Рішення від 26 липня 2026 р. у справі №460/9502/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 липня 2026 року м. Рівне№460/9502/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , що діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправними дій відповідача щодо незабезпечення розгляду у встановленому законом порядку заяви від 17 квітня 2026 року про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1/3 частини 15 000 000 грн. в сумі 5 000 000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути питання щодо оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як члену сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, відповідно до поданої 17 квітня 2026 року заяви про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1/3 частини 15 000 000 грн. в сумі 5 000 000 грн. та направити необхідні документи відповідно до вимог Порядку №45 для прийняття рішення по суті.

Ухвалою суду від 03.06.2026 року відкрито спрощене провадження без виклику сторін.

Ухвалою суду від 04.06.2026 року ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення його позову до ІНФОРМАЦІЯ_1 та Міністерства оборони України про визнання протиправними дій та зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути питання щодо оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як члену сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, відповідно до поданої 17 квітня 2026 року заяви про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1/3 частини 15000000 грн. в сумі 5000000 грн. та направити необхідні документи відповідно до вимог Порядку №45 для прийняття рішення по суті.

В обґрунтування позовних вимог зазначено про наявність підстав для визнання протиправною відмови у передачі заяви позивача та доданих до неї документів на розгляд уповноваженого органу, а також для зобов`язання відповідачів здійснити розгляд поданої заяви щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю його батька - військовослужбовця ОСОБА_5 , відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 та статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», з урахуванням висновків суду, оскільки, на думку позивача, він як повнолітній син загиблого військовослужбовця належить до кола осіб, які мають право на отримання зазначеної одноразової грошової допомоги, а відмова відповідача у прийнятті та передачі його заяви для вирішення питання по суті є протиправною та такою, що порушує його право на належний соціальний захист.

Відповідач 1, ІНФОРМАЦІЯ_2 , подав до суду відзив на позовну заяву, згідно зі змістом якого позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 17.04.2026 та доданих до неї документів встановлено відсутність правових підстав для направлення матеріалів до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого вирішення питання щодо призначення одноразової грошової допомоги. Вказав, що відповідно до поданих позивачем документів останній є повнолітньою дитиною загиблого військовослужбовця, не належить до категорії неповнолітніх дітей, не перебував на утриманні загиблого, а також не надав документів, які б підтверджували його право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення такого виду пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». З огляду на викладене відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача передбачених законодавством підстав для отримання одноразової грошової допомоги як члена сім`ї загиблого військовослужбовця та просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Відповідач 2, Міністерство оборони України, подав до суду відзив на позовну заяву, згідно зі змістом якого позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні повністю. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що за результатами розгляду матеріалів справи та вимог чинного законодавства відсутні передбачені законом підстави для призначення позивачу одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, оскільки подані документи не підтверджують наявності у позивача права на отримання відповідної виплати. У зв`язку з цим відповідач вважає заявлені позовні вимоги необґрунтованими, такими, що не підлягають задоволенню, та просить суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: ОСОБА_2 , що діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правом надати до суду письмові пояснення не скористалися.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , звернувся до суду з адміністративним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що є повнолітнім сином ОСОБА_5 , 1972 року народження, який під час проходження військової служби отримав бойові поранення, несумісні з життям.

Як зазначено у позовній заяві, ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_5 отримав вибухову травму та інші комбіновані розтрощення, що включали декілька ділянок тіла, внаслідок ушкоджень, отриманих під час виконання завдань із відсічі та стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також під час забезпечення національної безпеки і оборони держави в умовах дії воєнного стану. За твердженням позивача, саме зазначені поранення стали причиною смерті його батька ІНФОРМАЦІЯ_7.

На підтвердження зазначених обставин позивач посилається на військово-облікові документи, витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.07.2023 №217, сповіщення сім`ї №1/2660 від 08.05.2023, видане начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , довідку про безпосередню участь особи у бойових діях №1736/08 від 27.08.2023, видану військовою частиною НОМЕР_1 , лікарське свідоцтво про смерть №1629/НЕ від 12.05.2023, видане Новокодацьким відділенням Дніпропетровського обласного бюро судово-медичної експертизи, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 25.05.2023, видане Рівненським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Рівненському районі Рівненської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, а також витяг з протоколу засідання штатної 16 Регіональної військово-лікарської комісії №599 від 04.10.2024 року.

Позивач зазначає, що у зв`язку із загибеллю батька під час виконання обов`язків військової служби він набув право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зокрема, позивач вказує, що відповідно до пункту 2 зазначеної постанови сім`ям загиблих військовослужбовців виплачується одноразова грошова допомога у розмірі 15000000 гривень, яка розподіляється рівними частками між усіма отримувачами, визначеними статтею 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Разом з тим, позивач зазначає, що окрім нього до кола осіб, які мають право на отримання зазначеної одноразової грошової допомоги, належать також неповнолітній син загиблого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та дружина загиблого ОСОБА_4 . На думку позивача, кожному із зазначених осіб належить по одній третині загального розміру одноразової грошової допомоги, що становить по 5 000 000 гривень.

Як зазначено у позовній заяві, з метою реалізації свого права на отримання передбаченої законодавством одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 17.04.2026 року звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення йому одноразової грошової допомоги у розмірі 5 000 000 гривень у зв`язку із загибеллю його батька - ОСОБА_5 .

Разом із тим, відповідачем - ІНФОРМАЦІЯ_2 - заявнику було відмовлено у передачі поданої заяви разом із доданими документами до ІНФОРМАЦІЯ_3 для подальшого розгляду по суті.

Як убачається зі змісту наданої відмови, підставою для неприйняття документів до подальшого опрацювання стало те, що відповідно до поданих документів заявник не належить до категорії неповнолітніх дітей загиблого військовослужбовця, а також не перебував на його утриманні. Крім того, відповідач зазначив, що позивачем не надано документів, які б підтверджували його право на призначення пенсії у разі втрати годувальника або факт призначення такого виду пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Не погоджуючись із такою відмовою, позивач вважає її протиправною, такою, що прийнята з неправильним застосуванням норм чинного законодавства та без належного врахування його статусу як повнолітньої дитини загиблого військовослужбовця і передбаченого законом права на отримання одноразової грошової допомоги.

На думку позивача, відповідач безпідставно відмовився прийняти його заяву та передати її разом із необхідними документами до уповноваженого органу для вирішення питання щодо призначення одноразової грошової допомоги по суті, чим фактично позбавив його можливості реалізувати гарантоване законом право на отримання відповідної соціальної виплати.

Саме зазначені обставини, на переконання позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів, що й зумовило необхідність звернення до адміністративного суду за їх судовим захистом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 41 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Правилами ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з ч.1 ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Положеннями ст.16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Відповідно до ч.3 ст.16-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

Вимогами ч.9 ст.16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" закріплено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Згідно з п. 12, 13 Прядку №975 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів).

Керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 р. № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію", статті 9-2 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та абзаців другого - восьмого пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 28 червня 2023 р. № 3161-IX "Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань, пов`язаних із проходженням військової служби під час дії воєнного стану" Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 від 28.02.2022 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" (далі Постанова № 168).

Відповідно до абзацу першого та другого п. 2 Постанови №168 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Таким чином, відповідно до законодавства, в редакції на час виникнення спірних правовідносин, з питань призначення і виплати одноразової грошової допомоги встановлено, що порядок і умови виплати одноразової грошової допомоги, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", пункту 2-1 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 45, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2023 р. за № 176/39232, затверджено Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану (далі по тексту Порядок № 45).

Розділом І Порядку № 45 визначено наступне.

1.1. Цей Порядок і умови визначають завдання органів військового управління, військових частин, установ, військових навчальних закладів щодо оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", алгоритм її призначення та виплати, перелік необхідних документів.

1.2. ОГД призначається та виплачується у разі загибелі військовослужбовця Збройних Сил України (далі - військовослужбовець) під час дії воєнного стану, а також смерті осіб, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого на військовій службі в Збройних Силах України у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва) (далі - під час захисту Батьківщини).

1.3. Сім`ям загиблих військовослужбовців відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" виплачується ОГД, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Таким чином, Міноборони на виконання п. 2 та п. 2-1 Постанови № 168 визначило порядок виплати одноразової грошової допомоги.

Пунктом 3 ст. 16-2 Закону № 2011-XII встановлено, що розмір одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовця в період дії воєнного стану визначається Кабінетом Міністрів України.

В свою чергу, відповідно до абзацу другого п. 2 Постанови № 168 (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до абзацу першого пункту 2 Постанови № 168 установити, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей, крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Згідно з ч. 1 ст. 16-1 Закону №2011-XII (у редакції, чинній на день виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги), у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

В подальшому Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо призначення і виплати одноразової грошової допомоги" №3515-IX від 09.12.2023 статтю 16-1 викладено в такій редакції: "Стаття 16-1. Особи, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги 1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках. 4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Так, до змін внесених Законом №2489-ІХ від 29.07.2022 статтею 16-1 Закону №2011-ХІІ було встановлено наступне:

"1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста.

2. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб"".

Законом № 2489-ІХ від 29.07.2022 текст статті 16-1 Закону № 2011-XII викладено в такій редакції:

"1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення)".

Законом України № 3515-ІХ від 09.12.2023, який набрав чинності 29.03.2024, текст статті 16-1 Закону № 2011- ХІІ знову змінено та викладено в такій редакції:

"1. У випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

2. За наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

3. У разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

4. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Таким чином, змінами, що внесені Законом України № 3515-ІХ від 09.12.2023 до ст. 16-1 Закону № 2011- ХІІ дітей, незалежно від умови досягнення чи недосягнення ними повноліття, включено до складу членів сімей загиблих (померлих) осіб, які (члени сім`ї) мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Прийняттям Закону України від 09.12.2023 № 3515-ІХ законодавцем для визначення категорій членів сім`ї було застосовано критерій наявності факту родинних відносин без вікового обмеження (як це було у попередній редакції).

Родинні відносини між фізичними особами є фактами, які мають юридичне значення.

Термін "діти" у законодавстві України вживається у двох розуміннях: діти за віком та діти за юридичним зв`язком (походженням або усиновленням) для різних правовідносин.

У правовідносинах щодо призначення ОГД у зв`язку зі смертю військовослужбовця термін "діти" використано саме як діти за юридичним зв`язком, тобто за походженням, за батьківською приналежністю.

Отже, законодавцем вжито у пункті 4 статті 16-1 Закону № 2011- ХІІ термін "діти" саме для характеристики статусу родинних відносин між загиблим (померлим) та дитиною, що полягає у їх правовому зв`язку, який базується на кровному походженні або на усиновленні, та не припиняється з досягненням повноліття.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця можуть реалізувати це право з дня його виникнення, а самі правовідносини щодо призначення ОГД є триваючими і починаються саме з дати звернення особи з відповідною заявою про призначення їй ОГД і тривають до моменту прийняття рішення про призначення ОГД уповноваженим органом, а саме Комісією.

Так, судом встановлено, що батько позивача загинув ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Водночас, позивач звернувся з заявою про призначення і виплату йому ОГД до уповноваженого органу після набрання чинності Закону України № 3515-ІХ від 09.12.2023.

Отже, за новою редакцією ст. 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", дітей, незалежно від умови досягнення чи недосягнення ними повноліття, включено до складу членів сімей загиблих (померлих) осіб, які (члени сім`ї) мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги.

Системний аналіз норм чинного законодавства дозволяє зробити висновок щодо того, що зміни до ст.16-1 Закону №2011-XII застосовуються до незавершених адміністративних процедур щодо призначення ОГД, навіть якщо смерть військовослужбовця настала до їх набрання чинності, але рішення МОУ приймається після цієї дати

Інших підстав щодо підстав наявності у позивача права на одноразову грошову допомогу відповідачами не наведено.

Стаття 16-1 Закону № 2011-XII у редакції, чинній до 29.03.2024, визначала вичерпний перелік отримувачів ОГД і повнолітні діти, які не були утриманцями, до цього переліку не входили. Водночас це питання має значення лише для визначення кола первинних набувачів права, але не визначає автоматично, яке законодавство застосовується при прийнятті рішення. На переконання суду в цьому аспекті є два різні поняття: (1) виникнення права та (2) застосовне при прийнятті рішення законодавство.

МОУ як суб`єкт владних повноважень справді зобов`язаний діяти в межах закону (ст.19 Конституції). Суд не зобов`язує МОУ діяти поза законом. Міністерство зобов`язане застосовувати чинний на момент прийняття рішення закон - а саме ст. 16-1 в редакції Закону № 3515-IX, яка набрала чинності 29.03.2024. Це і є дія в межах закону. Наполягання відповідача на застосуванні скасованої редакції закону суперечить ст.19 Конституції України.

Пункт 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3515-IX містить спеціальне перехідне положення, але лише щодо посмертно народжених дітей. Щодо повнолітніх дітей окремої норми про зворотну дію немає. Однак, на переконання суду, питання зворотної дії тут взагалі не виникає, оскільки застосовується не ретроактивний, а темпорально нейтральний принцип: суб`єкт владних повноважень при прийнятті рішення зобов`язаний застосовувати чинне законодавство. Дія нового закону поширюється не на минулі факти (смерть), а на триваючі адміністративні правовідносини, які завершуються лише прийняттям рішення Комісією. Так, якщо на момент прийняття рішення вже діє нова редакція закону, то МОУ має застосувати саме її. Це не є "зворотною дією", бо рішення ухвалюється теперішнім органом у теперішньому правовому полі.

Стаття 58 Конституції України забороняє зворотну дію законів, що погіршують становище особи. У цьому випадку йдеться про закон, що розширює коло отримувачів соціальної допомоги - тобто покращує становище громадян. Навіть якби ставити питання про зворотну дію, ст. 58 Конституції України не перешкоджає застосуванню сприятливого для особи закону до відносин, що виникли раніше. Крім того, варто наголосити, що тут немає зворотної дії в класичному розумінні. Закон №3515-IX не переглядає вже прийняті рішення і не змінює правові наслідки минулих подій. Він лише визначає правила для тих процедур, які на момент його набрання чинності ще тривали і не були завершені. Крім того, вимога ст. 58 Конституції України не поширюється на застосування нового закону до незавершених правовідносин.

Підставою для призначення ОГД є не лише факт смерті (що визначає момент виникнення права на звернення), але й чинне законодавство на момент прийняття рішення. Суб`єкт владних повноважень не має законних можливостей приймати рішення з урахуванням попереднього нормативно-правового регулювання, яке вже є нечинним.

Чинним законодавством встановлено, що днем виникнення права є дата загибелі, зазначена у свідоцтві про смерть. Це положення визначає:

початковий момент, з якого особа може реалізувати право;

початок перебігу трирічного строку на звернення.

Ця дата не є визначальною для встановлення того, яке законодавство застосовується при прийнятті рішення. Проаналізоване вище законодавство не містить норми про те, що при прийнятті рішення застосовується законодавство станом на дату смерті. Тлумачення МОУ є розширювальним і виходить за межі тексту наведених нормативно-правових актів.

Фраза "реалізувати право з дня його виникнення" означає, що особа має право подати заяву та отримати виплату, яка розраховується з дати загибелі (без зменшення суми через затримку розгляду). Це норма про матеріальну реалізацію права, а не про "заморожування" застосовного законодавства. Особа, яка відповідно до нової редакції ст. 16-1 є членом сім`ї загиблого, може реалізувати своє право у межах трирічного строку. Закон не ставить цю можливість у залежність від того, чи входила вона до переліку отримувачів за старою редакцією - за умови, що рішення ще не прийнято.

На переконання суду - так, якщо процедура на момент набрання чинності Законом № 3515-IX не була завершена прийняттям остаточного рішення Комісії МОУ, оскільки суб`єкт владних повноважень зобов`язаний застосовувати чинне на момент прийняття рішення законодавство.

Таким чином, з урахуванням вищевикладеного, на переконання суду, у позивача наявне право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги.

Продовжуючи розгляд даної справи, в контексті питання зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути питання щодо оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як члену сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, відповідно до поданої 17 квітня 2026 року заяви про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1/3 частини 15 000 000 грн. в сумі 5 000 000 грн. та направити необхідні документи відповідно до вимог Порядку №45 для прийняття рішення по суті, суд зазначає наступне.

28.02.2022 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану (в редакції, чинній на час загибелі ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_8; далі Постанова №168), пунктом 1 якої установлено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Особам рядового і начальницького складу територіальних (міжрегіональних) воєнізованих формувань Державної кримінально-виконавчої служби, що залучаються Головнокомандувачем Збройних Сил до складу оперативно-стратегічного угруповання відповідної групи військ для безпосередньої участі у бойових діях або забезпечення здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах проведення воєнних (бойових) дій у період здійснення зазначених заходів, виплачується додаткова винагорода в розмірі до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 2 Постанови №168 визначено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», крім громадян російської федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору.

Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Якщо після призначення та виплати одноразової грошової допомоги у повному розмірі, зазначеному в абзаці першому цього пункту, за її отриманням звертаються інші особи, які мають на неї право, питання щодо перерозподілу суми такої допомоги вирішується за взаємною згодою осіб або в судовому порядку.

Державні органи, які зазначені у пункті 1 цієї постанови, мають право отримувати інформацію з державних реєстрів щодо осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги.

Виплата одноразової грошової допомоги, передбаченої у цьому пункті, здійснюється також сім`ям осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, які померли внаслідок поранення (контузії, травми, каліцтва), отриманого у період дії воєнного стану під час захисту Батьківщини, участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, не пізніше ніж через один рік після поранення (контузії, травми, каліцтва).

Одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку державного сектору, зазначеного одержувачем у заяві.

Якщо сім`я загиблої особи одночасно має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, та одноразової грошової допомоги або компенсаційної виплати, встановлених іншими актами законодавства, здійснюється одна з таких виплат за її вибором.

Аналіз правових норм Закону №2011-ХІІ та Постанови №168 свідчать про те, що одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується сім`ям загиблих військовослужбовців у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Отже, одноразова грошова допомога виплачується: 1) членам сім`ї військовослужбовця; 2) якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби.

Коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю військовослужбовця, визначене статтею 16-1 Закону №2011-XII.

Спірним питанням у межах розгляду цієї судової справи є, зокрема, те, чи має позивач право на отримання одноразової грошової допомоги.

Оспорювана поведінка відповідача мотивована відсутністю у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, у зв`язку з тим, що позивач на момент загибелі батька був повнолітнім.

У зв`язку з чим, суд зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2024 у справі №560/17953/21, застосовуючи положення статей 1, 3 Сімейного кодексу України, зазначила, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки та відступила від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах стосовно юрисдикції спору, які викладено у постанові Великої Палати від 30.01.2020 у справі №287/167/18-ц (провадження №14-505цс19), у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №290/289/22-ц (провадження №61-13369св22), вказавши, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядаються у позасудовому та судовому порядку. Рішення стосовно фактів, що мають юридичне значення, прийняті у позасудовому порядку, можуть бути оскаржені до судів адміністративної юрисдикції. Юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами Цивільного процесуального кодексу України.

Крім того, у подальшому законодавець неодноразово вносив зміни до Закону №2011-XII.

Так, за змістом частин першої та четвертої статті 16-1 Закону №2011-XII у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті.

До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

Пунктом 2 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) визначено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки у своїй діяльності керуються Конституцією та законами України, актами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, наказами та директивами Верховного Головнокомандувача Збройних Сил, Міноборони, Міністра оборони, Головнокомандувача Збройних Сил, Генерального штабу Збройних Сил, іншими нормативно-правовими актами, цим Положенням.

Покладення на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки завдань, не передбачених законодавством, не допускається.

Згідно з абзацом тридцятим пункту 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки відповідно до покладених на них завдань оформлюють документи для призначення та виплати Міноборони одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на збори чи для проходження служби у військовому резерві.

Абзацом шостим пункту 4.6 розділу IV Положення про організацію в Міністерстві оборони України роботи з обчислення вислуги років для призначення пенсій військовослужбовцям і забезпечення соціальними виплатами осіб, звільнених з військової служби у Збройних Силах України, та членів їх сімей, затвердженого наказ Міністерства оборони України від 14.08.2014 № 530, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.10.2014 за № 1294/26071, передбачено, що документи на одержання одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) оформлюються та подаються в Департамент соціального забезпечення Міністерства оборони України обласними ТЦКСП.

Відповідно до Закону № 2011-XII та пункту 2 Постанови № 168 наказом Міністерства оборони України від 25.01.2023 № 45 затверджено Порядок і умови призначення та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) військовослужбовців Збройних Сил України в період дії воєнного стану (в редакції, чинній на час звернення позивача із заявою про призначення ОГД 19.12.2024; далі Порядок №45), який відповідно до п. 1 визначає завдання органів військового управління, військових частин, установ, військових навчальних закладів щодо оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (ОГД), алгоритм її призначення та виплати, перелік необхідних документів.

Згідно з пункту 1.7 Порядку №45 одноразова грошова допомога (ОГД) призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. Заява (додаток 1) подається до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки незалежно від місця реєстрації заявника.

Розділом IV Порядку № 45 визначено алгоритм опрацювання документів, які подаються для призначення та виплати ОГД.

У відповідності до пунктів 4.1, 4.2 Порядку № 45 члени сім`ї звертаються до районного (міського) ТЦКСП незалежно від місця реєстрації та подають документи, зазначені в додатку 2.

Районний (міський) ТЦКСП приймає від заявника (незалежно від місця його реєстрації) документи, завіряє копії цих документів, не пізніше 7 робочих днів після надходження всіх документів (додаток 5) надсилає їх обласному (Київському міському) ТЦКСП за підпорядкуванням.

В подальшому, як установлено пунктом 4.3 Порядку № 45, обласний (Київський міський) ТЦКСП перевіряє отримані документи, визначає осіб, які документально підтвердили своє право на одержання ОГД, а також осіб, які звернулися (можуть звернутися) за її одержанням, але не надали (надали не всі) документи (додаток 2). На підставі витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян (далі - ДРАЦСГ) перевіряє документи, що підтверджують родинні зв`язки загиблого (померлого) з заявниками, в тому числі щодо зміни прізвища, імені, по батькові, встановлення батьківства, усиновлення, наявності запису відомостей про батька за вказівкою матері (стаття 135 Сімейного кодексу України). Результати опрацювання документів обласним (Київським міським) ТЦКСП зазначаються у висновку (додаток 4) та доповіді (додаток 3), які разом з іншими документами, зазначеними в додатку 6, надсилаються до Департаменту соціального забезпечення (через Управління соціальної підтримки).

Пунктом 4.4 Порядку № 45 передбачено, що Департамент соціального забезпечення після отримання від обласного (Київського міського) ТЦКСП документів (додаток 6), надсилає запит до Кадрового центру Збройних Сил України щодо військовослужбовців, які загинули та відповідно до пункту 1 розділу ХIII Інструкції №280, віднесені до бойових безповоротних втрат під час дії воєнного стану. Після отримання підтвердження Кадрового центру Збройних Сил України щодо віднесення загиблого військовослужбовця до бойових безповоротних втрат під час дії воєнного стану Департамент соціального забезпечення доводить до обласних (Київського міського) ТЦКСП результати попереднього опрацювання документів для їх перевірки щодо відповідності чинному законодавству та впродовж 3-х робочих днів опрацьовує отримані від них пропозиції. В подальшому документи опрацьовуються структурними підрозділами апарату Міністерства оборони України і Генерального штабу Збройних Сил України відповідно до їх повноважень та подаються на розгляд Комісії Міноборони.

Після прийняття головним розпорядником бюджетних коштів рішення щодо призначення ОГД (відмови у призначенні, повернення документів на доопрацювання - у разі коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) Департамент соціального забезпечення не пізніше 3 робочих днів доводить його до фінансово-економічного управління для інформування обласних (Київського міського, районних, міських) ТЦКСП, та, у разі її призначення,- готує проєкти розподілів відкритих асигнувань для виплати допомоги в порядку черговості відповідно до дати надходження документів з обласного (Київського міського) ТЦКСП (пункт 4.5 Порядку №45).

За змістом пунктів 4.6, 4.8 Порядку № 45 районні (міські) ТЦКСП, які здійснювали оформлення документів для призначення ОГД, повідомляють заявників (з дотриманням вимог чинного законодавства щодо захисту персональних даних) про прийняте головним розпорядником коштів рішення щодо призначення ОГД (відмови у призначенні, повернення документів на доопрацювання).

Виплата ОГД здійснюється обласним (Київським міським) ТЦКСП на підставі наказу (додаток 7) не пізніше 5 робочих днів з дня відкриття асигнувань шляхом перерахування коштів на рахунок в установі банку державного сектору, зазначений отримувачем допомоги у своїй заяві.

Таким чином, законодавством встановлено відповідний порядок дій районного (міського) ТЦКСП та обласного (Київського міського) ТЦКСП, які зазначені суб`єкти зобов`язані вчинити після надходження заяви про призначення та виплату одноразової грошової допомоги із доданими до неї документами.

Тотожна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.10.2024 у справі № 160/22400/23.

Отже, вищенаведеними нормами передбачено обов`язок обласного ТЦКСП зареєструвати документи, оформити їх та подати розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги (має право/ не має право).

Лише головний розпорядник коштів, яким є Міністерство оборони України, має виключне право приймати рішення щодо призначення одноразової грошової допомоги (відмови у призначенні, повернення документів на доопрацювання - у разі коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю).

Основні функції, завдання, повноваження Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Комісія), а також порядок організації її роботи визначені Положенням про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 26.10.2016 № 564, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.11.2016 за № 1497/29627.

Відповідно до пункту 1 розділу II Положення № 564 основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішень про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Пунктом 2 розділу II Положення № 564 визначено, крім іншого, що саме Комісія зобов`язана приймати до розгляду документи, що надходять до Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та приймати рішення про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги.

В світлі спірних правовідносин та вищенаведеного правового регулювання суд зазначає, що відповідач, не маючи на те компетенції, фактично перейняв на себе функцію Комісії та головного розпорядника бюджетних коштів щодо вивчення документів та прийняття рішення про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги.

Своєю чергою, до компетенції відповідача належить обов`язок формування пакету документів, підготовка висновку та направлення вказаних документів до Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги, яка наділена виключним правом щодо прийняття рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги.

Надаючи оцінку характеру повноважень суб`єктам владних повноважень у спірних правовідносинах, суд виходить із того, що дискреційними є такі повноваження адміністративного органу, за яких закон надає йому можливість самостійно обрати один із кількох юридично допустимих варіантів рішення або поведінки, у тому числі вирішити питання про вчинення чи невчинення певної дії. Визначальною ознакою дискреції є наявність у суб`єкта владних повноважень свободи вибору між декількома правомірними альтернативами, кожна з яких відповідає вимогам закону та може бути застосована залежно від конкретних обставин справи.

Водночас дискреційні повноваження не можуть ототожнюватися з необмеженим або довільним розсудом адміністративного органу. Реалізація такого розсуду у будь-якому випадку повинна здійснюватися виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією і законами України, що безпосередньо випливає з приписів частини другої статті 19 Конституції України. Отже, навіть за наявності певної свободи вибору суб`єкт владних повноважень залишається юридично зв`язаним законом, метою наданого йому повноваження, принципами пропорційності, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та недопущення свавілля.

Аналогічний правовий підхід викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі №1840/2970/18, відповідно до якого дискреція є не обов`язком, а повноваженням адміністративного органу, що передбачає можливість вибору між альтернативними способами дій або бездіяльністю. Разом із тим, якщо норми законодавства передбачають прийняття лише одного конкретного рішення за умови настання визначених законом обставин, відповідні повноваження не є дискреційними, а становлять обов`язок суб`єкта владних повноважень вчинити передбачену законом дію.

Суд також ураховує, що дискреція є елементом управлінської діяльності, покликаним забезпечити справедливе, ефективне та орієнтоване на індивідуальні обставини правозастосування. Проте її застосування є допустимим лише за відсутності однозначно визначеного законом варіанта поведінки адміністративного органу. Якщо ж нормативне регулювання не залишає суб`єкту владних повноважень можливості вибору та передбачає єдиний правомірний варіант рішення, такий орган зобов`язаний діяти саме у спосіб, прямо встановлений законом.

При цьому зв`язаність дискреційного повноваження вимогами закону зумовлює можливість здійснення адміністративними судами ефективного судового контролю за рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Такий контроль охоплює перевірку того, чи діяла відповідна особа в межах наданої компетенції, чи переслідувала легітимну мету, чи врахувала всі істотні обставини, чи не допустила необґрунтованого, непропорційного або свавільного застосування наданого їй розсуду.

Указаний підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої дискреційні повноваження органів державної влади не можуть використовуватися свавільно, а судовий контроль за рішеннями, прийнятими внаслідок їх реалізації, повинен бути дієвим та ефективним. Так само відповідно до Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 від 11.03.1980 дискреційним є повноваження, яке адміністративний орган може здійснювати з певною свободою розсуду, обираючи з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найбільш доцільним з огляду на конкретні обставини.

Таким чином, суд зазначає, що вирішальним для відмежування дискреційного повноваження від юридичного обов`язку є наявність або відсутність у суб`єкта владних повноважень кількох правомірних варіантів поведінки. У разі коли закон допускає декілька юридично обґрунтованих рішень, вибір між ними належить до дискреції адміністративного органу, а суд не вправі підміняти такий орган, самостійно визначаючи замість нього найбільш доцільний варіант рішення. Водночас, якщо за встановлених обставин існує лише один законний і належно обґрунтований варіант поведінки, повноваження суб`єкта владних повноважень не мають дискреційного характеру, а становлять його прямий юридичний обов`язок.

За таких умов, у разі встановлення судом усіх передбачених законодавством обставин, із настанням яких суб`єкт владних повноважень зобов`язаний прийняти конкретне рішення або вчинити визначену дію, суд вправі зобов`язати відповідний орган виконати такий обов`язок. Подібний спосіб судового захисту не є втручанням у дискреційні повноваження адміністративного органу, оскільки за відсутності альтернативних правомірних варіантів поведінки йдеться не про здійснення адміністративного розсуду, а про забезпечення виконання прямо встановленого законом обов`язку.

Повертаючись до обставин справи суд зазначає, що відповідно до підпункту 30 пункту 10 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014 № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 730), Міністр: приймає рішення щодо розподілу бюджетних коштів, головним розпорядником яких є Міноборони.

Таким чином, вирішення питання стосовно можливості призначення і виплати одноразової грошової допомоги позивачу відноситься до компетенції Міністерства оборони України, яке з урахуванням своїх дискреційних повноважень зобов`язано прийняти одне із можливих рішень.

Водночас, відповідач не мав альтернативного варіанту розгляду заяви позивача, а тому був зобов`язаний діяти відповідно до встановленого порядку та повинен лише подати розпорядникові бюджетних коштів висновки щодо виплати одноразової грошової допомоги (висновки про наявність або відсутність у позивачки підстав для призначення і виплати одноразової грошової допомоги).

Оцінюючи правомірність дій ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд виходить із того, що чинним законодавством чітко розмежовано повноваження районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, а також Міністерства оборони України щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги.

Так, із матеріалів справи вбачається, що позивач 17.04.2026 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про призначення одноразової грошової допомоги та подав документи, які, на його переконання, підтверджують наявність відповідного права. Водночас відповідач не забезпечив подальше проходження встановленої законодавством процедури, а фактично самостійно вирішив питання щодо відсутності у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги, мотивуючи це тим, що останній є повнолітнім сином загиблого військовослужбовця, не перебував на його утриманні та не надав документів щодо призначення пенсії у разі втрати годувальника.

Разом із тим суд зазначає, що наведені відповідачем обставини стосуються виключно оцінки наявності чи відсутності у заявника права на призначення одноразової грошової допомоги та не можуть бути підставою для припинення адміністративної процедури ще на стадії прийняття та оформлення документів.

Суд звертає увагу, що саме обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки здійснює перевірку поданих документів, визначає осіб, які документально підтвердили право на отримання одноразової грошової допомоги, формує відповідний висновок та направляє матеріали до Міністерства оборони України. У свою чергу, виключно Міністерство оборони України в особі уповноваженої Комісії наділене повноваженнями щодо прийняття рішення про призначення, відмову у призначенні або повернення документів на доопрацювання.

Отже, ІНФОРМАЦІЯ_2 не наділений повноваженнями самостійно вирішувати питання щодо відповідності заявника критеріям отримувача одноразової грошової допомоги чи здійснювати остаточну оцінку достатності поданих документів для її призначення. Такі повноваження законом віднесені до компетенції інших суб`єктів владних повноважень у межах визначеної адміністративної процедури.

Фактично відмовивши у подальшому оформленні та направленні документів, відповідач перебрав на себе функції, які належать до виключної компетенції Комісії Міністерства оборони України, чим вийшов за межі наданих йому законом повноважень та порушив встановлений порядок розгляду заяв про призначення одноразової грошової допомоги. Саме така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 02.10.2024 у справі №160/22400/23, в якій наголошено, що районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не уповноважений приймати рішення щодо наявності або відсутності права особи на одноразову грошову допомогу, а зобов`язаний забезпечити оформлення та подальше направлення документів відповідно до встановленої процедури.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач, відмовивши у забезпеченні розгляду заяви позивача у визначеному законом порядку, діяв не на підставі та не у спосіб, передбачені законом, чим порушив право позивача на належний розгляд його заяви компетентним органом та фактично позбавив його можливості реалізувати гарантоване державою право на звернення щодо призначення одноразової грошової допомоги.

Поряд із тим суд зазначає, що у спірних правовідносинах повноваження районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо прийняття, оформлення та направлення документів не мають дискреційного характеру. Закон не залишає відповідачу права вибору між прийняттям або неприйняттям належним чином поданої заяви чи між направленням і ненаправленням документів до уповноваженого органу. За наявності звернення особи та поданих документів відповідач був зобов`язаний вчинити визначені законодавством процедурні дії.

Таким чином, зобов`язання судом відповідача повторно розглянути питання щодо оформлення документів, поданих позивачем, та забезпечити їх направлення до уповноваженого органу відповідно до вимог Порядку №45 не є втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, а є способом поновлення порушеного права шляхом покладення на відповідача обов`язку виконати дії, які прямо передбачені законодавством. При цьому суд не вирішує питання щодо призначення позивачу одноразової грошової допомоги, оскільки таке питання належить до виключної компетенції Міністерства оборони України та підлягає вирішенню після проходження всієї передбаченої законом адміністративної процедури.

Оцінюючи заявлені позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги та направити їх до Міністерства оборони України відповідно до вимог Порядку №45, суд виходить із такого.

За змістом матеріалів справи підставою для відмови у подальшому оформленні документів стало виключно переконання відповідача про відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку з тим, що на день загибелі батька він був повнолітнім та не перебував на його утриманні.

Водночас, як уже зазначалося судом, на час звернення позивача із заявою діяла редакція статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", яка відносить до членів сім`ї загиблого військовослужбовця дітей без поділу їх на повнолітніх чи неповнолітніх. Відтак сам лише факт досягнення позивачем повноліття не виключає можливості реалізації ним права на звернення із заявою про призначення одноразової грошової допомоги та не може бути достатньою правовою підставою для відмови у здійсненні передбачених законодавством процедурних дій.

Крім того, суд звертає увагу, що доводи відповідача щодо відсутності документів, які підтверджують право позивача на пенсію у разі втрати годувальника або факт перебування на утриманні загиблого військовослужбовця, також не можуть бути покладені в основу оскаржуваної відмови, оскільки зазначені обставини підлягають правовій оцінці під час розгляду питання про призначення одноразової грошової допомоги компетентним органом після надходження всіх матеріалів. Саме за результатами комплексної оцінки поданих документів уповноважений орган приймає рішення про призначення допомоги, відмову у її призначенні або повернення документів на доопрацювання.

Таким чином, відповідач фактично позбавив позивача можливості реалізувати встановлену законодавством процедуру розгляду його заяви, підмінивши собою орган, який відповідно до закону уповноважений вирішувати питання щодо наявності або відсутності права на призначення одноразової грошової допомоги.

Суд наголошує, що ефективний судовий захист повинен забезпечувати реальне поновлення порушеного права особи, а обраний судом спосіб захисту має бути таким, який усуває допущене порушення та унеможливлює його повторення.

За встановлених у справі обставин належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незабезпечення розгляду у встановленому законодавством порядку заяви ОСОБА_1 від 17.04.2026 про призначення одноразової грошової допомоги та зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо оформлення поданих позивачем документів, здійснити передбачені Порядком №45 дії та направити відповідні матеріали до уповноваженого органу Міністерства оборони України для вирішення питання по суті.

Разом із тим суд зазначає, що заявлена позивачем вимога не спрямована на безпосереднє призначення йому одноразової грошової допомоги або стягнення відповідної суми коштів, а має на меті поновлення порушеної адміністративної процедури, яка була безпідставно припинена відповідачем. Відтак задоволення позову у визначений судом спосіб не означає автоматичного визнання за позивачем права на отримання одноразової грошової допомоги у розмірі 5 000 000 гривень та не позбавляє Міністерство оборони України обов`язку надати оцінку всім поданим документам і прийняти мотивоване рішення відповідно до вимог чинного законодавства.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими, підтверджуються наявними у справі доказами та підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незабезпечення розгляду заяви позивача у встановленому законом порядку та зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо оформлення документів для призначення і виплати одноразової грошової допомоги відповідно до заяви від 17.04.2026 та направити їх до Міністерства оборони України відповідно до вимог Порядку №45 для прийняття рішення по суті.

Суд враховує, що бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 фактично унеможливила реалізацію Міністерством оборони України своїх повноважень щодо вирішення питання про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги. Відсутність у Міністерства оборони України матеріалів, оформлених у порядку, визначеному Порядком №45, виключала можливість розгляду заяви позивача по суті та прийняття відповідного рішення.

За таких обставин суд не встановив підстав для висновку про допущення Міністерством оборони України самостійної протиправної бездіяльності, оскільки адміністративна процедура була припинена ще на стадії оформлення документів районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки.

Суд наголошує, що у межах цієї справи не вирішується питання про наявність або відсутність у позивача права на отримання одноразової грошової допомоги та не здійснюється оцінка всіх документів, необхідних для її призначення. Предметом судового контролю є виключно дотримання суб`єктом владних повноважень встановленої законом адміністративної процедури.

Оскільки ІНФОРМАЦІЯ_2 , не будучи наділеним повноваженнями щодо вирішення питання про призначення чи відмову у призначенні одноразової грошової допомоги, фактично припинив адміністративну процедуру та позбавив позивача можливості реалізувати право на розгляд його заяви компетентним органом, такі дії не відповідають вимогам статті 19 Конституції України, принципу належного урядування та критеріям правомірності рішень суб`єктів владних повноважень, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незабезпечення розгляду заяви від 17.04.2026 у встановленому законодавством порядку та зобов`язання відповідача повторно розглянути питання щодо оформлення документів, поданих позивачем, і направити їх відповідно до вимог Порядку №45 до Міністерства оборони України для прийняття рішення по суті. Такий спосіб захисту не підміняє повноважень Міністерства оборони України, а забезпечує поновлення порушеного права позивача на належне проходження адміністративної процедури та отримання рішення компетентного органу.

Щодо розміру витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з частиною третьою статті 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з абзацом першим частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Разом з тим, за приписами частини третьої статті 143 КАС України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У цьому випадку суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу (частина 5 цієї статті).

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі.

За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із задоволенням позову такої сторони у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви про це до закінчення судових дебатів.

Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами).

Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у справі № 340/2823/21 зауважила, що вказівка у частині сьомій статті 139, частині третій статті 143 КАС України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи.

Проте, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу.

Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до статті 252 КАС України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення.

Застосовуючи зазначені висновки до правовідносин, що виникли у цій справі, суд зазначає, що згідно з матеріалами справи, заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат, які позивач поніс у зв`язку з розглядом справи була заявлена у позові.

Вирішуючи по суті питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та зважаючи на наведені вище норми права, суд зазначає наступне.

Згідно із ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Отже документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Проте, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України", від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інші проти України", від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України", від 30.03.2004 у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України"). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17 вересня 2019 року по справі 810/3806/18, по справі №1740/2428/18 від 24 березня 2020 року, по справі №320/3271/19 від 07 травня 2020 року.

Таким чином, в силу правового висновку постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі № 820/479/18 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо.

Аналогічний правовий висновок міститься і у постанові Верховного Суду від 22.06.2022 по справі № 380/3142/20.

Звідси слідує, що в силу п. 9 ч. 3 ст. 2 та ч. 5 ст. 242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу фіксованого розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч. 4 ст. 134, ч. 5 ст. 134, ч. 6 ст. 134, ч. 9 ст. 139 КАС України.

Суд також зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Так, на підтвердження понесених витрат позивачем, надано до суду: копію договору про надання правничої допомоги № 3/3/26 від 21.05.2026; копію акту приймання-передачі №1 від 25.05.2026 на суму 13000 грн, копію платіжної інструкції № 1304 від 01.06.2026 на суму 13000 грн з призначення платежу: сплата за правничу допомогу згідно договору №3/3/26 від 21.05.2026.

За матеріалами даної справи встановлено, що 25.05.2026 між позивачем та адвокатським бюро "Дупака Валентина Германовича" в особі керуючого Дупака Валентина Германовича укладений договір- доручення №25/05-1 про надання правничої допомоги від 25.05.2026.

Відповідно до акту приймання-передачі послуг з надання правничої допомоги №25/05 від 25.05.2026 сторони підтверджують що правова допомоги надана належним чином, у повному обсязі та відповідає умовам договору. Також наведений акт містить детальний перелік наданих адвокатом послуг та загаьна вартість наданих послуг у розмірі 80000,00 грн.

Вирішуючи питання щодо співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд зважає, що даний спір за жодними ознаками не може бути визнаний складним, причина виникнення спору та предмет спору об`єктивно не вимагали вжиття будь-яких додаткових зусиль для з`ясування обставин фактичної дійсності та вивчення змісту належних норм права, представник позивача не брав участі у судових засіданнях та не готував відповідей на відзиви.

Відтак, суд переконаний, що обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт є неспівмірним з категорією складності справи.

Підсумовуючи викладені вище міркування, враховуючи заперечення відповідача та надані до матеріалів справи документи щодо відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд доходить до переконання про те, що у даному конкретному випадку справедливим і співмірним відшкодуванням витрат заявника на професійну правничу допомогу буде сума у розмірі 20000,00 грн.

Відповідно до ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерства оборони України про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, треті осіби, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача : ОСОБА_2 , що діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - задовольнити повністю.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо незабезпечення розгляду у встановленому законом порядку заяви ОСОБА_1 від 17 квітня 2026 року про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1/3 частини 15000000 грн. в сумі 5000000 грн. відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких 11 4. виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 повторно розглянути питання щодо оформлення документів для призначення та виплати одноразової грошової допомоги, як члену сім`ї загиблого (померлого) військовослужбовця, відповідно до поданої 17 квітня 2026 року ОСОБА_1 заяви про виплату одноразової грошової допомоги у розмірі 1/3 частини 15000000 грн. в сумі 5000 000 грн. та направити необхідні документи відповідно до вимог Порядку №45 для прийняття рішення по суті.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 : судовий збір у розмірі 1331,20 грн та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 20000 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 27 липня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 ) Відповідач - Міністерство оборони України (АДРЕСА_3, ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_5)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , що діє в інтересах свого неповнолітнього сина ОСОБА_3

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_4

Суддя Н.В. Друзенко