Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №404/9541/24 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

27 липня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/9541/24

провадження № 22-ц/4809/1180/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді – Карпенко О. Л., Письменний О. А.,

за участю секретаря судового засідання – Соловйова І.О.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ;

відповідач – Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, трьох процентів річних та інфляційних витратза апеляційною скаргою Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 березня 2026 року (суддя Мохонько В.В.).

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень на позов

ОСОБА_1 звернувся до Фортечного районного суду міста Кропивницького з позовом про стягнення з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі – АТ КБ «ПриватБанк», Банк) на свою користь безпідставно набуті грошові кошти у сумі 136 367,87 грн, проценти за користування чужими коштами у розмірі 12 084,72 грн та інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов`язання у розмірі 59 486,16 грн.

В обґрунтування позову зазначено, що у постанові Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 404/566/21 апеляційним судом було встановлено, що на підставі укладеного між ОСОБА_1 (Позичальник) та АТ КБ «ПриватБанк») (Кредитор) кредитного договору б\н від 12 січня 2011 року Позичальником отримано кредитні кошти в сумі 200 659,09 грн, а в рахунок погашення кредиту сплачено 241 009,30 грн, що перевищує суму фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту).

Крім того, суд апеляційної інстанції у справі № 404/566/21 також встановив, що згідно з випискою по рахунку ОСОБА_1 , останній на погашення кредиту (тіла кредиту) сплачував грошові кошти, які Банком спрямовувалися на погашення не тільки кредиту, а й процентів за користування ним, стягнення яких не передбачено кредитним договором.

Вказує, що Банком також неправомірно було здійснено стягнення штрафу за прострочення кредиту, страхових платежів та комісії за обслуговування (членський внесок) з карткового рахунку Позичальника. Відповідно до відомостей виписки з рахунку б/н станом на 30 грудня 2020 року Банком було списано: відсотки за використання кредитного ліміту за період з 30 вересня 2014 року по 01 грудня 2020 року в загальному розмірі 84 631,13 грн; в рахунок погашення штрафу за прострочення за кредитом за період з 30 листопада 2014 року по 01 вересня 2018 року в загальному розмірі 750,00 грн; комісію за обслуговування (членський внесок) за період з 10 вересня 2015 року по 10 серпня 2020 року у загальному розмірі 1 260,00 грн; страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» за період з 05 травня 2017 року по 05 березня 2019 року у загальному розмірі 9 376,53 грн, що загалом складає 96 017,66 грн.

Вважає, що кошти в сумі 40 350,21 грн (переплачена заборгованість по тілу кредиту) та кошти в сумі 96 017,66 грн (платежі, які не відповідали умовам кредитного договору) Банком отримані безпідставно, а тому підлягають стягненню на користь позивача на підставі ст. 1212 ЦК України.

На переконання позивача, оскільки Банк дізнався про безпідставність набуття ним коштів з постанови Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 404/566/21, відповідачем допущено прострочення виконання грошового зобов`язання, а тому він має сплатити позивачу 3% річних та інфляційні втрати відповідно до наведеного у позові розрахунку та у пред`явленому до стягнення розмірі.

У поданому до суду першої інстанції відзиві на позов відповідач просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Відзив мотивований тим, що у справі № 404/566/21 судом не вказано, що кошти, які зазначає позивач як «безпідставно отримані» Банком становлять 96 017,66 грн.

Судом шляхом здійснення калькуляції дані кошти зазначено як такі, що перераховані на погашення взятого кредиту і є частиною 241 009,30 грн (сума вказана судом).

Щодо стягнення коштів на підставі ст. 625 ЦК України зауважує, що для обрахунку 3% річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішення. Однак, жодного рішення чи договору, яким встановлена сума у розмірі 136 367,87 грн як сума простроченого зобов`язання, позивачем до суду не надано, в тому у вказаній вимозі необхідно відмовити (а.с. 69-73).

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 березня 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено; стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивача безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 136 367,87 грн, проценти за користування чужими коштами у розмірі 12 084,72 грн та інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов`язання в розмірі 59486,16 грн; здійснено розподіл судових витрат.

Задовольняючи вимоги позову у повному обсязі, суд першої інстанції виходив з того, що обґрунтованими та доведеними є доводи позивача про те, що нарахування та стягнення (списання) Банком відсотків за користування кредитом, штрафу за порушення термінів виконання договірних зобов`язань, комісії за обслуговування (членський внесок) та страхового платежу за договором «Страхування кредитного ліміту» є неправомірним. Суд зауважив, що вказане підтверджується висновками постанови Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 404/566/21, яка набрала законної сили.

Крім того, постановою Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 404/566/21, встановлено, що ОСОБА_1 отримано кредитні кошти в сумі 200 659,09 грн, а в рахунок погашення кредиту відповідачем сплачено 241 009,30 грн, що перевищує суму фактично отриманих кредитних коштів (тіла кредиту).

На переконання суду першої інстанції, нарахування Банком відсотків за користування кредитним лімітом, штрафу, комісії, страхового платежу та тіла кредиту в сумі 40350,21 грн після його повного погашення, а отже після припинення основного зобов`язання у зв`язку з його виконанням, фактично відбулося поза межами умов, передбачених договором у вигляді Анкети-заяви б/н від 12 січня 2001 року, тому ці кошти, сплачені позивачем на користь Банку у загальній у сумі 136367,87 грн, є безпідставно набутим відповідачем майном у розумінні ст. 1212 ЦК України.

За висновком суду, безпідставно набутим (отриманим) або збереженим майном (грошові кошти) вважаються такі об`єкти, набуття або збереження яких не випливає із умов договору, оскільки фактично отримано поза його умовами, тому вони повинні підлягати обов`язковому поверненню, а за відсутності виконання обов`язку та добровільного повернення вказаних майна/ грошових коштів підлягають стягненню у судовому порядку.

Крім того, оскільки Банк безпідставно користувався сумою грошових коштів, які належать позивачу, при повному погашенні кредиту, а також при відсутності правових підстав для стягнення платежів, які не були передбачені умовами договору, суд вважав обґрунтованими і доведеними доводи позивача про те, що на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України відповідач має сплатити суму за прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому, місцевий суд погодився з наданим позивачем розрахунком 3% річних та інфляційних втрат.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції у даній справі, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Відповідно до поданої апеляційної скарги проситьрішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 20 березня 2026 року у даній справі скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Вважає, що суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив наявні в матеріалах справи докази та не в повному обсязі встановив обставини справи, що призвело до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що судом апеляційної інстанції у справі № 404/566/21 не вказано, що кошти у розмірі 96 017,66 грн є безпідставно отриманими Банком як про це зазначає позивач. Наголошує, що судом зазначено, що сума отриманих коштів та сума повернутих (разом з відсотками) менша на 40 350,21 грн, а не на 136 367,87 грн.

За викладеного вважає, що суд першої інстанції не досліджував наявні документи у справі, а ухвалив рішення на припущеннях.

Крім того, наголошує, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України. Разом з тим, між сторонами наявні договірні відносини, регламентовані умовами кредитного договору. За викладеного, на переконання відповідача, заявлена позивачем сума до стягнення, не може вважатися набутою Банком безпідставно у розумінні ст.1212 ЦК України.

Вказує також, що безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів. Матеріалами справи підтверджено, що позивач користувався кредитним рахунком, вносив на карту грошові кошти, здійснював добровільні платежі, знав про регулярні списання коштів банком, однак не вживав заходів щодо їх повернення, що вказує на те, що він вважав платежі правомірними.

Щодо стягнення коштів на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України наполягає, що при обрахунку відповідних нарахувань за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи у судовому рішенні. Оскільки жодного рішення чи договору, яким втановлена сума у розмірі 136367,87 грн як сума простроченого зобов`язання до суду позивачем не надано, вважає вимогу про стягнення 3% річних та інфляційних втрат необгрунтованою та безпідставною.

Короткий зміст заперечень на апеляційну скаргу

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, позивач просить відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін оскаржуване рішення суду першої інстанції.

Мотивуючи свої заперечення проти доводів скаржника, вказує, що в тексті апеляційної скарги відповідачем відображене власне тлумачення змісту постанови Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 404/566/21.

Наголошує, що у справі № 404/566/21 суд, досліджуючи питання про зарахування коштів на погашення тіла кредиту, встановив, що Банк списав кошти фактично у більшому розмірі, ніж Позичальник фактично отримав. Також встановив незаконність та безпідставність списання Банком коштів поза умовами договору. Оскільки питання про фактичну суму коштів, які Банк безпідставно списав з Позичальника, не було предметом розгляду судами у справі № 404/566/21, позивачем у даній справі здійснений власний розрахунок, який ґрунтується на наведених у судових рішеннях висновках та банківській виписці по рахунку Позичальника, що була надана АТ КБ «ПриватБанк» на підтвердження своїх вимог у справі № 404/566/21.

Наполягає, що грошові кошти у сумі 136367,87 грн є безпідставно набутими Банком. Відхиляє твердження скаржника про суперечливість своєї поведінки, вказуючи, що як більш вразлива сторона у правовідносинах споживчого кредитування покладався на добросовісність і чесну ділову практику Банку, а тому вважав, що йому повідомляється достовірний розмір коштів, що підлягали сплаті за кредитним договором.

Вважає обґрунтованим та правомірним нарахування та стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України з моменту, коли з постанови Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 404/566/21 відповідач дізнався про безпідставність набуття ним коштів.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою Кропивницького апеляційного суду від 05 травня 2026 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 березня 2026 року залишено без руху; встановлено строк для усунення недоліків апеляційної скарги.

Відповідно до ухвали апеляційного суду від 18 травня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Згідно з ухвалою апеляційного суду від 21 травня 2026 року закінчено підготовчі дії; справу за апеляційною скаргою призначено до розгляду у Кропивницькому апеляційному суді на 14 липня 2026 року о 12 год. 30 хв.

На підставі розпорядження керівника апарату Кропивницького апеляційного суду від 13 липня 2026 року з підстав, що у ньому зазначені, здійснено заміну члена колегії з розгляду даної справи судді Дуковського О.Л. суддею Карпенком О.Л.

У судовому засіданні 14 липня 2026 року апеляційний суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та оголосив, що проголошення судового рішення у справі відбудеться 27 липня 2026 року об 11 год. 00 хв.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, за наступного.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

У січні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення на свою користь з ОСОБА_1 59517,67 грн заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову Банк посилався на те, що Позичальник підписав заяву № б/н від 12 січня 2011 року, згідно з якою отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Вказував, що Позичальник свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у результаті чого утворилась заборгованість, яку Банк просив стягнути.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 серпня 2021 року у справі у справі № 404/566/21 позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № б/н від 12 січня 2011 року у розмірі 48063,66 грн; у частині вимог Банку щодо стягнення з Позичальника 11454,01 грн заборгованості за простроченими відсотками відмовлено. При цьому, відмовляючи у стягненні на користь Банку заборгованості за простроченими відсотками, суд виходив з того, що у підписаній Позичальником анкеті-заяві від 12 січня 2011 року процентна ставка не зазначена.

Не погодившись з рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 серпня 2021 року у справі № 404/566/21, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову в цій частині.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 серпня 2021 року у справі № 404/566/21 у частині вимог позову, у задоволенні яких судом було відмовлено, Банком в апеляційному порядку не оскаржувалось, а тому у відповідній його частині набрало законної сили.

Відповідно до постанови Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 404/566/21 апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено; рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 10 серпня 2021 року скасовано в частині задоволення вимог; відмовлено АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні вимоги про стягнення заборгованості за кредитом в сумі 48 063,66 грн.

Ухвалюючи постанову у справі № 404/566/21 судом апеляційної інстанції було встановлено: «З розрахунку спірної заборгованості й виписки по рахунку ОСОБА_1 вбачається, що останній на погашення кредиту сплачував АТ КБ «ПриватБанк» кошти, які банком спрямовувалися на погашення не тільки кредиту, а й процентів за користування ним, стягнення яких не передбачено кредитним договором.

Крім того, з довідки про рух коштів вбачається, що позивач безпідставно здійснював стягнення пені, комісії, штрафу, страхові платежі, які були стягнені та включені в загальну заборгованість по кредиту, що вказує на недоведеність наявності у відповідача заборгованості за простроченим тілом кредиту, на що суд першої інстанції уваги не звернув.

Зокрема банком неправомірно було здійснено наступні стягнення пені, страхових платежів та комісії з карткових рахунків ОСОБА_1 : 03.08.2014 - щомісячний платіж за страховку «Захист на кожен день» - 10 грн; 03.09.2014 - - щомісячний платіж за страховку «Захист на кожен день» - 10 грн; 30.11.2014 - штраф за прострочення кредиту - 50 грн; 31.12.2014 - штраф за прострочення кредиту - 100 грн; 01.07.2015 - штраф за прострочення кредиту - 50 грн; 01.09.2015 - штраф за прострочення кредиту - 50 грн; 10.09.2015 - комісія за обслуговування (членський внесок) за серпень 2015 - 20 грн; 01.10.2015 - штраф за прострочення кредиту - 100 грн; 10.10.2015 - комісія за обслуговування (членський внесок) за вересень 2015 - 20 грн; 01.11.2015 - штраф за прострочення кредиту - 50 грн; 10.11.2015 - комісія за обслуговування (членський внесок) за жовтень 2015 - 20 грн; 01.12.2015 - штраф за прострочення кредиту - 50 грн; 10.12.2015 - комісія за обслуговування (членський внесок) за листопад 2015 - 20 грн; 14.06.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за грудень 2015 - 20 грн; 12.02.2016 - - комісія за обслуговування (членський внесок) за 01.2016 - 20 грн; 12.03.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 02.2016 - 20 грн; 01.04.2016 - штраф за прострочення кредиту - 50 грн; 12.04.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за березень 2016 - 20 грн; 12.05.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за квітень 2016 - 20 грн; 12.06.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за травень 2016 - 20 грн; 12.07.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за червень 2016 - 20 грн; 12.08.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за липень 2016 - 20 грн; 12.08.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за серпень 2016 - 20 грн; 12.10.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за вересень 2016 - 20 грн; 01.11.2016 - пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн - 50 грн; 12.11.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за жовтень 2016 - 20 грн; 12.12.2016 - комісія за обслуговування (членський внесок) за листопад 2016 - 20 грн; 12.01.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 12.2017 - 20 грн; 12.02.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за січень 2017 - 20 грн; 12.03.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за лютий 2017 - 20 грн; 12.04.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за березень 2017 - 20 грн; 05.05.2017 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 88,73 грн; 12.05.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 04.2017 - 20 грн; 06.06.2017 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 438,05 грн; 12.06.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за травень 2017 - 20 грн; 06.07.2017 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 428,37 грн; 12.07.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за червень 2017 - 20 грн; 01.08.2017 - пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн - 50 грн; 08.08.2017 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 447,83 грн; 12.08.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за червень 2017 - 20 грн; 05.09.2017 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 431,09 грн; 12.09.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за серпень 2017 - 20 грн; 05.10.2017 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 433,13 грн; 12.10.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 09.2017 - 20 грн; 05.11.2017 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 440,84 грн; 12.11.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 10.2017 - 20 грн; 01.12.207 - пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн - 50 грн; 10.12.2017 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 11.2017 - 20 грн; 05.01.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 428,35 грн; 10.01.2018 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 12.2018 - 20 грн; 05.02.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 412,06 грн; 10.02.2018 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 01.2018 - 20 грн; 06.03.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 424,22 грн; 10.03.2018 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 02.2018 - 20 грн; 05.04.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 423,22 грн; 10.05.2018 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 04.2018 - 20 грн; 10.06.2018 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 05.2018 - 20 грн; 13.06.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 417,86 грн; 05.07.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 421,13 грн; 10.07.2018 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 06.2018 - 20 грн; 06.08.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 436,7 грн; 10.08.2018 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 07.2018 - 20 грн; 01.09.2018 - пеня за прострочку за кредитом на суму понад 100 грн - 50 грн; 05.09.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 456,68 грн; 10.09.2018 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 08.2018 - 20 грн; 06.10.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 404,87 грн; 06.11.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 397,64 грн; 10.11.2018 - комісія за обслуговування (членський внесок) за жовтень 2018 - 20 грн; 06.08.2018 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 396,94 грн; 10.12.2018 - комісія за обслуговування (членський внесок) за листопад 2018 - 20 грн; 05.01.2019 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 418,65 грн; 10.01.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 12.2019 - 20 грн; 05.02.2019 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 378,36 грн; 13.02.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за січень 2019 - 20 грн; 05.03.2019 - страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» - 397,07 грн; 13.03.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 02.2019 - 20 грн; 10.04.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 03.2019 - 20 грн; 10.05.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 04.2019 - 20 грн; 10.06.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 05.2019 - 20 грн; 10.07.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 06.2019 - 20 грн; 10.08.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 07.2019 - 20 грн; 10.09.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 08.2019 - 20 грн; 10.10.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 09.2019 - 20 грн; 10.11.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 10.2019 - 20 грн; 10.12.2019 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 11.2019 - 20 грн; 10.01.2020 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 12.2019 - 20 грн; 10.02.2020 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 01.2020 - 20 грн; 13.03.2020 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 02.2020 - 20 грн; 10.04.2020 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 03.2020 - 20 грн; 10.05.2020 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 04.2020 - 20 грн; 10.06.2020 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 05.2020 - 20 грн; 10.07.2020 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 06.2020 - 20 грн; 10.08.2020 - комісія за обслуговування (членський внесок) за 07.2020 - 20 грн.

Тому, колегія суддів здійснила власний розрахунок заборгованості, з якого убачається, що відповідачем фактично отримано кредитні кошти в розмірі 200 659,09 грн. При цьому, відповідачем в рахунок погашення кредитної заборгованості сплачено 241009,3 грн, що перевищує суму фактично отриманих кредитних коштів.».

Посилаючись на постанову Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 404/566/21, позивач стверджує, що ним була здійснена переплата тіла кредиту за кредитним договором у сумі 40350,21 грн (200659,09 грн- 241009,30 грн).

Також згідно з наданим у даній справі розрахунком та відповідно до відомостей виписки з рахунку б/н станом на 30 грудня 2020 року (графа № 3 «Деталі операції» ) Банком було списано з рахунку позивача: відсотки за використання кредитного ліміту за період з 30 вересня 2014 року по 01 грудня 2020 року в загальному розмірі 84 631,13 грн; в рахунок погашення штрафу за прострочення за кредитом за період з 30 листопада 2014 року по 01 вересня 2018 року в загальному розмірі 750,00 грн; комісію за обслуговування (членський внесок) за період з 10 вересня 2015 року по 10 серпня 2020 року в загальному розмірі 1 260,00 грн; страховий платіж за договором «Страхування кредитного ліміту» за період з 05 травня 2017 року по 05 березня 2019 року в загальному розмірі 9 376,53 грн, а всього разом у розмірі 96017,66 грн (а.с. 25-30, 35-42).

У позовній заяві позивачем наведено розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму безпідставно отриманих Банком коштів у загальному розмірі 136367,87 грн (96017,66 грн + 40350,21 грн).

Мотиви ухваленого апеляційним судом рішення

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 367 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Загальними положеннями ЦПК України передбачено обов`язок суду під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються, перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки, оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів.

Однак, оскаржуване рішення суду першої інстанції у даній справі зазначеним вимогам процесуального закону відповідає не у повній мірі.

Щодо застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України колегія суддів зазначає наступне.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19) зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України».

Відповідно до ч. 1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Частина 1 ст. 1212 ЦК України застосовується, якщо 1) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави дійти висновку, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) - це відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України).

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

За викладеного, майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб із метою виникнення у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків, зокрема внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені ч. 2 ст.11 ЦК України.

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, оскільки отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто в разі, коли правочин утворює правову підставу для набуття (збереження) майна, ст. 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте, у зв`язку з зобов`язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

Така правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18 червня 2021 року у справі № 927/491/19 (п.п. 150-152, 154 постанови).

У справі, що переглядається, встановлено, що підставою набуття Банком коштів, сплачених позивачем на виконання кредитного договору № б/н від 12 січня 2011 року, є необґрунтоване, тобто без дотримання умов, встановлених кредитним договором, та вимог законодавства, що регулюють кредитні відносини, зарахування їх у рахунок погашення фактично неіснуючої заборгованості Позичальника по відсоткам за користування кредитом, штрафам, комісії за обслуговування (членський внесок), страховим платежам.

Відтак, нарахування Банком Позичальнику відсотків за користування кредитом, штрафу, комісії за обслуговування (членський внесок), страхових платежів фактично відбулося поза межами умов, передбачених кредитним договором № б/н від 12 січня 2011 року, а тому суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що ці кошти отримані відповідачем безпідставно та підлягають стягненню з останнього на користь позивача на підставі ст. 1212 ЦК України.

Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги Банку щодо безпідставності застосування до спірних правовідносин ст. 1212 ЦК України.

Разом з тим, колегія суддів не може повністю погодитись з висновком суду першої інстанції щодо загального розміру безпідставно отриманих Банком коштів, що підлягають стягненню з останнього.

Так, обґрунтовуючи доводи позову у відповідній частині позивач посилався на те, що колегія суддів Кропивницького апеляційного суду у справі № 404/566/21 здійснила власний розрахунок та встановила, що Позичальником отримано кредитні кошти у сумі кредитні кошти в розмірі 200 659,09 грн. При цьому, відповідачем в рахунок погашення кредитної заборгованості сплачено 241 009,3 грн, що перевищує суму фактично отриманих кредитних коштів, а саме - тіла кредиту.

З такими доводами позивача місцевий суд погодився, однак, апеляційний суд вважає їх безпідставними, враховуючи наступне.

По-перше, постанова Кропивницького апеляційного суду від 09 листопада 2021 року у справі № 404/566/21 не містить висновку суду, що здійснена Позичальником переплата за кредитним договором є саме тілом кредиту, як про це помилково стверджується позивачем і своє твердження позивач визначає у позові, як переплата по тілу кредиту, цитуючи постанову, в якій дослівно не вказано про переплату тіла на 40 350,21 грн, йдеть про переплату загалом.

По-друге, сума у розмірі 40350,21 грн, розрахована позивачем шляхом віднімання від наведеної апеляційним судом у справі № 404/566/21 суми сплачених Позичальником коштів у розмірі 241 009,30 грн суми отриманих ним за кредитним договором коштів у розмірі 200 659,09 грн, не може братись до уваги судом у даній справі як преюдиційна обставина.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі № 820/17548/14 зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В іншій постанові від 11 грудня 2019 року у справі № 320/4938/17 Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішення суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі № 753/11000/14-ц (провадження № 61-11сво17)).

Разом з тим, предметом позову у справі № 404/566/21 було стягнення з Позичальника кредитної заборгованості, а невстановлення розміру переплачених останнім коштів, що не становило мету розгляду справи. Суд взагалі давав оцінку договору та відповідності йому заявлених сум до стягнення.

Таким чином, оскільки питання про фактичну суму грошових коштів, у тому числі – тіла кредиту, які Банк безпідставно списав на погашення заборгованості Позичальника за кредитним договором у справі № 404/566/21 не вирішувалось та зазначена обставина не встановлювалась, така обставина підлягає доказуванню у даній справі у встановленому процесуальним законом порядку.

Оскільки належних доказів, які б свідчили, що Позичальником на користь Банку було надмірно сплачено тіло кредиту у розмірі 40 350,21 грн, матеріали даної справи не містять, у задоволенні вимог позову у відповідній частині належало б відмовити, чого місцевим судом безпідставно враховано не було і в цій частині колегія суддів погоджується з доводами скарги про припущенність висновку.

Судом не враховано, що переплачена сума скеровувалася на платежі, які передбачались за умовами договору, якому попереднім судовим рішенням дана оцінка.

Разом з тим, належні у справі докази свідчать про безпідставність отримання Банком коштів у загальному розмірі 96 017,66 грн, списаних з рахунку Позичальника як оплата відсотків за використання кредитного ліміту за період з 30 вересня 2014 року по 01 грудня 2020 року в загальному розмірі 84 631,13 грн; штрафу за прострочення за кредитом за період з 30 листопада 2014 року по 01 вересня 2018 року в загальному розмірі 750,00 грн; комісії за обслуговування (членський внесок) за період з 10 вересня 2015 року по 10 серпня 2020 року в загальному розмірі 1 260,00 грн та страхового платежу за договором «Страхування кредитного ліміту» за період з 05 травня 2017 року по 05 березня 2019 року в загальному розмірі 9 376,53 грн.

Наданий позивачем відповідний розрахунок перевірений судом першої інстанції, скаржником не заперечений та не спростований.

За викладеного, у зазначеній частині вимоги позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Також апеляційним судом не приймаються до уваги та відхиляються доводи апеляційної скарги щодо відсутності визначених законом підстав для нарахування позивачем 3% річних та інфляційних втрат на суму безпідставно отриманих Банком коштів.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Разом з тим, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори та інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтю 625 ЦК України розміщено у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Отже, положення розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні (підрозділ 1 розділу ІІІ книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу ІІІ книги 5 ЦК України).

Таким чином, дія ст. 625 ЦК України поширюється на всі види грошових зобов`язань незалежно від підстав їх виникнення (договір чи делікт), у тому числі й на грошове зобов`язання, що виникло на підставі ст. 1212 ЦК України. Тому у разі прострочення виконання зобов`язання, зокрема щодо повернення безпідставно одержаних чи збережених грошей, нараховуються 3 % річних та інфляційні нарахування від простроченої суми відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18, постановах Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 908/2552/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 910/13238/18.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 квітня 2018 року у справі № 758/1303/15-ц дійшла висновку, що за змістом ст.ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Отже, судова практика в частині встановлення обов`язку відповідача сплатити суми, визначені ст. 625 ЦК України, у зв`язком з простроченням грошового зобов`язання, що виникло за ст. 1212 ЦК України, є усталеною та підстави для відступу від неї у даній справі в апеляційного суду відсутні.

Перевіряючи правильність вирішення місцевим судом спору між сторонами в означеній частині, апеляційним судом також враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 07 лютого 2024 року у справі № 910/3831/22.

Так, у згадані постанові Великої Палати Верховного Суду, вирішуючи виключну правову проблему, яка полягала у визначенні моменту виникнення прострочення виконання зобов`язання по поверненню безпідставно набутого майна, суд касаційної інстанції виснував, що зобов`язання повернути безпідставно набуте майно виникає в особи безпосередньо з норми ст. 1212 ЦК України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Виконати таке зобов`язання особа повинна відразу після того, як безпідставно отримала майно або як підстава такого отримання відпала. Це зобов`язання не виникає з рішення суду. Судове рішення в цьому випадку є механізмом примусового виконання відповідачем свого обов`язку з повернення безпідставно отриманих коштів, який він не виконує добровільно.

Виходячи з викладеного, позивач у даній справі, здійснюючи нарахування 3% річних та інфляційних втрат, момент виникнення прострочення виконання зобов`язання відповідачем визначив помилково, вказавши датою початку періоду відповідних нарахувань 09 листопада 2021 року, тобто дату ухвалення Кропивницьким апеляційним судом постанови у справі № 404/566/21.

Разом з тим, здійснюючи власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з частковим задоволенням вимоги про стягнення коштів, апеляційний суд не може вийти за межі визначеного позивачем періоду.

За викладеного, за розрахунком апеляційного суду, 3% річних та інфляційні втрати за період з 09 листопада 2021 року по 22 жовтня 2024 року, нараховані на суму зобов`язання у розмірі 96 017,66 грн, складають відповідно 8 508,94 грн та 44 366,90 грн.

Оскільки апеляційним судом визнається обґрунтованим стягнення з відповідача 3% річних у сумі 8 508,94 грн та інфляційні втрати в сумі 44 366,90 грн, зазначені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача – частковому задоволенню.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

За вимогами ч.ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Викладене, а також встановлені у даній справі фактичні обставини свідчать, що оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

На підставі наведеного, апеляційним судом здійснено перерахунок витрат сторін зі сплати судового збору пропорційно задоволеним вимогам позову та апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково.

Рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 20 березня 2026 року у даній справі скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 96 017,66 грн, 3% річних у розмірі 8 508,94 грн та інфляційні втрати за час прострочення виконання зобов`язання в розмірі 44 366,90 грн, що загалом складає 148 893,50 грн, а також витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у сумі 1 497,16 грн.

У задоволенні решти вимог позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги у сумі 698,68 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді О. Л. Карпенко

О. А. Письменний