Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №344/635/26 — Івано-Франківський апеляційний суд

Справа № 344/635/26

Провадження № 22-ц/4808/1109/26

Головуючий у 1 інстанції Бородовський С. О.

Суддя-доповідач Томин

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд у складі:

головуючої Томин О. О.,

суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Підодвірного Тараса Івановича на рішення Івано-Франківського міського суду від 26 березня 2026 року, ухвалене в складі судді Бородовського С. О. в м. Івано-Франківську, у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2026 року ТОВ «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позову вказано, що 20.06.2018 ПАТ «Альфа-Банк» та відповідач шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) уклали угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту - для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі до 200 000 грн. Процентна ставка 35,99 % річних. Тип процентної ставки - фіксований. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.

ПАТ «Альфа-Банк» прийняв пропозицію відповідача на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії.

Отже, відповідач погодився на приєднання до публічної пропозиції, підтвердив акцентування публічної пропозиції на укладення зазначеного договору і приєднання до умов договору, погодився з усіма умовами обраної програми кредитування в редакції, що діяла на час його підписання.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором банк виконав своєчасно і в повному обсязі, надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Наведене підтверджується випискою по рахунку за кредитною карткою відповідача.

Станом на 23.02.2021 за кредитним договором загальна сума заборгованості становить 61 589,45 грн, що підтверджується розрахунком.

22.02.2021 між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК ФОРТ» було укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК ФОРТ».

В подальшому 23.02.2021 між ТОВ «ФК ФОРТ» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, за умовами якого права вимоги за кредитним договором перейшли до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».

Згідно з розрахунком заборгованості за відповідачем станом на 23.02.2021 обліковується заборгованість в розмірі 61 589, 45 грн.

На підставі викладеного позивач просив стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 61 589,45 грн, сплачений судовий збір та 9200,00 грн витрат на правову допомогу.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 26 березня 2026 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № CCNG-630939850 від 20.06.2018 у розмірі 61 589,45 грн, 3028 грн судового збору та 3000 грн витрат на правову допомогу. В іншій частині стягнення витрат на правову допомогу відмовлено.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи апеляційної скарги

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_1 – адвокат Підодвірний Т. І. подав апеляційну скаргу. Вважає таке рішення незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за неповного з`ясування обставин справи.

Вказує, що суд зробив висновок про нібито укладення кредитного договору відповідно до Закону України «Про електронну комерцію». Однак, направлена до суду оферта підписана власноручним підписом з боку відповідача та представника банку. Відповідно, про укладення договору в електронній формі та за допомогою інформаційно-комунікаційних систем мова взагалі не може вестись.

Також позивачем не направлено до суду та відповідачу акцепту оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної лінії від 20.06.2018. Тобто матеріали справи не містять всіх складових кредитного договору. А відповідно до позиції, висловленої Верховним судом у постанові від 23.05.2022 по справі № 393/126/20, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.

Вказує, що належними та допустимими доказами, які б могли підтвердити отримання відповідачем коштів, є первинні документи оформлені відповідно до вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», які встановлюють розмір заборгованості. А первинні документи, які не містять обов`язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку. Отже, місцевим судом було зроблено свій висновок на підставі роздруківки, яка імперативною нормою чинного законодавства визнається недійсною.

Також відповідно до вимог, встановлених п. 5.26 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно розпорядчої документації та Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях не засвідчені належним чином подані до суду документи позивачем не засвідчені належним чином.

Окрім того, у виписці відсутня інформація щодо встановлення відповідачеві 26.08.2018 будь-якого кредитного ліміту.

Звертає увагу, що позивачем зараховувалася як комісія за розрахунково-касове обслуговування сума у розмірі 8557,97 грн. Однак, відповідачем не погоджувалось нарахування будь-яких відсотків, комісій, чи інших платежів. Також встановлення такого пункту кредитного договору є нікчемним відповідно до Закону України «Про споживче кредитування». Кредитний договір та Паспорт споживчого кредиту не містять будь-якого опису послуг із розрахунково-касового обслуговування, за які встановлена вказана комісія.

Вважає недоведеним і перехід права вимоги за кредитним договором до позивача. На думку апелянта, у наданих позивачем договорах факторингу жодним чином не зазначається будь яка інформація, що могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача, а витяги з реєстрів створені позивачем за допомогою спеціального програмного забезпечення (фотошоп, тощо) як зацікавленою особою, тому не можуть бути належними та допустимими доказами.

Також із реєстру боржників до договорів факторингу вбачається, що відступається право вимоги за договором № CCCNG-630939850. Однак, жоден із направлених позивачем до суду документів не містить № CCCNG-630939850.

Просить рішення Івано-Франківського міського суду від 26.03.2026 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «ФК «Еліт Фінанс».

Позиція інших учасників справи

ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» подало відзив на апеляційну скаргу. Зазначає, що свою незгоду з наданим позивачем розрахунком заборгованості за кредитним договором відповідач не підтвердив відповідними розрахунками, не надав суду розрахунку на спростування доводів сторони позивача.

Надані позивачем виписки по рахунку є доказами видачі кредиту та наявності заборгованості відповідача у розумінні вищевказаних вимог законодавства. На рахунку по якому надано позивачем виписку, кошти належали саме первісному кредитору. Ці кошти в межах ліміту згідно умов кредитного договору використовувались відповідачем (з дати відкриття рахунку всі кошти, які були на цьому рахунку є кредитними). Для повернення кредиту відповідач поповнював такий рахунок власними коштами. Виключно кошти, які були поповнені на рахунок (операції із зарахування коштів на рахунок) - це кошти відповідача, решта коштів, що було використано з рахунку - кредитні.

Отже, заборгованість підтверджується у сукупності умовами кредитного договору, виписками по рахунку та розрахунком заборгованості, який зроблено на підставі таких документів.

Посилаючись на ухвалу Великої Палати Верховного Суду від 11.01.2023 по справі № 199/7014/20 вказує також, що такий вид винагороди за обслуговування кредиту як розрахунково-касове обслуговування не стосується надання банком інформації споживачу, визначеної статтею 11 Закону № 1734-VIII. Оскільки Законом № 1734-VIII прямо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за розрахунково-касове обслуговування, то умови пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору в частині нарахування такої комісії не є нікчемними відповідно до положень частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 названого Закону, а розглядаються з точки зору права як такі, що юридично мали місце і створили правові наслідки для сторін правочину.

А в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-444c21) вказано, що відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту (пункти 31.17 та 31.18).

Тобто, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, зокрема, щодо правомірності встановлення у кредитному договорі комісії за розрахунково-касове обслуговування, і підстав для відступу від цього висновку колегією суддів Касаційного цивільного суду не наведено.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Позиція Івано-Франківського апеляційного суду

Згідно з частиною 1 ст. 369 ЦПК України, ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, без повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 6 ст. 19 ЦПК України визначено, що малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом позову в цій справі є вимога про стягнення заборгованості в розмірі 61 589,45 грн. Тобто ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Отже, справа є малозначною в силу прямої вказівки закону.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 26 березня 2026 року зазначеним вимогам в повній мірі не відповідає.

Фактичні обставини справи

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 20.06.2018 між ПАТ «Альфа-Банк» та відповідачем ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту - для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка за користування коштами відновлювальної кредитної лінії при вчиненні торгових операцій та/або операцій зняття коштів готівкою - 35,99 % річних. Тип процентної ставки - фіксована. Обов`язковий мінімальний платіж запропоновано встановити у розмірі 5 % від суми загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн.

Акцепт пропозиції укладення угоди про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії клієнт отримав 19.06.2018 (а.с. 5).

Також позивачем надано підписаний позичальником 19.06.2018 Паспорт споживчого кредиту (а.с. 5 (зворот)), викопіровки паспорта та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 (а.с. 6, 7).

Відповідно до Виписки по Договору № 630939850 ОСОБА_1 по рахунку за кредитною карткою World Debit Mastercard за період з 20.06.2018 по 08.04.2024 позичальник користувався кредитом, здійснював покупки та платежі, зняття готівки, частково погашав кредит (а.с. 23-29).

Згідно наданого розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 630939850 від 20.06.2018 станом на 22.02.2021 заборгованість ОСОБА_1 становить 61 589,45 грн, з яких: 50 254,71 грн – прострочене тілу кредиту, 9237,65 грн – відсотки за користування кредитом, 497,09 грн – овердрафт (несанкціонована заборгованість), 1600,00 грн – неустойка (штраф) (а.с. 30).

22.02.2021 між ПАТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «ФОРТ» укладено Договір факторингу № 1, за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку № 1-1 до Договору (а.с. 8-13).

Згідно п. 2.3 Договору факторингу право вимоги вважається відступленим фактору з моменту підписання цього Договору. У день підписання цього Договору сторони підписують Акт приймання передачі Реєстру Боржників за формою Додатку 2 цього Договору.

З моменту переходу до фактора права вимоги відповідно до умов п. 2.3 цього Договору всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованості за основними договорами, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правом вимоги фактору переходять всі інші пов`язані з ними права, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п. 2.4 Договору факторингу).

Фактор зобов`язаний передати в розпорядження клієнту грошові кошти і сплатити клієнтові ціну прав вимоги в розмірі 14 235 001 грн шляхом перерахування на рахунок клієнта (п. 4.2 Договору факторингу).

Вищенаведене підтверджується також копією Акту приймання-передачі Реєстру боржників від 22.02.2021 (а.с. 13 (зворот)), платіжного доручення № 35 від 23.02.2021 щодо оплати за відступлення права вимоги 14 235 001 грн (а.с. 14), Витягу з Реєстру договорів права вимоги за якими відступаються, згідно якого до ТОВ «ФК «ФОРТ» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № CCNG-630939850 від 20.06.2018 на суму 61 589,45 грн, з яких: 50 751,80 грн – залишок по тілу кредиту, 10 837,65 грн – сума заборгованості за штрафними санкціями (а.с. 21 (зворот)).

Відтак, у результаті відступлення права вимоги ТОВ «ФК «ФОРТ» набуло статусу кредитора за Кредитним договором № CCNG-630939850 від 20.06.2018, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1

23.02.2021 між ТОВ «ФК «ФОРТ» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено Договір факторингу № 01-23-02/21, за умовами якого фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає фактору, а фактор набуває належне клієнтові право вимоги до боржників за договорами, перелік яких наведено в Додатку № 1-1 до Договору (а.с. 14 (зворот)-18).

Згідно п. 2.3 Договору факторингу право вимоги вважається відступленим фактору з моменту підписання цього Договору. У день підписання цього Договору сторони підписують Акт приймання передачі Реєстру Боржників за формою Додатку 2 цього Договору.

З моменту переходу до фактора права вимоги відповідно до умов п. 2.3 цього Договору всі гарантії, надані боржниками щодо заборгованості за основними договорами, стають дійсними для фактора та вважаються наданими фактору. Разом з правом вимоги фактору переходять всі інші пов`язані з ними права, в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав (п. 2.4 Договору факторингу).

Фактор зобов`язаний передати в розпорядження клієнту грошові кошти і сплатити клієнтові ціну прав вимоги в розмірі 14 235 001 грн шляхом перерахування на рахунок клієнта (п. 4.2 Договору факторингу).

Вищенаведене підтверджується також копією Акту приймання-передачі Реєстру боржників від 23.02.2021 (а.с. 19), платіжного доручення № 129 від 23.02.2021 щодо оплати за відступлення права вимоги 14 235 001 грн (а.с. 20), Витягу з Реєстру договорів права вимоги за якими відступаються, згідно якого до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № CCNG-630939850 від 20.06.2018 на суму 61 589,45 грн, з яких: 50 751,80 грн – залишок по тілу кредиту, 10 837,65 грн – сума заборгованості за штрафними санкціями (а.с. 22).

Відтак, у результаті відступлення права вимоги ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за Кредитним договором № CCNG-630939850 від 20.06.2018, укладеним між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку, що 20.06.2018 між відповідачем та ПАТ «Альфа-Банк» було укладено кредитний договір, право вимоги за яким за договором факторингу перейшло до позивача. Доказів належного виконання відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором суду не надано, розмір заборгованості підтверджується долученим позивачем розрахунком, який не спростований відповідачем, позов обґрунтовано належними правовими підставами.

Також позивачем сплачено 3028 грн судового збору, який підлягає стягненню з відповідача. І представником позивача доведено, що за рахунок відповідача може бути компенсовано судові витрати в сумі 3000 грн з урахуванням складності справи, обсягу послуг, витраченого часу на участі у справі. В іншій частині витрати не підлягають компенсації за рахунок відповідача, а покладаються на позивача.

Однак, апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із такими висновками, з огляду на наступне.

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

У постанові Верховного Суду від 19 жовтня 2021 року в справі № 628.1475.19 (провадження № 61-7554св21) зазначено, що «правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання її прав, свобод та інтересів, а тому суд повинен установити, чи були порушені або невизнані права, свободи чи інтереси особи, яка звернулася до суду за їх захистом, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні».

В силу вимог частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно з положеннями статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до норм статті 640 ЦК України - договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Відповідно до ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказано у пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Особа, яка зробила пропозицію укласти договір (оферту), у разі беззастережного акцепту цієї пропозиції його адресатом автоматично стає стороною в договірному зобов`язанні.

Статтею 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до положень ст.ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина 1 статті 1077 ЦК України).

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З матеріалів справи вбачається, що 20.06.2018 між ПАТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти) було укладено Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа-Банк», укладеного між ним та Банком.

В розділі VI оферти вказано, що підписанням оферти клієнт надає власну згоду Банку на передачу до Кредитного реєстру Національного банку України інформації у випадках, обсязі, строки та у порядку, передбачених чинним законодавством України, а також беззаперечно підтверджує, що попередньо ознайомлений у письмовій формі: зі всією інформацією, необхідною для прийняття усвідомленого рішення щодо отримання Кредиту; з інформацією, надання якої передбачене нормами Закону України «Про споживче кредитування та нормативними актами НБУ.

Також власноручним підписом клієнт підтвердив, що акцепт пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії отримав 19.06.2018 (а.с. 5).

А тому доводи представника апелянта на підтвердження неукладення такого договору про те, що позивачем не направлено до суду та відповідачу акцепту оферти на укладання угоди про обслуговування кредитної лінії, є безпідставними.

Крім того, апелянтом визнається, що направлена до суду оферта підписана власноручним підписом з боку відповідача та представника банку. А його твердження, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про нібито укладення кредитного договору відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», не відповідають змісту рішення та нормам права, якими керувався суд.

Також 19.06.2018 ОСОБА_1 підписав Паспорт споживчого кредиту, умови якого є аналогічними оферті на укладання угоди про надання кредиту від 16 травня 2017 року (а.с. 5 (зворот)).

Факт отримання кредитних коштів відповідачем підтверджено Випискою по особовому рахунку за період з 20.06.2018 по 08.04.2024, з якої вбачається, що ОСОБА_1 активно користувався платіжною карткою World Debit Mastercard, здійснював покупки та платежі, зняття готівки, частково погашав кредит. Станом на 22.02.2021 відбулось згортання активу у зв`язку з продажем згідно Договору факторингу № 1 «ФК «ФОРТ» від 22.02.2021 (а.с. 23-29).

Банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором. Таким чином, надані банком виписки за картковими рахунками позичальника, яким суди дали оцінку у сукупності з іншими зібраними у справі доказами, підтверджують обставини видачі кредиту та його розміру, а також заборгованість по кредиту, розмір якої відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача (постанова Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 554/4300/16-ц (провадження № 61-3689св21).

Надана до позову Виписка по особовому рахунку відповідача за період з 20.06.2018 по 08.04.2024 відповідно до укладення кредитного договору 20.06.2018. Отже, доводи представника апелянта, що у виписці відсутня інформація щодо встановлення відповідачеві 26.08.2018 будь-якого кредитного ліміту, безпідставні.

Розмір заборгованості по кредиту відображено у детальному розрахунку та не спростовано будь-яким контррозрахунком відповідача.

Також не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, що надані позивачем документи є неналежними доказами укладення кредиту та наявності заборгованості, так як відповідно до вимог п. 5.26 Національного стандарту України Державної уніфікованої системи документації та Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях не засвідчені належним чином.

З 01 вересня 2021 року набрав чинності Національний стандарт «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів» ДСТУ 4163:2020, затверджений наказом Державного підприємства «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості» від 91 липня 2020 року № 144, а Національний стандарт України Державної уніфікованої системи документації, Уніфікованої системи організаційно - розпорядчої документації «Вимоги до оформлювання документів» (ДСТУ 4163-2003), затверджений наказом Держспоживстандарту України від 07 квітня 2003 року № 55, втратив чинність. Крім того, згідно з підпунктом 1.1 вказаний стандарт поширювався на організаційно-розпорядчі документи (далі - документи) - постанови, розпорядження, накази, положення, рішення, протоколи, акти, листи тощо, створювані в результаті діяльності: органів державної влади України, органів місцевого самоврядування; підприємств, установ, організацій та їх об`єднань усіх форм власності (далі - організацій).

Що ж стосується Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджені наказом Міністерства юстиції від 18 червня 2015 року № 1000/5, то згідно з пунктом 1 розділу І ці правила встановлюють єдині вимоги щодо створення управлінських документів і роботи зі службовими документами, а також порядок їх архівного зберігання в державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях незалежно від форм власності (далі - установи).

Отже, такі вимоги не поширюється на документи, додані до позовної заяви до суду, які посвідчують у встановленому ЦПК України порядку.

Схожі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2026 року у справі № 754/1103/25 (провадження № К/990/24449/25).

Щодо доводів апелянта про недоведеність переходу права вимоги за кредитним договором до позивача, оскільки у наданих договорах факторингу не зазначається будь-яка інформація, що могла б свідчити про відступлення права вимоги саме до відповідача, апеляційний суд зазначає наступне.

У постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі № 668/7544/15-ц зазначено, що належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).

На підтвердження переходу права вимоги до відповідача від ПАТ «Альфа-Банк» до ТОВ «ФК «ФОРТ» та від ТОВ «ФК «ФОРТ» до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» позивачем надано копії відповідних договорів факторингу № 1 від 22.02.2021 та № 01-23-02/21 від 23.02.2021, копії актів приймання-передачі Реєстру боржників, платіжних доручень щодо оплати за відступлення права вимоги та витяги з реєстрів договорів права вимоги за якими відступаються, згідно яких до ТОВ «ФК «ФОРТ», а згодом до ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за Кредитним договором № CCNG-630939850 від 20.06.2018 на суму 61 589,45 грн, з яких: 50 751,80 грн – залишок по тілу кредиту, 10 837,65 грн – сума заборгованості за штрафними санкціями.

Вказані документи містять підписи уповноважених осіб сторін, скріплені печатками товариств, що не дає підстав сумніватися у їх правдивості.

А доводи апелянта, що витяги з реєстрів створені позивачем за допомогою спеціального програмного забезпечення (фотошоп, тощо), тому не можуть бути належними та допустимими доказами, є голослівними і нічим не підтвердженими.

Також не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що із реєстру боржників до договорів факторингу вбачається, що відступається право вимоги за договором № CCCNG-630939850, однак жоден із направлених позивачем до суду документів не містить № CCCNG-630939850. Зокрема, в наданих Виписки по Договору та розрахунку заборгованості зазначено номер кредитного договору № 630939850.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що із виписки по рахунку за кредитною карткою позичальника вбачається, що первісним кредитором протягом усього періоду кредитування щомісячно здійснювалося списання комісії за розрахунково-касове обслуговування основної картки, яка в установленому порядку узгоджена з відповідачем не була, оскільки положення оферти на укладання Угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії і Паспорт споживчого кредиту не містять домовленості сторін про сплату такої комісії, порядку та розміру її нарахування. Будь-яких інших доказів на підтвердження правомірності нарахування первісним кредитором комісії позивачем не надано. А тому доводи представника позивача про правомірність нарахування такої є безпідставними.

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Оскільки товариством не було зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються споживачу та за які була встановлена комісія, відповідна умова кредиту є нікчемною відповідно до частин 1 та 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19, у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) та постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 344/3078/23 (провадження № 61-15548св23) щодо оцінки правомірності встановлення у кредитному договорі умови про щомісячну плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування).

Із виписки по рахунку вбачається, що первісним кредитором безпідставно нараховувалась комісія у розмірі 8556,57 грн. Зважаючи на те, що сплачені відповідачем кошти у розмірі 8556,57 грн безпідставно було спрямовано первісним кредитором на погашення комісії, апеляційний суд вважає за необхідне зменшити розмір заборгованості, стягнутої оскаржуваним рішенням, на вказану суму. Тому доводи апеляції в цій частині є підставними, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні.

Також 04 липня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19».

Відповідно до Закону «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено п. 15 якими зазначено, що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит банком, у період дії карантину або/та у 30 денний строк після дня завершення дії такого карантину позичальник звільняється від обов`язків сплатити на користь позикодавця неустойку, штраф, пеню за таке прострочення.

Отже, заявлена позивачем до стягнення неустойка (штраф) у розмірі 1600,00 грн також стягненню не підлягає. А рішення суду першої інстанції слід змінити.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, що підлягає стягненню із ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», становить 51 432,88 грн (61 589,45 грн – 8556,57 грн комісії – 1600,00 грн неустойка (штраф)).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З урахуванням викладеного, на підставі ч. 1 ст. 376 ЦПК України апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення Івано-Франківського міського суду від 26 березня 2026 року змінити, стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № CCNG-630939850 від 20.06.2018 у розмірі 51 432,88 грн.

Щодо судових витрат

Відповідно до положень частини першої ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 13 вказаної статті передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки позовні вимоги підлягають до часткового задоволення в сумі 51 432,88 грн, пропорційно слід було б стягнути з відповідача на користь позивача 2528,66 грн сплаченого судового збору за подання позову (3028*51 432,88/61 589,45). А шляхом зарахування судового збору, який підлягає сплаті із позивача на користь відповідача за подання апеляційної скарги (749,01 грн) – 1779,65 грн.

При цьому, колегія суддів вважає обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правничої допомоги в сумі 3000 грн з урахуванням складності справи, обсягу послуг, витраченого часу на участь у справі. Тому в цій частині рішення суду слід залишити без змін.

Згідно вимог пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у цій же нормі ЦПК України.

Зазначена справа є малозначною в силу вимог закону, тому судове рішення у цій справі в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Підодвірного Тараса Івановича задовольнити частково.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 26 березня 2026 року в частині визначення суми заборгованості та судового збору змінити.

Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (ЄДРПОУ 40340222, місцезнаходження: м. Київ, пл. Солом`янська, 2, 03035) заборгованість за Кредитним договором № CCNG-630939850 від 20.06.2018 у розмірі 51 432 (п`ятдесят одна тисяча чотириста тридцять дві) грн 88 коп., а також 1779 (одна тисяча сімсот сімдесят дев`ять) грн 65 коп. судового збору.

В частині стягнення витрат на правничу допомогу рішення суду залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуюча: О.О. Томин

Судді: І.В. Бойчук

О.В. Пнівчук

Повний текст постанови складено 27 липня 2026 року.