Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №440/7040/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 р. Справа № 440/7040/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Полтавській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2026, (головуючий суддя І інстанції: А.Б. Головко) по справі № 440/7040/24

за позовом Приватного підприємства "Явір-2000"

до Головного управління ДПС у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Явір -2000" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 00032772302 від 11.03.2024, винесене ГУ ДПС у Полтавській області, яким ПП «Явір-2000» зобов`язано сплатити штраф згідно з абз. 5 п. 120.6 ст. 120 ПК України у розмірі 30 212,00 грн за несвоєчасне подання документації з трансфертного ціноутворення та додаткової інформації до документації з трансфертного ціноутворення за 2017-2019, 2021 рр.

В обґрунтування вимог зазначило, що в установленому порядку та в межах 30 календарних днів з дня отримання запиту контролюючого органу, передбачених пп. 39.4.4 п. 39.4 ст. 39 ПК України , подало документацію з трансфертного ціноутворення щодо контрольованих операцій.

Водночас, податковий орган безпідставно застосував до позивача штрафні санкції згідно з абз. 5 п. 120.6 ст. 120 ПК України за несвоєчасне подання вказаної вище документації.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 позов задоволено.

Головне управління ДПС в Полтавській області (далі - відповідач), не погодившись із рішенням суду, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного висновку, просило його скасувати та винести нове, яким відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції при вирішенні питання щодо дотримання позивачем строків надання документів на запити податкового органу, застосовано загальні правила обчислення строків, без урахування спеціальних норм ПК України, які регулюють порядок подання документації, в тому числі і строки та відповідальність за її несвоєчасне подання.

Вказує, що пп. 39.4.4 п. 39.4 ст. 39 ПК України визначено, що строк для подання документації з трансфертного ціноутворення щодо контрольованих операцій, зазначених у запиті складає 30 календарних днів з дня отримання запиту.

Тобто, відповідний строк слід відліковувати з дати отримання запитів.

Посилання суду на ст. 120 КАС України вважає безпідставними, оскільки ця норма визначає правила обчислення процесуальних строків у межах адміністративного судочинства, проте не регулює строки виконання платником податків матеріальних обов`язків перед контролюючим органом, зокрема строки подання документації з трансфертного ціноутворення.

Наявними в матеріалах справи доказами підтверджується, що лист від 15.06.2023 про надання документації з трансфертного ціноутворення за 2017-2019, 2021 роки вручений платнику податків 21.06.2023, а лист від 06.11.2023 про надання додаткової інформації до документації з трансфертного ціноутворення за 2017-2019, 2021 роки вручений 13.11.2023. Таким чином, граничним строком для подання платником документації на запити є 20.07.2023 та 12.12.2023 відповідно.

Разом з тим, документація з трансфертного ціноутворення направлена позивачем 21.07.2023 та 13.12.2023, тобто з пропуском строку, встановленого пп. 39.4.4 п. 39.4 ст. 39 ПК України на 1 день.

Як наслідок, податковим органом правомірно прийнято спірне податкове повідомлення-рішення на підставі п. 120.6 ст. 120 ПК України.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що ГУ ДПС у Полтавській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Явір-2000» з питання несвоєчасного подання документації з трансфертного ціноутворення та додаткової інформації до документації з трансфертного ціноутворення за 2017-2019, 2021 роки, за результатами якої складено акт №1412/16-31-23-06/31175036 від 08.02.2024.

За висновками акту, встановлено порушення ПП "Явір-2000" підпунктів 39.4.4, 39.4.9 п. 39.4 ст. 39 ПК України, а саме несвоєчасне подання документації з трансфертного ціноутворення та додаткової інформації до документації з трансфертного ціноутворення за 2017-2019, 2021 роки.

ПП «Явір-2000» подало заперечення на акт перевірки, які листом від 07.03.2024 залишені ГУ ДПС без задоволення, а висновки акту перевірки – без змін.

На підставі акту перевірки, 11.03.2024 ГУ ДПС в Полтавській області прийнято податкове повідомлення – рішення № 00032772302, яким до ПП "Явір-2000" застосовано штрафні санкції в розмірі 30 212,00 грн.

За наслідками адміністративного оскарження податкового повідомлення-рішення, ДПС України прийняла рішення від 23.05.2024, яким скарга залишена без задоволення, а ППР – без змін.

Не погодившись з податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що ПК України не визначає порядок обчислення строку (терміну) для надання відповіді на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, у зв`язку з чим вважав за можливе застосувати правила перебігу строків, встановлені ст. 253 ЦК України.

Врахувавши порядок обчислення строків, встановлений ЦК України, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем дотримано строки, встановлені підпунктами 39.4.4. 39.4.9 п. 39.4 ст. 39 ПК України, тоді як спірне податкове повідомлення-рішення не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, в частині вичерпного переліку податків та зборів, суб`єктів і об`єктів оподаткування, порядку їх адміністрування, прав та обов`язків платників податків й зборів, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Підпунктами 16.1.2, 16.1.3 п.16.1 ст.16 ПК України визначено обов`язок платників податків щодо ведення в установленому порядку обліку доходів і витрат, складання звітності, що стосується обчислення і сплати податків та зборів, подання до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларацій, звітності та інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів.

Відповідно до пп. 39.2.1.1 пп. 39.2.1 п. 39.2 ст. 39 ПК України контрольованими операціями є господарські операції платника податків, що можуть впливати на об`єкт оподаткування податком на прибуток підприємств платника податків (для резидентів Дія Сіті - платників податку на особливих умовах - на фінансовий результат до оподаткування, визначений у фінансовій звітності згідно з національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку або міжнародними стандартами фінансової звітності), а саме:

а) господарські операції, що здійснюються з пов`язаними особами - нерезидентами, в тому числі у випадках, визначених підпунктом 39.2.1.5 цього підпункту;

б) зовнішньоекономічні господарські операції з продажу та/або придбання товарів та/або послуг через комісіонерів-нерезидентів;

в) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, зареєстрованими у державах (на територіях), включених до переліку держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту 39.2.1.2 цього підпункту, або які є резидентами цих держав;

г) господарські операції, що здійснюються з нерезидентами, які не сплачують податок на прибуток (корпоративний податок), у тому числі з доходів, отриманих за межами держави реєстрації таких нерезидентів, та/або не є податковими резидентами держави, в якій вони зареєстровані як юридичні особи. Перелік організаційно-правових форм таких нерезидентів в розрізі держав (територій) затверджується Кабінетом Міністрів України.

У разі внесення змін до переліку організаційно-правових форм нерезидентів у розрізі держав (територій), затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до цього підпункту, вони набирають чинності з 1 січня звітного року, що настає за календарним роком, у якому внесено такі зміни.

Якщо нерезидентом, організаційно-правова форма якого включена до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України відповідно до підпункту "г" цього підпункту, у звітному році сплачувався податок на прибуток (корпоративний податок), господарські операції платника податків з таким нерезидентом за відсутності критеріїв, визначених підпунктами "а" - "в" цього підпункту, визнаються неконтрольованими;

ґ) господарські операції (у тому числі внутрішньогосподарські розрахунки), що здійснюються між нерезидентом та його постійним представництвом в Україні.

Підпунктом 39.4.2 п. 39.4 ст. 39 ПК України визначено, що платники податків, які у звітному році здійснювали контрольовані операції, зобов`язані подавати до 1 жовтня року, що настає за звітним, звіт про контрольовані операції та повідомлення про участь у міжнародній групі компаній.

Звіт про контрольовані операції та повідомлення про участь у міжнародній групі компаній подаються центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронні довірчі послуги".

Відповідно до пп. 39.4.1 п. 39.4 ст. 39 ПК України для цілей податкового контролю за трансфертним ціноутворенням звітним періодом є календарний рік.

За правилами підпунктів 39.4.4, 39.4.5 п. 39.4 ст. 39 ПК України на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, платники податків протягом 30 календарних днів з дня отримання запиту подають документацію з трансфертного ціноутворення щодо контрольованих операцій, зазначених у запиті.

Документація з трансфертного ціноутворення подається платником податків до контролюючого органу, зазначеного у запиті.

Запит надсилається не раніше 1 жовтня року, що настає за календарним роком, в якому таку контрольовану операцію (операції) було здійснено.

Пунктом 120.6 ст. 120 ПК України визначено, що несвоєчасне подання платником податків звіту про контрольовані операції та/або документації з трансфертного ціноутворення, та/або глобальної документації з трансфертного ціноутворення (майстер-файлу), та/або звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній, та/або повідомлення про участь у міжнародній групі компаній, у тому числі несвоєчасне подання уточненого звіту у розрізі країн міжнародної групи компаній на вимогу контролюючого органу, або несвоєчасне декларування контрольованих операцій у поданому звіті відповідно до вимог пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу тягне за собою накладення штрафу (штрафів) у розмірі, зокрема, двох розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року, за кожний календарний день несвоєчасного подання документації з трансфертного ціноутворення, визначеної підпунктами 39.4.6 і 39.4.9 пункту 39.4 статті 39 цього Кодексу, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатної особи, встановленого законом на 1 січня податкового (звітного) року.

Отже, на платника податків, у випадку отримання запиту центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, покладено обов`язок щодо надання документації з трансфертного ціноутворення щодо контрольованих операцій, зазначених у запиті у строк, встановлений податковим законодавством.

Порушення строків подання документації з трансфертного ціноутворення свідчить про наявність порушення, за яке передбачена відповідальність у вигляді штрафу згідно п. 120.6 ст. 120 ПК України.

Судом встановлено та не заперечується сторонами у справі, що у червні 2023 р. ДПС України направило ПП «Явір-2000» запит щодо надання документації з трансфертного ціноутворення про контрольовані операції з експорту сільськогосподарської продукції, які здійснені ПП «Явір-2000» з контрагентами-нерезидентами згідно з поданими звітами про КО за 2017-2019, 2021 рр., який отримано позивачем 21.06.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

21.07.2023 ПП «Явір-2000» направило податковому органу документацію з трансфертного ціноутворення за 2017-2019, 2021 роки, вказану у запиті.

06.11.2023 ДПС України направило позивачу запит щодо надання додаткової інформації до документації з трансфертного ціноутворення за 2017-2019, 2021 рр., який отримано позивачем 13.11.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

13.12.2023 позивач на адресу ГУ ДПС у Полтавській області направив додаткову інформацію до документації з трансфертного ціноутворення за 2017-2019, 2021 роки.

За твердженням апелянта, граничним строком подачі документації є 20.07.2023 та 12.12.2023, тоді як ПП «Явір-2000» направило спірну документацію з трансфертного ціноутворення 21.07.2023 та 13.12.2023, тобто з пропуском строку в один день, що є підставою для застосування до платника штрафних санкцій на підставі п. 120.6 ст. 120 ПК України.

При цьому, апелянт вважає, що вказаний вище строк слід відліковувати з дня отримання підприємством відповідних запитів, тобто з 21.06.2023 та з 13.11.2023.

Натомість, за висновками суду першої інстанції, строк на подання документації з трансфертного ціноутворення має відліковуватись з наступного дня після отримання платником податків запитів, що передбачено нормами ст. 253 ЦК України.

Таким чином, спірним в межах цієї справи є питання щодо початку дії строку, з якого слід обчислювати 30 календарних днів.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, положення пп. 39.4.4 п. 39.4 ст. 39 ПК України не містять приписів щодо порядку обчислення строку, встановленого цією нормою Податкового кодексу України для подання платником документації з трансфертного ціноутворення щодо контрольованих операцій на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Відповідно до пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на таких принципах, у тому числі, презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу

Згідно п. 4.3 ст. 4 ПК України податкові періоди та строки сплати податків та зборів установлюються, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів, з урахуванням зручності виконання платником податкового обов`язку та зменшення витрат на адміністрування податків та зборів.

За правилами пунктів 5.2, 5.3 ст. 5 ПК України у разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням цього Кодексу, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення цього Кодексу.

Інші терміни, що застосовуються у цьому Кодексі і не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Колегія суддів зауважує, що ПК України не містить норм, якими б встановлювався порядок обчислення строків для виконання податкових обов`язків, зокрема, для надання відповіді на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює відповідні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів загальних засад права (аналогія права).

Так, відповідно до загальних правил, визначених у ст. 251 ЦК України, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Згідно ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Перебіг строку відповідно до ст. 253 ЦК України починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Момент закінчення строку визначений статтею 254 ЦК України. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Таким чином, для обчислення перебігу строків суд першої інстанції правомірно керувався Цивільним кодексом України ( 435-15 ), який закріплює загальні положення щодо правильного обчислення строків та визначення початку перебігу строку.

За положеннями ст. 1 Європейської конвенції про обчислення строків (ETS N76) від 16 травня 1972 року вона застосовується до обчислення строків у цивільних, комерційних і адміністративних справах, включаючи процедуру стосовно таких справ, якщо такі строки встановлені законом або судовим чи адміністративним органом; органом арбітражу, якщо такий орган не встановив порядку обчислення строків; або сторонами, якщо порядок обчислення строків не був безпосередньо чи опосередковано узгоджений між сторонами і не визначається існуючою практикою відносин між сторонами.

Частиною 1 ст. 3 Європейської конвенції про обчислення строків встановлено, що строки, обчислені у днях, тижнях, місяцях і роках починаються опівночі dies a quo і спливають опівночі dies ad quem. Проте положення попереднього пункту не заважають тому, щоб та чи інша дія, яка має бути здійснена до спливу встановленого строку, виконувалася у день dies ad quem лише до закінчення нормального робочого часу.

За змістом ст. 2 цієї Конвенції термін «a quo» означає день, з якого починається відлік строку, а термін «ad quem» означає день, у який цей строк спливає.

З аналізу наведених вище норм вбачається, що за загальними правилами перебіг строку починається з наступного дня після настання події, з якою пов`язано його початок.

Тобто, в межах спірних правовідносин, тридцятиденний строк на подання документації слід відліковувати з 22.06.2023 та 14.11.2023 відповідно (з наступного дня після отримання запитів).

Доводи скаржника про те, що пп. 39.4.4 п. 39.4 ст. 39 ПК України чітко передбачає початок відліку строку з дня отримання запиту колегія суддів вважає помилковими, оскільки вказаною нормою не визначено порядок обчислення строків, а лише передбачено сам строк, який становить 30 днів з дня отримання запиту. При цьому, пп. 39.4.4 п. 39.4 ст. 39 ПК України не визначає чи має включатись саме день отримання запиту до 30-денного строку.

Враховуючи, що початком обчислення тридцятиденного строку для надання відповіді на запит є 22.06.2023 та 14.11.2023, то останній календарний день для подання відповіді на запит центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, припадає на 21.07.2023 та 13.12.2023 відповідно.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, позивач дотримався строку, встановленого підпунктами 39.4.4. 39.4.9 п. 39.4 ст. 39 ПК України, оскільки відповіді на запити подав 21.07.2023 та 13.12.2023, тобто в межах граничного строку.

Колегія суддів погоджується з доводами апелянта про помилкове посилання суду першої інстанції на норми КАС України при дослідженні питання обчислення строків в межах податкових правовідносин, оскільки вказаним нормативно-правовим актом визначено правила обчислення процесуальних строків звернення до суду у межах адміністративного судочинства.

Разом з тим, зазначені обставини не призвели до неправильного вирішення справи.

Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, відповідач правомірності прийнятого рішення ні суду першої, ні апеляційної інстанції належним чином не довів.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для притягнення позивача до відповідальності згідно п. 120.6 ст. 120 ПК України та, як наслідок, протиправність податкового повідомлення – рішення та наявність підстав для його скасування.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Полтавській області - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 09.04.2026 по справі № 440/7040/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова