Постанова від 22 липня 2026 р. у справі №160/16784/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

23 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/16784/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року про відмову у задоволенні заяви щодо забезпечення позову у справі №160/16784/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання протиправними дій, скасування постанови та наказів, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 15 червня 2026 року звернувся до суду з заявою, в якій просив вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом:

- зупинення дії постанови Військово-лікарської комісії ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визнано придатним до військової служби;

- зупинення дії наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 про призов ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на військову службу під час мобілізації до набрання законної сили рішенням суду у даній справі;

- зупинення дії наказу командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до списків особового складу військової частини до набрання законної сили рішенням суду;

- заборони військовій частині НОМЕР_1 та її посадовим особам до набрання законної сили рішенням суду залучати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , до виконання бойових, спеціальних та службово-бойових завдань, направляти його до районів ведення бойових дій, переміщувати між підрозділами та застосовувати до нього заходи дисциплінарного впливу у зв`язку з виконанням оскаржуваних рішень.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що наявні обставини у цій справі не вказують на очевидну протиправність поведінки відповідачів, а перевірка відповідних доводів потребує встановлення фактичних обставин справи та доведення на підставі відповідних доказів, що не може характеризувати оскаржуване рішення, як очевидно протиправне. Позивач фактично просить не лише забезпечити позов на підставі необґрунтованих припущень про відповідні ризики, а й обирає спосіб забезпечення позову, який заборонений законодавством, оскільки фактично буде заборонено віддавати військовослужбовцю наказ в умовах воєнного стану, що законодавством не передбачено.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржив її в апеляційному порядку. Просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та задовольнити заяву про забезпечення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що суд першої інстанції не повно встановив обставини справи. Зазначає про те, що забезпечення позову у цій справі необхідне для ефективності майбутнього судового захисту.

Відповідачі не надали суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскарженої ухвали, враховуючи положення частини 1 статті 308 КАС України, щодо розгляду справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, виходить з наступного.

Відповідно до частин першої, другої та четвертої статті 150 Кодексу адміністративного України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Подання позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб`єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

За змістом частин першої та другої статті 151 Кодексу адміністративного України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Отже, за положенням КАС України, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з наведених позивачем у заяві обставин не вбачається підстав для забезпечення позову, з огляду на таке.

Так, позивачем не доведено того, що невжиття заходів забезпечення позову, на яких наполягав позивач, може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

При цьому, як правильно вказав суд першої інстанції, заява про забезпечення позову ґрунтується виключно на припущеннях щодо можливих у майбутньому порушень прав та інтересів позивача, що не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.

Разом з тим, суд зауважує, що запропонований заявником захід забезпечення позову, а саме щодо зупинення дії оспорюваних постанови та наказів про призов ОСОБА_1 на військову службу та про зарахування до списків особового складу військової частини не може бути застосований, оскільки застосування цього заходу забезпечення позову фактично підмінює судове рішення до вирішення справи по суті, що є недопустимим.

Також, що стосується посилань позивача на очевидну протиправність наказів відповідачів, то суд апеляційної інстанції зазначає, що наведені доводи мають оціночний характер, тобто суб`єктивний характер, а отже підлягають встановленню та дослідженню судом при розгляді справи по суті.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.05.2023 у справі №640/15534/22.

Між тим, колегія суддів звертає увагу на положення п.10 ч.3 ст.151 КАС України, які прямо забороняють забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи бойовій обстановці.

Отже, оскільки позивачем не було доведено наявності підстав для забезпечення позову, які передбачені ст.150 КАС України, то суд першої інстанції зробив правильний висновок про наявність підстав для відмови у задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені в апеляційній скарзі доводи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Згідно з частиною першою статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому ухвалу суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись: пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі №160/16784/26 - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 червня 2026 року у справі №160/16784/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко