Постанова від 23 липня 2026 р. у справі №751/8330/25 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

24 липня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 751/8330/25

Головуючий у першій інстанції - Яременко І.В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1552/26

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді: Любчика О.В.,

суддів: Разгуляєвої О.В., Стельмаха А.П.,

з участю секретаря: Шапко В.М.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересована особа - Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 12 травня 2026 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті,

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст заявлених вимог

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою (а.с.17-19), в якій просив встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вимоги обґрунтовані тим, що його мати ОСОБА_2 останнім часом проживала на території російської федерації, де померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Через месенджер йому були надіслані фото документів: свідоцтва про смерть, яке видане органами рф, довідки про місце реєстрації та посвідки на проживання.

За час свого життя ОСОБА_2 було складено заповіт на його ім`я, але він не може реалізувати свої спадкові права, оскільки смерть зареєстрована в рф.

16.12.2025 він звернувся до Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові із заявою щодо державної реєстрації смерті його матері, яка була розглянута 20.12.2025 і було прийнято рішення про відмову на підставі того, що документ виданий компетентним суб`єктом іншої держави для державної реєстрації актів цивільного стану має бути належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана ВРУ.

У зв`язку із відсутністю документів необхідних для реєстрації смерті його матері, він позбавлений можливості для отримання свідоцтва про смерть, оскільки факт смерті відбувся на території рф.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Новозаводського районного суду міста Чернігова від 12 травня 2026 року у задоволенні заяви відмовлено.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити його вимогу.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що оскаржуване рішення є незаконним та необгрунтованим.

Особа, яка подала апеляційну скаргу зазначає, що у зв`язку з припиненням дипломатичних відносин України з рф та закриття всіх консульських установ, консульська дія з реєстрації смерті громадян України померлих за кордоном, не може бути вчинена Посольством України в рф, внаслідок чого він позбавлений можливості реалізувати спадкові права, оскільки не має ні оригіналу, ні дублікату свідоцтва про смерть його матері.

Вказує, що у зв`язку із збройним конфліктом рф та України він позбавлений фізичної можливості звернутися за дублікатом свідоцтва про смерть матері на території держави-агресора, так і на апостилювання зазначеного документа відповідними органами рф, внаслідок чого його спадкові права перебувають у стані правової невизначеності.

Звертає увагу, що іншого порядку встановлення даного юридичного факту чинним законодавством не передбачено.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Заявник ОСОБА_1 надав заяву про розгляд справи без його участі.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Сумського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про місце, дату та час судового засідання повідомлений належним чином, представник в судове засідання не з`явився.

Відзив на апеляційну скаргу в порядку статті 360 ЦПК України не надходив.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання з урахуванням належного повідомлення учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, у зв`язку із неявкою всіх учасників справи.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 5).

Згідно паспорту громадянина України НОМЕР_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання зареєстровано: Чернігівська область, Семенівський район, с. Чорний Ріг (а.с.6-7).

Відповідно до копії посвідки на проживання іноземного громадянина, а також довідки № 889464 від 16.09.2025, ОСОБА_3 (мовою оригіналу), ІНФОРМАЦІЯ_1 , була зареєстрована в АДРЕСА_1 у період з 17.03.2020 по 26.08.2025 (а.с. 4, 8).

17.05.2013 ОСОБА_2 складено заповіт, який посвідчено державним нотаріусом Другої чернігівської державної нотаріальної контори Кравченко А.Г. та зареєстровано в реєстрі за № 1-938, в якому на випадок смерті належну їй на праві власності земельну ділянку площею 3.49га заповіла сину ОСОБА_1 (а.с. 28-29, 30).

Згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 29.08.2025, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України, померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що 29.08.2025 складено актовий запис про смерть №170259320000900469007 Відділом РАЦС м. Новозибкова та Новозибківського району управління РАЦС Брянської області (а.с. 3).

На підставі заяви ОСОБА_1 про прийняття спадщини Семенівською державною нотаріальною конторою Чернігівської області заведена спадкова справа № 20/2026 до майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 53-57).

Згідно листа Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові від 20.12.2025 ОСОБА_1 повідомлено про те, що документи, складені іноземною мовою, подаються/пред`являються для державної реєстрації актів цивільного стану разом з їх перекладами на українську мову, засвідченими в установленому порядку, які залишаються у справах органу державної реєстрації актів цивільного стану, який прийняв заяву. Крім того, документ виданий компетентним суб`єктом іншої держави для державної реєстрації актів цивільного стану має бути належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (а.с. 26-27).

Згідно повідомлення Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові від 08.05.2026, державна реєстрація смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не здійснювалась (а.с. 67).

Застосовані норми права

Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 293 ЦПК України передбачено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України встановлення фактів, що мають юридичне значення, здійснюється в порядку окремого провадження. Особливістю окремого провадження є те, що воно спрямоване на з`ясування необхідних фактів за відсутності правового спору.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК України, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

ЦПК України передбачає чотири процедури, наслідком яких є ухвалення судового рішення, на підставі якого органи державної реєстрації актів цивільного стану можуть видати свідоцтво про смерть:

- встановлення факту смерті особи в певний час в разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті (пункт 8 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою внаслідок нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (пункт 9 частини першої статті 315 ЦПК України);

- встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України або на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан (стаття 317 ЦПК України);

- визнання фізичної особи померлою (статті 305-309 ЦПК України).

У частинах третій - четвертій статті 49 ЦПК України передбачено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону. Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов`язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті здійснюється на підставі документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою.

Форма та порядок видачі документа про смерть, на підставі якого здійснюється державна реєстрація смерті, визначена Інструкцією щодо заповнення та видачі лікарського свідоцтва про смерть (форма № 106/о), затвердженою наказом Міністерства охорони здоров`я України від 08 серпня 2006 року № 545.

Відповідно до вказаної Інструкції лікарське свідоцтво про смерть видається лікарем медичного закладу, що лікував померлого, на підставі спостережень за хворим і запису в медичній документації, які відображали стан хворого до його смерті, або патологоанатомом на підставі вивчення медичної документації (пункт 2.2.).

Пунктом 1 розділу 5 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2000 року №52/5, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2000 року за № 719/4940, встановлено, що підставою для державної реєстрації смерті є: а) лікарське свідоцтво про смерть (форма № 106/о) установленої форми; б) фельдшерська довідка про смерть (форма № 106-1/о) установленої форми; в) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; г) рішення суду про оголошення особи померлою; ґ) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час; д) повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів; е) повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть.

Згідно з пунктом 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні документи, видані компетентними органами іноземних держав на посвідчення актів цивільного стану, здійснених поза межами України за законами відповідних держав щодо громадян України, іноземців і осіб без громадянства, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Це положення пункту 7 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні узгоджується зі змістом статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право», яка встановлює правила визнання в Україні документів, що видані уповноваженими органами іноземних держав у формі, встановленій відповідним законодавством іноземних держав.

За правилами статті 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» для визнання дійсності таких документів в Україні є необхідним дотримання процедури їх легалізації, окрім випадків, коли відповідно до законодавства або міжнародного договору України легалізація не вимагається або передбачена інша процедура встановлення дійсності відповідних документів.

Отже, чинним законодавством України передбачено певний порядок визнання документів, виданих органами іноземних держав на підтвердження факту смерті, а саме: їх легалізація в установленому законом порядку або інший порядок, визначений законом або міжнародним договором України.

Основними процедурами встановлення дійсності іноземних офіційних документів є консульська легалізація та проставлення апостиля.

Вимоги та порядок консульської легалізації передбачено положеннями Віденської конвенції про консульські зносини 1963 року та Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України №113 від 04 червня 2002 року.

Процедура проставлення апостиля передбачена Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів від 05 жовтня 1961 року, до якої Україна приєдналася відповідно до Закону України від 10 січня 2002 року №2933-ІІІ. Дія конвенції поширюється на офіційні документи, які були складені на території однієї з Договірних держав і мають бути представлені на території іншої Договірної держави. Для цілей цієї Конвенції офіційними документами вважаються: a) документи, які виходять від органу або посадової особи, що діють у сфері судової юрисдикції держави, включаючи документи, які виходять від органів прокуратури, секретаря суду або судового виконавця; b) адміністративні документи; c) нотаріальні акти; d) офіційні свідоцтва, виконані на документах, підписаних особами у їх приватній якості, такі як офіційні свідоцтва про реєстрацію документа або факту, який існував на певну дату, та офіційні і нотаріальні засвідчення підписів (стаття 1 конвенції).

Статтю 2 Гаазької конвенції 1961 року визначено, що кожна з Договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території. Для цілей цієї Конвенції під легалізацією розуміється тільки формальна процедура, що застосовується дипломатичними або консульськими агентами країни, на території якої документ має бути представлений, для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплено документ.

Відповідно до частини другої статті 3 Гаазької конвенції 1961 року дотримання процедури проставлення апостиля не можна вимагати, якщо закони, правила або практика, що діють в державі, в якій документ представлений, або угода між двома чи декількома договірними державами відміняють чи спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації.

Так, прикладом скасування процедури легалізації є стаття 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах 1993 року, укладеної між державами - членами СНД, зокрема, Україною і рф (далі - Конвенція СНД про правову допомогу1993 року). Відповідно до статті 13 цієї конвенції, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції і за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без якого-небудь спеціального посвідчення; документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін доказовою силою офіційних документів.

Разом з тим, 01 грудня 2022 року прийнято Закон України №2783-ІХ «Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, який набрав чинності 23 грудня 2022 року.

Відповідно до вказаного Закону дію Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року зупинено у відносинах з рф та республікою білорусь.

Це означає, що дія цієї конвенції, у тому числі, і статті 13, зупиняється щодо будь-яких документів, виданих, посвідчених лише у двох країнах (рф та республіка білорусь), незалежно від дати їх видачі, посвідчення.

Проте з дати зупинення дії Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року у відносинах з рф та республікою білорусь до документів, виданих на території цих держав, при їх пред`явленні на території України застосовуватиметься вимога засвідчення апостилем згідно з Гаазькою конвенцією 1961 року.

Водночас, для захисту прав і свобод громадян України та інших осіб, що мають документи вказаних країн, Кабінетом Міністрів України було врегульовано питання використання документів цих країн на час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Так, пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року №107 «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» встановлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення.

Частиною першою статті 4 ЦК України визначено, що постанови Кабінету Міністрів України є також актами цивільного законодавства.

Таким чином, після виходу України з Конвенції СНД про правову допомогу 1993 року офіційні документи, видані в державах, які були учасницями цієї Конвенції станом на 24 лютого 2022 року, можуть прийматися на території України без вимоги додаткового засвідчення протягом строку, визначеного постановою № 107.

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Відмовляючи в задоволенні заявлених вимог, суд першої інстанції зазначив, що свідоцтво про смерть ОСОБА_2 видано на підставі вимог чинного законодавства іноземної держави, на території якої померла мати заявника, містить необхідні реквізити, та в силу вимог постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав» від 04 лютого 2023 року №107 не потребує засвідчення апостилем та подальшої легалізації, та вважається дійсним на території України. У зв`язку з цим необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. Заявник не позбавлений можливості використовувати свідоцтво про смерть своєї матері, видане компетентними органами іноземної держави, у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини. Повторна реєстрація смерті особи законодавством України не передбачена. З огляду на вищевикладене, зважаючи на те, що факт смерті ОСОБА_2 засвідчений свідоцтвом про смерть російської федерації не підлягає реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану України, підстави для встановлення судом факту смерті такої особи, відповідно до положень пункту 8 частини першої статті 315 ЦПК України відсутні.

Колегія апеляційного суду погоджується із наведеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

З огляду на вищенаведені норми законодавства України, необхідність у реєстрації факту смерті ОСОБА_2 компетентними органами державної реєстрації актів цивільного стану України та видачі українського свідоцтва про смерть відсутня. ОСОБА_1 , не позбавлений можливості використовувати свідоцтво про смерть своєї матері (копія якого в нього є), яке видано компетентним органом рф, у будь-яких правовідносинах на території України, зокрема, щодо оформлення спадщини.

Практика Верховного Суду щодо визнання на території України під час воєнного стану документів, виданих компетентними органами рф, з урахуванням положень Постанови Кабінету Міністрів України від 04 лютого 2023 року №107, є сталою (постанови Верховного Суду: від 24 грудня 2024 року у справі № 387/228/24 (провадження № 61-11539св24), від 15 липня 2025 року у справі № 307/3991/23 (провадження № 61-3996св25), від 04 серпня 2025 року у справі № 757/27745/24-ц (провадження № 61-2461св25), від 23 грудня 2025 року у справі № № 165/894/25 (провадження № 61-11622св25).

Щодо доводів про неможливість ОСОБА_1 оформлення спадкових прав, суд зазначає, що вони не ґрунтуються на досліджених судом доказах та не приймаються судом.

Так, в матеріалах справи наявна копія спадкової справи №20/2026, заведена Семенівською державною нотаріальною конторою Чернігівської області до майна померлої ОСОБА_2 , що спростовує наведені заявником у заяві підстави для встановлення факту смерті спадкодавця.

Доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені судом першої інстанції обставини по суті спору та переважно зводяться до необхідності переоцінки доказів, які вже були предметом дослідження суду.

Суд правильно застосував норми матеріального права щодо вирішення справи по суті та не допустив порушень норм процесуального права, які б давали підстави для скасування оскарженого судового рішення.

Згідно із ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а судове рішення - без змін.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)

Пункт 1 статті 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothersv. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorouv. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також стягання витрат на професійну правничу допомогу, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381, 382, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Новозаводського районного суду міста Чернігова від 12 травня 2026 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий: Судді: