Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №200/9648/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року справа №200/9648/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Пивовар І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г.,

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 200/9648/25 (головуючий суддя І інстанції – Зеленов А.С.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

В обґрунтування позовних вимог зазначені доводи, що позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі НГУ), що 29.10.2021 призваний на строкову військову службу до Національної гвардії України, 15.02.2023 уклав контракт про проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 у військовій частині НГУ 151 днів. На дату 24.02.2022, тобто початок повномасштабного вторгнення та запровадження військового стану, позивач проходив строкову військову службу. Вважає, що має право на отримання одноразової грошової винагороди пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

На думку позивача, відмова відповідача у задоволенні рапорту є протиправною.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України щодо невиплати ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за безпосередню участь ОСОБА_1 в районах ведення воєнних (бойових) станом на 13.02.2025 у кількості 151 днів із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), відповідно до абзацу 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову винагороду за безпосередню участь ОСОБА_1 в районах ведення воєнних (бойових) станом на 13.02.2025 у кількості 151 днів із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених), відповідно до абзацу 3 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану».

У іншій частині позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції констатував, що для отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктами 3, 4 Постанови № 153 (у редакції 11.02.2025-07.04.2025) визначені певні критерії, серед яких:

проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій,

строк, що за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025), виплачується одноразова грошова винагорода за проходження військової служби та безпосередньої участі в районах ведення воєнних (бойових) дій у розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Таким чином суд виснивав, що територіальне уточнення безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора стосується такої участі і періоду тільки із 08.04.2025, та не застосовуються до спірних правовідносин по 13.02.2025.

Територіальне уточнення стосується виключено до участі у бойових діях із 08.04.2025 та для осіб, які уклали контракт із 08.04.2025, а не для військовослужбовців-строковиків, які уклали контракт до 13.02.2025, а брали безпосередню участь до 13.02.2025 не менше 30 днів сумарно у будь-яких районах ведення воєнних (бойових) дій у віці до 25 років.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач відповідав станом на 13.02.2025 вимогам пунктів 3, абзацу 2-3 пункту 4 Порядку № 153 у редакції 11.02.2025-07.04.205, а відповідач із 13.02.2025 здійснював протиправну бездіяльність щодо невиплати позивачу одноразової грошової винагороди за тривалість проходження військової служби та безпосередню участь в районах ведення воєнних (бойових) дій у розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених).

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погодившись з рішенням, Військової частина НОМЕР_1 НГУ звернулася з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі

Апелянт наголошує, що постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 та дорученням Міністра оборони України № 999/уд від 20.02.2025 чітко визначені умови та підстави для виплати одноразової грошової винагороди відповідно до абзацу третього пункту 4 цієї постанови. Водночас, надана позивачем Довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України від 14.10.2025 № 25/35/10/1-5906, яка видана згідно з Додатком 6 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2024 № 837), не відображає кількості днів безпосередньої участі в бойових діях. Посилання на неї є безпідставним, оскільки вона не відповідає формі, визначеній дорученням Міністра оборони України № 999/уд, та не підтверджує кількість днів безпосередньої участі військовослужбовця ОСОБА_1 у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій. Крім того, питання виплати винагороди, передбаченої пунктом 4 постанови № 153 належить виключно до дискреційних повноважень командира військової частини, які суд перебирати на себе не може, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню.

Короткий зміст відзиву (відповіді на відзив).

У відзиві позивач просить суд залишити апеляційну без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, зазначаючи, що довідка № 25/35/10/1-7001 є належним і допустимим доказом, який базується на первинних документах бойового обліку та підтверджує безпосередню участь ОСОБА_1 у бойових діях протягом 151 дня.

Доводи апеляційної скарги щодо застосування Окремого доручення Міністра оборони України від 20 лютого 2025 року № 999/уд позивач вважає необґрунтованими, посилаючись на те, що вказаний відомчий акт не поширюється на підрозділи Національної гвардії України та не може спростовувати зафіксовані факти його бойової діяльності.

Позивач зазначає про хибність та вибіркове тлумачення апелянтом пункту 4 Постанови № 153, наголошуючи, що шестимісячний строк участі у бойових діях є умовою виключно для отримання винагороди у повному розмірі (1 млн грн), тоді як абзац 3 цього ж пункту прямо передбачає імперативне право на отримання виплати у пропорційному розмірі (із розрахунку 1/6 за кожні 30 днів) у разі залучення до бойових дій менше шести місяців. Стосовно тверджень про дискреційний характер повноважень командира військової частини, у відзиві підкреслено, що за наявності встановлених Постановою № 153 умов у відповідача виникає прямий обов`язок здійснити нарахування, який не допускає альтернативних варіантів поведінки чи суб`єктивного розсуду, у зв`язку з чим зобов`язання вчинити такі дії є ефективним і законним способом судового захисту.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2026 справу передано судді-доповідачу – Компанієць І.Д.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів від 06.04.2026 відкрито апеляційне провадження в указаній справі.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.06.2026 (підстава – призначення судді на посаду до іншого суду) справу передано судді-доповідачу Пивовар І.В.

Ухвалою Першого апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 справу прийнято до провадження судді Пивовар І.В.

Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи.

Апеляційним судом витребувано у Донецького окружного адміністративного суду справу, суд першої інстанції листом повідомив, що всі документи у цій справі сформовано в електронному вигляді та експортовано в КП “Діловодство спеціалізованого суду”.

Відповідно до частини дев`ятої статті 18 КАС України суд проводить розгляд судової справи за матеріалами у формах, визначених Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Однією з підсистем ЄСІКС (ЄСІТС) є «Електронний суд», що забезпечує можливість обміну (надсилання та отримання) документами (в тому числі процесуальними документами, письмовими та електронними доказами тощо) між судом та учасниками судового процесу, між користувачем цієї підсистеми та Вищою радою правосуддя, а також отримувати інформацію про стан і результати розгляду таких документів чи інші документи (пункт 24 Рішення ВРП від 17.08.2021 № 1845/0/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи»).

Підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених (пункт 37 Рішення № 1845/0/15-21).

До початку функціонування всіх підсистем (модулів) ЄСІТС справи можуть розглядатися (формуватися та зберігатися) в паперовій, електронній чи змішаній формі залежно від наявних у суді можливостей (пункт 128 Рішення № 1845/0/15-21).

Отже, з урахуванням викладеного апеляційний суд вважає за можливе здійснити апеляційний перегляд за документами, наявними в підсистемі «Електронний суд».

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Позивач – ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ.

Позивач брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, що за сукупністю становить менше шести місяців (станом на 13.02.2025) за період: з 03.07.2023 по 20.08.2023, з 16.10.2023 по 04.11.2023, з 16.12.2023 по 03.02.2024, з 22.05.2024 по 11.06.2024, 3 23.06.2024 по 03.07.2024, що підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем у відзиві.

Обставина, що позивач 29.10.2021 призваний на строкову військову службу, 15.02.2023 уклав контракт про проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 у складі Військової частини НОМЕР_1 НГУ, не заперечується відповідачем, та встановлена судом із матеріалів справи (довідка, рапорт та відповідь на рапорт), відзиву відповідача.

Позивач подав рапорт на виплату винагороди, згідно із постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану» до командування Військової частини НОМЕР_1 .

Витягом з протоколу № 4 засідання комісії з виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям частини на період дії воєнного стану від 02.12.2025 ухвалено рішення відмовити ОСОБА_1 у виплаті одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 у зв`язку з тим, що строк безпосередньої участі у заходах оборони за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності постановою, а саме становить 148 діб.

Висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.

Згідно частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Таким чином, суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, а також дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про необхідність ухвалення судового рішення з огляду на такі мотиви та положення законодавства.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Згідно зі статтею 67 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 64/2022, який затверджено Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який триває й до теперішнього часу.

На підставі статті 1 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ, у редакції, чинній на час спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає, зокрема, підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону № 2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії:

допризовники - особи, які підлягають взяттю на військовий облік;

призовники - особи, які взяті на військовий облік;

військовослужбовці - особи, які проходять військову службу;

військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави;

резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону 2232-ХІІ Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом: призову (направлення) громадян України на військову службу; прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність обов`язку. Форма його власника до виконання військового , порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

До видів військової служби положеннями частини шостої статті 2 Закону № 2233-ХІІ віднесено:

базова військова служба;

військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період;

військова служба за контрактом осіб рядового складу;

військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу;

військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти;

військова служба за контрактом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб офіцерського складу;

військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Пунктом 10 статті 2 Закону № 2233-ХІІ визначено, що на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у визначеному цим Законом порядку для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань призиваються громадяни України, які уклали контракти про проходження служби у військовому резерві та/або зараховані до військового оперативного резерву.

Відповідно до частини першої статті 10-1 Закону № 2232-ХІІ (встановлено, що базова загальновійськова підготовка для громадян, визначених підпунктом 7 пункту 2 розділу ІІ Закону № 3633-IX від 11.04.2024, розпочинається з 01.09.2025) базова загальновійськова підготовка проводиться з метою здобуття громадянами України військово-облікової спеціальності, навичок і умінь, необхідних для виконання конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону № 2232-ХІІ для проходження базової військової служби направляються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі (жіночої статі - добровільно), яким до дня відправлення на базову військову службу виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку. Зазначені громадяни України можуть один раз обрати рік проходження базової військової служби до досягнення ними 24-річного віку.

Громадяни України, які перебувають на військовому обліку призовників, у добровільному порядку можуть бути прийняті на військову службу за контрактом на умовах, передбачених частиною першою статті 20 цього Закону, та в порядку, визначеному положеннями про проходження військової служби громадянами України.

На підставі частини першої статті 20 Закону № 2232-ХІІ на військову службу за контрактом приймаються громадяни, які пройшли професійно-психологічний відбір і відповідають установленим вимогам проходження військової служби:

особи рядового складу з числа військовослужбовців базової військової служби, які пройшли базову загальновійськову підготовку, проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, резервісти, військовозобов`язані, які не мають військових звань сержантського, старшинського і офіцерського складу, особи віком від 18 років, які мають вищу, фахову передвищу, професійну (професійно-технічну), повну або базову загальну середню освіту, та не досягли граничного віку перебування на військовій службі та/або пройшли базову загальновійськову підготовку - на військову службу за контрактом осіб рядового складу.

Аналіз наведених конституційних та законодавчих приписів свідчить, що захист Вітчизни, її суверенітету та територіальної цілісності в умовах воєнного стану є найважливішою функцією держави та конституційним обов`язком громадян, який реалізується через систему військового обов`язку та проходження військової служби у Збройних Силах України чи інших нормативно визначених військових формуваннях. При цьому правове регулювання порядку комплектування таких формувань особовим складом, а також визначення видів і умов проходження військової служби покладено на законодавця та уповноважені органи державної влади з метою забезпечення обороноздатності країни. На виконання зазначених завдань та з метою правового врегулювання окремих аспектів залучення громадян до виконання військового обов`язку, державою впроваджуються відповідні спеціальні механізми.

У контексті дослідження наведених базових норм права колегія суддів зазначає, що національним законодавством чітко розмежовано форми і шляхи залучення громадян до виконання військового обов`язку – або в обов`язковому порядку за призовом (направленням), або в добровільному порядку за контрактом. Водночас, незалежно від безпосереднього способу первинного залучення, особа, яка була правомірно зарахована до складу Збройних Сил України і безперервно перебуває у списках особового складу військової частини, наділена єдиним, неподільним та триваючим юридичним статусом військовослужбовця. Подальше добровільне укладення контракту такою особою безпосередньо під час перебування на службі та за відсутності факту звільнення у запас із виключенням зі списків частини є не первинним вступом на службу, а лише зміною форми (модусу) виконання військового обов`язку всередині системи військового управління. Зазначена трансформація характеру правовідносин свідчить про безперервний характер проходження особою військової служби та збереження її загального правового статусу.

Разом з тим, встановлення конкретних видів військової служби, визначення категорій військовослужбовців та умов комплектування військових формувань особовим складом є виключною прерогативою держави і здійснюється з урахуванням безпекових потреб країни в особливий період. Відтак, усі нормативні інструменти, що регулюють порядок проходження служби та супутні правові чи соціальні гарантії, мають тлумачитися судом з урахуванням їхньої цільової спрямованості, яка полягає у забезпеченні ефективної оборони держави та стимулюванні громадян до належного виконання військового обов`язку на різних етапах його реалізації.

Так, законом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон № 2011-XII).

За змістом частини першої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини другої статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

11 лютого 2025 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах під час воєнного стану» (набрання чинності 13.02.2025), якою затверджено однойменний Порядок (далі Порядок № 153). У подальшому постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2025 № 387 до зазначеного нормативно-правового акта внесено зміни, у зв`язку з чим його назву викладено в такій редакції «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану” (далі Постанова № 153, у редакціях станом на час спірних правовідносин 11.02.2025, 08.04.2025, 07.08.2025).

У пункті 1 зазначеного нормативно-правового акту Кабінет Міністрів України постановив погодитися з пропозицією Міністерства оборони та Міністерства внутрішніх справ стосовно реалізації протягом двох років з дня, що настає за днем набрання чинності цією постановою, експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 153 цей Порядок визначає механізм реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Держприкордонслужбі під час воєнного стану (далі - експериментальний проект) та особливості залучення під час воєнного стану на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу громадян України віком від 18 до 25 років, проходження ними військової служби, а також створення для цього відповідних умов (в редакції від 11.02.2025).

Метою експериментального проекту є підвищення рівня укомплектованості особовим складом бойових військових частин (підрозділів) Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби шляхом удосконалення механізму залучення громадян України віком від 18 до 25 років до проходження військової служби за контрактом та створення додаткових мотиваційних чинників для цього (в редакції від 11.02.2025).

Як визначено пунктом 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян).

Відповідно до пункту 3 Постанови № 153 встановлено, що:

1) учасниками експериментального проекту є:

громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил на посади рядового складу (в редакції від 11.02.2025); громадяни України віком від 18 до 25 років, які приймаються на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії або Державної прикордонної служби на посади рядового складу (в редакції від 08.04.2025);

Збройні Сили;

Національна гвардія (в редакції від 08.04.2025);

Державна прикордонна служба (в редакції від 08.04.2025);

Міністерство оборони;

Міністерство внутрішніх справ (в редакції від 08.04.2025);

військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил (в редакції від 11.02.2025); військові частини, визначені Генеральним штабом Збройних Сил, Головним управлінням Національної гвардії та Адміністрацією Державної прикордонної служби (в редакції від 08.04.2025);

2) координатором експериментального проекту є Міністерство оборони;

3) фінансування експериментального проекту здійснюється за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з пунктом 4 Постанови № 153 встановлено, що особам рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень; військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених); … військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується (в редакції від 11.02.2025).

Станом на 08.04.2025, 07.08.2025 редакція у абзацах другому, третьому, п`ятому пункту 4 Порядку № 153 викладена наступним чином: «4. Установити, що: громадянам України з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, які до набрання чинності цією постановою у віці до 25 років були прийняті або призвані на військову службу під час воєнного стану, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 р. № 64, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 р. № 2102-IX, проходять військову службу та брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, виплачується одноразова грошова винагорода за тривалість проходження служби в бойових умовах (далі - винагорода) у розмірі 1 млн. гривень;

військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

…

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони притягувалися до кримінальної відповідальності, два або більше разів притягувалися до адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується;».

Відповідно до пункту 2 Порядку № 153 під час воєнного стану в рамках реалізації експериментального проекту на військову службу за контрактом до Збройних Сил, Національної гвардії та Держприкордонслужби на посади рядового складу строком на один рік можуть бути прийняті громадяни України віком від 18 до 25 років (далі - окремі категорії громадян) (в редакції від 11.02.2025).

Громадяни України, зазначені в пункті 2 цього Порядку, укладають контракт, форма якого затверджена Постановою № 153.

Контракт з окремими категоріями громадян укладається строком на один рік з обов`язковою умовою безпосередньої участі таких громадян у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців протягом дії контракту.

Аналізуючи структуру й зміст постанови Кабінету Міністрів України № 153 (незалежно від редакції) у системному зв`язку із затвердженим нею Порядком реалізації експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану, суд зазначає, що цим нормативно-правовим актом закріплено дві правові моделі грошового заохочення військовослужбовців, які розмежовуються за видом грошової виплати, суб`єктним складом, умовами набуття права на виплату й процедурами реалізації такого права.

Положеннями пункту 4 Постанови запроваджено такий вид виплати, як одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах. За сутнісним та юридичним змістом цей пункт є самостійною матеріально-правовою нормою, якою врегульовано умови, підстави виникнення права на таку грошову виплату, коло осіб, яким виплачується винагорода, а також обмеження щодо її виплати.

Аналіз положень абзацу другого пункту 4 Постанови № 153 дає підстави стверджувати, що реалізація права особи на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень можлива виключно за умови дотримання встановлених вимог, які мають існувати в сукупності, а саме:

суб`єктний склад у взаємозв`язку з характером служби: проходження особою військової служби; належність особи до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення.

віковий критерій призову (прийняття на службу): імперативною умовою виникнення права на виплату є залучення особи до проходження служби у віці до 25 років;

часовий критерій призову (прийняття на службу): юридичний факт призову особи за мобілізацією або її прийняття за контрактом має відбутися в чітко визначений проміжок часу – під час дії воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64, та виключно до моменту набрання чинності цією постановою (тобто до 13.02.2025 року); при цьому законодавцем застосовано принцип альтернативності щодо безпосереднього виду (форми) залучення особи до виконання обов`язків військової служби, пов`язаних із безпосередньою участю у бойових діях (бойових завданнях);

темпоральний статус особи: особа проходить військову службу станом на дату набрання чинності цією постановою (13.02.2025);

базовий бойовий стаж: брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (в редакції від 11.02.2025); брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій), строком, що за сукупністю становить не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

Водночас, положеннями пункту 4 Постанови № 153 передбачено додаткові позитивні умови, які розширюють базові вимоги до бойового стажу особи, а саме:

пропорційне виникнення права: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою, винагорода виплачується пропорційно часу проходження військової служби із розрахунку за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених);

пільгове виникнення права в повному обсязі: військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які брали безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій строком менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою у зв`язку із наявністю у них захворювань, поранень (травм, контузій, каліцтв), одержаних під час захисту Вітчизни, або їх перебуванням та звільненням з полону (крім тих, які добровільно здалися в полон) винагорода виплачується в повному обсязі.

Окрім цього, нормотворцем визначено додаткову негативну умову, яка унеможливлює реалізацію права особи на отримання виплати (імперативну підставу для відмови у її виплаті):

військовослужбовцям, зазначеним в абзацах другому та третьому цього пункту у разі, коли вони два або більше разів за сукупністю притягувалися до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився, винагорода не виплачується.

Отже, у свою чергу аналізуючи зміст абзацу третього пункту 4 Постанови № 153 із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) залежить від таких умов:

суб`єктний критерій (належність до категорій складу та формувань): особа на момент виникнення спірних правовідносин належить до рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань чи правоохоронних органів спеціального призначення;

віковий критерій: обов`язковою імперативною умовою для виникнення права на виплату є залучення (прийняття або призов) особи на військову службу під час дії воєнного стану у віці до 25 років;

темпоральний критерій проходження служби: юридичний факт залучення особи до служби відбувся в період після 24.02.2022 та до моменту набрання чинності Постановою № 153, при цьому станом на дату набрання нею чинності (13.02.2025) особа фактично продовжує проходити військову службу;

кваліфікуючий бойовий критерій: особа брала безпосередню участь у бойових діях у районах їх ведення (включаючи території, визначені абзацом другим цього пункту), що підтверджено відповідними бойовими документами (наказами, розпорядженнями, журналами бойових дій);

мінімальний часовий ценз бойового стажу: загальна тривалість безпосередньої участі особи у бойових діях станом на 13.02.2025 за сукупністю (сумарно обчислена) є меншою за шість місяців, проте становить не менше мінімальної розрахункової одиниці – 30 днів;

критерій відсутності фактів притягнення до відповідальності (негативна умова): військовослужбовець два або більше разів за сукупністю не притягувався до кримінальної відповідальності, адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії яких (строк, протягом якого особа вважається такою, що притягувалася до відповідальності) не закінчився на момент виникнення права на виплату.

Отже, для виникнення у військовослужбовця права на пропорційну виплату грошової винагороди станом на 13.02.2025 обов`язковим є одночасне існування всіх перелічених вище «позитивних» умов у їх сукупності та одночасна відсутність «негативної» умови.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач старший солдат ОСОБА_1 - проходив строкову військову службу із 29.10.2021, а 15.02.2023 уклав контракт про проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 , має вік до 25 років станом на дату укладення контракту із НГУ, брав безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 у складі Військової частини НОМЕР_1 НГУ, що за сукупністю становить менше шести місяців, а саме 151 день за період: з 03.07.2023 по 20.08.2023, з 16.10.2023 по 04.11.2023, з 16.12.2023 по 03.02.2024, з 22.05.2024 по 11.06.2024, 3 23.06.2024 по 03.07.2024.

Як зазначалося вище, відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом. Частиною третьою цієї ж статті визначено, що громадяни України, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Порядок проходження військової служби такими військовослужбовцями визначається відповідними положеннями про проходження громадянами України військової служби та іншими нормативно-правовими актами Міністерства оборони України, інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництво військовими формуваннями, Служби безпеки України, якщо інше не передбачено законом (частина четверта статті 2 Закону № 2232-ХІІ).

За приписами розділу І Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (далі - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

У добровільному порядку громадяни проходять військову службу за контрактом, зокрема осіб рядового складу; осіб сержантського і старшинського складу; осіб офіцерського складу.

За призовом громадяни проходять строкову військову службу; військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період; військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період; військову службу за призовом осіб офіцерського складу.

Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено законом України «Про військовий обов`язок і військову службу»

Отже, прийняття на військову службу - це офіційний процес набуття громадянином статусу військовослужбовця для виконання обов`язків із захисту незалежності та територіальної цілісності держави.

На момент призову ОСОБА_1 (29.10.2021) положеннями абзацу другого пункту 6 статті 2 Закону № 2232-ХІІ та пункту 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строкова військова служба була визначена як один із самостійних видів військової служби. Частиною першою статті 15 Закону № 2232-ХІІ передбачалось, що на строкову військову службу призиваються придатні для цього за станом здоров`я громадяни України чоловічої статі, яким до дня відправлення у військові частини виповнилося 18 років, та старші особи, які не досягли 25-річного віку і не мають права на звільнення або відстрочку від призову на строкову військову службу (далі - громадяни призовного віку).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11.04.2024 № 3633-IX у тексті Закону № 2232-ХІІ слова «строкова військова служба» в усіх відмінках замінено словами «базова військова служба». Згідно з оновленими приписами частин шостої та сьомої статті 2 Закону, базова військова служба є чинним видом військової служби, який громадяни України проходять у Збройних Силах України та інших військових формуваннях з метою здобуття військово-облікової спеціальності, набуття практичних навичок і умінь для збройного захисту Вітчизни.

Аналізуючи нормативно-правові підстави переходу позивача зі строкової військової служби на службу за контрактом, суд зазначає, що укладення позивачем контракту від 15.02.2023 охоплюється дією частини другої статті 2 та абзацу другого частини першої статті 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Приписи статті 20 Закону прямо визначають військовослужбовців, які проходять строкову (базову) військову службу, як суб`єктів, що мають законодавче право бути прийнятими на військову службу за контрактом осіб рядового складу. Зазначена норма є спеціальною правовою підставою для трансформації характеру військової служби – від служби за призовом до служби за контрактом. Оскільки при цьому особа не звільняється з лав Збройних Сил України, а лише змінює імперативну форму виконання військового обов`язку на добровільну, укладення контракту є безпосереднім продовженням проходження нею військової служби в оновленому правовому статусі, що підтверджується матеріалами справи.

З системного аналізу наведених правових норм суд доходить такого висновку: військова служба в Україні за своєю правовою природою є єдиним та безперервним інститутом виконання громадянами конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежно від специфіки її організаційних форм чи видів (за призовом чи за контрактом). Заміна у національному законодавстві дефініції «строкова військова служба» на «базова військова служба» є інструментом реформування та модернізації системи військового обов`язку, що не змінює правової природи самого обов`язку та статусу особи як військовослужбовця. Перехід особи зі строкової (базової) військової служби на службу за контрактом шляхом укладення відповідного договору на підставі статей 19, 20 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є формою зміни правового статусу військовослужбовця всередині системи військового управління, що свідчить про триваючий характер та безперервність проходження такою особою військової служби».

Укладаючи 15.02.2023 контракт про проходження військової служби на посадах осіб сержантського та старшинського складу у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ, позивач вже мав статус військовослужбовця та проходив військову службу.

Водночас, постановою Кабінету Міністрів України від 30.07.2025 № 942 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 лютого 2025 року № 153» (яка набрала чинності 07.08.2025) пункт 4 Порядку № 153 було доповнено новими абзацами, згідно з якими, зокрема:

виплата винагороди здійснюється також військовослужбовцям, зазначеним в абзаці другому цього пункту, які відповідають вимогам щодо виплати винагороди, зазначеним в абзаці другому цього пункту, та:

були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану, з числа осіб, які проходили строкову військову службу.

Таким чином, саме з моменту набрання чинності вказаними змінами (з 07.08.2025) нормотворець усунув правове обмеження щодо осіб, які первинно розпочали проходження служби як військовослужбовці строкової військової служби до запровадження воєнного стану, визначивши, що з цієї дати право на отримання одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн. гривень, передбаченої Постановою № 153, мають також громадяни України - військовослужбовці, які відповідають усім іншим загальним вимогам щодо виплати такої винагороди та були прийняті на військову службу за контрактом під час воєнного стану з числа осіб, які проходили строкову військову службу. Оскільки позивач під час проходження строкової військової служби уклав контракт про проходження військової служби 15.02.2023 (тобто в період дії воєнного стану), відповідно з дати зазначених нормативних змін (з 07.08.2025) він набув визначеного абзацом шостим пункту 4 Постанови № 153 одного з обов`язкових суб`єктних критеріїв.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, станом на 13.02.2025 позивач не притягався до відповідальності, визначеної у пункті 4 Постанови № 153.

Водночас, з урахуванням приписів пункту 4 Постанови № 153 обов`язковою умовою для виникнення у військовослужбовця права на отримання зазначеної винагороди, є безпосередня участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій, зокрема на тимчасово окупованій російською федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора, строком, що сукупно складає не менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, що за сукупністю становить менше шести місяців на дату набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України № 153 від 11.02.2025 у Військовій частині НОМЕР_1 НГУ, що за сукупністю, на його думку, становить менше шести місяців, а саме 151 день за період: з 03.07.2023 по 20.08.2023, з 16.10.2023 по 04.11.2023, з 16.12.2023 по 03.02.2024, з 22.05.2024 по 11.06.2024, 3 23.06.2024 по 03.07.2024.

Колегія суддів додатково наголошує, що для виникнення у особи права на одноразову грошову виплату, передбачену пунктом 4 Постанови № 153, така особа має відповідати обов`язковим умовам (критеріям) для виплати одноразової грошової винагороди.

До вказаного переліку вимог нормотворець, зокрема в абзаці третьому пункту 4 цієї Постанови, відніс наявність кваліфікуючого бойового критерію: особа брала безпосередню участь у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, на території держави-агресора (далі - бойові дії в районах ведення воєнних (бойових) дій) - строком, що за сукупністю становить менше шести місяців станом на дату набрання чинності цією постановою (в даному випадку на 08.04.2025 – з моменту виникнення в позивача права та можливості його реалізації (редакція станом 08.04.2025 – чинна).

Судом встановлено, що в матеріалах справи міститься довідка про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 24.12.2025 № 25/35/10/1-7001, яка видана Військовою частиною НОМЕР_1 Національної Гвардії України, про те, що позивач дійсно в періоди: з 03.07.2023 по 20.08.2023, з 16.10.2023 по 04.11.203, з 16.12.2023 по 03.02.2024, з 22.05.2024 по 11.06.2024, з 2306.2024 по 03.07.2024, з 15.05.2025 по 30.06.2025 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в с. Кузьмине Сіверськодонецького району Луганської області, с. Іванівка Куп`янського району Харківської області, с. Терни Краматорського району Донецької області, м. Часів Яр Бахмутського району Донецькій області, с. Куртівка Краматорського району Донецької області (яка є тотожною за змістом до Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України від 14.10.2025 № 25/35/10/1-5906, та яка додавалася до рапорту (клопотання) позивача від 20.10.2025 про виплату одноразової грошової винагороди.

Вказана довідка видана відповідачем за формою відповідно до додатку до Порядку № 413 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 22.08.2023 № 887). Ця довідка містить інформацію про те, що вона видана на підставі відповідних наказів та журналу бойових дій.

Суд зауважує, що ні Постанова № 153, ні Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, не містить спеціальної форми довідки про підтвердження участі військовослужбовця саме у бойових діях.

Форма Довідки про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України (Додаток 6) визначена Порядком надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413.

На початковому етапі реалізації експериментального проекту Міністром оборони України було видано Доручення № 999/уд від 20.02.2025 (далі Доручення № 999/уд).

Проте, за результатами подальшого внесення змін до Постанови № 153, Міністром оборони України було видано Окреме доручення від 26.09.2025 № 5601/уд (далі Доручення № 5601/уд). При цьому, відповідно до пункту 9 цього Окремого доручення, попереднє Доручення № 999/уд від 20.02.2025 визнано таким, що не застосовується з 7 серпня 2025 року.

Саме Окремим дорученням № 5601/уд затверджено уніфіковану форму Довідки про безпосередню участь військовослужбовця у бойових діях (Додаток 1), в якій відображається сумарна (обчислена поденно) кількість днів такої участі.

Водночас Доручення № 5601/уд, як і Доручення № 999/уд за колом суб`єктів не адресоване підрозділам Національної гвардії України, оскільки його положення поширені на Головнокомандувача Збройних Сил України, командира військової частини НОМЕР_3 , Голову Адміністрації Державної спеціальної служби транспорту.

Натомість відповідно до частини першої статт1 та частини першої статті 7 Закону України «Про Національну гвардію України» від 13.03.2014 № 876-VII Національна гвардія України є «військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України», а безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України здійснює командувач Національної гвардії України, який одночасно є начальником головного органу військового управління Національної гвардії України.

Безпосереднє військове керівництво Національної гвардії України - це діяльність, спрямована на здійснення заходів щодо розвитку Національної гвардії України, її технічного оснащення, підготовки та всебічного забезпечення, визначення основ її застосування, а також управління нею під час виконання службово-бойових завдань.

Відповідно до пункту 10 Положення про головний орган військового управління Національної гвардії України, затвердженого Указом Президента України від 28.03.2014 № 346/2014 «Питання головного органу військового управління Національної гвардії України», командувач Національної гвардії України у межах повноважень видає накази, директиви, розпорядження та доручення, організовує і контролює їх виконання.

Розглядаючи справу № 520/690/23 Верховний Суд в своїй постанові від 22 листопада 2023 року зазначив, що колегія суддів не може робити висновків щодо застосовності Окремого доручення Міністра оборони України під час визначення розміру додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 Постанови № 168, адже Національна гвардія України, військовослужбовцем якої є позивач, є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України, а не Міністерства оборони України, яке – відповідно до Закону України від 6 грудня 1991 року № 1934-ХІІ «Про Збройні Сили України» - здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України.

З цих мотивів колегія суддів Верховного Суду погоджується з доводами представника позивача про помилкове застосування до спірних правовідносин, учасником яких є військовослужбовець Національної гвардії України, Окремого доручення Міністра оборони України, яке стосується питань, пов`язаних з виплатою додаткової винагороди відповідно до пункту 1 Постанови № 168.

Крім того правотворчу незалежність й повноважність Національної гвардії України з означених питань доводить усталена практика Верховного Суду при вирішенні спорів у справах щодо оцінки й застосування наказу командувача Національної гвардії України від 29.03.2022 року № 89, яким затверджено Інструкцію з виплати додаткової винагороди військовослужбовцям Національної гвардії України та Порядок підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, під час безпосереднього перебування в районах ведення воєнних (бойових) дій.

Такі підходи Верховного Суду колегія суду уважає застосовними у цій справі (№ 200/9648/25) при оцінюванні застосовності Окремого доручення Міністра оборони України № 5601/уд.

З огляду на викладене, доводи відповідача щодо відсутності Довідки за формою, визначеною у Додатку 1 до Окремого доручення № 5601/уд, колегія суддів вважає необґрунтованими.

При цьому судом установлено, що відсутність вказаної довідки не слугувала підставою для прийняття оскаржуваного рішення про відмову у виплаті позивачу грошової винагороди. Крім того, згідно з відомостями, зафіксованими у протоколу Комісії з виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям частини на період воєнного стану від 02.12.2025 № 4, наявні у матеріалах справи первинні документи визнані суб`єктом владних повноважень достатніми для встановлення та обчислення кількості днів безпосередньої участі позивача у бойових діях.

За наведених обставин, подальші посилання відповідача на недотримання форми довідки, встановленої відомчим актом іншого державного органу, є безпідставними, адже сам відповідач, ухвалюючи рішення, зафіксоване у протоколі Комісії, вже здійснив поденний розрахунок періодів участі позивача у бойових діях на підставі наданих ним первинних документів, фактично визнавши їх тим самим належними та достатніми.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на ще одне спірне питання у цій справі – розбіжність у розрахунку сумарної кількості днів бойового стажу позивача, оскільки позивач наполягає на наявності у нього 151 дня безпосередньої участі у бойових діях, тоді як відповідач визнає та обчислює лише 148 днів такої участі.

З огляду на це, оскільки вищевказані довідки відображають ширший за своїм обсягом юридичний факт здійснення заходів із забезпечення оборони України, вони за відсутності належної кадрової перевірки та звірки з первинними документами не можуть слугувати єдиною та підсумковою підставою для спростування розрахунків, виконаних комісією Військової частини НОМЕР_1 НГУ (витяг з протоколу від 02.12.2025 № 4).

За таких обставин колегія суддів зазначає, що довідки Військової частини НОМЕР_1 НГУ від 24.12.2025 № 25/35/10/1-7001 та від 14.10.2025 № 25/35/10/1-5906 підтверджують загальний факт перебування позивача в зоні проведення воєнних (бойових) дій та здійснення заходів із забезпечення оборони України, проте їх зміст за своєю структурою не відображає автоматичне поденне відокремлення днів безпосереднього виконання бойових завдань на лінії зіткнення від інших днів несення служби, що не дозволяє встановити на підставі яких саме конкретних даних та первинних документів бойового обліку Комісією відповідача було здійснено розрахунок зафіксованої у протоколі кількості бойових днів, яка є меншою за кількість днів, визначену позивачем, та зроблено висновок про відсутність у позивача права на виплату винагороди в повному обсязі.

Суд наголошує, що, відмовляючи у виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди у розмірі 1 млн гривень, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153, відповідач обмежився лише висновком про те, що сукупна тривалість безпосередньої участі позивача у бойових діях становить менше шести місяців. При цьому матеріали справи не містять відомостей щодо дослідження відповідачем первинних документів бойового обліку (зокрема бойових наказів, розпоряджень чи журналів бойових дій) або надання вичерпної правової оцінки всім наданим позивачем довідкам у їх сукупності. Також з оскаржуваного рішення та наданих матеріалів не вбачається, чи здійснювалася відповідачем перевірка інших передбачених Постановою № 153 умов, зокрема щодо відсутності або наявності фактів притягнення позивача до кримінальної відповідальності та/або адміністративної відповідальності за вчинення військового адміністративного правопорушення, або на підставі письмового наказу до дисциплінарної відповідальності за порушення військової дисципліни, які враховуються для оцінки стану дисципліни і строк дії дисциплінарних стягнень за які не закінчився.

Тобто, інші обставини для призначення позивачу одноразової грошової винагороди, передбаченої пунктом 4 Постанови № 153 відповідачем не встановлювались.

З огляду на вищевикладене колегія суддів приходить до висновку, що рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану є протиправним.

При вирішенні спору суд бере до уваги правовий висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 17.12.2018 по справі № 509/4156/15-а, у силу якого адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності (виправдання) свого рішення. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні.

Отже, суд перевіряє правомірність рішення суб`єкта владних повноважень виключно з підстав, зазначених у цьому рішенні. Суд не наділений повноваженнями підміняти суб`єкта владних повноважень та самостійно визначати інші підстави для прийняття рішення, ніж ті, що зазначені у спірному рішенні.

Зобов`язання судом відповідача виплатити одноразову грошову винагороду за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153 може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність інших підстав для відмови у призначенні та виплаті такої винагороди, які передбачені законом.

При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки, а прийняття судом рішення про зобов`язання відповідача виплатити позивачеві одноразової грошової винагороди без перевірки наявності чи відсутності усіх підстав для відмови у її виплаті, може бути необґрунтованим.

У рішеннях у справах «Клас та інші проти Німеччини», «Фадєєва проти Росії», «Єрузалем проти Австрії» Європейський суд з прав людини зазначив, що суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою. Згідно Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Колегія суддів також вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону № 2073-IX, дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону № 2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

Адміністративний суд не наділений повноваженнями втручатися у вільний розсуд (дискрецію) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за критеріями, визначеними статтею 2 КАС України.

Завдання правосуддя полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше порушується принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади не допускає надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішень.

Частиною четвертою статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом четвертим частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Розвиваючи цей процесуальний підхід, колегія суддів зазначає, що суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення на користь позивача лише за умови, що: позивач виконав усі вимоги закону для отримання відповідного рішення; орган влади не має дискреції, тобто не має права обирати між кількома варіантами поведінки. Якщо ж для вирішення питання орган влади повинен здійснити оцінку документів, перевірити їх відповідність, витребувати додаткові відомості, усунути розбіжності або використати інші інструменти, що належать до його компетенції, суд не вправі підміняти собою адміністративний орган, а має лише зобов`язати його розглянути заяву та ухвалити рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом.

Така позиція є усталеною і узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 18 березня 2014 року у справі № 21-11а14 та від 22 квітня 2014 року у справі № 21-484а13, та у постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2022 року у справі №520/12333/21, від 09 травня 2024 року у справі №580/3690/23, від 08 грудня 2025 року в справі №420/13975/24.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Ефективний засіб правового захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.

Обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушених прав, позивач звернувся до суду із вимогами щодо визнання протиправним рішення відповідача та зобов`язання вчинити певні дії щодо нарахування та виплатити одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153.

Проте слід врахувати, що нарахування та виплата одноразової грошової винагороди відповідно до пункту 4 Постанови № 153 є дискреційним повноваженням відповідача, тому суд не може підміняти цей орган та приймати за нього відповідне рішення.

Отже, враховуючи те, що відповідач неправомірно відмовив позивачу у виплаті одноразової грошової винагороди, передбаченої абзацом третім пункт 4 Постанови № 153, за відсутності доказів перевірки відповідачем на момент розгляду заяви позивача усіх обставин визначених цією постановою для здійснення відповідного призначення, а також з огляду на те, що питання призначення та виплати вказаної винагороди належить до дискреційних повноважень суб`єкта владних повноважень і суд не може підміняти цей орган та ухвалювати таке рішення замість нього, суд дійшов висновку, що порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.10.2025 щодо виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої Постановою № 153, з урахуванням висновків, викладених у мотивувальній частині цієї постанови та прийняти рішення відповідно до норм чинного законодавства України.

Суд першої інстанції на викладені обставини уваги не звернув, у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності відповідача щодо невиплати позивачу з 13.02.2025 одноразової грошової винагороди, визначеної абзацом третім пункту 4 Порядку № 153. Колегія суддів вважає такий висновок суду першої інстанції помилковим та таким, що не відповідає фактичним обставинам справи, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, у цих правовідносинах мала місце не протиправна бездіяльність відповідача, а факт розгляду рапорту військовослужбовця та прийняття рішення про відмову у виплаті одноразової грошової винагороди.

З огляду на викладене, оскільки відповідач реалізував свої повноваження шляхом прийняття рішення (відмови), суд першої інстанції безпідставно кваліфікував дії військової частини як бездіяльність.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 315 КАС України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно з частиною 1 статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України підлягає частковому задоволенню, а рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 200/9648/25 - скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані зі сплатою судового збору (за подання апеляційної скарги), за діючим процесуальним законодавством відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 200/9648/25 – задовольнити частково.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 лютого 2026 року у справі № 200/9648/25 – скасувати.

Ухвалити у справі № 200/9648/25 нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, оформлене Витягом з протоколу № 4 засідання комісії з виплати одноразової грошової винагороди військовослужбовцям частини на період дії воєнного стану від 02.12.2025, про відмову у нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової винагороди за тривалість проходження служби в бойових умовах із розрахунку 1/6 від 1 млн. гривень за кожні 30 днів безпосередньої участі у бойових діях в районах ведення воєнних (бойових) дій (сумарно обчислених) відповідно до пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 11.11.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт (клопотання) ОСОБА_1 від 20.10.2025 про здійснення йому виплати одноразової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2025 № 153 «Про реалізацію експериментального проекту щодо підвищення мотивації до проходження окремими категоріями громадян України військової служби у Збройних Силах, Національній гвардії та Державній прикордонній службі під час воєнного стану», з урахуванням висновків, викладених судом у цій постанові.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 27 липня 2026 року.

Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення в порядку, визначеному статтею 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 27 липня 2026 року.

Головуючий суддя І.В. Пивовар

Судді А.А. Блохін

Т.Г. Гаврищук