Постанова від 21 липня 2026 р. у справі №160/3323/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

22 липня 2026 року м. Дніпросправа № 160/3323/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Білак С.В. (доповідач), суддів: Юрко І.В., Чабаненко С.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/3323/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ОСОБА_2 ) (далі – відповідач), в якій позивач просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ), що полягає у невнесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 (проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ), з військового обліку в зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;

-зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ: НОМЕР_1 ) внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , (проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ), з військового обліку.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач, перевірячи інформацію у застосунку «Резерв+», дізнався, що перебуває на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус військовозобов`язаного. Однак, згідно військового квитка серії НОМЕР_3 , позивач 01.01.2014 виключений з обліку за досягненням граничного віку. Представником позивача до відповідача було скеровано адвокатський запит щодо підстав внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про позивача. У відповідь на адвокатський запит відповідачем зазначено, що згідно змін до діючого законодавства, позивача було автоматично поновлено на військовому обліку. Позивач оскаржив означені дії відповідача до Міністерства оборони України, однак, скаргу було залишено без задоволення. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невнесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про виключення його з військового обліку, у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, протиправною, що стало підставою для звернення до суду з цією позовною заявою.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.04.2026 адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що позивач «автоматично» підпав під дію змін до Закону № 2232-XII від 22.07.2014 року. Цей висновок є хибним. Станом на 01.01.2014 (дату виключення з обліку) правовідносини між Позивачем та Державою щодо військового обов`язку були повністю припинені у зв`язку з настанням юридичного факту - досягнення граничного віку. Згідно з п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі — Закон № 2232-XII) виключенню з військового обліку підлягають громадяни, які досягли граничного віку перебування в запасі. Виключення є остаточним (на відміну від тимчасового зняття з обліку, передбаченого ч. 5 ст. 37 Закону). Закон чітко розрізняє «зняття з обліку» (тимчасове) і «виключення з обліку» (остаточне, безповоротне). Виключення за віком означає припинення військового обов`язку як такого. Законодавство України не передбачає жодної процедури «повернення» у статус військовозобов`язаного особи, яка вже набула статусу невійськовозобов`язаної за законом.

Зазначає, що на момент набрання чинності змінами (липень 2014 р.), Позивач вже не був військовозобов`язаним. Закон не містить норм про «реанімацію» статусу або «повторне взяття на облік» осіб, які вже законно з нього виключені. Суд фактично надав закону зворотну дію, що є прямим порушенням Конституції.

Відповідач правом на подання відзиву не скористався.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу відповідно до приписів статті 311 КАС України в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частин першої та другої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, встановила наступне.

Витягом із військово-облікового документа застосунку «Резерв+» підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , має статус військовозобов`язаного, перебуває на обліку в ІНФОРМАЦІЯ_1 , має звання солдат, номер в реєстрі Оберіг 090720211425076300036, ВОС 999097.

При цьому, у військкому квитку позивача серії НОМЕР_3 від 20.04.1987 міститься запис про зняття його з обліку 01.01.2014, у зв`язку з досягненням граничного віку.

12.01.2026 представником позивача скеровано відповідачу адвокатський запит щодо підстав внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про позивача.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_1 від 14.01.2026 №1/069 представнику позивача повідомлено про те, що згідно змін до діючого законодавства у 22.07.2014 (п. 2 ч. 2 ст. 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»), позивача було автоматично поновлено на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_1 , що відображається у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів «Оберіг».

22.01.2026 представником позивача подано до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_4 скаргу на дії відповідача щодо внесення інформації про позивача до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_4 від 30.01.2026 №202/1/565 представнику позивача повідомлено про те, що за чинними нормами ст. 28 Закону №2232-ХІІ позивач не досяг граничного віку перебування в запасі, останнього на законних підставах поновлено на військовому обліку.

Не погоджуючись із внесенням до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про включення з військового обліку військовозобов`язаних, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини сьомої статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ встановлено, що щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік; призовники - особи, які взяті на військовий облік; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

З 24 лютого 2022 року відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану, який діє й на час апеляційного перегляду справи.

Як вказано вище, позивач 01.01.2014 виключений з військового обліку на підставі пункту 4 частини шостої статті 37 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як особа, що досягла граничного віку перебування в запасі.

Згідно з пунктом 4 частини шостої статті 37 Закону № 2232-XII в редакції, чинній на час виключення позивача з військового обліку, виключенню з військового обліку у районних (міських) військових комісаріатах підлягають громадяни України, які досягли граничного віку перебування в запасі.

Запас військовозобов`язаних згідно зі статтею 28 Закону № 2232-XII у редакції, яка діяла на 01.01.2014, тобто на час виключення його з військового обліку, поділявся на два розряди, що встановлювалися залежно від віку військовозобов`язаних.

Військовозобов`язані, які перебували у запасі та мали військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділялися на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд: рядовий склад - до 40 років; сержантський і старшинський склад: сержанти і старшини - до 45 років; прапорщики і мічмани - до 50 років.

При цьому граничний вік перебування в запасі другого розряду був граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення проведення мобілізації» від 27 березня 2014 року № 1169-VII внесено зміни до статті 28 Закону № 2232-XII та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України «Про внесення змін до статті 28 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 22 липня 2014 року № 1604-VII - до 60 років.

Приписи Закону № 2232-XII про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали.

На час ініціювання позивачем питання щодо про внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку вік позивача становив 58 років, тобто позивач не досяг граничного віку перебування в запасі.

Отже, з набранням чинності вказаних змін до Закону №2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що з набранням чинності наведених вище змін до статті 28 Закону № 2232-XII позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Оскільки за нормами статті 28 Закону № 2232-XII, чинними на дату розгляду справи, позивач не досяг граничного віку перебування у запасі, який дає право на виключення з військового обліку, суд першої інстанції цілком обґрунтовано вважав, що у відповідача відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення позивача з військового обліку 01.01.2014.

Основним доводом апелянта є те, що норми зміненого закону, якими збільшено призовний вік, не можуть розповсюджуватися на нього з огляду на конституційний принцип дії закону у часі.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Конституційним Судом України у наведеному Рішенні вказано, що юридичними позиціями в регулюванні суспільних відносин застосовуються різні способи дії в часі нормативно-правових актів. Перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).

За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Водночас за колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

У Рішенні Конституційного Суду України від 12 липня 2019 року №5-р(I)/2019 Конституційний Суд України вказано, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування (абзац четвертий пункту 5 мотивувальної частини).

Відповідно, у разі безпосередньо (прямої) дії закону в часі новий нормативний акт поширюється на правовідносини, що виникли після набрання ним чинності, або до набрання ним чинності і тривали на момент набрання актом чинності.

Якщо публічно-правові відносини тривали станом на момент запровадження законодавцем іншого (нового) правового регулювання цих відносин і вони не припинились, або виникли після змін у законодавстві, то суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей діяти або приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке є нечинним, а його рішення та дії в цих випадках не можуть вважатися протиправними за формальними ознаками.

Суд першої інстанції, враховуючи наведені висновки Конституційного Суду України, дійшов правильного висновку, що у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі, тобто відносини з громадянами України щодо захисту незалежності та територіальної цілісності України станом на момент підвищення граничного віку перебування на військовому обліку в запасі не припинялись, отже з часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи апелянта про те, що на спірні правовідносини не поширюються приписи Закону №2232-ХІІ зі змінами, які внесено Законом №1604-VII.

Оскільки відповідно до приписів статті 28 Закону №2232-ХІІ, чинних станом на час виникнення спірних правовідносин, позивач не досяг граничного віку перебування в запасі та є військовозобов`язаним, відсутні підстави для внесення до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про виключення його з військового обліку.

Згідно частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/3323/26 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/3323/26 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя С.В. Білак

суддя І.В. Юрко

суддя С.В. Чабаненко