати обвинуваченого у зв`язку з недоведеністю його вини у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення. Зазначив, що ОСОБА_5 не мав умислу на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки неодноразово проходив військово-лікарську комісію, виконував вимоги працівників територіального центру комплектування та соціальної підтримки, тричі проходив військово-лікарську комісію та двічі з`являвся до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 , яка є працівником ІНФОРМАЦІЯ_3 , дала суду показання, що 16.01.2025 року обвинувачений прибув до РТЦК та СП у зв`язку з викликом для вручення повістки. На той час, згідно з висновком військово-лікарської комісії, він був визнаний обмежено придатним до військової служби. Свідок пояснила, що під час спілкування обвинувачений повідомив їй, що не бажає проходити військову службу, оскільки перебуває на обліку у лікаря-психіатра, а також зазначила, що ОСОБА_6 сказав йому наступного дня надати довідку, яка підтверджує перебування на такому обліку. Чи прибув обвинувачений до ІНФОРМАЦІЯ_3 наступного дня та чи подавав відповідну довідку, свідку не відомо, оскільки вона цього не бачила. Крім того, свідок повідомила, що всі особи, які прибувають до ІНФОРМАЦІЯ_3 за повістками або з інших питань, фіксуються у журналі відвідувачів.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_8 , яка є падчеркою обвинуваченого, дала суду показання, що бойову повістку обвинуваченому було вручено з викликом до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 17.01.2025 року. З її слів, вона двічі привозила обвинуваченого до районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки — 16.01.2025 та 17.01.2025. Свідок пояснила, що 17.01.2025 бачила, як обвинувачений спілкувався з працівниками охорони та зайшов до приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 , однак не чекала його повернення, у зв`язку з чим їй не відомо, з яких підстав його відпустили та які дії вчинялися після його прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Також свідок зазначила, що аналогічні пояснення вона надавала під час досудового розслідування слідчому.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_9 , який є працівником ІНФОРМАЦІЯ_3 , дав суду показання, що у січні 2025 року обвинуваченого було доставлено до закладу охорони здоров`я для проходження військово-лікарської комісії. За результатами медичного огляду його було визнано придатним до проходження військової служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони та інших підрозділах забезпечення. Свідок пояснив, що після проходження військово-лікарської комісії обвинуваченому було вручено повістку про явку до ІНФОРМАЦІЯ_3 на 17.01.2025 року. Зі слів свідка, йому відомо, що за вказаною повісткою обвинувачений не з`явився, про що йому повідомив ОСОБА_6 . Крім того, свідок зазначив, що всі особи, які прибувають до ІНФОРМАЦІЯ_3 для отримання адміністративних послуг чи з інших питань, підлягають обов`язковій реєстрації у журналі відвідувачів. Також свідок повідомив, що за дорученням ОСОБА_6 ним було здійснено підготовку матеріалів стосовно обвинуваченого для їх подальшого скерування до органів прокуратури, у зв`язку з неявкою останнього за повісткою.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 ,, який є колишнім працівником ІНФОРМАЦІЯ_3 , дав показання, що у січні 2025 року обвинувачений пройшов ВЛК, за результатами якої був визнаний обмежено придатним до проходження військової служби та підлягав призову під час мобілізації. Свідок пояснив, що обвинувачений повідомив про те, що перебуває на обліку у психіатричному закладі, однак будь-яких документів, які б підтверджували зазначену обставину, на той момент не надав. У зв`язку з цим обвинуваченому було вручено бойову повістку. Також свідок зазначив, що не може пригадати, чи бачив обвинуваченого 17.01.2025 року, оскільки з того часу минуло більше року. Разом із тим пояснив, що у разі прибуття особи до ІНФОРМАЦІЯ_3 її відвідування фіксується у журналі обліку відвідувачів, а тому за наявності відповідного запису та подання обвинуваченим підтверджуючих медичних документів це могло б бути встановлено. Зазначив, що у випадку подання обвинуваченим довідки про перебування на обліку у психіатричному закладі, йому було б запропоновано подати заяву про незгоду з висновком військово-лікарської комісії. Після цього всі наявні медичні документи щодо нього були б направлені на розгляд регіональної військово-лікарської комісії, яка за результатами їх оцінки прийняла б остаточне рішення щодо придатності обвинуваченого до проходження військової служби.

Показання свідків суд бере до уваги та вважає їх, відповідно до ст. 85, 86 КПК України, належними та допустимими доказами, оскільки вони підтверджують обставини, що підлягають доказуванню в даному провадженні, а також здобуті, шляхом їх безпосередніх допитів в судовому засіданні.

Статтею 84 КПК України передбачено, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Відповідно до ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Незважаючи на заперечення своєї вини обвинуваченим ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, його винуватість в повному об`ємі доведена зібраними та дослідженими судом доказами, а саме:

- повідомленням ІНФОРМАЦІЯ_2 про кримінальне правопорушення від 28.01.2025 за № 887 (а.с. 38);

- повісткою про відправку до в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_5 повідомлено про необхідність явки о 10 год. 00 хв. 17.01.2025 року, до пункту збору, розташованого у АДРЕСА_2 для подальшого проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 , під час мобілізації, на особливий період (а.с. 39);

- довідкою військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_3 № 10/151 від 13.01.2025 року, за якою ОСОБА_5 на підставі статті 17б графи ІІ Розкладу хвороб, графи ТДВ, визнано придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони (а.с. 40);

- відповіддю КП «Волинська обласна психіатрична лікарня м. Луцька» Волинської обласної ради від 13.11.2025 за № 11887/2-06.25 на запит, з якої вбачається, що ОСОБА_5 звертався до лікаря-психіатра у 1993 році та перебував на стаціонарному лікуванні у психіатричному відділенні, востаннє у жовтні 2024 року (а.с. 53);

- висновком експерта № 33 за результатами судово-психіатричної експертизи, з якого вбачається, що ОСОБА_5 під час вчинення інкримінованого йому правопорушення страждав на депресивний розлад, однак міг усвідомлювати свої дії і керувати ними (а.с. 54-55);

- постановою про виділення матеріалів досудового розслідування (а.с. 100-101);

- витягом з Наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 № 17 від 17.01.2025. з якого вбачається, що відповідно до Законів України «Про оборону України», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» на виконання Указу Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 «Про загальну мобілізацію», рядового ОСОБА_5 , 1975 року народження, призвано на військову службу до військової частини НОМЕР_2 , відповідно до поіменного списку № 566 від 17.01.2025 (а.с. 104-105).

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. У своєму рішенні «Коробов проти України» від 21.10.2011 Європейський суд з прав людини повторює, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Оцінюючи вищенаведені докази, суд приходить до висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними, а сукупність зібраних доказів є достатніми для прийняття рішення по кримінальному провадженню.

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан, який у подальшому неодноразово продовжувався відповідними указами Президента України, та діяв на момент вчинення ОСОБА_5 інкримінованого кримінального правопорушення.

Указом Президента України № 65/2022 від 24 лютого 2022 року оголошено загальну мобілізацію, строк проведення якої також неодноразово продовжувався в установленому законом порядку та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені у вручених їм мобілізаційних розпорядженнях або повістках.

Безпосереднім об`єктом кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, є встановлений законом порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період. Умисне невиконання військовозобов`язаним покладеного на нього законом обов`язку щодо прибуття для проходження військової служби під час мобілізації посягає на забезпечення обороноздатності держави та створює реальну загрозу належному виконанню мобілізаційних заходів.

Суспільна небезпечність ухилення від призову за мобілізацією обумовлена тим, що мобілізація пов`язується з умовами особливого періоду в державі - з загрозою нападу, небезпекою державній незалежності України.

Суд критично оцінює доводи обвинуваченого та його захисника про відсутність у нього умислу на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації з тих підстав, що останній неодноразово проходив військово-лікарську комісію, прибував до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Так, судом досліджено надані стороною захисту картку обстеження та медичного огляду, а також дві довідки позаштатної постійно діючої військово-лікарської комісії, відповідно до яких у 2024 році ОСОБА_5 надавався один місяць, а згодом ще два місяці для проходження додаткового медичного обстеження.

Разом із тим, суд не бере зазначені документи до уваги як такі, що спростовують винуватість обвинуваченого, оскільки вони стосуються попереднього проходження ним військово-лікарської комісії та передували прийняттю остаточного рішення щодо його придатності до військової служби.

Як встановлено судом, ОСОБА_5 пройшов військово-лікарську комісію, за результатами якої відповідно до довідки військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 № 10/151 від 13.01.2025 року був визнаний придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки, вищих військових навчальних закладах, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення та охорони за статтею 17 б графи II Розкладу хвороб.

Таким чином, саме зазначений висновок військово-лікарської комісії був чинним на момент вручення обвинуваченому бойової повістки та його призову під час мобілізації. Будь-яких доказів того, що цей висновок був скасований, змінений або визнаний недійсним у встановленому законом порядку, матеріали кримінального провадження не містять, а стороною захисту суду не надано.

Посилання обвинуваченого на те, що після подання довідки про перебування на обліку у психіатричному закладі він вважав, що від нього більше не вимагалося будь-яких дій, суд вважає необґрунтованими.

Так, останній після передачі відповідної довідки працівнику РТЦК та СП самостійно залишив приміщення територіального центру комплектування та соціальної підтримки та поїхав додому, не отримавши жодного рішення уповноваженої посадової особи про скасування врученої йому бойової повістки, перенесення дати відправлення, надання відстрочки від призову чи звільнення від проходження військової служби.

Натомість допитані у судовому засіданні працівники РТЦК та СП пояснили, що у разі подання особою медичних документів, які можуть вплинути на висновок військово-лікарської комісії, така особа повинна подати заяву про незгоду з висновком ВЛК, після чого відповідні документи направляються на розгляд регіональної військово-лікарської комісії, яка й приймає остаточне рішення щодо придатності особи до військової служби. Сам факт подання довідки про перебування на обліку у психіатричному закладі не є підставою для автоматичного скасування повістки або припинення мобілізаційних заходів.

Жодних належних та допустимих доказів того, що після подання зазначеної довідки щодо ОСОБА_5 було прийнято рішення про скасування бойової повістки, звільнення його від призову чи інше рішення, яке б припиняло його обов`язок з`явитися для проходження військової служби, стороною захисту суду не надано.

Окрім того, навіть у разі підтвердження факту прибуття обвинуваченого 17.01.2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_3 , що узгоджується з показаннями його падчерки ОСОБА_10 , сама по собі така обставина не свідчить про належне виконання ним обов`язку, покладеного законодавством про мобілізацію. Як вбачається із встановлених судом обставин, ОСОБА_5 не завершив визначену законодавством процедуру призову під час мобілізації, самостійно залишив приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 та не прибув для подальшого проходження військової служби відповідно до врученої йому бойової повістки.

За таких обставин суд доходить висновку, що ОСОБА_5 , будучи належним чином повідомленим про необхідність прибуття для відправлення до військової частини, будучи визнаним придатним до військової служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах (установах), медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення, охорони та не маючи передбачених законом підстав для звільнення чи відстрочки від призову, умисно не виконав покладений на нього законом обов`язок, чим ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.

Таким чином, суд вважає доведеною вину ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого статтею 336 КК України, а його дії правильно кваліфіковані як ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Відповідно до вимог ст. ст. 50, 65 КК України та п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину і тяжкості наслідків, що настали.

При цьому, відповідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Такі положення основного закону дублюються в статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Умисне ухилення від такого обов`язку під час війни створює негативні наслідки та тенденції в суспільстві та підриває обороноздатність держави.

При обранні міри покарання суд враховує вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, відповідно до якої покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, а також вимоги ст. 65 КК України, відповідно до яких суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті КК відповідно до положень Загальної частини Кодексу, ураховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин які, відповідно до вимог ст. 66 КК України, пом`якшують покарання ОСОБА_5 , суд не вбачає.

Обставин які, відповідно до вимог ст. 67 КК України, обтяжують покарання ОСОБА_5 , суд не вбачає.

Поряд з цим, призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує інформацію про стан його здоров`я, на обліку у лікаря-нарколога не перебуває, одружений, має постійне місце проживання, позитивно характеризується за місцем проживання, раніше не притягувався до кримінальної та адміністративної відповідальності, однак, вину не визнав, не розкаявся у вчиненому. У досудовій доповіді орган пробації визначив середній рівень ризику повторного вчинення кримінального правопорушення обвинуваченим та його небезпеки для суспільства, при цьому виправлення ОСОБА_5 розглядалось можливим без позбавлення або обмеження його волі на певний строк.

Суд враховує висновок органу пробації, викладений у досудовій доповіді, однак не вважає його безумовною підставою для застосування положень статті 75 КК України. Досудова доповідь має рекомендаційний характер та підлягає оцінці судом у сукупності з усіма доказами і встановленими обставинами кримінального провадження. З огляду на характер вчиненого кримінального правопорушення, спосіб його вчинення та значний ступінь суспільної небезпечності в умовах воєнного стану, суд доходить висновку, що призначення покарання з випробуванням не забезпечить досягнення мети покарання.

У зв`язку із викладеним, суд вважає, що обвинуваченому з метою його подальшого виправлення та переосмислення власної протиправної поведінки і для попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень слід призначити покарання у виді позбавлення волі на певний строк, оскільки такий вид основного покарання відповідає загальним правилам призначення покарання, передбачених КК України, є справедливим, необхідним і достатнім для індивідуального виправлення обвинуваченого в умовах ізоляції від суспільства за вчинене ним порушення мобілізаційного законодавства.

Разом із цим, суд не вбачає підстав для призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.75 КК України, із врахуванням вищенаведених даних про його особу й встановлених обставин кримінального правопорушення, відсутності обставин, які істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та пом`якшують покарання обвинуваченому у даній справі, суд також не вбачає, оскільки під час розгляду даної справи обвинувачений вину не визнав, щирого каяття не висловив, обставин, які б свідчили про критичну оцінку ним власної поведінки або істотно знижували ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, судом не встановлено.

Враховуючи ситуацію, яка наразі склалася в країні - збройна агресія РФ та конституційний обов`язок кожного громадянина по захисту Батьківщини, вчинений військовозобов`язаним умисний нетяжкий злочин представляє значну суспільну небезпечність, тому звільнення останнього від відбування призначеного покарання з випробуванням створює в очах громадян та суспільства в цілому негативне враження безладдя та безкарності, тим паче під час введеного на всій території України воєнного стану та мобілізації. Аналогічного підходу щодо необхідності належного мотивування відмови у застосуванні статті 75 КК України у справах про ухилення від призову на військову службу під час мобілізації дотримався Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 641/1067/23.

Суд враховує, що кримінальне правопорушення було вчинене в умовах дії правового режиму воєнного стану та проведення загальної мобілізації. Обвинувачений, будучи визнаним придатним до військової служби у визначених військових підрозділах, будучи належним чином повідомленим про необхідність прибуття для відправлення до ІНФОРМАЦІЯ_3 , умисно не виконав покладений на нього законом обов`язок. Такі дії посягають на встановлений законом порядок комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань, що в умовах збройної агресії проти України істотно підвищує ступінь суспільної небезпечності вчиненого.

На підставі вищезазначеного, суд дійшов висновку про необхідність призначення обвинуваченому основного покарання у виді позбавлення волі, наближеного до мінімального строку, передбаченого санкцією ст. 336 КК України, оскільки воно відповідатиме його меті, принципам справедливості та виваженості.

Прокурор просив обрати обвинуваченому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком суду законної сили. Разом з тим, суд враховує, що під час судового розгляду обвинувачений з`являвся до суду, даних про порушення ним процесуальних обов`язків, переховування від суду чи вчинення інших дій, спрямованих на перешкоджання кримінальному провадженню, матеріали справи не містять. З врахуванням наведеного, а також відомостей про особу обвинуваченого, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою та до набрання вироком законної сили обрати щодо ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання, з покладенням обов`язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Речові докази та судові витрати у справі відсутні.

Цивільний позов по справі не заявлено.

Керуючись ст. ст. 349, 368, 373, 374 КПК України, суд –

у х в а л и в:

Визнати винним ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.

До набрання вироком суду законної сили застосувати до обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання та покласти на нього такі обов`язки:

1) прибувати до прокурора та до суду за першою вимогою;

2) не відлучатися за межі населеного пункту, в якому проживає, без дозволу прокурора або суду;

3) повідомляти прокурора та суд про зміну свого місця проживання;

4) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну (за наявності).

Попередити обвинуваченого, що в разі невиконання покладених на нього обов`язків, до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і може бути накладено грошове стягнення в розмірі, визначеному КПК України.

Строк відбуття покарання ОСОБА_5 рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Ківерцівський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Інші учасники судового провадження мають право копію вироку отримати в суді.

Суддя Ківерцівського районного суду ОСОБА_1