Постанова від 26 липня 2026 р. у справі №521/19294/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3585/26

Справа № 521/19294/24

Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.

Доповідач Громік Р. Д.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого – Громіка Р.Д.,

суддів – Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

розглянувши у спрощеному порядку без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 травня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

1. ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог.

02 грудня 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення коштів у розмірі 70 000 гривень.

Позовна заява вмотивована тим, що 04 травня 2017 року та 05 травня 2017 року між сторонами були укладені договори купівлі-продажу металопластикових конструкцій, за якими відповідач продала позивачу металопластикові конструкції.

За спірними договорами позивачем сплачені 131 080 грн.

Позивач стверджувала, що відповідач скористалась необізнаністю позивача в цінах на металопластикові вироби на ринку, навмисно значно завищивши їх вартість, в наслідок чого позивач фактично переплатила на її думку 70 000 грн.

Підставою позову позивач визначила Закон України «Про захист прав споживачів», за статтею 21 якого одним з порушень прав споживачів є «неналежне визначення ціни продукції».

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 травня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовлено.

Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що при розгляді цієї справи судом першої інстанції порушені норми процесуального права, які полягають в тому, що судом безпідставно віднесена ця справа до малозначної, а відтак і розглянута вона у спрощеному порядку без виклику сторін. В ухвалі про відкриття провадження суд взагалі не вказав, з яких критеріїв він виходив, відносячи вказану справу до малозначних.

Порядок розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу.

Згідно частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.

Апеляційне провадження розглядається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи.

З врахуванням недостатньої кількості суддів в Одеському апеляційному суді (з 2013 року кількість суддів в цивільній палаті зменшилася з 48 до 13, які фактично здійснюють судочинство), щодо яких здійснюється автоматизований розподіл справ (без урахування суддів, які хворіють, перебувають у відрядженні, знаходяться у відпустці), що створює надмірне навантаження та виключає можливість розгляду справи в строки, передбачені національним законодавством, судом апеляційної інстанції було здійснено розгляд справи з врахуванням поточного навантаження, яке обумовило збільшення строку розгляду справи по незалежним від суду причинам.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлене 27 липня 2026 року.

2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція апеляційного суду

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що 04 травня 2017 року між сторонами укладені договори № ЕА - 1728 та № ЕА – 1729.

За пунктами 1.1 договорів: «Позивач доручала, а відповідач зобов`язалась організувати роботи по виготовленню і передачі у власність позивача ПВХ конструкцій за розцінками виконавця».

Відповідно до п. 2.1 Договору № 1728: «Вартість виробів склала 35 000 грн.».

Відповідно до п. 2.1 Договору № 1729: «Вартість виробів склала 96 080 грн.».

Під час укладення спірних договорів сторонами досягнута домовленість відносно загальної вартості спірних товарів.

Позивач за умовами договорів зобов`язалась сплатити кошти за товар.

Своїм підписом позивач підтвердила, що ознайомлена з вартістю товару.

За актами прийому-передачі від 01.06.2017 та 24.06.2017 позивачем прийнято замовлення, сплачена вартість товару.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 28 лютого 2020 року (справа №521/21813/17) позивачу відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2 про визнання договорів недійсними та позивачу роз`яснено право на звернення із позовом в порядку статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року змінена мотивувальна частина рішення місцевого суду, в іншій частині рішення залишено без змін.

Рішення суду набрало законної сили.

При вирішенні спору суд першої інстанції правильно врахував, що відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Ціна договору по суті є грошовим вираженням вартості товарів чи послуг (робіт), за якою сторони будуть здійснювати ті чи інші дії.

Ціна договору, зазвичай, має договірний характер та залежить від домовленостей сторін.

Чинне законодавство відносить ціну до істотних умов договору (купівля-продаж, поставка, контрактація, підряд, оренда тощо), тобто без безпосереднього зазначення ціни в договорі він вважатиметься недійсним.

З юридичної точки зору поняття “ціна” (договірна ціна) визначається як певна сума грошових коштів, які контрагент зобов`язується передати іншому контрагенту за виконання ним своїх зобов`язань за договором.

У більш широкому юридичному сенсі ціною є розмір зустрічного задоволення контрагента за договором на виконання ним своїх договірних зобов`язань.

Розкриття змісту поняття договірної ціни можливе лише в контексті цивільно-правової доктрини.

Договірною є ціна, щодо якої сторони дійшли згоди при укладені договору як щодо оплати одним контрагентом іншому за виконання взятого на себе останнім зобов`язання.

Отже, договірною вважатиметься ціна, щодо розміру якої сторони спільно, обопільно домовилися, й така згода знайшла закріплення у відповідному договорі.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч. 1 - ч. 3 ст. 632 ЦК України).

Поряд із тим, за п. 7 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів» одним з порушень прав споживачів є неналежне визначення ціну продукції.

Зазначене узгоджується із постановою ВС від 05.12.2018 (справа № 757/2399/17), за якою права споживача вважаються порушеними, якщо ціну продукції визначено неналежним чином.

При цьому неналежним чином мається на увазі невідповідність визначення продавцем (виконавцем) ціни продукції частинам 3-6 ст. 15 Закону України «Про захист прав споживачів» та/або не зазначення її виробником.

Такі вимоги закону відповідачем при укладені спірних договорів дотримані, зокрема, ціна спірного товару визначена, є чіткою та простою для розуміння.

Саме по собі завищення ціни товару продавцем порівняно із аналогічним товаром на ринку положеннями статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів», яку позивач визначила підставою свого позову, не охоплюється, як і не доведено позивачем шляхом надання доказів (відповідний експертний висновок, тощо).

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Скаржник не довела обставини, на які посилалась як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надала.

Щодо доводів апеляційної скарги, то колегія суддів зазначає таке.

Перелік справ, які може бути розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, наведено у статті 274 ЦПК України.

Відповідно до частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи: 1) малозначні справи; 2) що виникають з трудових відносин; 3) про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд.

У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Частина четверта статті 274 ЦПК України містить імперативну норму, що визначає перелік справ, які не можуть бути розглянуті в порядку спрощеного провадження.

Цей перелік ґрунтується на класифікації справ за матеріально-правовою ознакою, тобто за характером спірних матеріально-правових відносин.

З матеріалів справи вбачається, що ціна позову становить 70 000 гривень, справа є малозначною та не відноситься до справ, які не можуть бути розглянуті у порядку спрощеного провадження.

Таким чином, цивільна справа правильно розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, а тому доводи апеляційної скарги є неспроможними.

Одночасно апеляційний суд зазначає, що доводи апеляційної скарги щодо порушення судом норм матеріального та процесуального права зводяться до незгоди з висновками суду, власної інтерпретації судового рішення, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права та не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до законодавства та на законність судового рішення.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Порядок оскарження постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: 1) рішення, ухвали суду першої інстанції та постанови, ухвали суду апеляційної інстанції у справах, рішення у яких підлягають перегляду в апеляційному порядку Верховним Судом; 2) судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

У силу вимог п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України ухвалене по ній апеляційним судом судове рішення не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. п. а) - г) п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 12 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складено 27 липня 2026 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

С.М. Сегеда