Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №522/26269/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/5078/26

Справа № 522/26269/25

Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Сєвєрової Є.С.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновамедікал» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси, постановлену під головуванням судді Ковтун Ю.І. 09 січня 2026 року у м. Одеса, -

встановила:

У грудні 2025 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ТОВ «МЦ «Інновамедікал» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачці строк 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали для усунення недоліків.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 було визнано неподаною та повернуто позивачці.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що: суд першої інстанції безпідставно застосував вимоги щодо сплати судового збору; ухвалою суду допущено помилкове тлумачення розміру заявлених вимог, зокрема щодо структури матеріальної та моральної шкоди.

Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши розгляд апеляційної скарги в письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній доводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в п. 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків суду обставинам справи.

З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2025 року позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху та надано позивачці строк 10 днів з дня вручення зазначеної ухвали для усунення недоліків.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 26 грудня2 025 року визначено детальний перелік недоліків позовної заяви, а також спосіб, порядок і строк їх усунення.

На виконання ухвали суду від 26 грудня 2025 року на адресу суду від позивача надійшли наступні документи:

- сформована в системі «Електронний суд» 27 грудня 2025 заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, в якій остання зазначила, що позовна заява подана нею в межах кримінального провадження як цивільний позов, у зв`язку з чим позивач усуває зазначені недоліки та подає уточнені відомості. Зазначила: відомості про відповідачку ОСОБА_2 , а саме дату народження та місце роботи, зазначила, що інші відомості позивачу не відомі; відомості щодо електронного кабінету; повідомила суд, що інших позовів до цих самих відповідачів, з тим самим предметом та з тих самих підстав нею не подано; зазначила, що оригінали письмових доказів, копії яких додані до позовної заяви, перебувають у позивача та можуть бути подані суду за його вимогою; до суду подано належним чином засвідчені копії всіх письмових доказів, а також копії документів для кожного з відповідачів відповідно до вимог ст. 177 ЦПК України; копії засвідчені відповідно до ст. 95 ЦПК України шляхом проставлення напису «Згідно з оригіналом», підпису, ПІБ та дати. Щодо судового збору повідомила, що цивільний позов подано в межах кримінального провадження. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивачі звільняються від сплати судового збору за подання цивільного позову у кримінальному провадженні. У зв`язку з цим судовий збір не сплачується;

- сформована в системі «Електронний суд» 27 грудня 2025 року заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, до якої додано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23 серпня 2025 року та пояснення щодо звільнення від сплати судового збору, в яких зазначила, що вона є потерпілою у кримінальному провадженні, відкритому за фактом заподіяння їй шкоди здоров`ю внаслідок протиправних дій лікаря. Зазначила, що звільнена від сплати судового збору відповідно до п. 6 ст. 5 ч. 15 Закону України «Про судовий збір»;

- 29 грудня 2025 року через канцелярію суду ОСОБА_1 подана заява про усунення недоліків, яка за своїм змістом дублює заяву сформовану в системі «Електронний суд» 27 грудня 2025 року , та повідомила суд про надання додаткових (нових) електронних доказів які раніше до матеріалів справи не подавалися, які подаються на окремому електронному носії інформації USB-накопичувачі, який додається до заяви. До заяви надала 2 флеш-носія.

Однак, суд першої інстанції дійшов висновку, що всі недоліки, визначені ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 26 грудня 2025 року, позивачкою було не усунуто.

Так, звертаючись до суду з позовною заявою, позивачкою було додано дві її копії для відповідачів та копії письмових доказів, а також доказів, які наявні на флеш-носії для суду.

Крім того, у порушення ч. 1 ст. 177 ЦПК України, ОСОБА_1 при зверненні з позовом до суду не було надано копій всіх документів, що додаються до позовної заяви для відповідачів, а саме: доданих до заяви письмових доказів та доказів, які містяться на флеш-носії.

На виконання вимог ухвалу суду про залишення позовної заяви без руху в цій частині, позивачкою надано суду додатково 2 флеш-носії, проте інформація на них відмінна від тієї, що міститься на флеш-носії, який був доданий до позовної заяви. Копії письмових доказів для відповідачів, що були додані до позовної заяви позивачкою не надано.

Також у заяві про усунення недоліків позивачкою зазначено, що копії засвідчені відповідно до ст. 95 ЦПК України шляхом проставлення напису «Згідно з оригіналом», підпису, ПІБ та дати. При цьому належним чином засвідчені копії суду не надано.

З приводу викладеного колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Частиною 1 ст. 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) наголошує на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (§ 59 рішення ЄСПЛ у справі «De Geouffre de la Pradelle v. France» від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87).

Як вбачається з матеріалів справи, користуючись наведеним вище гарантованим правом на доступ до правосуддя, позивач ОСОБА_1 через систему «Електронний Суд» звернулась до суду із даним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. (ч. 3 ст. 185 ЦПК України)

З аналізу наведених процесуальних норм слідує, що після отримання позовної заяви та доданих до неї документів обов`язковою є їх перевірка суддею на предмет відповідності вимогам ст. 175 та 177 ЦПК України і вирішення питання щодо наявності підстав для залишення позову без руху та в подальшому для визнання позовної неподаною та її повернення позивачеві.

Статтею 177 ЦПК України визначено документи, що подаються до позовної заяви.

Частиною першою цієї статті передбачено, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб. У разі подання до суду позовної заяви та документів, що додаються до неї, в електронній формі через електронний кабінет позивач зобов`язаний додати до позовної заяви доказ надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів з урахуванням положень ст. 43 цього Кодексу.

Згідно ч. 7 ст. 43 ЦПК України, у разі подання до суду в електронній формі заяви по суті справи, зустрічного позову, заяви про збільшення або зменшення позовних вимог, заяви про зміну предмета або підстав позову, заяви про залучення третьої особи, апеляційної скарги, касаційної скарги та документів, що до них додаються, учасник справи зобов`язаний надати доказ надсилання таких матеріалів іншим учасникам справи.

Такі документи в електронній формі направляються з використанням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, шляхом надсилання до електронного кабінету іншого учасника справи, а у разі відсутності в іншого учасника справи електронного кабінету чи відсутності відомостей про наявність в іншого учасника справи електронного кабінету - у паперовій формі листом з описом вкладення.

Отже, наведеними нормами процесуального права встановлено обов`язок всіх учасників судового процесу дотримуватися процедур, визначених законодавством, нехтування якими призводить до суттєвих негативних наслідків.

Разом з тим, згідно практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з п. 1 ст. 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (див. рішення у справах «Белеш та інші проти Чеської Республіки», «ЗУБАЦ ПРОТИ ХОРВАТІЇ» (ZUBAC v. CROATIA), (Beles and Others v. the Czech Republic), №47273/99, пп. 50-51 та 69, ЄСПЛ 2002 IX, та «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), №35787/03, п. 29, від 26 липня 2007 року).

Згідно з ч. 5 ст. 12 ЦПК суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу, сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим кодексом, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Для виконання завдання підготовчого провадження в кожній судовій справі, яка розглядається за правилами загального позовного провадження, проводиться підготовче засідання (ч. 1 ст. 196 ЦПК).

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст.189 ЦПК завданнями підготовчого провадження є, зокрема, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Згідно пп. 5, 7, 8 ч. 2 ст. 197 ЦПК, у підготовчому засіданні суд може роз`яснювати учасникам справи, які обставини входять до предмета доказування, які докази мають бути подані тим чи іншим учасником справи; з`ясовує, чи надали сторони докази, на які вони посилаються у позові і відзиві, а також докази, витребувані судом чи причини їх неподання; вирішує питання про проведення огляду письмових, речових і електронних доказів у місці їх знаходження; вирішує питання про витребування додаткових доказів та визначає строки їх подання, вирішує питання про забезпечення доказів, якщо ці питання не були вирішені раніше; вирішує питання про призначення експертизи, виклик у судове засідання експертів, свідків, залучення перекладача, спеціаліста.

Частиною 1 ст. 84 ЦПК передбачено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Колегія суддів вважає, що особа, яка подає позовну заяву, вправі очікувати від суду застосування вказаних норм процесуального законодавства, які надають їй право звернення з позовом з можливістю подальшого вирішення процесуальних питань щодо визначення предмета доказування, надання та витребування доказів в установленому порядку.

Застосування принципу пропорційності при здійсненні судочинства вимагає такого тлумачення процесуального закону, яке б гарантувало особі право на судовий захист, зокрема звернення з позовною заявою до суду відповідно до приписів ч.1 ст.4 ЦПК, оскільки держава не вправі обмежувати права особи, не маючи на меті захист суспільних інтересів.

У зв`язку з наведеним колегія суддів доходить висновку, що місцевий суд, повертаючи позовну заяву позивачці по причині ненадання доказів, виявив надмірний формалізм та непропорційність між застосованими засобами та поставленою метою, наслідком чого стало порушення права особи на судовий захист.

Крім того, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції помилково зазначено про відсутність правових підстав для звільнення позивача від сплати судового збору відповідно до п. 6 ст. 5 ч. 15 Закону України «Про судовий збір».

Згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір», від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

У цій справі предмет позову та підстави його пред`явлення позивач пов`язувала із відшкодуванням матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Оскільки, в силу приписів п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у таких справах звільнені від сплати судового збору, то ОСОБА_1 підлягала звільненню від сплати судового збору.

Вказане кореспондується із висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20 квітня 2023 року у справі № 912/1194/22, від 08 жовтня 2020 року у справі № 361/6656/17, від 31 січня 2022 року у справі № 334/7236/19.

При вказаних обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився із нормами процесуального права, які підлягають застосуванню, у зв`язку із чим ухвала Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2026 року підлягає скасуванню, а цивільна справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду .

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 379, 381-384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 09 січня 2026 року - скасувати.

Цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Інновамедікал» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди – направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими п. 2 «а» - 2 «г» ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 2026 року.

Судді Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова

Є.С. Сєвєрова

О.М. Таварткіладзе