Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №520/32903/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 р. Справа № 520/32903/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Національного університету оборони України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 (головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д.) по справі № 520/32903/25

за позовом ОСОБА_1

до Національного університету оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив суд:

-визнати протиправною бездіяльність відповідача Національного університету оборони України щодо невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29.08.2018 по 18.06.2020 у фіксованій величині 3613,15 грн.

- зобов`язати відповідача Національний університет оборони України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 3613,15 грн. в місяць за період з 29.08.2018 по 18.06.2020 включно відповідно до приписів абзаців 4,6 пункту 5 “Порядку проведення індексації грошових доходів населення”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог скарги зазначає, що індексація-різниця у березні 2018 року не нараховується, у зв`язку з тим, що підвищення грошового забезпечення перевищує суму індексації, яка склалась у місяці підвищення доходу.

Також наголошує, що позивачем припущено строк звернення до суду.

Позивач не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідно до ст. 308, п.3 ч.1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач в період з 29.08.2018 року по 18.06.2020 року проходив військову службу у Національному університеті оборони України, що підтверджується витягом з особистої справи про проходження військової служби.

Позивачу не нараховувалась та не виплачувалась індексація -різниця з 29.08.2018 по 18.06.2020 із урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078.

Не погоджуючись з вказаною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у період з 29.08.2018 по 18.06.2020 позивач має право на індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованій сумі 3 613,15 грн на місяць, із врахуванням абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Частиною другою ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч.5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі по тексту - Закон № 2011-XII).

Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону № 2011-XII).

Щодо індексації - різниці грошового забезпечення за період 29.08.2018 по 18.06.2020, колегія суддів зазначає наступне.

Так, з 01.12.2015 в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078 по суті йде мова про поняття індексації - різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.

Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку № 1078 у редакціях, які застосовувалися з 01.12.2015 до 01.04.2021, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);

сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).

Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку № 1078 додатково вказує, що ця сума індексації - різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.

Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078 дає суду підстави для висновку, що нарахування й виплата індексації - різниці мають щомісячний фіксований характер, гарантуються законом і є обов`язковим для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.

Ураховуючи, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, та з огляду на правила й умови нарахування суми індексації-різниці, які встановлені абзацами 3, 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, повноваження відповідача щодо виплати цієї суми не є дискреційними.

Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 Порядку № 1078 дають підстави для висновку, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивача, відповідачу належало вирішити питання, чи має останній право на отримання індексації - різниці, а якщо так, то в якій сумі.

Відповідно до п.6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, зокрема підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.

Такі висновки враховано в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.

Колегія суддів зауважує, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку № 1078 особа має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.

Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.

Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування суд повинен встановити:

розмір підвищення доходу позивача у березні 2018 року (А);

суму можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року (Б);

чи перевищує розмір підвищення доходу (А) суму можливої індексації (Б).

Розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення у лютому 2018 року.

Сума можливої індексації грошового забезпечення у березні 2018 року (Б) визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку № 1078).

Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року (А) дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року (Б), то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації - різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Як уже зазначалося, у такому випадку відповідно до абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації - різниці у березні 2018 року розраховується як різниця між сумою можливої індексації (Б) і розміром підвищення доходу (А).

Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21.

При вирішенні питання про те, чи має позивач право на отримання індексації-різниці з березня 2018 року, колегія суддів враховує дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлює , чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.

Якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.

Так, вирішуючи питання наявності у позивача права на застосування при нарахуванні його індексації грошового забезпечення, починаючи з березня 2018 року, приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку № 1078, суд з`ясовує розмір грошового забезпечення позивача за попередній місяць, розмір індексації, що мав бути нарахований в цьому місяці, а також суму нарахованого грошового забезпечення без урахування складових, що мають разовий характер, за місяць, в якому відбулося підвищення посадових окладів, тобто у березні 2018 року.

Так, у лютому 2018 року грошове забезпечення позивача (постійні складові грошового забезпечення) склало 17 000,00 грн, а у березні 2018 року 17 850,00 грн., що підтверджується довідкою №255/56/1825/3.

Таким чином, дохід позивача у березні 2018 року підвищився на 850,00 грн (17 850,00 грн – 17 000,00 грн).

У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1 762, 00 грн, величина приросту індексу споживчих цін 253,30%.

Відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножити на величину приросту індексу споживчих цін і поділити на 100 (1762,00 грн х 253,30% / 100 = 4463,15 грн).

Відтак, сума належної позивачу індексації-різниці розраховується, як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу, а саме 4 463, 15 грн – 850,00 грн = 3 613,15 грн.

Вищезазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду в постанові від 23.03.2023 по справі № 400/3826/21, від 27.06.2024 по справі № 440/1497/22, від 24.10.2024 по справі № 560/16954/21, від 17.12.2024 по справі № 620/9259/22.

Враховуючи наведене вище, починаючи з березня 2018 року сума індексації - різниці мала виплачуватися позивачу у розмірі 3 613,15 грн.

Судом встановлено, що відповідачем не нараховувалась індексація грошового забезпечення за період з 29.08.2018 по 18.06.2020 року.

Враховуючи, що під час апеляційного перегляду справи підтвердилось безпідставне незастосування відповідачем норм абзаців 4-6 пункту 5 Порядку № 1078 при вирішенні питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року), колегія суддів погоджується із висновком суду, що відповідач зобов`язаний був з березня 2018 року виплачувати позивачу суму індексації-різниці грошового забезпечення, визначену на підставі наведених вище положень Порядку № 1078, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач мав би нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю за період з 29.08.2018 по 18.06.2020 року, у фіксованій величині 3 613,15 грн. на місяць.

Щодо строку звернення до суду, встановленого ч. 5 ст. 122 КАС України .

Як вбачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок протиправного не нарахування відповідачем індексації грошового забезпечення у фіксованій величині за період з 29.08.2018 по 18.06.2020 року. До суду за захистом свого права позивач звернувся 18.12.2025.

Приписами частини 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці.

Верховний Суд України у постанові від 17.02.2015 (справа № 21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, оскільки нормами КАС України не врегульовано питання строків звернення до суду у справах про стягнення належної працівнику заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці, колегія суддів вважає застосовними до спірних правовідносин положення Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України), а не КАС України, як помилково вважає апелянт.

Відповідно до ч.2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022 року) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Отже, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 19.01.2023 року у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 року у справі № 380/15245/22, від 17.08.2023 року у справі № 380/14039/22, від 07.10.2024 року у справі № 500/7802/23, які в силу ч. 5 ст. 242 КАС України є обов`язковими для врахування при розгляді даної справи.

З огляду на правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів (рішення від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 13.05.1997 № 1-зп, від 05.04.2001 № 3-рп/2001), Верховний Суд у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі № 260/3564/22 дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Враховуючи наведене вище, вимоги позивача, які стосуються періоду до 19.07.2022 року не обмежуються будь - яким строком звернення до суду.

Тобто, на час здійснення спірних виплат за період з 29.08.2018 по 18.06.2020 року частина 1 статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.

Як наслідок, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем не пропущено строк для звернення з позовом до адміністративного суду.

Також апеляційний суд зауважує, що Рішенням Конституційного Суду України віл 11.12.2025 № 1-р/2025, визнано неконституційними із дня ухвалення цього Рішення положення частини 1 статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду.

Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку.

Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту.

Суд постановив, що частина перша статті 233 Кодексу, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Судом цього Рішення.

Таким чином, враховуючи викладене вище, слід дійти висновку щодо необґрунтованості доводів апеляційної скарги щодо наявності підстав для залишення позову без розгляду.

Підсумовуючи наведене вище, враховуючи приписи ст. 308 КАС України, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Національного університету оборони України - залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.04.2026 по справі № 520/32903/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова