Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №520/6388/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 р. Справа № 520/6388/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Русанової В.Б. , Бегунца А.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Горшкова О.О., м. Харків, повний текст складено 28.05.26 у справі № 520/6388/26

за позовом ОСОБА_1

до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовом до Височанського селищного голови Мороза Олександра Васильовича (далі за текстом також – відповідач), у якому просив:

- визнати дію Височанського селищного голови О. Мороза щодо перехоплення і організації розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.02.2026 стосовно реалізації ним права, встановленого п. 19 Декларації ООН, щодо надання матеріальної підтримки у справі № 520/6592/25 неправомірними, такими, що порушили вимоги Декларації ООН стосовно відношення до жертви зловживання владою;

- визнати дію Височанського селищного голови О. Мороза щодо перехоплення і організації розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.02.2026 стосовно реалізації ним права, встановленого п. 19 Декларації ООН, щодо надання матеріальної підтримки у справі № 520/11848/25 неправомірними, такими, що порушили вимоги Декларації ООН стосовно відношення до жертви зловживання владою;

- визнати дію Височанського селищного голови О. Мороза щодо перехоплення і організації розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.02.2026 стосовно реалізації ним права, встановленого п. 19 Декларації ООН, щодо надання матеріальної підтримки у справі № 520/6592/25 неправомірними, такими, що порушили вимоги ст. 40 Конституції України стосовно розгляду його заяви;

- визнати дію Височанського селищного голови О. Мороза щодо перехоплення і організації розгляду заяви ОСОБА_1 від 25.02.2026 стосовно реалізації ним права, встановленого п. 19 Декларації ООН, щодо надання матеріальної підтримки у справі № 520/11848/25 неправомірними, такими, що порушили вимоги ст. 40 Конституції України стосовно розгляду його заяви;

- зобов`язати Височанського селищного голову О. Мороза в подальшому утримуватись від порушення його прав, гарантованих нормами міжнародного права;

- зобов`язати Височанського селищного голову О. Мороза в подальшому утримуватись від перехоплення і розгляду звернень позивача, які не спрямовані йому на розгляд;

- зобов`язати ОСОБА_2 в подальшому утриматись щодо організації контролю за виконанням рішень Виконавчого комітету № 111 та № 112 від 10.03.2026 у вигляді залякування позивача, чи застосування до нього силових методів;

- направити інформацію до Міністерства закордонних справ України про невиконання Височанським селищним головою О. Морозом вимог Декларації ООН про це відповідно Президента України або Кабінет Міністрів України і з внесенням пропозиції щодо вжиття необхідних заходів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 28 травня 2026 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач, із посиланням на обставини справи, зокрема, зазначає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам КАС України, не містить мотивувальної частини щодо розгляду судом доводів та аргументів позивача, як то визначено судовою практикою, прийнято на підставі порушення судом принципу верховенства права.

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до пункту третього частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також – КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що 25.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до Височанської селищної ради із двома заявами про надання йому, як жертві зловживання владою, матеріальної допомоги у вигляді сплати судового збору у справах № 520/11848/25 та № 520/6592/25.

10.03.2026 Виконавчим комітетом Височанської селищної ради Харківської області прийнято рішення № 111 про відмову у наданні одноразової адресної грошової допомоги ОСОБА_1 для сплати судового збору (справа № 520/11848/25) шляхом перерахування цих коштів до казначейства у зв`язку з тим, що Порядком надання одноразової адресної грошової допомоги громадянам за рахунок бюджету Височанської селищної ради на 2026-2028 роки не передбачена така підстава надання одноразової грошової допомоги, як оплата судового збору.

Також 10.03.2026 Виконавчим комітетом Височанської селищної ради Харківської області прийнято рішення № 112 про відмову у наданні одноразової адресної грошової допомоги ОСОБА_1 для сплати судового збору (справа № 520/6592/25) шляхом перерахування цих коштів до казначейства у зв`язку з тим, що Порядком надання одноразової адресної грошової допомоги громадянам за рахунок бюджету Височанської селищної ради на 2026-2028 роки не передбачена така підстава надання одноразової грошової допомоги, як оплата судового збору.

Пунктом 3 вказаних рішень, які ідентичні за змістом, роз`яснено ОСОБА_1 порядок оскарження прийнятих рішень.

Рішення № 111 та 112 від 10.03.2026 підписані головою Височанської селищної ради Харківської області – Морозом О. В.

Посилаючись на порушення відповідачем прав позивача щодо перехоплення та розгляду його заяв, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що відповідачем порушені його права або інтереси, які підлягають судовому захисту.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Статтею 19 Загальної декларації прав людини, прийнятою і проголошеною резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, передбачено, що кожна людина має право на свободу переконань і на вільне їх виявлення; це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань та свободу шукати, одержувати і поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами і незалежно від державних кордонів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

Частиною 1 ст. 11 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад є їх виконавчі комітети, відділи, управління та інші створювані радами виконавчі органи.

Сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села (добровільного об`єднання в одну територіальну громаду жителів кількох сіл), селища, міста. Сільський, селищний, міський голова очолює виконавчий комітет відповідної сільської, селищної, міської ради, головує на її засіданнях (ч. 1, ч. 3 ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 25 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Стаття 52 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» регулює питання щодо повноваження виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті ради, згідно якої виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради може розглядати і вирішувати питання, віднесені цим Законом до відання виконавчих органів ради.

Виконавчий комітет ради: 1) попередньо розглядає та схвалює проекти місцевих програм соціально-економічного і культурного розвитку, цільових програм підтримки суб`єктів ветеранського підприємництва та з інших питань, прогноз місцевого бюджету, проект місцевого бюджету, проекти рішень з інших питань, що вносяться на розгляд відповідної ради; 2) координує діяльність відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідної територіальної громади, заслуховує звіти про роботу їх керівників; 3) має право змінювати або скасовувати акти підпорядкованих йому відділів, управлінь, інших виконавчих органів ради, а також їх посадових осіб.

Сільська, селищна, міська рада може прийняти рішення про розмежування повноважень між її виконавчим комітетом, відділами, управліннями, іншими виконавчими органами ради та сільським, селищним, міським головою (у тому числі з метою забезпечення надання адміністративних послуг у строк, визначений законом) в межах повноважень, наданих цим Законом виконавчим органам сільських, селищних, міських рад.

Повноваження голови районної, обласної, районної у місті ради визначені ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Підпунктом 12 п. 6 ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що голова районної, обласної, районної у місті ради підписує рішення ради, протоколи сесій ради.

Згідно з п. 1 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради в межах своїх повноважень приймає рішення. Рішення виконавчого комітету приймаються на його засіданні більшістю голосів від загального складу виконавчого комітету і підписуються сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради (п. 6 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Рішенням LXІІІ сесії Височанської селищної ради VІІІ скликання від 19.12.2025 затверджено Порядок надання одноразової адресної грошової допомоги громадянам за рахунок бюджету Височанської селищної ради на 2026-2028 роки (надалі - Порядок).

Так, п. 1 вищевказаного Порядку передбачено, що порядок надання одноразової адресної грошової допомоги за рахунок бюджету Височанської селищної ради на 2026-2028 роки визначає механізм призначення та виплати одноразової адресної грошової допомоги (далі – одноразова допомога) мешканцям Височанської селищної територіальної громади, які: потребують дороговартісного лікування, опинилися у складних життєвих обставинах, постраждали внаслідок випадків, що мають відношення до надзвичайної ситуації (пожежі, результати обстрілів, тощо) та які відбулися на території громади.

Відповідно до п. 2 Порядку одноразова допомога надається у межах асигнувань, передбачених у селищному бюджеті на виконання комплексної Програми соціального захисту населення Височанської селищної територіальної громади на 2026 – 2028 роки, за рахунок коштів загального, спеціального фонду бюджету, затвердженому на відповідний рік.

Пунктом 3 Порядку передбачено, що підставою розгляду питання щодо надання одноразової допомоги є особиста заява громадянина (додаток № 1, 2 до Порядку) на ім`я Височанського селищного голови про потребу в одноразовій адресній грошовій допомозі або звернення до депутата селищної ради (з послідуючим направленням до селищної ради), у зв`язку з:

тривалою хворобою та дороговартісним лікуванням;

складними життєвими обставинами, спричиненими: тяжкою хворобою, пожежою/стихійним лихом, що сталися за місцем проживання заявника на території громади, життєвими обставинами, які особа/сім`я не може подолати самостійно;

потреба у транспортуванні на процедуру гемодіалізу;

сім`ям загиблих і постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій; сім`ям, у яких народилася трійня (або більше дітей);

особам деяких категорій осіб – мешканців громади здійснюється відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року № 99 «Про затвердження порядку надання допомоги на поховання деяких категорій осіб виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого».

Відповідно до п. 5 Порядку заяви про надання одноразової адресної грошової допомоги мешканцям громади розглядаються виконавчим комітетом Височанської селищної ради.

З припису п. 6 вказаного Порядку випливає, що рішення про надання одноразової допомоги або відмову приймається на засіданні виконавчого комітету Височанської селищної ради відповідно до цього Порядку.

Як слідує зі змісту рішень № 111 та № 112 від 10.03.2026 про відмову в наданні одноразової адресної грошової допомоги за заявами ОСОБА_1 , така відмова обумовлена відсутністю такої підстави як надання одноразової грошової допомоги у вигляді сплати судового збору в переліку підстав для її надання, що визначений у п. 1 Порядку.

Позивачем жодних зауважень щодо вищезазначених обставин в адміністративному позові не зазначено. Рішення № 111 та № 112 від 10.03.2026 про відмову в наданні одноразової адресної грошової допомоги ОСОБА_1 не оскаржує.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач не вказує, які саме норми чинного законодавства, що поширюються на спірні правовідносини, були порушені відповідачем при прийнятті вищевказаних рішень. Судом не встановлено, що відповідач при реалізації владної управлінської функції при підписанні рішень № 111 та № 112 від 10.03.2026 про відмову в наданні одноразової адресної грошової допомоги за заявами ОСОБА_1 діяв усупереч вимогам ст. 55 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Зважаючи на вищевказані норми Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», дотримуючись загальних критеріїв для оцінювання рішень та дій суб`єкта владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що рішення № 111 та № 112 від 10.03.2026 прийняті на підставі, у межах та у спосіб, що визначені діючим законодавством, є чинними та не скасованими в судовому порядку.

Разом із тим, згідно з частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений в цій статті.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який:

а) виходить за межі змісту суб`єктивного права;

б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони;

в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб;

г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права;

д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом;

є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом.

Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Приписами частини третьої статті 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

У постанові Верховного Суду України від 23 травня 2017 року у справі № 800/541/16 зазначено, що обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

З огляду на викладене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитись у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов`язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 10 січня 2019 року у справі № 855/3/19, від 24 січня 2019 року у справі № 808/5869/14, від 15 березня 2019 року у справі № 815/3276/15, від 25 березня 2019 року у справі № 806/5246/14, від 29 березня 2019 року у справі № 826/17479/18.

При цьому таке порушення має бути реальним, обґрунтованим, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи – позивача з боку відповідача, яка стверджує про їх порушення.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.02.2021 у справі № 607/8188/17, порушення вимог закону рішенням чи діями суб`єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов`язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулась з позовом суб`єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

У даному випадку позивачем не оскаржуються ані рішення Виконавчого комітету Височанської селищної ради Харківської області від 10.03.2026 за № 111 та № 112 про відмову у наданні одноразової адресної грошової допомоги ОСОБА_1 для сплати судового збору по справам № 520/11848/25 та № 520/11848/25, ані дії відповідача щодо меж та правових підстав реалізації ним владної управлінської функції при прийнятті вказаних рішень.

Позивач при зверненні до суду з цим адміністративним позовом убачає порушення своїх прав щодо організації розгляду відповідачем його заяв, які ОСОБА_1 кваліфікує як цинізм, зневажливе ставлення до загальноприйнятих норм моралі та етики, культури та людських цінностей. Будь-яких інших правових підстав щодо порушення відповідачем прав позивача щодо розгляду його заяв позивачем не наведено. Доказів на підтвердження того, що відповідачем вчинені дії, які не надали змоги позивачу реалізувати його право, передбачене ст. 19 Загальної декларації прав людини, прийнятою і проголошеною резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року, матеріали справи не містять.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що при зверненні до суду з цим адміністративним позовом позивачем не доведено, що відповідачем порушені його права або інтереси, які підлягають судовому захисту, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги про те, що правомірність дій, відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, повинен довести суб`єкт владних повноважень, а не позивач, колегія суддів зауважує на таке.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Водночас згідно з правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 25.06.2020 у справі №520/2261/19, визначений ст. 77 КАС України обов`язок відповідача - суб`єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов`язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Тлумачення змісту цієї норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження № К/9901/16112/18), де вказано, що обов`язковою умовою визнання протиправним управлінського волевиявлення суб`єкта владних повноважень є доведеність приватною особою факту порушення власних прав (інтересів) та доведеність факту невідповідності закону оскарженого управлінського волевиявлення.

Оскільки у спірних відносинах відсутні докази порушення прав або інтересів позивача, які підлягають судовому захисту, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.

Щодо зазначення в апеляційній скарзі про порушення відповідачем вимог Закону України "Про звернення громадян" при розгляді заяв позивача, колегія суддів звертає увагу на положення ч. 5 ст. 308 КАС України, відповідно до якої суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.

Отже, суд апеляційної інстанції в силу імперативної дії ч. 5 ст. 308 КАС України позбавлений можливості розглядати у даному провадженні нові підстави, які в позовній заяві не зазначені та, відповідно, судом першої інстанції не досліджувались.

Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Зважаючи на результати апеляційного розгляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.05.2026 у справі № 520/6388/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді В.Б. Русанова А.О. Бегунц