Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №727/13656/24 — Чернівецький апеляційний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/13656/24

Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Лисака І.Н.,

суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М.,

за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,

боржник: ОСОБА_1 ,

стягувач: ОСОБА_2 ,

заінтересовані особи: Орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, Виконавчий комітет Чернівецької міської ради

при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Танасійчук Н.М.,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2026 року ОСОБА_1 подала до Шевченківського районного суду м. Чернівці звіт про виконання судового рішення, а саме: ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.02.2025 року, зміненої постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, якими зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , за допомогою засобів зв`язку, зокрема мобільних застосунків «Viber», «Теlegram», шляхом надання матір`ю дитини доступу до мобільного телефону, а також зобов`язано повідомити ОСОБА_2 повідомленням на номер НОМЕР_1 фактичне місце перебування дитини ОСОБА_3 .

Вказувала, що з урахуванням постанови Чернівецького апеляційного суду від 14 травня 2026 року на неї покладено обов`язок подати до суду звіт про виконання зазначеного судового рішення.

Повідомляла, що починаючи з 06 лютого 2025 року та по день подання даного звіту вона постійно вчиняє активні дії для можливості організувати зв`язок між дитиною ОСОБА_3 та його батьком ОСОБА_2 у спосіб, визначений постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2025 року.

ОСОБА_1 щодня намагається отримати від свого сина ОСОБА_3 згоду спілкуватись із своїм батьком ОСОБА_2 за допомогою засобів мобільного зв`язку, зокрема за допомогою застосунків «Viber», «Теlegram», шляхом Провадження №22-ц/822/1463/26

надання дитині доступу до мобільного телефону.

Також з її боку забезпечено онлайн з`єднання між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який, у свою чергу, здебільшого не бажає підходити до екрану комп`ютера спілкуватись із ОСОБА_2 .

Відповідно до відеозаписів, які знято ОСОБА_1 на власний мобільний телефон під час спілкування із сином, зокрема на тему виходу останнього на відео або звичайний зв`язок із батьком, убачається наступне:

ОСОБА_1 - «А скажи будь ласка, а папі подзвонимо згодні?»; ОСОБА_3 — «Не!»; ОСОБА_1 — «А чому не подзвонимо?»; ОСОБА_4 - «Бо він мене бив, тебе бив... Так всьо...!»; ОСОБА_1 - «Ти не хочеш більше з це говорити?»; ОСОБА_3 - заперечно махає головою; ОСОБА_1 - «Може і одну хвилинку виділимо йому?», ОСОБА_3 - «Неа! Він не заслуговує»;

ОСОБА_1 - « ОСОБА_5 , мурчику, поговориш сьогодні із татом... Зайчик?»; ОСОБА_3 - «Нет!»; ОСОБА_6 - «А чому..., лапулька?»; ОСОБА_3 - «Бо він мене ображав...»; ОСОБА_1 - зімінути поговориш?»; ОСОБА_3 - «Двімінути...?»; ОСОБА_1 - «Двімінути рвориш?»; ОСОБА_3 - «ноль секунд і ноль мілісекунд»; ОСОБА_1 - «Це ічить що? ОСОБА_7 чи ні?»; ОСОБА_3 - «Неаті»; ОСОБА_1 - «Ти ’внений? Зайка»; ОСОБА_3 - «Да...»; ОСОБА_1 - «Ну добре»; ОСОБА_3 – він мене ображав, а потім ще хоче щоб я з ним говорив? Мг»;

ОСОБА_1 - «Привіт, іечко»; ОСОБА_3 - «Привіт!»; ОСОБА_1 - «Тімур, а скажи будь ласка, ти іеш зателефонувати татові на Різдво?»; ОСОБА_3 - заперечно махає головою/ ОСОБА_8 - «А чому, скажеш?»; ОСОБА_3 - «Тому, що не хочу...?»; ОСОБА_6 - «Не хочеш? Може дві хвилинки йому виділиш?»; ОСОБА_3 - заперечно махає головою;

ОСОБА_1 - «Синок, а ти скажи будь ласка, подзвонимо сьогодні папі на пару хвилин?»; ОСОБА_3 - перечно махає головою «Непі, не хочу!»; ОСОБА_1 - «А якщо на одну хвилиночку?»; ОСОБА_3 - заперечно махає головою.

ОСОБА_1 - «... ми зателефонуємо татові сьогодні (04.01.2026року)»; ОСОБА_3 - заперечно махає головою; ОСОБА_1 - «А чому, сонечко?»; ОСОБА_3 - «Бо він мене ображав»; ОСОБА_1 — «Він тебе ображав. Через це ти не хочеш з ним говорити?»; ОСОБА_3 — ствердно махає головою; ОСОБА_1 — «А якщо одну хвилинку, Тім?»; ОСОБА_3 - заперечно махає головою «Неа!».

Також ОСОБА_1 забезпечено проведення психологічної реабілітації дитини у тактичних психологів-консультантів для того, щоб відновити зв`язок дитини з батьком та знайти в собі сил пробачити останньому.

Отримані результати свідчать, що відмова хлопчика від зустрічей із батьком є наслідком внутрішнього страху та тривоги, що мають травматичне походження і не містить ознак зовнішнього навіювання чи впливу.

Методики показали послідовну емоційну картину: при згадках про батька активується тривога, з`являються ознаки напруження, уникання теми та вербальні висловлювання про страх. Такі реакції мають стійкий характер, відтворюються у різних видах діяльності та не мають ознак підказаності.

Будь-який тиск у цьому контексті може поглибити страх і недовіру, формуючи у хлопчика відчуття безпорадності та втрати контролю.

На даний час ОСОБА_1 продовжує у ніжній та лагідній формі зосереджувати увагу сина на необхідності проводити спілкування із батьком та пробачити його, однак такий процес займає чимало часу, так як необхідно проговорити з дитиною усі деталі та надати йому підтримки і допомоги аби не зашкодити його психічному стану здоров`я.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 організовує онлайн зустрічі між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , які в залежності від настрою і бажання дитини можуть відбутись шляхом його спілкування із батьком, або навпаки, не відбутись через не бажання ОСОБА_3 спілкуватись із ОСОБА_2 , боржник вважає, що остання в належний спосіб виконувала та продовжує виконувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 лютого 2025 року, змінену постановою Чернівецького апеляційного суду 01 квітня 2025 року.

Звернула увагу й на те, що заходи забезпечення позову у цій справі були скасовані ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 квітня 2026 року.

На підставі наведеного просила прийняти вказаний звіт.

Оскаржуваною ухвалою суду від 04 червня 2026 року прийнято звіт боржника ОСОБА_1 про виконання судового рішення, а саме: ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06.02.2025 року, зміненої постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, якими зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , за допомогою засобів зв`язку, зокрема мобільних застосунків «Viber», «Теlegram», шляхом надання матір`ю дитини доступу до мобільного телефону, а також зобов`язано повідомити ОСОБА_2 повідомленням на номер НОМЕР_1 фактичне місце перебування дитини ОСОБА_3 .

Не погоджуючись із вказаним судовим рішення ОСОБА_2 оскаржив його в апеляційному порядку.

Вказує, що суд першої інстанції фактично проігнорував висновки Чернівецького апеляційного суду, викладені у постанові від 14 травня 2026 року, де було встановлено, що рішення суду не виконується протягом тривалого часу, а заходи, які вживаються боржником, є очевидно недостатніми для досягнення встановленої судом мети.

Наголошує, що апеляційний суд прямо зазначив, що формальна фіксація звернень до дитини та посилання на небажання дитини спілкуватися не свідчать про належне виконання судового рішення.

Проте, вже через 21 день суд першої інстанції дійшов прямо протилежного висновку щодо аналогічних за змістом доводів та доказів, не навівши жодних нових істотних обставин, які виникли після постановлення рішення апеляційного суду.

Стверджує й про те, що судове рішення, яке перебуває на виконанні, зобов`язує боржника ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування малолітньої дитини ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 шляхом відео зв`язку та повідомлення адреси перебування дитини.

При цьому, боржник ОСОБА_1 не надала доказів фактичного забезпечення такого щоденного спілкування, а з самого змісту звіту випливає, що боржник здебільшого лише запитує дитину: чи хоче син спілкуватися з батьком та зазначає, що дитина нібито відмовляється.

Вказує й на те, що суд не встановив, скільки саме днів було забезпечено спілкування, скільки відео з`єднань фактично відбулося; якою була їх тривалість; чи відповідали вони вимогам рішення суду; чи забезпечувалося щоденне спілкування.

Тобто, судом прийнято звіт без встановлення самого факту виконання рішення.

Зазначає, що був позбавлений можливості бачити дитину та здійснювати з нею повноцінний відеоконтакт через направлення камери в стелю, а на неодноразові прохання та вимоги стягувача до боржника забезпечити відеозв`язок з дитиною, повернути камеру у напрямку дитини, забезпечити перебування дитини перед камерою та надати можливість безпосереднього відеоспілкування, боржник не реагує.

Також стягувач звертає увагу суду на нові акти державного виконавця, складені після постановлення Чернівецьким апеляційним судом постанови від 14.05.2026 року, якими знову зафіксовано невиконання боржником судового рішення, а отже, на момент постановлення оскаржуваної ухвали у матеріалах справи вже були наявні актуальні докази того, що судове рішення продовжує систематично не виконуватися.

Вважає, що відсутність реального забезпечення спілкування свідчить про відсутність виконання рішення.

На підставі наведеного просить скасувати ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 червня 2026 року й постановити нове судове рішення про відмову у прийнятті звіту від 02 червня 2026 року ОСОБА_1 , застосувати до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у виді штрафу, стягнути з неї в дохід держави штраф у розмірі сорока прожиткових мінімуму для працездатних осіб та зобов`язати боржника подати у 10-денний строк з моменту вручення судового рішення звіт про виконання ухвали суду про забезпечення позову у справі №727/13656/24.

Сторона боржника у справі скористалася своїм правом на подання відзиву, у якому просить ухвалу суду залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_2 без задоволення.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дійшла наступного висновку.

Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За змістом ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Мотивація ухвали побудована на тому, що суд звертає увагу на сталість позиції дитини ОСОБА_3 щодо спілкування з батьком, висловленої у небажанні спілкуванні із батьком, її незмінність, що підтверджується матеріалами, наданими до звіту, відсутність доказів будь-якого тиску на дитину при формуванні своєї власної позиції, що підтверджено у ході психологічного обстеження дитини психологом.

Судом також не вбачалося підстав для висновку про те, що заходи, які вживаються боржницею є недостатніми для своєчасного і повного виконання судового рішення.

Крім того, суд врахував, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 квітня 2026 року було скасовано заходи забезпечення позову, якими, зокрема, на боржника покладався обов`язок щодо подання звітів про виконання судового рішення. Отже, на час розгляду поданого звіту відповідний захід забезпечення позову вже не діяв, а тому відсутні правові підстави для покладення на боржника подальшого обов`язку щодо звітування в межах забезпечувального заходу, а тому дійшов висновку можливе прийняти поданий звіт.

Колегія суддів в повній мірі погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Чернівці перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, про забезпечення права на контакт з дитиною та забезпечення права дитини на контакт з одним із батьків.

При розгляді справи ухвалою Шевченківського районного суду міста Чернівців від 06 лютого 2025 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову - задоволено частково. Зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити спілкування малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 за допомогою засобів зв`язку, зокрема, мобільних застосунків «Viber», «Теlegram» тричі на тиждень у дні погоджені між батьками дитини з 18:00 год по 18:30 год, шляхом надання матір`ю дитини доступу до мобільного телефону.

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково та зобов`язано ОСОБА_1 повідомити ОСОБА_2 повідомленням на номер НОМЕР_2 фактичне місце перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 лютого 2025 року змінено в мотивувальній частині щодо зобов`язання ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування дитини. Постановлено викласти абзац другий резолютивної частини ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 лютого 2025 року у такій редакції: «Зобов`язати ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з батьком ОСОБА_2 тривалістю 1 год щодня з 18 год до 19 год шляхом встановлення відеозв`язку засобами Telegram, Viber». В решті залишено без змін.

У провадженні Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №78938691 щодо зобов`язання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , забезпечити спілкування малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з батьком ОСОБА_2 , та зобов`язання ОСОБА_1 повідомити батька ОСОБА_2 фактичне місце перебування дитини.

26 серпня 2025 року державним виконавцем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження щодо виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці про забезпечення позову.

Згідно постанови старшого державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби у м. Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 07.10.2025 року, на боржника ОСОБА_1 за невиконання рішення суду накладено штрафу у розмірі 1700 грн (т.1 а.с.38).

За наслідком повторної перевірки виконання рішення суду старшим державним виконавцем Першого відділу державної виконавчої служби у місті Чернівці Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Цугуй К.І. було встановлено, що боржником рішення суду не виконано та постановою старшого державного виконавця від 15.10.2025 року, за невиконання боржником ОСОБА_1 рішення суду без поважних причин, накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 3400 грн (т.1 а.с.36).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 02 грудня 2025 року задоволено заяву стягувача ОСОБА_2 про зобов`язання боржника ОСОБА_1 подати звіт про виконання судового рішення і зобов`язано ОСОБА_1 у тримісячний строк з моменту отримання нею та/або її представником копії ухвали подати звіт про виконання судового рішення, а саме: ухвали Шевченківського районного суду міста Чернівців від 06 лютого 2025 року, зміненої постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, якими зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , за допомогою засобів зв`язку, зокрема мобільних застосунків «Viber», «Теlegram», шляхом надання матір`ю дитини доступу до мобільного телефону, а також зобов`язано повідомити ОСОБА_2 повідомленням на номер НОМЕР_2 фактичне місце перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.56-59).

02 березня 2026 року на електронну пошту Шевченківського районного суду міста Чернівців Мінтенко Ю.І. подано зазначений звіт від 28 лютого 2026 року, в якому вона просила прийняти його і викладає вжиті нею заходи для належного виконання рішення суду (т.1 а.с.62-71/зворот).

У свою чергу, ОСОБА_2 подав заперечення на звіт ОСОБА_1 (т.1 а.с.162-172).

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 березня 2026 року прийнято звіт боржника ОСОБА_1 про виконання судового рішення, а саме ухвали Шевченківського районного суду міста Чернівців від 06 лютого 2025 року, зміненої постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, якими зобов`язано ОСОБА_1 забезпечити щоденне спілкування малолітнього ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 , за допомогою засобів зв`язку, зокрема мобільних застосунків «Viber», «Теlegram», шляхом надання матір`ю дитини доступу до мобільного телефону, а також зобов`язано повідомити ОСОБА_2 повідомленням на номер НОМЕР_2 фактичне місце перебування дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено боржнику ОСОБА_1 новий 3-місячний строк для подання звіту боржника.

Ухвала суду мотивована тим, що звіт про виконання судового рішення відповідає вимогам, визначеним статті 453-3 ЦПК України. Враховуючи позицію ОСОБА_3 щодо небажання спілкуватись із батьком, її незмінність, що підтверджується матеріалами, наданими до звіту, відсутність доказів будь-якого тиску на дитину при формуванні своєї власної позиції, що підтверджено у ході психологічного обстеження дитини психологом, суд дійшов висновку, що боржником ОСОБА_1 наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, зокрема, позицію дитини щодо такого спілкування, яка часто висловлює небажання спілкуватись з батьком. У зв`язку з тим, що рішення суду боржником виконане не в повному обсязі, керуючись положеннями частини сьомої статті 453-4 ЦПК України суд встановив новий 3-місячний строк для подання звіту боржника (т.1 а.с.179-184).

Постановою Чернівецького апеляційного суду від 14 травня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 березня 2026 року в частині прийняття звіту ОСОБА_1 про виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 лютого 2025 року, зміненої постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2025 року, скасовано та ухвалено нове рішення.

Відмовлено у прийнятті звіту ОСОБА_1 про виконання ухвали Шевченківського районного суду м. Чернівці від 06 лютого 2025 року, зміненої постановою Чернівецького апеляційного суду від 01 квітня 2025 року.

В іншій частині ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 березня 2026 року залишити без змін.

Застосовано до ОСОБА_1 захід процесуального примусу у виді штрафу та стягнуто з неї в дохід держави штраф у розмірі одного прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 3 328 грн (т.2 а.с.179-187).

02 червня 2026 року ОСОБА_1 направлено до Шевченківського районного суду звіт про виконання судового рішення (т.3 а.с.1-16).

До вказаного звіту, крім іншого, було подано акти державного виконавця (старшого державного виконавця Цугуй К.): від 15.05.2026 року, в якому зазначено: «14.05.2026 року боржником ОСОБА_1 була забезпечена можливість спілкування сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 шляхом відповіді на телефонний дзвінок «Viber» протягом години. Але дитина ОСОБА_9 відмовлялася від спілкування з батьком та не підходила до ноутбука для спілкування» (т.3 а.с113);

від 18.05.2026 року, в якому зазначено: «15.05.2026 року, 16.05.2026 року та 17.06.2025 року боржником ОСОБА_1 була забезпечена можливість спілкування сина ОСОБА_3 з батьком ОСОБА_2 шляхом відповіді на телефонний дзвінок від стягувача протягом години. Але дитина протягом цього часу відмовлялася від спілкування з батьком (т.3 а.с.114);

від 27.05.2026 року, в якому зазначено: «18.05.2026 року боржник ОСОБА_1 на відеодзвінок відповідала. Під час відеозв`язку на неодноразові прохання боржника ОСОБА_1 поговорити з батьком, на пропозицію принести ноутбук син ОСОБА_9 відмовлявся спілкуватися з батьком ОСОБА_10 . На неодноразові звернення, прохання та спроби стягувача ОСОБА_11 налагодити спілкування з сином, ОСОБА_12 проявив небажання та відмовлявся спілкуватися» (т.3 а.с.117);

від 27.05.2026 року, в якому вказано: «19.05.2026 року відбулось відеоспілкування між боржником та стягувачем. На прохання та на запитання боржника ОСОБА_1 син ОСОБА_12 відмовляється категорично спілкуватися з батьком. На прохання стягувача до боржника про візуальний контакт дитини з батьком, боржник зверталася до дитини з проханням поспілкуватися з батьком, але син ОСОБА_9 проявляв небажання у спілкуванні з батьком» (т.3 а.с.118);

від 28.05.2026 року, в якому зазначено: «20.05.2026 року відеозв`язок між сторонами виконавчого провадження відбувся. З даного відеозапису чути лише боржника, яка звертається до сина і у відповідь дитина відмовляється розмовляти та просить не чіпати його» (т.3 а.с.119);

від 28.05.2026 року, в якому зазначено: «21.05.2026 року відеозв`язок між сторонами виконавчого провадження відбувся. Під час розмови стягувач говорить, що йому було почуто запис якийсь і в емоційному стані відпустив сина гуляти на підставі того, що дитина відмовляється на контакт з батьком. Після чого відбувається ще дзвінок, при якому дитина категорично відмовляється говорити з батьком (т.3 а.с.120);

від 28.05.2026 року, в якому вказано: «22.05.2026 року відеозв`язок між боржником ОСОБА_1 та стягувачем ОСОБА_2 відбувся. ОСОБА_13 звернувся до дитини про те, що телефонує тато, у відповідь дитина пояснює, що не хоче говорити з батьком і він наголошує, що впевнений у своєму небажанні говорити з батьком і просить не турбувати його» (т.3 а.с.121);

від 28.05.2026 року, в якому зазначено: «23.05.2026 року відеозв`язок між боржником ОСОБА_1 та стягувачем ОСОБА_2 відбувся. На будь які спроби батька налагодити спілкування з сином ОСОБА_14 , на прохання стягувача щоб син підійшов до ноутбука до камери, дитина відповідає, що чує батька, але не хоче говорити. На неодноразові прохання стягувача до боржника повернути камеру на дитину, боржниця звертається до дитини із запитанням: чи показати тебе на відео? дитина відмовляється (т.3 а.с.122);

від 28.05.2026 року, в якому вказано: «24.05.2026 року відеозв`язок між боржником та стягувачем відбувся. На будь які питання, прохання батьків, дитина на все відповідає категорично «ні», «не хочу», «не буду». Спроби стягувача та боржника на реальне спілкування батька та сина відеоз`єднаннями здійснюються та фіксуються, але дитина відмовляється категорично на контакт з батьком» (т.3 а.с.123).

Крім того, в актах державного виконавця від 13.05.2026 року та 14.05.2026 року вказано, що 12.05. та 13.05. рішення божником не виконано (т.4 а.с.87-89).

В актах державного виконавця від 03.06.2026 року зазначено, що «30.05.2026 року боржник ОСОБА_1 з сином ОСОБА_3 перебувала на відпочинку за містом, у зв`язку із чим не мала технічної можливості вийти на відеозв`язок з батьком ОСОБА_15 . Заяви від стягувача про здійснення телефонних дзвінків не надходило»; «31.05.2026 року не відповідала на відеодзвінки стягувача, здійснені о 19:01 год та 19:05 год. Вийшла на зв`язок о 19:15 год. На неодноразові прохання повернути камеру у напрямку дитини та надати можливість стягувача здійснити повноцінне спілкування з дитиною божник не реагувала або формально зверталася до дитини про її бажання чи небажання спілкуватися з батьком, після чого посилалася на відмову дитини. Боржник не повідомив про виконання / невиконання рішення суду за 31.05.2026 року»; «01.06.2026 року спроби відео зв`язку стягувачем були здійснені о 19:02 год, 19:21 год, 19:22 год, 19:37 год, 19:38 год, 19:39 год, 19:45год, 19:46 год, 19:49 год. Камера була спрямована у бік стіни, стягувач був позбавлений можливості бачити дитину чи спостерігати за нею. На вимоги та прохання повернути камеру у напрямку дитини божник посилалася на відмову дитини. Згідно заяви боржника: дитина категорично відмовлялася спілкуватися з батьком. При цьому стягувач неодноразово сам переривав зв`язок»; «02.06.2026 року згідно заяви стягувача: спроби відеозв`язку були здійснені о 19:06 год, 19:15 год, 19:17 год – боржник не відповідала, 19:33 год. Після спливу більш ніж половини часу для щоденного спілкування (т.4 а.с.90-91).

Також, матеріали справи містять скрін-шоти з мобільного застосунку «Viber», з яких вбачається переписка між сторонами та здійснення вхідних та вихідних дзвінків (т.3 а.с.88-101, 221-234 та т.4 а.с.49-86).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), ЄСПЛ наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Рисовський проти України» (№ 29979/04) висловив правову позицію, відповідно до якої принцип «належного урядування», зокрема, передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовний спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливості уникати виконання своїх обов`язків.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» (Case of Hornsby v. Greece, Страсбург, 19 березня 1997 року) наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей статті 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві Скордіно проти Італії (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі Сіка проти Словаччини (Sika v. Slovaki), № 2132/02, пункти 24-27, від 13 червня 2006 року, пункти 18 рішення Ліпісвіцька проти України № 11944/05 від 12 травня 2011 року).

Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Бурдов проти росії» від 07 травня 2002 року, «Ромашов проти України» від 27 липня 2004 року, «Шаренок проти України» від 22 лютого 2004 року зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне обов`язкове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу.

У пунктах 46, 51, 53, 54 рішення від 15 жовтня 2009 року у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), № 29439/02, від 26 квітня 2005 року, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), № 1811/06, від 19 лютого 2009 року).

Аналіз зазначених вище рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такого рішення суду та відновленню порушених прав особи - позивача.

Так, виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

Згідно частин 1, 2, 4 статті 453-1 ЦПК України суд, який розглянув справу як суд першої інстанції, за письмовою заявою стягувача може зобов`язати боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення в цивільних справах по інших спорах немайнового характеру.

Стягувач може звернутися до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, в разі невиконання боржником судового рішення та за умови відкриття виконавчого провадження. Якщо боржником, який не виконує судове рішення, є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, суб`єкт господарювання державного або комунального сектору економіки, суд за письмовою заявою стягувача та за умови відкриття виконавчого провадження зобов`язує такого боржника подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення незалежно від характеру спору.

За частиною 1 статті 453-3 ЦПК України суд розглядає звіт про виконання судового рішення протягом десяти днів з дня його надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням сторін - у судовому засіданні за правилами статті 450 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 453-3 ЦПК України звіт боржника про виконання судового рішення має містити: найменування суду, до якого подається звіт; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) особи, яка подає звіт, її місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України, номери засобів зв`язку та електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності) (для фізичних осіб) інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб); номер справи, в межах якої ухвалено відповідне судове рішення; відомості про виконання боржником судового рішення, строк, порядок та спосіб його виконання; у разі невиконання судового рішення: орієнтовні строки виконання такого рішення та їх обґрунтування; відомості про те, чи існують обставини, які ускладнюють виконання судового рішення боржником, які заходи вжито та вживаються боржником для їх усунення; перелік документів та інших матеріалів, що додаються до звіту та підтверджують обставини, зазначені у ньому. До звіту додаються: довіреність або інший документ, що посвідчує повноваження представника, якщо звіт поданий представником і такі документи раніше не подавалися; докази направлення копій звіту та доданих до нього матеріалів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 43цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 453-4 ЦПК України за наслідками розгляду звіту боржника суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п`ятої статті 453-2 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо боржником не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються боржником для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.

Суд також відмовляє у прийнятті звіту, якщо звіт подано без додержання вимог частин другої та/або третьої статті 453-3 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що боржником ОСОБА_1 подано суду звіт про виконання рішення суду, в якому вона зазначила, що на виконання рішення суду: малолітня дитина виявляє категоричне небажання спілкуватися з батьком; позиція дитини щодо відмови від контактів є сталою та послідовною; з боку боржника вживаються активні дії, спрямовані на виконання судового рішення; небажання дитини є об`єктивною та поважною причиною, що перешкоджає фактичному забезпеченню спілкування; обставини, що унеможливлюють виконання рішення, підтверджуються доданими до звіту висновками психологів, відеозаписами.

Конституцією України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняється державою (частина 3 статті 51).

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Згідно статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (далі - Конвенція) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюють вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до статті 18 Конвенції батьки несуть основу відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини необхідно враховувати такі елементи: погляди дитини; індивідуальність дитини; збереження сімейного оточення і підтримання відносин; піклування, захист і безпеку дитини; вразливе становище; право дитини на здоров`я, тощо.

Згідно з пунктом 1 статті 3 Конвенції про права дитини дитина наділяється правом на те, щоб її найкращі інтереси оцінювалися і бралися до уваги в якості першочергового міркування при прийнятті в її відношенні будь-яких дій або рішень як в державній, так і в приватній сфері

«Найкраще забезпечення інтересів дитини» - це право, принцип і правило процедури, які засновані на оцінці всіх елементів, що відображають інтереси дитини або дітей, в конкретних обставинах.

Широке тлумачення змісту «якнайкращих інтересів дитини» міститься в постанові Верховного Суду від 04.08.2021 року, справа №654/4307/19.

Верховний Суд у постанові від 08.07.2021 року у справі №640/11833/19 висловив незгоду з висновками судів попередніх інстанцій, що виконання даного рішення не може бути унеможливлено небажанням дитини спілкуватися зі стягувачем, оскільки це фактично є примушуванням дитини, що може призвести до психологічного тиску на дитину та явно не відповідатиме якнайкращим інтересам дитини в аспекті забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі.

Так, детальний аналіз звіту та доданих до нього матеріалів (актів державного виконавця, відео з дитиною в процесі спілкування з батьком, інших наявних письмових доказів) у їх сукупності дає підстави для висновку, що вжиті боржницею заходи на даний час призводили до фактичного виконання судового рішення, а саме до покрокового налагодження реального та майже щоденного забезпечення спілкування батька з дитиною, що крім іншого, підтверджується фіксацією на відео.

Крім того, враховуючи вік дитини, його думку, суди повинні розуміти, що малолітня дитина є вразливою до маніпуляцій зі сторони дорослих, а також враховувати всі обставини справи (від розлучення батьків, проживання ОСОБА_12 з матір`ю окремо від батька, самовільну зміну місця проживання дитини батьком, переїзд у інше місце, ненадання матері можливості чути, бачити, спілкуватися з дитиною протягом тривалого часу, повернення дитини до місця проживання матері, тощо), могли спричинити формування саме такого небажання в дитини до спілкування з батьком на разі, та призвело до негативного наслідку через тривожність та відсутність довіри до батька, що боржник намагається побороти).

Суд апеляційної інстанції звертає увагу також і на сталість позиції дитини ОСОБА_12 щодо небажання спілкуватися з батьком ОСОБА_16 , висловлюваної протягом тривалого часу, її майже постійна незмінність, що підтверджується матеріалами, наданими до звіту, відсутність доказів будь-якого тиску на дитину при формуванні нею власної позиції.

Отже, на думку суду, боржницею наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, зокрема, позицію дитини щодо такого спілкування, яка часто висловлює небажання спілкуватись з батьком, поведінку стягувача, який під час спілкування перериває спілкування та в подальшому передзвонює, що, в свою чергу, також може відчужувати дитину від нього.

Також, дотримання прав самої дитини перевалюють (найкращі інтереси дитини мають безумовний пріоритет) над правами стягувача (батька), передбаченого ст.6 Конвенції щодо виконуваності остаточного рішення суду, а тому суд не вбачає підстав для висновку про те, що заходи, які вживаються боржницею, є недостатніми для своєчасного і повного виконання судового рішення.

Колегія суддів з урахуванням викладених обставин та норм права, що регулюють спірні відносини, вважає за необхідне довести до учасників цього процесу й про необхідність проявлення терпіння та виваженості щодо малолітнього ОСОБА_12 , постійне ігнорування думки сина щодо не бажання спілкуватися чи продовжувати спілкування протягом певного періоду часу може призводити до ще більшого небажання спілкуватися з батьком, порушує зв`язок з матір`ю, а тому для вирівнювання психоемоційного стану дитини потрібен час.

Крім того, суд звертає увагу й на те, що ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 29 квітня 2026 року було скасовано заходи забезпечення позову, якими, зокрема, на боржника покладався обов`язок щодо подання звітів про виконання судового рішення, а постановою Чернівецького апеляційного суду від 06 липня 2026 року зазначена ухвала суду залишена без змін.

Наведене в сукупності спростовує аргументи апеляційної скарги ОСОБА_2 та робить їх неспроможними.

Решта доводів апеляційної скарги не спростовують вищенаведених висновків суду, а тому не заслуговують на увагу.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що ухвала суду про скасуванні заходів забезпечення позову постановлена з додержанням норм процесуального права, є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування чи зміни не має.

Згідно з ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.149, 150, 158, 374, 375 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 04 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач І.Н. Лисак

Судді: М.І. Кулянда

І.М. Литвинюк