Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №520/30161/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 р. Справа № 520/30161/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 09.12.25 у справі № 520/30161/25

за позовом Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція"

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про скасування державної реєстрації земельних ділянок,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство "Харківська лісова науково-дослідна станція" (далі також – позивач, ДП "Харківська лісова науково-дослідна станція") звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі також – відповідач), в якому просить:

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію земельних ділянок із присвоєними кадастровими номерами: 6322083002:00:000:2569, 6322083002:00:000:0461, 6322083002:00:000:2563,6322083002:00:000:0466,6322083002:00:000:2577,6322083002:00:000:0505, 6322083002:00:000:0538,6322083002:00:000:0536,6322083002:00:000:0533,6322083002:00:000:0568, 6322083002:00:000:0529,6322083002:00:000:0532,6322083002:00:000:0572,6322083002:00:000:0551,6322083002:00:000:2557,6322083002:00:000:2554,6322083002:00:000:2555,6322083002:00:000:2580, 6322083002:00:000:2582,6322083002:00:000:2553,6322083002:00:000:0509,6322083002:00:000:0528, 6322083002:00:000:0523,6322083002:00:000:0576,6322083002:00:000:0570,6322083002:00:000:0561, 6322083002:00:000:0514,6322083002:00:000:2558,6322083002:00:000:2566,6322083002:00:000:0519, 6322083002:00:000:0552,6322083002:00:000:0554,6322083002:00:000:0558,6322083002:00:000:0475, 6322083002:00:000:0476,6322083002:00:000:0429,6322083002:00:000:0435,6322083002:00:000:0434, 6322083002:00:000:0444,6322083002:00:000:0484,6322083002:00:000:0481,6322083002:00:000:0628.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року зазначена позовна заява була залишена без руху та надано строк на усунення недоліків десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 101740,80 грн за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2025 року клопотання представника позивача про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати залишено без задоволення.

Продовжено позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі від 19.11.2025, на п`ять днів з моменту отримання даної ухвали.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати вказану ухвалу та направити справу до Харківського окружного адміністративного суду для прийняття рішення про відкриття провадження у справі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала прямо протирічить правовій позиції ЄСПЛ у справі «COOPERATIVA DE CONSTRUCTIE A LOCUINTELOR NR. 162 v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA» від 04.12.2025, заява № 13948/15. Так, у вказаній справі ЄСПЛ вважав, що відмова у звільненні від сплати судових зборів за відсутності індивідуальної оцінки фінансового стану компанії-заявника та зв`язку між її фінансовими труднощами та цивільним позовом, за яким було заявлено доступ до суду, порушила саму сутність її права на доступ до суду. Відповідно, мало місце порушення п. 1 ст. 6 Конвенції. ДП «Харківська ЛНДС» подано до суду першої інстанції клопотання, де перед судом ставилось питання: відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі; зменшити розмір судового збору до суми 5 % річного доходу підприємства за 2024 рік; звільнити від сплати суми судового збору на підставі скрутного матеріального становища позивача. Проте жоден із запропонованих варіантів вирішення питання доступу до правосуддя не був належним чином оцінений судом, за наявності чітких даних відсутності іншої можливості сплатити судовий збір позивачем.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції – без змін, оскільки вважає доводи позивача безпідставними, а оскаржуване судове рішення ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У відповіді на відзив позивач, виходячи з аналізу практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини вказаної справи, зазначає, що надмірно формальне тлумачення положень Закону України “Про судовий збір” в частині можливості звільнення від сплати судового збору юридичної особи, яка перебуває у скрутному матеріальному становищі через загально відомий факт проведення бойових дій у лісах постійного лісокористувача та неможливості проведення на вказаній території господарської діяльності та отримувати прибуток, який, відповідно, не можна направити на сплату судового збору, може позбавити позивача гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права доступу до суду.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом установлено, що до Харківського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування державної реєстрації земельних ділянок.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19 листопада 2025 року зазначена позовна заява була залишена без руху та надано строк на усунення недоліків десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 101740,80 грн за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано юридичною особою.

20.11.2025 представником позивача через канцелярію суду надано клопотання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 26.11.2025 клопотання представника позивача про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати залишено без задоволення.

Продовжено позивачу строк для усунення недоліків, зазначених в ухвалі від 19.11.2025, на п`ять днів з моменту отримання даної ухвали.

Ухвала суду від 26.11.2025 була доставлена до електронного кабінету позивача та представника позивача 26.11.2025, що підтверджується довідками про доставку електронного листа від 01.12.2025.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 09 грудня 2025 року позовну заяву повернуто позивачу з тих підстав, що вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху позивачем не виконано та недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, не усунуто.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з мотивами та висновками суду першої інстанції, з таких підстав.

За приписами ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу.

Згідно з ч. 3 ст. 161 КАС України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 169 КАС України встановлено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

При цьому в ухвалі про залишення апеляційної скарги без руху суд повинен чітко зазначити недоліки такої позовної заяви та встановити спосіб і строк їх усунення.

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

У разі подання позивачем клопотання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, суд повинен надати йому оцінку з урахуванням поданих заявником доказів на його обґрунтування та вирішити його шляхом задоволення/відмови із наведенням відповідних підстав.

Як слідує з матеріалів справи, 20.11.2025 представником позивача через канцелярію суду надано клопотання про відстрочення та/або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати, в якому останній просить суд: 1. Відстрочити сплату судового збору до ухвалення судового рішення у справі; 2. Зменшити розмір судового збору до суми 5 % річного доходу підприємства за 2024 рік; 3. Звільнити від сплати суми судового збору на підставі скрутного матеріального становища позивача.

В обґрунтування клопотання зазначено, що за період 2024 року позивач отримав 224 тисячі гривень чистого прибутку та на теперішній час здійснює відвантаження деревини для сил оборони, а тому сума судового збору становить 85 % річного доходу підприємства за 2024 рік.

Відмовляючи у задоволенні клопотання ухвалою від 26.11.2025, суд першої інстанції посилався на те, що виключний перелік осіб, які мають право на відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати зазначений у ч.1 ст.8 Закону України "Про судовий збір".

Оскільки норма статті 8 Закону України "Про судовий збір" передбачена лише для фізичних осіб та юридичних або фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, які перебувають у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, суд дійшов висновку про відсутність підстав задоволення клопотання представника позивача.

Разом із тим колегія суддів уважає за необхідне зазначити, що згідно з частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Таким законом є Закон України «Про судовий збір». З його преамбули вбачається, що цей Закон визначає правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.

Відповідно до статті 1 цього Закону судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.

Як слідує зі змісту цієї норми, існує три умови, за яких суд, зважаючи на майновий стан сторони та за її клопотанням, може відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення (частина перша статті 8 Закону України «Про судовий збір»), зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати (частина друга цієї ж статті):

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Так, умови, визначені у пунктах 1 та 2 частини першої статті 8, можуть застосовуватися лише до фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до фізичних осіб, що мають певний соціальний статус, підтверджений державою, - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Щодо третьої умови, визначеної у пункті 3 частини першої статті 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб`єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю, тобто особистих майнових та особистих немайнових прав фізичних осіб.

Отже, положення пунктів 1 та 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи), а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто предметом позову у яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю.

Водночас у нормах частини другої статті 132 КАС України відсилання до норм Закону України «Про судовий збір», зокрема, до підстав для звільнення від сплати судового збору, визначених статтею 8, передбачене лише щодо питання звільнення від сплати судового збору.

У питаннях зменшення розміру судових витрат, відстрочення та розстрочення судових витрат слід керуватися загальною нормою частини першої статті 133 КАС України, яка визначає, що суд, ураховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк.

Це означає, що юридична особа не позбавлена права звернутися із клопотанням про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, і суд за результатами розгляду цього клопотання не обмежений у праві на власний розсуд відстрочити або розстрочити таку сплату. Крім того, із наведеного випливає, що прийняти рішення про відстрочення або розстрочення сплати судового збору суд може і з власної ініціативи у тому разі, коли юридична особа звертається із клопотанням про звільнення від сплати судового збору.

Зазначений висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18.

Відтак, не зважаючи на критерії, визначені у статті 8 Закону України «Про судовий збір», суд вправі вирішувати питання відстрочення, розстрочення сплати судового збору для всіх юридичних осіб.

Водночас суд першої інстанції при вирішенні клопотання позивача не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, через що висновки про те, що норма ст. 8 Закону України "Про судовий збір" передбачена, зокрема, лише для юридичних осіб, які перебувають у судових процедурах розпорядження майном, санації або реструктуризації боргів, є помилковими.

Такий правовий підхід підтримано Верховним Судом у постановах від 13 лютого 2025 року у справі № 580/7170/24, від 05 червня 2025 у справі № 807/592/17.

Колегія суддів зазначає, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом. Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції.

Колегія суддів наголошує, що статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Конституція України, як Закон прямої дії, має найвищу юридичну силу, а офіційне тлумачення конституційних положень здійснюється Конституційним Судом України, який у цілій низці своїх рішень висловив правову позицію щодо права на оскарження судових рішень та доступу до правосуддя, згідно з якою кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку; суд не може відмовити у правосудді, якщо особа вважає, що її права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод; відмова суду у прийнятті позовних та інших заяв, скарг, оформлених відповідно до чинного законодавства, є порушенням права на судовий захист, яке, згідно зі статтею 64 Конституції України, не може бути обмежене (пункти 1, 2 резолютивної частини Рішення від 25 грудня 1997 року № 9-зп, абзац 7 пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11 - рп/2012).

Право на ефективний засіб юридичного захисту гарантовано ст. 13 Конвенції, в якій зазначається: кожен, чиї права та свободи, визнані в Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд), за якою вимога сплатити судовий збір не порушує право заявників на доступ до правосуддя, оскільки судовий збір є певним законним обмежувальним заходом, який є формою регулювання доступу до суду, а також попередження подання необґрунтованих та безпідставних позовів та перенавантаження судів. Таке обмеження не може розглядатись як таке, що саме по собі суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована згідно із Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР та набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, який гарантує кожному право на розгляд його справи судом.

Разом з тим колегія суддів уважає, що встановлюючи таке регулювання, Договірні держави користуються певною свободою розсуду; застосовані обмеження не повинні обмежувати доступ, що залишається індивідууму таким чином або в такій мірі, що сутність права порушується; обмеження не буде сумісним з пунктом 1 статті 6, якщо воно не переслідує законної мети і якщо не існує розумного співвідношення пропорційності між використаними засобами та метою, яку потрібно досягти; національні суди надають звільнення від судових зборів тим заявникам, які можуть довести свою погану фінансову ситуацію (Marina v. Latvia, № 46040/07, пункт 50, 52); такі особливості, як здатність заявника сплатити судові збори, та стадія розгляду справи, враховуються при оцінці того, чи був порушений доступ до суду (Paykar Yev Haghtanak Ltd v. Armenia, № 21638/03, пункт 48); обмеження суто фінансового характеру, які абсолютно не пов`язані з перспективами успішності позову, повинні бути предметом особливо суворого розгляду з точки зору інтересів правосуддя (Podbielski and PPU Polpure v. Poland, № 39199/98, пункт 65; Wesolek v. Poland, № 65860/12).

Відповідно до правової позиції, викладеної в рішеннях Європейського суду з прав людини від 13.01.2000 у справі "Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії" та від 28.10.1998 у справі "Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії", надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми може призвести до позбавлення заявників права доступу до суду і завадити розгляду їхніх позовних вимог, що є порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За наведеного правового регулювання та обставин справи суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, яке призвело до постановлення незаконної ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню в справі.

Доводи апеляційної скарги колегією суддів приймаються в якості належних.

За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Отже, з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права та підлягає скасуванню, а справа – направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 09.12.2025 у справі № 520/30161/25 - скасувати.

Справу за позовом Державного підприємства "Харківська лісова науково-дослідна станція" до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про скасування державної реєстрації земельних ділянок направити до суду першої інстанції для продовження розгляду справи.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова