Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №587/5271/25 — Сумський апеляційний суд

Справа №587/5271/25

Номер провадження 22-ц/816/2475/26

Категорія - 41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Собини О.І., Щербаченко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали цивільної справи за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», подану його представником - Білотілом Петром Петровичем,

на рішення Лебединського районного суду Сумської області від 08 травня 2026 року, ухвалене у місті Лебедин, у складі судді Бакланова Р.В., повний текст складений 08 травня 2026 року

у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» звернулося до Сумського районного суду Сумської області із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 103313974 від 29 жовтня 2022 року в загальному розмірі 7660 грн, а також сплаченого судового збору у сумі 2422,40 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн.

В обґрунтування своїх вимог представник позивача посилався на те, що 29 жовтня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено договір про споживчий кредит № 103313974, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 2000 грн, а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом, комісію та інші платежі відповідно до умов договору. Позивач зазначав, що первісний кредитор свої зобов`язання виконав у повному обсязі, перерахувавши кредитні кошти на банківську картку відповідача, тоді як останній належним чином умов кредитного договору не виконав та у встановлені строки заборгованість не погасив. Станом на день звернення до суду загальна заборгованість відповідача становила 7660 грн, з яких: 2000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5280 грн - заборгованість за процентами та 380 грн - заборгованість за комісією за видачу кредиту. 31 січня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» було укладено договір відступлення прав вимоги № 90-МЛ/Т, відповідно до якого, згідно зі статтею 512 ЦК України, ТОВ «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та право грошової вимоги до боржників первісного кредитора, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 103313974 від 29 жовтня 2022 року.

Рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 08 травня 2026 року у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами обставини, на які посилався як на підставу своїх вимог. Суд дійшов висновку про недоведеність факту укладення відповідачем договору про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року, належної електронної ідентифікації відповідача та використання ним одноразового ідентифікатора під час укладення договору, а також факту належності відповідачу номера телефону, на який надсилався одноразовий ідентифікатор, і банківської картки, на яку, за твердженням позивача, були перераховані кредитні кошти. Крім того, суд вважав недоведеним факт фактичного отримання відповідачем кредитних коштів та виникнення заборгованості, зазначивши, що надані позивачем договір, анкета-заява, довідка кредитодавця, платіжне доручення, таблиця нарахувань, претензія та договір відступлення права вимоги є недостатніми для підтвердження заявлених вимог. З огляду на недоведеність існування первісного зобов`язання суд також дійшов висновку, що договір відступлення права вимоги сам по собі не підтверджує наявності у позивача права вимоги до відповідача, у зв`язку з чим відмовив у задоволенні позову.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

Із таким рішенням суду першої інстанції не погодилося ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», подало апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, недоведеність обставин, які суд визнав встановленими, та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про недоведеність факту укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів.

Вважає, що подані до суду кредитний договір, анкета-заява, довідка про надсилання одноразового ідентифікатора, платіжне доручення та інші письмові докази у своїй сукупності підтверджують укладення договору в електронній формі шляхом використання відповідачем одноразового ідентифікатора, а також перерахування кредитних коштів на банківську картку, реквізити якої були зазначені самим відповідачем при оформленні кредиту.

Зазначає, що висновки суду про необхідність надання логів інформаційної системи, підтвердження належності відповідачу номера телефону та банківської картки, а також інших технічних даних не ґрунтуються на вимогах законодавства та фактично побудовані на припущеннях.

Апелянт наголошує, що збіг персональних даних, реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера телефону, зазначених в анкеті-заяві, з даними відповідача свідчить про вчинення ним відповідних дій щодо укладення кредитного договору, а відповідач не надав жодного доказу використання його персональних даних сторонніми особами або їх неправомірного застосування.

Крім того, скаржник вважає помилковим висновок суду про неналежність платіжного доручення як доказу видачі кредиту, оскільки воно є первинним бухгалтерським документом, який підтверджує здійснення платіжної операції, тоді як фінансова компанія не є банківською установою і не має можливості формувати банківські виписки щодо карткового рахунку позичальника.

Також зазначає, що відповідач, заперечуючи факт отримання кредитних коштів, не подав жодних належних доказів того, що зазначена у договорі банківська картка йому не належить або що кошти на неї не надходили, а тому суд безпідставно поклав увесь тягар доказування виключно на позивача.

На підтвердження своїх доводів апелянт посилається на положення Цивільного кодексу України, Законів України «Про електронну комерцію», «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про фінансові послуги та фінансові компанії», а також практику Верховного Суду та судів апеляційної інстанції щодо правомірності укладення кредитних договорів в електронній формі та належності платіжного доручення як доказу перерахування кредитних коштів.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

29 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подано заявку-анкету на отримання споживчого кредиту в ТОВ «Мілоан», у якій ним зазначено персональні дані, зокрема прізвище, ім`я та по батькові, дату народження, реєстраційний номер облікової картки платника податків, паспортні дані, адресу проживання, номер мобільного телефону, адресу електронної пошти та реквізити банківської картки для отримання кредитних коштів. У заявці-анкеті позичальник підтвердив достовірність наданих відомостей, надав згоду на їх обробку, проведення перевірки кредитної історії та фінансового моніторингу, а також підтвердив ознайомлення з умовами кредитування (електронна справа).

Згідно з довідкою ТОВ «Мілоан» про ідентифікацію під час укладення договору про споживчий кредит №103313974 від 29 жовтня 2022 року ОСОБА_1 був ідентифікований шляхом використання одноразового ідентифікатора Z25429, який 29 жовтня 2022 року о 18 год. 31 хв. 14 сек. був направлений на номер мобільного телефону позичальника, після чого договір акцептовано із застосуванням зазначеного одноразового ідентифікатора (електронна справа).

У подальшому, 29 жовтня 2022 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №103313974, який підписано відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором Z25429 (електронна справа).

Відповідно до пунктів 1.1-1.5 договору ТОВ «Мілоан» надало позичальнику споживчий кредит у розмірі 2000 грн строком на 105 днів, який складається з пільгового періоду тривалістю 15 днів та поточного періоду тривалістю 90 днів. Датою надання кредиту визначено 29 жовтня 2022 року, датою остаточного повернення кредиту - 11 лютого 2023 року. Комісія за надання кредиту становить 380 грн, проценти за користування кредитом протягом пільгового періоду – 2 % за кожен день користування кредитом, протягом поточного періоду – 3 % за кожен день користування кредитом, тип процентної ставки – фіксована (електронна справа).

Відповідно до пункту 2.1 кредитного договору кредитні кошти підлягали перерахуванню позичальнику у безготівковій формі на рахунок із використанням платіжної картки № НОМЕР_1 , реквізити якої були зазначені позичальником (електронна справа).

Крім того, до позову додано графік платежів, який є невід`ємною частиною договору про споживчий кредит №103313974 від 29 жовтня 2022 року та визначає строки виконання позичальником зобов`язань і складові загальної вартості кредиту (електронна справа).

Відповідно до платіжного доручення №53381832 від 29 жовтня 2022 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 2000 грн із призначенням платежу «Кошти згідно договору №103313974» на платіжну картку № НОМЕР_1 (електронна справа).

До матеріалів справи долучено відомість про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №103313974, яка містить інформацію щодо дат, підстав і розміру нарахування процентів та комісії, а також руху заборгованості за договором (електронна справа).

Відповідно до виписки з особового рахунку за кредитним договором №103313974 станом на дату її формування заборгованість ОСОБА_1 становить 7660 грн, з яких: 2000 грн – прострочена заборгованість за сумою кредиту, 5280 грн – прострочена заборгованість за процентами та 380 грн – прострочена заборгованість за комісією за видачу кредиту (електронна справа).

31 січня 2023 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення права вимоги №90-МЛ/Т, відповідно до умов якого первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв належні первісному кредитору права грошової вимоги до боржників, визначених реєстром боржників (електронна справа).

На виконання умов договору відступлення права вимоги сторонами підписано акт приймання-передачі реєстру боржників, відповідно до якого новому кредитору передано реєстр боржників та права вимоги за кредитними договорами, визначеними договором відступлення права вимоги (електронна справа).

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення права вимоги №90-МЛ/Т від 31 січня 2023 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит №103313974 від 29 жовтня 2022 року у сумі 7660 грн, з яких: 2000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 5280 грн – заборгованість за процентами та 380 грн – заборгованість за комісією (електронна справа).

16 жовтня 2025 року ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» направило ОСОБА_1 претензію №22285569/85 про погашення кредитної заборгованості, у якій запропонувало добровільно виконати зобов`язання за кредитним договором (електронна справа).

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач не довів належними та допустимими доказами факту укладення між сторонами договору про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року, оскільки не надав належних доказів підписання такого договору саме відповідачем, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для виникнення у відповідача кредитних зобов`язань перед позивачем.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно з частиною першою статті 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

У матеріалах цієї справи міститься копія договору про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року, укладеного в електронній формі, яка містить відомості про його підписання від імені ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 електронними підписами, у тому числі відповідачем шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором Z25429.

Особливості укладення договорів в електронній формі визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Частинами третьою та шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом надсилання електронного повідомлення, підписаного відповідно до статті 12 цього Закону, або шляхом вчинення інших дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію.

Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями та підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, зокрема, електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Отже, кредитний договір, укладений в електронній формі та підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному Законом України «Про електронну комерцію», є таким, що відповідає вимогам щодо письмової форми правочину та породжує для його сторін відповідні цивільні права й обов`язки.

Відхиляючи доводи позову про укладеність електронного кредитного договору, суд першої інстанції водночас погодився із загальним доводом позивача про те, що кредитний договір може бути укладений в електронній формі та підписаний одноразовим ідентифікатором, проте зазначив, що така правова можливість не звільняє позивача від обов`язку довести, що саме відповідач здійснив відповідні електронні дії.

Апеляційний суд звертає увагу, що, заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача посилався на те, що кредитний договір не укладався та не підписувався відповідачем. Водночас такі заперечення відповідно до статей 12, 81 ЦПК України також підлягають доведенню, а їх оцінка має здійснюватися судом у сукупності з іншими доказами, наданими сторонами.

Відповідно до частин п`ятої та шостої статті 95 ЦПК України учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал такого доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Отже, процесуальний закон пов`язує можливість неврахування судом копії письмового (електронного) доказу з виникненням сумнівів щодо відповідності копії оригіналу та неподанням такого оригіналу за клопотанням сторони, або за ініціативою суду.

Проте у цій справі ані відповідач, ані його представник клопотання про витребування оригіналу електронного договору не заявляли.

Суд першої інстанції також не виконав вимог статті 95 ЦПК України, оскільки за наявності сумнівів щодо поданої копії електронного договору не витребував його оригінал за власною ініціативою. Натомість суд першої інстанції дійшов висновку про недоведеність факту підписання кредитного договору відповідачем, мотивувавши це тим, що надана копія договору не містить технічних відомостей, які, на думку суду, дозволяли б встановити, зокрема, з якого пристрою здійснювався вхід до особистого кабінету, з якої IP-адреси здійснювалося підписання договору, кому належав номер телефону, на який було направлено одноразовий ідентифікатор, чи був цей ідентифікатор доставлений, хто саме ввів його в інформаційній системі, а також чи проходив відповідач ідентифікацію через BankID або інший спосіб електронної ідентифікації.

За таких обставин колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про недоведеність факту укладення між сторонами кредитного договору лише з підстав ненадання позивачем інших доказів його підписання відповідачем. Матеріали справи містять копію кредитного договору, яка містить відомості про його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а відповідність цієї копії оригіналу в порядку, визначеному статтею 95 ЦПК України, не оспорювалася відповідачем і не перевірялася судом першої інстанції шляхом витребування оригіналу електронного документа.

З урахуванням наведеного, колегія суддів доходить висновку, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності є належними, допустимими та достатніми для висновку про укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року в електронній формі шляхом його підписання відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію», а висновки суду першої інстанції в цій частині є помилковими.

Цими висновками апеляційного суду спростовуються також висновки суду першої інстанції щодо непідтвердження позивачем факту укладення електронного договору додатковими технічними відомостями щодо процесу його укладення (IP-адреси, пристрою входу до особистого кабінету, належності номера телефону, доставки та введення одноразового ідентифікатора, проходження ідентифікації через BankID чи інший спосіб електронної ідентифікації), оскільки суд першої інстанції не вжив заходів щодо витребування цих доказів, а відповідач не подавав відповідних клопотань.

У справі, що переглядається, аналіз умов договору про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року свідчить, що сторонами визначено всі умови, необхідні для виникнення кредитних правовідносин.

Так, відповідно до пункту 1.1 договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику споживчий кредит, а позичальник - повернути отримані кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом, комісію за його надання та виконати інші обов`язки, визначені договором.

Згідно з пунктами 1.2, 1.3 договору сума кредиту становить 2 000 грн. Кредит надається строком на 105 днів, який складається з пільгового періоду тривалістю 15 днів та поточного періоду тривалістю 90 днів. Датою надання кредиту визначено 29 жовтня 2022 року, а останнім днем строку кредитування – 11 лютого 2023 року.

Відповідно до пункту 1.5 договору сторони погодили, що загальні витрати позичальника за пільговий період становлять 980 грн, у тому числі комісія за надання кредиту – 380 грн та проценти за користування кредитом – 600 грн. Загальні витрати позичальника за весь строк кредитування визначено у сумі 6 380 грн, з яких 380 грн – комісія за надання кредиту, 600 грн – проценти, нараховані за пільговий період, та 5 400 грн – проценти, нараховані за поточний період. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника становить 8 380 грн.

Пунктами 1.5.2 та 1.5.3 договору сторони погодили процентні ставки за користування кредитом, а саме: протягом пільгового періоду – 2 % на день від фактичного залишку кредиту, протягом поточного періоду – 3 % на день від фактичного залишку кредиту.

Згідно з пунктом 1.6 договору комісія за надання кредиту є фіксованою та становить 380 грн.

Відповідно до пункту 1.7 договору процентна ставка за договором є фіксованою.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що кредит надається у безготівковій формі шляхом перерахування кредитодавцем грошових коштів на поточний рахунок позичальника із використанням реквізитів платіжної картки, зазначеної ним під час укладення договору.

Пунктами 2.2–2.4 договору визначено порядок виконання сторонами своїх зобов`язань, у тому числі порядок нарахування процентів за користування кредитом, строки виконання грошових зобов`язань позичальником, умови продовження строку кредитування (пролонгації), дострокового повернення кредиту та випадки, за яких кредитодавець набуває право вимагати дострокового повернення всієї суми заборгованості.

Крім того, договором визначено права та обов`язки сторін, порядок обміну інформацією між ними, строк дії договору, а також відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання його умов.

За змістом статей 526, 629 ЦК України укладений сторонами договір є обов`язковим для виконання, а кожна зі сторін зобов`язана належним чином виконувати прийняті на себе договірні зобов`язання відповідно до його умов.

Колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції про недоведеність виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання відповідачу кредитних коштів та вважає обґрунтованими відповідні доводи апеляційної скарги.

Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що надане позивачем платіжне доручення № 53381832 від 29 жовтня 2022 року лише підтверджує намір або оформлення платіжної операції, проте не підтверджує фактичного зарахування коштів на рахунок відповідача, а тому позивач мав надати додатково банківську виписку, підтвердження платіжної системи, документ банку-емітента картки або інший незалежний доказ належності платіжної картки відповідачу.

Проте такий висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи та ґрунтується на неправильній оцінці поданих доказів.

Із матеріалів справи вбачається, що на підтвердження виконання кредитодавцем свого обов`язку щодо надання кредиту позивачем подано платіжне доручення № 53381832 від 29 жовтня 2022 року, відповідно до якого платником є ТОВ «Мілоан», отримувачем – ОСОБА_1 , сума переказу становить 2 000 грн, а призначенням платежу зазначено «Кошти згідно договору 103313974». Крім того, у зазначеному платіжному документі наведено номер карткового рахунку VISA НОМЕР_1 , який збігається з реквізитами банківської картки, зазначеної сторонами у пункті 2.1 договору про споживчий кредит.

При цьому колегія суддів враховує, що ТОВ «Мілоан» є фінансовою установою, а не банком, у зв`язку з чим переказ кредитних коштів здійснювався через платіжний сервіс без відкриття рахунку позичальника у кредитодавця.

За таких обставин саме платіжне доручення, яке містить відомості про платника, отримувача, суму переказу, дату здійснення операції, призначення платежу та реквізити карткового рахунку, є належним первинним документом, що підтверджує здійснення господарської операції з перерахування кредитних коштів.

Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13, за цим стандартом висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Аналогічний підхід до допустимості стандарту «балансу ймовірностей» у цивільних справах визнає і Європейський суд з прав людини (рішення від 15 листопада 2007 року у справі «Бендерський проти України», заява № 22750/02).

У даному контексті підлягає застосуванню концепція «негативного доказу»: певна обставина не може вважатися недоведеною, допоки інша сторона її не спростує, оскільки інакше принцип змагальності втрачає сенс (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13).

Крім того, за приписами частин першої-другої статті 614 ЦК України, відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання доводить саме особа, яка його порушила. Відповідачка, не надавши відзиву на позовну заяву та доказів повернення коштів, не спростувала презумпцію своєї вини у виникненні заборгованості.

У постанові Верховного суду від 06 квітня 2026 року у справі №368/1257/21 зазначено, що позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (стаття 1051 ЦК України). Разом із цим, поряд із вимогою в правовідношенні існує й заперечення. Заперечення - це своєрідна субправомочність особи, яка бере участь у відповідному правовідношенні, заявити про те, що така особа з певної причини не є зобов`язана перед суб`єктом вимоги. Щонайменше можна вести мову про кілька видів заперечення: заперечення ipso iure та ексцепцію. Заперечення ipso iure стосується необґрунтованості вимоги іншої особи (наприклад, заперечення про нікчемність правочину) і таке заперечення може застосуватися навіть без посилання сторони. Ексцепція ж стосується обґрунтованої вимоги іншої особи (зокрема, заперечення про позовну давність). У такому разі потрібна заява особи, щоб застосувати ексцепцію. Стаття 1051 ЦК України хоча й має назву про оспорювання договору позики, проте про жодне оспорювання в традиційному його розумінні як оспорюваного правочину не йдеться. Заперечення позичальника, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця відбувається в порядку обґрунтованого заперечення іншої сторони правочину. Заперечення про те, що грошові кошти насправді не були одержані ним від позикодавця не піддається позовній давності, як і більшість інших заперечень. Це означає, що коли б позикодавець не подав позов до позичальника, останній завжди може заперечити про відсутність боргу. Тягар доведення того, що грошові кошти насправді не були одержані позичальником від позикодавця лежить на позичальнику, який за допомогою обґрунтованого заперечення (ексцепції) заперечує проти позову.

Колегія суддів вважає, що ця правова позиція застосовна до правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі.

Із матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Мілоан» виконало взяті на себе зобов`язання за договором про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року, перерахувавши ОСОБА_1 кредитні кошти у сумі 2 000 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 53381832 від 29 жовтня 2022 року із призначенням платежу «Кошти згідно договору 103313974», реквізити платіжної картки у якому відповідають реквізитам картки, зазначеної сторонами у кредитному договорі.

Водночас відповідач, заперечуючи проти позову, не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що кредитні кошти ним фактично не отримувалися або були отримані у меншому розмірі, ніж визначено кредитним договором. Так само матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до правоохоронних органів або кредитодавця із заявами про неправомірне використання його персональних даних, номера телефону чи платіжної картки, укладення кредитного договору без його волевиявлення або неперерахування кредитних коштів.

За таких обставин колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що платіжне доручення № 53381832 від 29 жовтня 2022 року у сукупності з іншими наявними у справі доказами є належним та достатнім доказом виконання ТОВ «Мілоан» свого обов`язку щодо надання відповідачу кредитних коштів. Відтак висновок суду першої інстанції про те, що зазначене платіжне доручення підтверджує лише намір або оформлення платіжної операції, але не підтверджує фактичного надання кредиту, а також про необхідність подання позивачем банківської виписки, підтвердження платіжної системи, документа банку-емітента картки або інших додаткових доказів фактичного зарахування коштів, є помилковим.

Із наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що на виконання умов договору про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року ТОВ «Мілоан» 29 жовтня 2022 року надало відповідачу кредитні кошти у сумі 2 000 грн та нарахувало одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 380 грн, що відповідає умовам пункту 1.5.1 кредитного договору.

Крім того, відповідно до погоджених сторонами умов договору проценти за користування кредитом підлягали нарахуванню: протягом пільгового періоду тривалістю 15 днів (з 29 жовтня 2022 року по 13 листопада 2022 року) - у розмірі 600 грн із розрахунку 2 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом, що відповідає пункту 1.5.2 договору, а після завершення пільгового періоду - протягом поточного періоду тривалістю 90 днів (з 14 листопада 2022 року по 11 лютого 2023 року) - у сумі 5400 грн за стандартною фіксованою процентною ставкою 3 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом відповідно до пунктів 1.5.3, 1.6 та 2.2.3 договору.

Умовами кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитом за весь погоджений сторонами строк кредитування становлять 6000 грн, з яких 600 грн підлягають сплаті за пільговий період (15 календарних днів за ставкою 2 % на день), а 5400 грн - за поточний період (90 календарних днів за ставкою 3 % на день). Разом із сумою основного боргу 2000 грн та комісією за надання кредиту у розмірі 380 грн загальний розмір грошових зобов`язань позичальника за умови нарахування процентів за весь строк кредитування становить 8380 грн, що відповідає погодженим сторонами умовам договору.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що ще до закінчення строку кредитування, а саме 31 січня 2023 року, між ТОВ «Мілоан» (первісний кредитор) та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 90-МЛ/Т, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив новому кредитору належні йому права грошової вимоги до боржників, визначених у Реєстрі боржників, а новий кредитор прийняв такі права вимоги.

Відповідно до витягу з Реєстру боржників, який є додатком до договору відступлення права вимоги № 90-МЛ/Т від 31 січня 2023 року, до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року у загальному розмірі 7660 грн, з яких: 2000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 5280 грн - заборгованість за процентами та 380 грн - заборгованість за комісією.

Колегія суддів враховує, що за умовами кредитного договору строк кредитування за договором закінчувався 11 лютого 2023 року, тоді як право вимоги було відступлено новому кредитору 31 січня 2023 року, тобто до закінчення погодженого сторонами строку кредитування. Саме тому до нового кредитора перейшло право вимоги на суму фактичної заборгованості, нарахованої первісним кредитором станом на дату відступлення права вимоги. Отже, до Реєстру боржників включено проценти у сумі 5280 грн, а не 6000 грн, передбачених умовами договору за весь строк кредитування.

Відповідно до частини першої статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За частиною першою статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно зі статтею 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

У цій справі наданими позивачем доказами підтверджується перехід до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» права грошової вимоги за договором про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року, у зв`язку з чим саме позивач набув статусу кредитора у спірному зобов`язанні та права на звернення до суду з вимогою про стягнення заборгованості.

При цьому відповідач не подав суду належних і допустимих доказів на спростування факту укладення договору про споживчий кредит, отримання кредитних коштів, переходу до позивача права вимоги або погашення заборгованості повністю чи частково. Самі лише заперечення щодо достатності поданих позивачем доказів за встановлених у справі обставин не спростовують доведеності заявлених позовних вимог.

Отже, матеріалами справи підтверджуються як факт укладення між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 договору про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року, так і факт належного виконання первісним кредитором свого обов`язку щодо надання відповідачу кредитних коштів у сумі 2 000 грн та перехід права вимоги за цим договором до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» на підставі договору відступлення права вимоги № 90-МЛ/Т від 31 січня 2023 року.

Висновки суду першої інстанції про недоведеність укладення кредитного договору, отримання відповідачем кредитних коштів, належності поданих позивачем доказів та переходу права вимоги не відповідають фактичним обставинам справи та наявним у ній доказам. Суд першої інстанції не надав належної оцінки поданим позивачем документам, та не оцінив їх у сукупності відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Водночас колегія суддів доходить висновку, що вимога про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту у розмірі 380 грн задоволенню не підлягає, однак з інших підстав, ніж ті, з яких виходив суд першої інстанції.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» допускає можливість встановлення кредитодавцем у договорі комісії за надання, обслуговування чи повернення кредиту, однак така комісія повинна бути пов`язана з конкретними додатковими або супутніми послугами кредитодавця, які надаються споживачу.

У цій справі, укладений між сторонами 29 жовтня 2022 року кредитний договір №103313974 передбачає лише обов`язок позичальника сплатити одноразову комісію за надання кредиту у розмірі 380 грн, однак не визначає, за які саме додаткові чи супутні послуги кредитодавця вона встановлена. Договором не конкретизовано зміст такої комісії, не наведено переліку відповідних послуг, які надаються позичальнику, а також не визначено, які саме дії кредитодавця є зустрічним наданням за її сплату.

Якщо у кредитному договорі кредитодавець не зазначив та не довів існування переліку додаткових чи супутніх послуг, пов`язаних з отриманням, обслуговуванням або поверненням кредиту, за які встановлена відповідна комісія, положення такого договору щодо обов`язку споживача сплачувати цю комісію є нікчемними відповідно до частин першої, другої статті 11 та частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

За таких обставин колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні вимоги про стягнення з відповідача комісії за надання кредиту у розмірі 380 грн, проте з інших підстав.

За таких обставин доводи апеляційної скарги про помилковість висновків суду першої інстанції щодо недоведеності укладення кредитного договору, факту надання відповідачу кредитних коштів, переходу до позивача права вимоги та наявності підстав для стягнення основної суми кредиту і процентів за користування ним знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, але доводи апеляційної скарги щодо наявності підстав для стягнення комісії за надання кредиту є необґрунтованими.

Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушення норм матеріального чи процесуального права (стаття 376 ЦПК України).

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення апеляційної скарги.

Оскільки суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про недоведеність факту укладення між сторонами договору про споживчий кредит, отримання відповідачем кредитних коштів, переходу до позивача права вимоги та відсутність підстав для стягнення основної суми боргу і процентів за користування кредитом, рішення суду в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову в частині стягнення з відповідача 2000 грн заборгованості за тілом кредиту та 5280 грн заборгованості за процентами.

Разом із тим вимога про стягнення 380 грн комісії за надання кредиту задоволенню не підлягає, оскільки умови кредитного договору не містять відомостей про конкретні додаткові чи супутні послуги кредитодавця, за які встановлено таку комісію, а тому висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні цієї вимоги є правильним по суті, хоча й з інших мотивів. У зв`язку з цим рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні комісії підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Висновки суду щодо судових витрат

Відповідно до частин першої, другої та тринадцятої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, ухвалює нове рішення, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки колегія суддів скасовує рішення суду першої інстанції та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позову, підлягає зміні і розподіл судових витрат.

Матеріалами справи підтверджується, що при зверненні до суду позивач сплатив судовий збір у сумі 2422,40 грн за подання позовної заяви майнового характеру про стягнення 7660 грн, з яких: 2000 грн – заборгованість за тілом кредиту, 5280 грн – заборгованість за процентами та 380 грн – заборгованість за комісією за надання кредиту.

У зв`язку з тим, що позов задовольняється в частині стягнення 2000 грн заборгованості за тілом кредиту та 5280 грн заборгованості за процентами, тобто на загальну суму 7280 грн, що становить 95 % від заявлених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за розгляд справи судом першої інстанції, у розмірі 2422,40 грн ? 95 % = 2301,28 грн.

За подання апеляційної скарги позивачем сплачено судовий збір у сумі 3633,60 грн. Оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, а позовні вимоги задоволено на 95 %, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений за подання апеляційної скарги, у розмірі 3633,60 грн ? 95 % = 3451,92 грн.

Крім того, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, ордер, акт наданих послуг № Д/6283 від 22 жовтня 2025 року та детальний опис виконаних адвокатом робіт, відповідно до яких вартість наданої правничої допомоги у суді першої інстанції становить 8 000 грн.

Разом із тим відповідно до статей 137, 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд враховує не лише факт їх документального підтвердження, а й критерії реальності, необхідності та співмірності таких витрат зі складністю справи, обсягом виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим на їх виконання, та значенням справи для сторін.

Колегія суддів враховує, що дана справа є спором про стягнення заборгованості за договором споживчого кредиту, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, не потребувала дослідження значного обсягу доказів, призначення експертиз чи вчинення інших складних процесуальних дій. Надані адвокатом послуги фактично полягали у підготовці позовної заяви та формуванні пакета документів, які є типовими для даної категорії спорів.

З огляду на наведене колегія суддів вважає за необхідне зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, до 3000 грн, що відповідатиме критеріям розумності, реальності та необхідності.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», подану його представником - Білотілом Петром Петровичем, задовольнити частково.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 08 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні позову про стягнення 2000 грн тіла кредиту та 5280 грн процентів за користування кредитом скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_3 , відкритий в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК») заборгованість за договором про споживчий кредит № 103313974 від 29 жовтня 2022 року у розмірі 7280 грн, з яких: 2000 грн – тіло кредиту та 5280 грн – проценти за користування кредитом.

Рішення Лебединського районного суду Сумської області від 08 травня 2026 року в частині відмови у задоволенні вимоги про стягнення комісії за надання кредиту у сумі 380 грн змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» (код ЄДРПОУ 35234236, 79018, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького, 1, корпус 28, IBAN: НОМЕР_3 , відкритий в АТ «КРЕДІ АГРІКОЛЬ БАНК») 2301,28 грн судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції, 3451,92 грн судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції та 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню у касаційному порядку не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: О.І. Собина

М.В. Щербаченко