Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №520/26761/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 р. Справа № 520/26761/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 (головуючий суддя І інстанції: Панов М.М.) по справі № 520/26761/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовом, в якому просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.09.2025 № 204650027788 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по втраті годувальника ОСОБА_2 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника ОСОБА_2 відповідно до заяви про призначення пенсії від 03.09.2025.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2025 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу в якій просила судове рішення скасувати та прийняти нове про задоволення позову.

В обґрунтування вимог скарги посилається на порушення судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення даної справи.

Зазначає, що суд першої інстанції помилково відмовив у покладені на відповідача обов`язку про призначення пенсії по втраті годувальника.

Відповідач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч. 1 ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що позивач ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 з 12.05.1990 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , видане Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), актовий запис 13025.

На день смерті чоловіка ОСОБА_1 досягла віку 60 років.

03.09.2025 ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» .

За принципом екстериторіальності, заява розглянута ГУПФ України в Донецькій області, яке рішенням від 10.09.2025 № 204650027788 позивачеві відмовило призначенні пенсії по втраті годувальника, з підстав відсутності на дату звернення необхідного страхового стажу 32 роки при досягненні 60 років.

Позивач, не погоджуючись із рішенням відповідача , звернулась до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що відповідач діяв правомірно, в межах повноважень та у спосіб встановлений законом, оскільки чинне законодавство визначає право на призначення пенсії по втраті годувальника особі, що досягла 65 років безвідносно до наявного страхового стажу, разом з тим досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», має на меті сукупність складових віку із наявним страховим стажем. Проте, позивач, досягнувши 60 років не має необхідного страхового стажу.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом

За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV(далі - Закон № 1058-ІV).

Згідно з частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV, відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 10 Закону № 1058-IV, передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.

Статтею 36 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника.

Так, за змістом абзацу 1 частини першої статті 36 Закону №1058-ІV (в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин) пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин» надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу.

Отже, зазначеною нормою закону визначені умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, за яких пенсія у зв`язку з втратою годувальника - пенсіонера, призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, що були на його утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу.

За змістом пункту 1 частини другої статті 36 Закону № 1058-ІV, непрацездатними членами сім`ї вважаються: чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли віку 65 років, або пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.

Відповідно до частини третьої статті 36 Закону № 1058-ІV, до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.

Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до приписів частини 1 статті 38 Закону № 1058-ІV, пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.

Таким чином, колегія суддів зазначає, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, при цьому, необхідною умовою для призначення вказаним особам пенсії у зв`язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії, є встановлення їм інвалідності, або 65 років, або досягнення ними пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону № 1058-ІV.

Статтею 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», визначено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років. Отже, саме 60 років визначається, як загальний пенсійний вік як для чоловіків, так і для жінок.

Колегія суддів вважає помилковими вимоги відповідача для призначення пенсії саме по втраті годувальника , наявність страхового стажу, необхідного саме для пенсії за віком, при цьому, заявник по пенсії по втраті годувальника просить призначити їй пенсію, у зв`язку з втратою годувальника, якому і так вже була призначена відповідна пенсія, та яка мала мати відповідний страховий стаж.

Формулювання в нормі закону відсилки до ст. 26 Закону, на переконання колегії суддів, вимагає саме дотримання віку за цією статтею, а не страхового стажу .

За таких обставин позивач, як дружина померлого годувальника, яка на час звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії у зв`язку втратою годувальника досягла 60-річного віку, тобто віку, передбаченого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у розумінні приписів пункту 1 частини 2 статті 36 Закону № 1058-ІV, є непрацездатним членом сім`ї померлого годувальника (її чоловіка), тому має право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника.

Висновок відповідача, покладений в основу рішення щодо відсутності у позивача достатнього страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону №1058-ІV, з яким погодився і суд першої інстанції, колегія суддів вважає помилковим, оскільки положення статті 36 Закону № 1058-ІV, яким визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, не пов`язують право на такий вид пенсії з наявністю певного страхового стажу утриманця.

Колегія суддів зазначає, що позивач 03.09.2025 звернулася до ГУ ПФУ в Харківській області із заявою про призначення пенсії по втраті годувальника відповідно до ст. 36 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» по досягненні 60 років.

За наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України у Донецькій області відмовляючи у призначені позивачу пенсії по втраті годувальника, допустило протиправні дії, що призвели до порушення права позивача на отримання пенсії по втраті годувальника

Відтак, оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Суд першої інстанції не врахував, що положення статті 36 Закону № 1058-ІV, якими визначено умови призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, не пов`язують право на такий вид пенсії з наявністю певного страхового стажу утриманця.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 , з прийняттям нової постанови про задоволення позовних вимог останньої.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч.6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 понесені судові витрати зі сплати судового збору за подання позову в розмірі 1211,20 грн., та за подання апеляційної скарги в розмірі 1816,50 грн., що підтверджується відповідними квитанціями.

Враховуючи, що апеляційна скарга судом задоволена, відповідно до ст. 139 КАС України на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору за подання адміністративного позову та апеляційної скарги 3027,70 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

Керуючись ст. ст. 311, 315, 317, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 по справі № 520/26761/25 - скасувати.

Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 10.09.2025 № 204650027788 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії по втраті годувальника ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області призначити ОСОБА_1 пенсію по втраті годувальника ОСОБА_2 відповідно до заяви про призначення пенсії від 03.09.2025.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ: 13486010, 84121, Україна, Донецька область, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд. 3) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 ) витрати зі сплати судового збору в розмірі 3027,70 грн (три тисячі двадцять сім гривень 70 копійок).

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова