Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №480/1286/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 р. Справа № 480/1286/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: О.В. Соп`яненко) у справі №480/1286/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області

про визнання рішення незаконним та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом, в якому просила суд:

- визнати незаконним рішення №183450034102 від 20 грудня 2024 року ГУ ПФУ в Кіровоградській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , за заявою від 17 грудня 2024 року;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Кіровоградській області врахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період її роботи з 25.01.1983 по 03.05.1995 в Сумському магазині навчально - наочних посібників, який в подальшому перереєстрований в Підприємство по торгівлі "Знання" та розглянути питання про призначення пенсії за віком з врахування цього стажу з дати подачі заяви, тобто з 17.12.2024 року.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 частково задоволено позов.

Визнано протиправним рішення ГУ ПФУ в Кіровоградській області від 20.12.2024 №183450034102 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язано ГУ ПФУ в Кіровоградській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період її роботи з 25.01.1983 по 03.05.1995 в Сумському магазині навчально - наочних посібників, який в подальшому був перереєстрований в Підприємство по торгівлі "Знання".

Зобов`язано ГУ ПФУ в Кіровоградській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 17.12.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду.

У задоволенні інших вимог - відмовлено.

ГУ ПФУ в Кіровоградській області, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просило скасувати останнє та прийняти нове, яким відмовити позивачу у задоволенні його вимог.

В обґрунтування вимог скарги посилається про те, що відповідачем правомірно не зараховано до страхового стажу позивача періоди її трудової діяльності згідно трудової книжки ( НОМЕР_1 ): з 25.01.1983 по 03.05.1995, оскільки в трудовій книжці відсутня назва організації при прийнятті на роботу. Для зарахування зазначеного періоду необхідно надати довідку про період роботи видану на підставі первинних документів, а також довідку про перейменування підприємства.

Вважає, що ГУ ПФУ в Кіровоградській області діяло в межах повноважень визначених чинним законодавством, а тому відсутні правові підстави вважати, що останнім вчинено протиправні дії щодо позивача.

Позивач не подала відзив на апеляційну скаргу.

Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що позивач звернулася до пенсійного органу із заявою від 17.12.2025 про призначення їй пенсії за віком, відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (а.с.28).

За принципом екстериторіальності заява розглянута ГУ ПФУ в Кіровоградській області, яке рішенням від 20.12.2024 № 183450034102 відмовило позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Згідно вказаного рішення вік заявника - 60 років, страховий стаж становить 20 років 01 місяць 4 дні.

За доданими документами до страхового стажу не враховано період роботи з 25.01.1983 по 03.05.1995, оскільки відсутня назва організації при прийнятті на роботу.

Позивач, вважаючи протиправним вищевказане рішення пенсійного органу, звернулася з позовом до суду.

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що трудова книжка позивача містить запис про спірний період роботи, отже відповідач мав зарахувати до страхового стажу позивача зазначений період, зазначені відповідачем недоліки трудової книжки не є підставою відмови в зарахуванні спірного періоду до страхового стажу, отже рішення відповідача є протиправним.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Відповідно до п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

У пункті 5 рішення № 8-рп/2005 від 11.10.2005 Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.

За приписами пп.1,6 ч.1 ст.92 Конституції України права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Згідно ст.1 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі по тексту - Закон №1058-IV), пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Згідно з ч.2 ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.26 Закону №1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року.

Відповідно до приписів ст.62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вимог ст.62 Закону №1788-ХІІ Кабінет Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок №637.

Згідно з п. 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно п.2.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі по тексту - Інструкція №58) до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Відповідно до пп.2.4. п.2 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відтак, записи у трудову книжку вносяться відповідальним працівником підприємства, а не особисто позивачем.

Судом встановлено, що підставою відмови ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком, відповідачем зазначено відсутність необхідного страхового стажу, передбаченого ст.26 Закону №1058-IV.

Пенсійним органом не зараховано період роботи позивача з 25.01.1983 по 03.05.1995, оскільки трудовій книжці відсутня назва організації при прийнятті на роботу, зазначено, що для зарахування цього періоду необхідно надати довідку про роботу, видану на підставі первинних документів, а також довідку про перейменування підприємства (а.с.5).

Надаючи правову оцінку такому рішенню, колегія суддів зазначає наступне

Згідно записів в трудовій книжці позивача НОМЕР_1 від 25.01.1993, остання містить наступні записи:

- 25.01.1983 позивач прийнята на тимчасово на посаду молодшого продавця (Пр.№1 від 25.01.1983) в Сумський магазин навчально-наочних посібників (запис №1);

- 28.09.1984 позивач переведена на посаду продавця магазина (Пр.№19 від 08.09.1984) (запис №2);

- 14.02.1990 позивач атестована - продавець ІІ-ої категорії (запис №3);

- 01.08.1993 магазин навчально - наочних посібників перереєстрований в Підприємство по торгівлі "Знання" (№727 від 27.07.1993) (запис №4);

- 03.05.1995 позивач звільнена з посади продавця ІІ-ої категорії за власним бажанням (№19 від 14.04.1995) (запис №5). Записи вчинено директором підприємства та скріплено печаткою.

Вказані записи виконані послідовно, засвідчені відтиском печаток та дають підстави встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи (Сумський магазин навчально - наочних посібників, який в подальшому перереєстрований в Підприємство по торгівлі "Знання"), посаду та накази, на підставі яких позивач прийнята на таку роботу та звільнена з роботи.

В контексті наведеного вище, колегія суддів зазначає, що трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповненням роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

В постанові від 30.09.2021 у справі №300/860/17 Верховний Суд дійшов висновку, що загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року у справі №234/4585/17, від 25.04.2019 у справі №159/4178/16-а.

В постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 Верховний Суд зазначив, що на працівника не слід покладати ризик негативних наслідків (позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист) за формальну неправильність оформлення досліджуваного документу, якщо недоліки допущені із вини адміністрації підприємства.

Недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, щодо якої такі порушення було вчинено, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Наведене вище узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладені в постанові від 09.08.2019 у справі №654/890/17.

Визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17, від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Отже, не зарахування пенсійним органом до страхового стажу ОСОБА_1 спірного періоду її роботи у зв`язку з відсутністю назви організації при прийнятті на роботу, не спростовує обставин щодо роботи позивача в такий період в Сумському магазині навчально - наочних посібників, який в подальшому перереєстрований в Підприємство по торгівлі "Знання", а відтак не може бути обґрунтованою підставою для неврахування вказаного періоду роботи позивача до її страхового стажу.

Окрім того, колегія суддів зазначає, що пенсійний орган не був позбавлений можливості з`ясувати та витребувати з відповідних установ відомості, щодо яких у нього виникли сумніви.

Проте, доказів вчинення таких дій відповідачем матеріали справи не містять.

Таким чином, період роботи ОСОБА_1 з 25.01.1983 по 03.05.1995 в Сумському магазині навчально - наочних посібників, який в подальшому був перереєстрований в Підприємство по торгівлі "Знання", є таким, що підлягає зарахуванню до її страхового стажу роботи , про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

Частиною 2 ст.77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено (доказано) правомірність власного рішення, що є предметом оскарження у даній справі.

З урахуванням наведеного вище, доводи скаржника про те, що відповідач діяв в межах повноважень визначених чинним законодавством, не вчинивши протиправних дій щодо позивача, є необґрунтованими.

Таким чином, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про необхідність визнання протиправним оспорюваного рішення відповідача та зобов`язання останнього зарахувати до стажу роботи позивача період її роботи з 25.01.1983 по 03.05.1995 в Сумському магазині навчально - наочних посібників, який в подальшому був перереєстрований в Підприємство по торгівлі "Знання", повторно розглянувши заяву позивача від 17.12.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", з урахуванням висновків суду.

Доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме норм ст.ст. 6, 7, 11 КАС України, мотивуючи це тим, що розгляд справи здійснено без дотримання основних принципів здійснення правосуддя, верховенства права та законності, є необґрунтованими, оскільки не знайшли свого підтвердження у ході апеляційного перегляду даної справи.

З огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України, врахуванню у даній справі підлягають висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, на які посилається суд апеляційної інстанції вище та які є релевантними до спірних відносин у даній справі

Згідно з ч.ч.1-3 ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно ч.1 ст.315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення в частині задоволення позову без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 22.04.2026 у справі №480/1286/25 в частині задоволення позову залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова