Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №420/41693/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/41693/25

Головуючий в 1 інстанції: Харченко Ю.В.

Дата і місце ухвалення: 29.04.2026р., м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Бойка А.В.,

суддів : Тарновецького І.І.,

Шевчук О.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

В грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 01 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 01 червня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної відпустки, одноразової грошової допомоги при звільненні, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб”, з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі виплачених за період з 01 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021р. №1928-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022р. №2710-IX, відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 з 01 червня 2022 року по 20 травня 2023 року перерахунок та виплату грошового забезпечення, а також виплачених за цей період щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021р. №1928-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022р. №2710-IX, відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням виплачених сум.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням в частині задоволення позову, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не повне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення від 29.04.2026р. у відповідній частині з ухваленням по справі нового судового рішення – про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

В своїй скарзі апелянт зазначає, що при вирішенні спору судом першої інстанції залишено поза увагою посилання позивача на те, що військова частина НОМЕР_1 не є належним позивачем у даній справі, тобто особою, яка порушила права позивача, за захистом яких він звернувся з даним позовом до суду. ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка у якості окремого батальйону оперативно підпорядковувалась військовій частині НОМЕР_1 . Позивач не звертався із рапортами та/або скаргами до відповідача з приводу можливого порушення його прав в частині нарахування та виплати грошового забезпечення з боку командування військової частини НОМЕР_2 . Спору з означеного питання між позивачем та відповідачем не виникало. Зазначене, само по собі, виключало підставність звернення із позовом до військової частини НОМЕР_1 за період проходження військової служби позивачем у іншій військовій частині.

Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що військова частина НОМЕР_1 не здійснювала нарахування грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат особовому складу військової частини НОМЕР_2 , оскільки це перебувало в компетенції військової частини НОМЕР_2 (зокрема, командира військової частини, начальника штабу, начальника групи персоналу штабу, начальника фінансово-економічної служби). Крім того, в період з 24.02.2022р. по 30.06.2022р. військова частина НОМЕР_2 та військова частина НОМЕР_1 одночасно перебували на фінансовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Роль відповідача, як розпорядника бюджетних коштів, зводилась до здійснення фінансової реалізації рішень/наказів військової частини НОМЕР_2 з 01.07.2022р. (зокрема, шляхом проведення фінансово-казначейських операцій). Позивач на власний розсуд вирішив перекласти відповідальність на відповідача за дії/бездіяльність в частині нарахування грошового забезпечення (його встановлення, розрахунку, обчислення тощо), здійсненого командуванням та посадовими особами військової частини НОМЕР_2 .

Також, апелянт посилається на те, що з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 попередня редакція пункту 4 постанови Уряду №704 не відновлювалась, адже згідно п.32 Правил підготовки проектів актів Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №870 від 06.09.2005р., визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи його скасування не поновлює дію актів, які визнані ним такими, що втратили чинність, чи які скасовані таким актом. Дія акта Кабінету Міністрів України поновлюється шляхом прийняття відповідного акта або із зазначенням в тексті акта про визнання таким, що втратив чинність, акта Кабінету Міністрів України чи про його скасування. Аналогічно не відновлювалася попередня редакція постанови Уряду №704 з набранням з 18.06.2025р. чинності рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025р. у справі №320/29450/24, яким пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023р. №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визнано протиправним і нечинним. Станом на сьогодні Кабінет Міністрів України жодних інших нормативно-правових актів з цього приводу не ухвалював, що свідчить про відсутність у відповідача підстав для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача.

Справа призначена до розгляду у порядку письмового провадження у відповідності до п.3 ч.1 ст.311 КАС України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів і вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного:

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.07.2022р. перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .

Вважаючи, що у період проходження служби з 01 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошове забезпечення, а також виплачені за вказаний період грошова допомога на оздоровлення, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, компенсація невикористаної щорічної основної відпустки, одноразова грошова допомога при звільненні, премія, розраховувалися та виплачувалися військовою частиною НОМЕР_1 у не правильному розмірі, а саме: виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018р. на відповідний тарифний коефіцієнт згідно Постанови №704, а не виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на 2022-2023р.р. станом на 01.01.2022р. та на 01.01.2023р. на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, дійшов висновку про протиправність дій військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення ОСОБА_1 у заниженому розмірі виплачених за період з 01 червня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, одноразових додаткових видів грошового забезпечення без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законами України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” від 02.12.2021р. №1928-ІХ, “Про Державний бюджет України на 2023 рік” від 03.11.2022р. №2710-IX, відповідно до періоду на відповідний тарифний коефіцієнт.

Не надаючи правової оцінки висновкам суду першої інстанції по суті спору колегія суддів виходить з наступного.

Згідно статті 46 КАС України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Відповідачем в адміністративній справі є суб`єкт владних повноважень, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Відповідно до частини третьої статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позивач не згоден на заміну відповідача іншою особою, суд може залучити цю особу як другого відповідача (частина четверта вказаної статті).

Зі змісту наведених положень процесуального законодавства слідує, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

У цій справі позивач визначив відповідачем військову частину НОМЕР_1 , посилаючись в обґрунтування своїх вимог, зокрема на те, що відповідач не здійснив нарахування та виплату на його користь грошового забезпечення у період проходження ним військової служби виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного року.

Відповідно до пункту 8 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира.

Наказом Міністерства оборони України від 22 травня 2017 року №280 (у редакції наказу Міноборони від 14 лютого 2020 року №44) затверджено Правила організації фінансового забезпечення військових частин, установ, організацій Збройних Сил України (далі - Правила).

Ці Правила визначають механізм фінансового забезпечення військових частин, кораблів, військових навчальних закладів, військових комісаріатів, установ, організацій Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту (далі - військова частина), що утримуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно пункту 1.8 Правил командир військової частини керує фінансово-господарською діяльністю частини, розпоряджається згідно з законодавством коштами, забезпечує законне, цільове та ефективне їх використання в суворій відповідності із затвердженим кошторисом і зобов`язаннями перед державним бюджетом, несе відповідальністю за організацію фінансового забезпечення військової частини, стан фінансового господарства і забезпечення збереження готівки, організовує бухгалтерський облік активів і зобов`язань, доході і видатків.

Командир військової частини зобов`язаний, зокрема, особисто підписувати першим підписом фінансові документи, заяви на кошти, платіжні доручення, грошові атестати військовослужбовців, розрахунково-платіжні відомості на виплату, грошового забезпечення військовослужбовцям, заробітної плати працівникам та інші виплати, договори і угоди, фінансову звітність та службове листування з питань фінансового забезпечення; забезпечувати виплату грошового забезпечення та заробітної плати особовому складу в установлені законодавством терміни.

У відповідності із пунктом 4.3. вказаних Правил грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу виплачується за місцем штатної служби (перебування на фінансовому та інших видах забезпечення). Відповідальність за правильність нарахування та своєчасність виплати грошового забезпечення (заробітної плати), проведення та перерахування за належністю в установлені терміни утримань і нарахувань покладається на командира військової частини та начальника фінансового органу.

Отже, обов`язки щодо нарахування військовослужбовцю грошового забезпечення, покладені на командира військової частини, у штаті якої військовослужбовець проходить військову службу. Грошове забезпечення, заробітна плата та інші виплати особовому складу виплачується за місцем штатної служби. Кошти на здійснення відповідних виплат надаються розпорядником на підставі відповідних наказів, заявок, кошторисів, розрахунків тощо, що надаються військовою частиною, яка перебуває на фінансовому забезпеченні такого розпорядника коштів.

Як вбачається з матеріалів справи у спірний період ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка з 01.07.2022р. перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 .

У зв`язку з цим, позивач визначив відповідачем у даній справі саме військову частину НОМЕР_1 .

Разом з тим, на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09.09.2022р. №349 вирішено створити спільне фінансове господарство військової частини НОМЕР_1 та, зокрема, військової частини НОМЕР_2 .

Також, на підставі вказаного наказу введено в дію Положення про спільне фінансове господарство військової частини НОМЕР_1 та військових частин (установ), зарахованих на фінансове (матеріально-технічне) забезпечення.

Згідно змісту вказаного Положення нарахування грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу військових частин (установ), зарахованих на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 здійснюється особовим складом фінансово-економічних служб відповідних військових частин (відповідно до розподілу функціональних обов`язків).

Начальники штабів військових частин (установ), які перебувають на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 чи інші посадові особи, які очолюють підрозділи з обліку особового складу, забезпечують:

- підготовку проектів наказів командира (начальника) військової частини (установи) щодо встановлення посадових окладів військовослужбовцям, тарифних ставок (розрядів) працівникам ЗС України, оголошення вислуги років особовому складу, встановлення та виплати доплат, надбавок, винагород, одноразових видів грошового забезпечення та заробітної плати, преміювання військовослужбовців, працівників ЗС України;

- своєчасне надання встановленим порядком на адресу управління військової частини НОМЕР_1 (через спільну фінансово-економічну службу військової частини НОМЕР_1 ) необхідних для розрахунків грошового забезпечення заробітної плати даних про чисельність особового складу і проходження ним служби, завірених витягів наказів про прибуття і вибуття, переміщення, прийом та звільнення військовослужбовців (у день видання наказу), а також організовують перевірку відповідності розрахунково-платіжних відомостей на видачу грошового забезпечення та заробітної плати обліковим даним і штату (штатному розпису) відповідних військових частин (установ);

- своєчасне надання витягів із наказів про встановлення щомісячних премій, надбавок, винагород та документів, що впливають на порядок нарахування належних виплат особовому складу військової частини НОМЕР_1 та військових частин (установ), зарахованих на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 , на адресу військової частини НОМЕР_1 (через спільну фінансово-економічну службу) щомісячно в термін до 3 (третього) числа місяця.

За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апелянта, що належним відповідачем у цій справі є військова частина НОМЕР_2 , у зв`язку з тим, що в ній у спірний період проходив військову службу позивач, і на її командира покладено обов`язки з організації своєчасного оформлення та подання розпоряднику коштів усіх документів, необхідних для здійснення належного фінансового забезпечення військової частини, зокрема, виплати грошового забезпечення її військовослужбовцям.

Отже, військова частина НОМЕР_1 не є особою, відповідальною за правильність обчислення та нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення, у тому числі посадового окладу та окладу за військовим званням, оскільки такими повноваженнями щодо позивача наділена військова частина НОМЕР_2 , вимоги до якої у межах цього спору не заявлялися.

Військова частина НОМЕР_1 , яка визначена відповідачем у даній справі, у порядку дії спільного фінансового господарства лише здійснює виплати (перераховує кошти) військовослужбовцям на підставі розрахункових документів, надісланих підпорядкованими військовими частинами, і в даному випадку саме військова частина НОМЕР_2 мала би здійснити (у випадку задоволення позову у межах позовних вимог) нарахування спірних виплат, зазначених у позовній заяві.

Дії ж у частині виплати, яких позивач вимагає від військової частини НОМЕР_1 , є похідними від потенційного задоволення судом позовних вимог у частині зобов`язання військової частини НОМЕР_2 здійснити перерахунок. Оскільки ці дії мали би здійснюватися в силу діючих нормативних приписів, відповідна вимога до військової частини НОМЕР_1 є передчасною.

Установлені обставини виключають можливість стверджувати про вчинення військовою частиною НОМЕР_1 протиправних дій щодо нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу у меншому за встановлений законодавством розмірі.

Вказані обставини залишені поза увагою суду першої інстанції попри те, що у відзиві на позовну заяву відповідач наголошував на цьому.

У постанові від 21.09.2022р. у справі №120/5485/21-а Верховний Суд дійшов висновку, що належним є відповідач, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред`явленим позовом.

У контексті наведеного колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте, під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду.

Водночас, під час розгляду справи суд першої інстанції, не надавши належної оцінки обставинам щодо органу обчислення і нарахування ОСОБА_1 грошового забезпечення, вирішив спір у цій справі без залучення належного відповідача, що мало своїм наслідком порушення норм процесуального законодавства.

За правилами частини 7 статті 48 КАС України заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції. Викладене, у свою чергу, свідчить, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції. Іншого процесуальним законодавством не передбачено.

У свою чергу, суд апеляційної інстанції на стадії апеляційного перегляду оскаржуваного рішення, як зазначено вище, позбавлений можливості виправити наведену помилку, а тому дійшов висновку про необхідність відмови у задоволенні позову з підстав того, що такий позов заявлений до неналежного відповідача.

При цьому, судова колегія вважає за необхідне наголосити на тому, що відмова у задоволенні адміністративного позову, заявленого до неналежного відповідача, враховуючи неможливість його заміни на стадії перегляду судового рішення в апеляційному порядку, не позбавляє позивача права на повторне звернення до суду з тим самим позовом, проте, вже до належного відповідача.

Аналогічний за змістом правовий висновок міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.09.2020р. у справі №813/791/17, від 19.04.2022р. у справі №400/3989/19.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п.1 та п.4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки справу розглянуто судом першої інстанції за участю неналежного відповідача, тобто особи, яка не порушувала прав позивача, тому рішення від 29.04.2026р. підлягає скасуванню з ухваленням по справі нового судового рішення - про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 .

Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. «а»-«г» п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2026 року скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Суддя-доповідач А.В. Бойко

Судді І.І. Тарновецький О.А. Шевчук